Рішення

від 09.08.2018 по справі 910/7588/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2018Справа № 910/7588/18

За позовом Музею історії міста Києва

до Публічного акціонерного товариства Вторес

про стягнення 4 891,00 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Репа Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Музей історії міста Києва (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Вторес (відповідача) про стягнення 4891,00 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку з повернення майна (транспортного засобу автобус Кубанец VІ А.01 випуск 1989), переданого йому на зберігання позивачем згідно укладеного між сторонами Договору зберігання від 13.10.2015, у зв'язку з чим позивачу завдано збитків в сумі 4891,00 грн., що підтверджується Висновком про вартість майна, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ПП Зорі України .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 позовну заяву Музею історії міста Києва залишено без руху, встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви та строк на усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали суду.

21.06.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання, відповідно до якого позивач просив суд долучити до матеріалів справи інформацію та документи на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 13.06.2018.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття провадження у справі, а також те, що вказана справа має бути розглянута в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, оскільки є справою, у якій ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та є справою незначної складності, визнаною судом малозначною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 прийнято позовну заяву Музею історії міста Києва до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7588/18 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та позивачу - відповіді на відзив.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 про відкриття провадження у справі № 910/7588/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву і додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

13.10.2015 між Публічним акціонерним товариством Вторес (зберігач, відповідач) та Музеєм історії міста Києва (поклажодавець, позивач) був укладений Договір зберігання (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку цього Договору транспортний засіб - автобус Кубанец VІ А.01 випуск 1989 року. Автомобіль знаходиться на балансі поклажодавця, балансова вартість 4 580,00 грн.

Пунктом 1.3 Договору сторони погодили, що зберігання за цим Договором є безоплатним.

Згідно п. 2.1.3 та 2.1.4 Договору зберігач зобов'язаний:

- нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим Договором та чинним законодавством України з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві;

- повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Відповідно до п. 3.2 Договору, поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві всі пов'язані з цим збитки.

Відповідно до п. 6.1 Договору, це Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Позивач стверджує, що на виконання умов Договору зберігання від 13.10.2015 ним було передано, а відповідачем було прийнято на зберігання транспортний засіб - автобус Кубанец VІ А.01 випуск 1989 року. Автомобіль знаходиться на балансі поклажодавця, балансова вартість 4 580,00 грн., що підтверджується Актом передачі-приймання на зберігання від 13.10.2015 до Договору зберігання від 13.10.2015 (далі - Акт передачі-приймання від 13.10.2015).

На виконання протокольного доручення Постійної комісії Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку витяг з проколу від 06.07.2016 № 22/35) для Департаменту комунальної власності міста Києва, у зв'язку з необхідністю проведення низки заходів по підготовці транспортного засобу - автобуса Кубанец , модель VІ А.01, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, номер шасі 147085, рік випуск 1989, до списання шляхом продажу даного транспортного засобу, позивач був змушений звернутись до відповідача з листом № 315/20 від 15.09.2016, відповідно до якого, на підставі п. 2.1.4 та 3.2 Договору запропонував узгодити терміни повернення зазначеного транспортного засобу, склавши акт його прийому-передачі та припинивши дію Договору зберігання від 13.10.2015.

23.09.2016 від відповідача надійшов лист від 20.09.2016, яким останній повідомив позивача про те, що транспортний засіб - автобус Кубанец VІ А.01 1989 року випуску (балансовою вартістю 4 580,00 грн. на момент передачі) було втрачено за невідомих обставин. Вказаним листом відповідач також просив позивача надати обґрунтований розрахунок завданих збитків для відшкодування згідно п. 4.2 Договору зберігання від 13.10.2015.

З метою визначення величини розміру майнової шкоди, завданої позивачу, внаслідок втрати транспортного засобу - автобуса Кубанец , модель VІ А.01, державний номер НОМЕР_1, 1989 року випуску, позивач звернувся до Приватного підприємства ЗОРІ УКРАЇНИ .

Відповідно до Висновку про вартість майна, складеного 22.12.2016 оцінювачем ОСОБА_2, величина розміру майнової шкоди, завданої позивачу, внаслідок втрати транспортного засобу - автобуса Кубанец , модель VІ А.01, державний номер НОМЕР_1, 1989 року випуску, що обліковується на балансі Музею історії міста Києва, становить 4 891,00 грн. (надалі - висновок від 22.12.2016).

Враховуючи вищезазначені обставини, позивач, на підставі п. 2.1.3 та 4.2 Договору зберігання від 13.10.2015 та п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Вторес про стягнення 4 891,00 грн. збитків, завданих позивачу, внаслідок втрати майна, переданого на зберігання.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Аналіз змісту умов Договору від 13.10.2015 свідчить, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини із зберігання майна, які регулюються параграфом 1 глави 66 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі (ч. 4 ст. 946 ЦК України).

Статтею 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно з статтею 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.

Згідно з приписами статті 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Наведена норма статті 953 ЦК України надає право поклажодавцеві в будь-який час вимагати повернення речі, таке право не може бути обмежене, оскільки передача на зберігання речі не зумовлює припинення щодо неї правомочностей її власника, який самостійно розпоряджається таким майном на власний розсуд.

Матеріалами справи, а саме: копією технічного талону на транспортний засіб від 02.07.1991 підтверджується, що позивач являється власником спірного майна - транспортного засобу - автобуса Кубанец , модель VІ А.01, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, номер шасі 147085, рік випуск 1989, переданого на зберігання відповідачу згідно Договору зберігання від 13.10.2015.

Також, наявним в матеріалах справи Актом передачі-приймання на зберігання від 13.10.2015, підписаним уповноваженими представниками та скріпленим печатками сторін, підтверджується, що спірне майно було передано позивачем відповідачу на зберігання згідно умов Договору зберігання від 13.10.2015.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до пункту 2.1.4 Договору, сторони узгодили, що зберігач (відповідач) зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

15.09.2016 позивач звернувся до відповідача з листом № 315/20, відповідно до якого, на підставі п. 2.1.4 та 3.2 Договору запропонував узгодити терміни повернення транспортного засобу - автобуса Кубанец , модель VІ А.01, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, номер шасі 147085, рік випуск 1989, склавши акт його прийому-передачі та припинивши дію Договору зберігання від 13.10.2015.

Наведений лист був отриманий відповідачем 19.09.2016, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія листа-відповіді відповідача від 20.09.2016, якою відповідач повідомив позивача про те, що транспортний засіб - автобус Кубанец VІ А.01 1989 року випуску (балансовою вартістю 4 580,00 грн. на момент передачі) було втрачено за невідомих обставин та просив позивача надати обґрунтований розрахунок завданих збитків для відшкодування згідно п. 4.2 Договору зберігання від 13.10.2015.

З метою визначення величини розміру майнової шкоди, завданої позивачу, третьої особою, внаслідок втрати транспортного засобу - автобуса Кубанец , модель VІ А.01, державний номер НОМЕР_1, 1989 року випуску, позивач звернувся до Приватного підприємства ЗОРІ УКРАЇНИ .

Відповідно до Висновку про вартість майна, складеного 22.12.2016 оцінювачем ОСОБА_2, величина розміру майнової шкоди, завданої позивачу, третьої особою, внаслідок втрати транспортного засобу - автобуса Кубанец , модель VІ А.01, державний номер НОМЕР_1, 1989 року випуску, що обліковується на балансі Музею історії міста Києва, становить 4 891,00 грн. (надалі - висновок від 22.12.2016).

Проте, як встановлено судом, матеріали справи станом на час розгляду спору по суті не містять належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів у розумінні статей 76-79 ГПК України повернення відповідачем позивачу спірного майна - транспортного засобу - автобуса Кубанец , модель VІ А.01, державний номер НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, номер шасі 147085, рік випуск 1989, зі зберігання, або здійснення відповідачем відшкодування позивачу 4 891,00 грн. вартості втраченого спірного майна і такі докази не було надано відповідачем суду.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Відповідач не надав відзив на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, у зв'язку з чим справа вирішувалась за наявними матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України. При цьому судом враховано приписи частини 4 наведеної статті ГПК України, згідно яких якщо відзив (а в спірному випадку відзив не подано взагалі) не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, надавши оцінку наявним в матеріалах справі доказам, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Позивач разом із клопотанням, поданим 21.06.2018 через відділ діловодства суду, подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача, який складається тільки з суми судового збору у розмірі 1762,00 грн. Інші судові витрати у наведеному попередньому розрахунку позивач не вказав.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на повне задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1762,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Вторес (04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка, буд. 16-Б; ідентифікаційний код 01882568) на користь Музею історії міста Києва (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 2; ідентифікаційний код 05534195) 4 891,00 грн. (чотири тисячі вісімсот дев'яносто одну гривню 00 коп.) збитків та 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 09.08.2018.

Суддя Гумега О.В.