Постанова

від 07.08.2018 по справі 569/5845/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/5845/18

Провадження № 22-ц/787/1258/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Бондаренко Н. В., Боймиструк С. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - Публічне акціонерне товариство Рівнеазот

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Рівнеазот на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 травня 2018 року в складі судді Гордійчук І.О., ухвалене в м. Рівне, повний текст рішення складено 16 травня 2018 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства Рівнеазот про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів. Свої вимоги обґрунтовував тим, що при звільненні з роботи відповідач не провів з ним розрахунку у встановленому законом порядку, чим порушив його трудові права.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 травня 2018 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ Рівнеазот на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 105 466 грн. 40 коп. та 5681 грн. 75 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів та 930 грн. 00 коп. судових витрат по справі, що складаються з судового збору.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що видача працівникові належно оформленої трудової книжки та проведення з ним повного розрахунку в день звільнення є передбаченим законом обов'язком працедавця, який відповідачем дотриманий не був, та, крім цього, останнім не було доведено відсутності вини у порушенні строків виплати належних працівникові сум при звільненні.

Вважаючи рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, ПрАТ Рівнеазот оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що підставою відповідальності власника або уповноваженого ним органу за несвоєчасну виплату належних працівникові сум за ч. 1 ст. 117 КЗпП України є два юридичних факти: 1. порушення строків розрахунку при звільненні, 2. вина власника. Вказує, що мають місце поважні причини та об'єктивні обставини, що мають істотне значення та підтверджують відсутність вини щодо несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати. Пояснює, що згідно наказу № 293 від 10.04.2017 року було повністю припинено виробничу діяльність структурних підрозділів підприємства і оголошено вимушений простій. Додає, що ці обставини потягли за собою затримку у виплаті нарахованої заробітної плати і вихідної допомоги позивачу і заподіяння йому таким чином шкоди. Натомість ця шкода завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожує цивільним правам та інтересам ПрАТ Рівнеазот , і цю небезпеку за даних умов неможливо усунути іншими засобами, тобто ПрАТ Рівнеазот , порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності. Покликається на ч.2 ст. 117 ЦК України, яка передбачає можливість звільнення від відшкодування шкоди повністю або частково з огляду на обставини, за яких ця шкода була заподіяна. Звертає увагу, що підприємство є платником єдиного внеску, який в тому числі розподіляється на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Зауважує, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до Центру зайнятості та отримати допомогу по безробіттю, а тому за цей період не підлягає виплаті середній заробіток. Вказує на ряд поважних причин та об'єктивних обставин, які мають істотне значення та підтверджують відсутність вини щодо несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати перед позивачем, зокрема: наявність перед підприємством непогашеної заборгованості за утримання очисних споруд з боку РОВКП Рівнеоболводоканал , призупинення дії антидемпінгових мит на імпорт російських добрив, а також вжиття заходів для оплати заборгованості за газ, відновлення виробництва та збереження 2712 робочих місць у стані крайньої необхідності. Зазначає, що місцевим судом не зазначено в оскаржуваному рішенні, що середній заробіток за затримки розрахунку при зазначений без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів, і як наслідок, виникає імовірність повторного стягнення відповідних відрахувань органами державної виконавчої служби при виконанні даного рішення, в результаті чого безпідставно збільшується розмір відповідальності роботодавця. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, ухваленим на підставі всебічно з'ясованих обставин справи та просить залишити його без змін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ Рівнеазот , працюючи на різних посадах.

Наказом №1217-ВК від 24 квітня 2017 року позивач був звільнений з 25 квітня 2017 року за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю.

При звільненні позивача з роботи 25 квітня 2017 року йому не були виплачені усі суми, що належали від підприємства.

Станом на час ухвалення судом рішення відповідачем не проведено розрахунку з позивачем, і ці обставини сторонами визнаються.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

В свою чергу, ст. 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з матеріалів справи, у день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунок у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України. Дані обставини стороною відповідача не заперечуються. Таким чином, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2017 року - з дня, наступного робочого за днем звільнення, по 29 березня 2018 року включно, тобто по день, що передує зверненню позивача з позовом до суду. Як він і просить у своїй позовній заяві.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначені в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Загальна кількість робочих днів у січні 2018 року становила 21 робочий день, лютому 2018 року - 20 робочих днів, у березні 2018 року - 21 робочий день, в квітні 2018 року - 20 робочих днів, у травні 2018 року - 20 робочих днів.

В періоді затримки відповідачем розрахунку при звільненні перед позивачем кількість робочих днів становить 260 і включає в себе: 3 робочих дні за квітень 2017 року, 20 робочих днів за травень 2017 року, 20 робочих днів за червень 2017 року, 21 робочий день за липень 2017 року, 22 робочі дні за серпень 2017 року, 21 робочий день за вересень 2017 року, 21 робочий день за жовтень 2017 року, 22 робочі дні за листопад 2017 року, 20 робочих днів за грудень 2017 року, 20 робочих днів за січень 2018 року, 20 робочих днів за лютий 2018 року, 21 робочий день за березень 2018 року, 20 робочих днів за квітень та 9 робочих днів за травень 2018 року.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 105 643 7 грн. 64 коп., що підтверджується довідкою про середню заробітну плату від 15.03.2018р. № 951. Відтак, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичної виплати - з 26 квітня 2017 року по 14 травня 2018 року включно становить 405,64 грн. без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів (260 робочих днів х 405,64 грн..), і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги на відсутність вини відповідача у затримці розрахунку як на підставу звільнення його від виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов'язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред'являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов'язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 Цивільного кодексу України обов'язок доведення її відсутності лежить на власникові.

Апеляційний суд приходить до переконання, що відповідачем не наведено доказів, які б свідчили про відсутність вини власника чи уповноваженого ним органу у затримці виплати належних позивачу сум в день звільнення та відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Рівнеазот залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2018 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Бондаренко Н. В.

підпис Боймиструк С. В.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.