Рішення

від 24.07.2018 по справі 915/242/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року Справа № 915/242/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

представника прокуратури: ОСОБА_2 - посв.№035059 від 13.08.2015;

представника позивача: не з'явився;

представника відповідача: ОСОБА_3 - дов.№8 від 15.04.2018,

за позовом : Керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області (54050, м.Миколаїв, пр.-т Богоявленський, буд.314) в інтересах держави в особі: ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, пр.-т ОСОБА_1, буд.34),

до відповідача : Фермерського господарства «Урожай» (57222, Миколаївська обл., Вітовський р-н, с.Михайло-Ларине, вул.Миколаївська, буд.1),

про : зобов'язання повернути земельні ділянки площею 15,84 га та 5,41 га зальною вартістю 594606,61 грн., -

в с т а н о в и в:

Позивач - Керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області в інтересах держави в особі ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №(15-32)3098вих-18 від 22.03.2018, в якій просить зобов'язати Фермерське господарство «Урожай» (код ЄДРПОУ 20875976) повернути у розпорядження держави в особі ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельні ділянки площею 15,84 га та 5,41 га загальною вартістю 594606,61 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право постійного користування серії ІІ-МК №001366, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.12.2001.

В обґрунтування своїх вимог прокурор у позовній заяві зазначає наступне.

Миколаївською місцевою прокуратурою №2 Миколаївської області вивчено стан додержання вимог земельного законодавства на території Вітовського району Миколаївської області. Встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.12.2001, ОСОБА_5 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 23,7 га в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказана земельна ділянка складалась із трьох частин площами 15,84 га, 2,45 га та 5,41 га. ОСОБА_5 був засновником ФГ «Урожай» . З 26.07.2011 керівником вищевказаного фермерського господарства став ОСОБА_6. Встановлено, що 01.04.2012 ОСОБА_5 помер. Земельна ділянка за життя ОСОБА_5 між членами фермерського господарства не розпайовувалась, що підтверджується інформацією відділу Держгеокадастру у Вітовському районі Миколаївської області. Водночас, згідно інформації відділу Держгеокадастру у Вітовському районі, встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 2,45 га, яка відповідно до Проекту відведення земель голові селянського (фермерського) господарства із земель запасу в межах території Первомайської селищної ради Bітовського району Миколаївської області перебувала у його постійному користуванні, відповідно до бази Національна кадастрова система, зареєстрована та належить на праві приватної власності ОСОБА_7 (кадастровий номер 4823355700:08:000:0251). Вказана інформація підтверджується також даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак земельна ділянка загальною площею 21,25 га продовжує використовуватись ФГ «Урожай» , що підтверджується актом обстеження земельної ділянки Первомайської селищної ради від 08.11.2017 та інформацією ОСОБА_4 управління ДФС у Миколаївській області про сплату земельного податку фермерським господарством. Прокурор зазначає, що у даному випадку встановлено факт безпідставного користування ФГ «Урожай» упродовж 2012-2018 років земельною ділянкою, площею 21,25 га в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району. Посилаючись на ч.1 ст.31, ст.ст.116, 118, 123, 125, 131 Земельного кодексу України та ст.ст.407, 413, 1225 Цивільного кодексу України прокурор вказує, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини i припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Зазначена позиція узгоджується з постановами Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15. За таких обставин, право постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.12.2001 ОСОБА_5, припинилось 01.04.2012. Також встановлено, що земельна ділянка державної власності, загальною площею 21,25 га в межах території Первомайської селищної ради (з 2012 року) продовжує використовуватись ФГ «Урожай» без правовстановлюючих документів, при цьому сплачується лише земельний податок, що суперечить ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України. Посилаючись на ст.13 Конституції України, ст.ст.92, 122 Земельного кодексу України та ст.ст.16, 1212 Цивільного кодексу України прокурор зазначає, що ФГ «Урожай» зобов'язане повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави. Прокурор зазначає, що спірні ділянки відносяться до земель державної власності, отже підлягають поверненню у розпорядження держави в ocoбі територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів - ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Прокурор вважає, що за відсутності правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку відповідач не міг її використовувати для власних цілей. У силу об'єктивних, явних даних про припинення прав на спірну земельну ділянку, у зв'язку зі смертю особи, якій вона надавалась у постійне користування, ФГ «Урожай» було відомо про неможливість використання ділянки без оформлення та реєстрації прав на неї, що ставить його добросовісність під обґрунтований сумнів.

18.06.2018 від відповідача на адресу суду надійшов відзив №11 від 15.06.2018, в якому він проти позову заперечує та зазначає наступне.

Фермерське господарство відповідача засновано ОСОБА_5 у 1995 році. 28.12.2001, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-МК №001366 було передано для постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 23,7 га. Засновник ФГ ОСОБА_5 помер 01.04.2012. Його дружина, ОСОБА_8, фактично прийняла всю спадщину після його смерті за законом. 02.04.2012 між ФГ та ОСОБА_8 був укладений Договір безоплатного користування спірної земельної ділянки, згідно якого, ФГ прийняло в строкове безоплатне користування спірну земельну ділянку строком на 15 років для ведення фермерського господарства. Відповідач зауважив, що спірна земельна ділянка при житті засновника використовувалась ФГ за цільовим призначенням та продовжує використовуватись за Договором безоплатного користування від 02.04.2012 до одержання спадкоємицею правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, яка фактично прийняла спадщину i мала законні підстави залишати спірну земельну ділянку в користуванні ФГ. Тобто земельна ділянка, яка є спірною, ніколи не вибувала з користування ФГ, яке по сьогоднішній день сплачує за користування нею відповідні податки, про що не заперечує й сам позивач, вказуючи на зазначену обставину в позовній заяві з посиланням на інформацію ОСОБА_4 управління ДФС у Миколаївській області про сплату земельного податку. Твердження позивача про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи на підставі державного акту на право постійного користування землею, не входить до складу спадщини i припиняється зі смертю особи, котрій належало таке право є передчасним. Відповідач вважає, що ОСОБА_8, як спадкоємиця засновника ФГ ОСОБА_5, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є такою, що прийняла спадщину та на законних підставах, починаючи з 01.04.2012 почала володіти і користуватися спірною земельною ділянкою. Після смерті засновника ОСОБА_8 зверталась до нотаріуса, який їй пояснив, що можна продовжувати користуватись всім майном, що залишилось після смерті ОСОБА_5, незалежно від того, одержала вона свідоцтво про право на спадщину. Спадкування спірної земельної ділянки спадкоємицею ОСОБА_8 є предметом розгляду в Жовтневому районному суді Миколаївської області, в провадженні якого перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_8 до Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права постійного користування на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом. В зазначену справу вступив прокурор та до участі у справі 14.06.2018 залучено в якості співвідповідача Головне управління. Відповідач звертає увагу суду на те, що ФГ вчасно почало вживати заходи щодо оформлення спірної земельної ділянки після смерті його засновника. Так, 07.06.2013 керівник ФГ ОСОБА_6 заявою повідомив начальника ОСОБА_4 управління Держземагентства у Миколаївській області про смерть засновника ФГ Яременка ОСОБА_9, якому належали земельні ділянки, втому числі й спірна, площею 23,7 га в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого (Вітовського) району Миколаївської області. Відповідач зазначає, що згаданою заявою голова ФГ просив прийняти рішення про передачу в оренду строком на 50 років, в зв'язку зі смертю засновника ФГ ОСОБА_5, в тому числі й спірну земельну ділянку. Листом-клопотанням від 10.06.2013, на усну вимогу заступника керівника ОСОБА_4 управління ОСОБА_10, було надано копію Договору безоплатного користування землею, який укладений між ФГ та спадкоємицею ОСОБА_5 - ОСОБА_8 з відповідними підтверджуючими документами. 05.07.2013 заява ФГ Головним управлінням була розглянута та ФГ отримало відповідну відповідь. Листом від 05.07.2013 №2658/2000-13 Головне управління, повідомило, що відмовляє у надані дозволу на передачу ФГ спірної земельної ділянки в оренду, оскільки відсутні підготовлені матеріали відповідно до вимог чинного законодавства. Після одержання вказаної відповіді голова ФГ звернувся на особистий прийом до керівника ОСОБА_4 управління за роз'ясненням змісту листа від 05.07.2013. Посилаючись на ст.ст.256, 261, 267 ЦК України відповідач зазначає, що позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах ОСОБА_4 управління з пропуском строку позовної давності. В обґрунтування своїх доводів вказує, що засновник ФГ ОСОБА_5 помер 01.04.2012. Керівник ФГ ОСОБА_6 заявою від 07.06.2013 повідомив начальника ОСОБА_4 управління Держземагентства у Миколаївської області про смерть засновника ФГ Яременка ОСОБА_9 та просив прийняти рішення про передачу в оренду, в тому числі й спірну земельну ділянку. Головне управління листом №2658/2000-13 від 05.07.2013 повідомило про відмову у наданні дозволу на передачу ФГ спірної земельної ділянки в оренду, посилаючись на приписи ч.5 ст.116 ЗК України. Відповідач вважає, що Головне управління довідалось про порушення свого права та про особу, яка його порушила 07.06.2013. Про пропуск строків позовної давності позивач в позовній заяві не зазначає, доказів пропуску такого строку не надає. Відповідач посилаючись на ст.257 ЦК Украни просить застосувати строки позовної давності, оскільки вони сплили 07.06.2016.

06.07.2018 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив б/н від 06.07.2018, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та зазначає, що мав місце реальний, юридично-дійсний факт, що обумовив набуття ОСОБА_5 статусу титульного землекористувача - особи, яка у порядку визначеному чинним законодавством набула права постійного користування земельною ділянкою. Таке право носить суб'єктивний характер, є індивідуально визначений і відмінним від права власності на землю, та реалізовується виключно відповідно до закону. Позивач звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка, як об'єкт відносно якого померлим (спадкоємцем) реалізовувалося право постійного користування, за своєю юридичною природою не може бути включена до складу спадщини, оскільки є лише одним із елементів тріади права власності (в тому числі на землю). Позивач просить суд врахувати, що копія клопотання відповідача, приєднаного до відзиву не містить відмітки про реєстраційний індекс як вхідного документа, проставленого ОСОБА_4 управлінням Держземагенства у Миколаївській області на виконання вимог Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, раді міністрів автономної республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 №1242. Такий документ не надходив, та відповідно не був включений до роботи з документами в установі позивача. Що ж до листа ОСОБА_4 Управління Держземагенства у Миколаївській області від 05.07.2013 №2658/2000-13, то він є документом, що сформований за результатами розгляду іншого листа голови ФГ «Урожай» ОСОБА_6, який був прийнятий до документообігу позивача за вхідною реєстрацією кореспонденції від 07.06.2013 №2658/2000-13. Щодо заяви про застосування строків позовної давності відповідача, позивач вважає її необґрунтованою та зазначає, що звернення ФГ «Урожай» було розглянуто ОСОБА_4 управлінням Держземагентства у Миколаївській області в порядку встановленому нормами ЗК України, та розцінено як факт належної поінформованості (правового усвідомлення) відповідачем всього змісту та обсягу протиправності власної поведінки у випадку використання спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Підстави вважати ФГ «Урожай» особою, що порушує права ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області були відсутні. Позивач звертає увагу суду на те, що відповідь, надана листом ОСОБА_4 управління Держземагентства у Миколаївській області від 05.07.2013 №2658/2000-13 за результати розгляду звернення була вичерпною та не могла бути розтлумачена відповідачем на власну користь.

06.07.2018 від прокуратури на адресу суду надійшла відповідь на відзив ФГ «Урожай» №(15-32)6330вих-18 від 05.07.2018, в якій він заперечує проти доводів викладених відповідачем у відзиві та зазнає про наступне. Прокуратура вказує, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Прокуратура вважає, що у ФГ «Урожай» відсутні правові підстави для користування спірною земельною ділянкою. Стосовно доводів відповідача щодо застосування строків позовної давності прокуратура зазначає, що використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів триває з 2012 року та Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області дізналось про нього лише у березні 2018 року та раніше не могло про нього дізнатись, відповідно до ст.261 ЦК України строки позовної давності позивачем не пропущені.

02.04.2018 ухвалою суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.04.2018.

23.04.2018 суд ухвалив відкласти підготовче судове засіданні на 21.05.2018.

21.05.2018 суд ухвалив за власною ініціативою продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосити перерву в підготовчому судовому засіданні до 19.06.2018.

05.07.2018 суд ухвалив призначити підготовче засідання на 11.07.2018.

Ухвалою суду від 11.07.2018 призначено справу до судового розгляду справи по суті на 24.07.2018.

У судовому засіданні 24.07.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників учасників справі, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.

10.05.1995 згідно Довідки №688 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 07.10.1999 (т.1 а.с.36) Селянське (фермерське) господарство «Урожай» , було зареєстровано Виконавчим комітетом районної ради народних депутатів за №20875976, керівником вказаного господарства був ОСОБА_5.

В матеріалах справи міститься витяг із Статуту селянського (фермерського) господарства «Урожай» , зареєстрований Жовтневою райдержадміністрацією Миколаївської області за реєстраційним номером №110 від 10.05.1995 (т.1 а.с.33-35).

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею ІІ-МК №001366, виданого на підставі рішення Жовтневої районної Ради народних депутатів №7 від 28.12.2001, ОСОБА_5 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 23,7 га в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказана земельна ділянка складалась із трьох частин площами 15,84 га, 2,45 га та 5,41 га (т.1 а.с.47).

З 26.07.2011 керівником ФГ «Урожай» став ОСОБА_6, згідно Наказу ФГ «Урожай» №1 від 25.07.2011 (т.1 а.с.67).

Згідно витягу з Статуту Фермерського господарства «Урожай» (Нова редакція), який зареєстровано Жовтневою районною Державною адміністрацією за реєстраційним №15111050001008273 від 14.09.2011, у відповідності до п.п.1.2. та 1.3., якого засновником господарства є: ОСОБА_5 та членом господарства є: ОСОБА_6 (т.1 а.с.71-73).

01.04.2012 ОСОБА_5 помер, що зафіксовано у Свідоцтві про смерть ОСОБА_11 І-ФП №153716 від 03.04.2012.

Земельна ділянка за життя ОСОБА_5 між членами фермерського господарства не розпайовувалась, що підтверджується інформацією відділу Держгеокадастру у Вітовському районі Миколаївської області.

08.11.2017 комісією Первомайської селищної ради було обстежено три земельні ділянки загальною площею 23,7 га, користувачем яких визначено громадянина України ОСОБА_6. Згідно державного акту дані земельні ділянки обліковуються як рілля та відносяться до земель сільськогосподарського призначення надані для ведення селянського (фермерського) господарства. Комісією встановлено, що земельні ділянки оброблені та підготовлені під посів ярих культур, про що зафіксовано в Акті обстеження використання земельних ділянок на території Первомайської селищної ради (т.1 а.с.74).

Листом про надання інформації №956/109-17 від 28.11.2017 відділу у Вітовському районі ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області, повідомлено Миколаївську місцеву прокуратуру №2, що земельна ділянка орієнтовною площею 2,45 га, яка відповідно до Проекту відведення земель голові селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5 в приватну власність та постійне користування для введення селянського (фермерського) господарства із земель запасу в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого (Bітовського) району Миколаївської області перебувала у його постійному користуванні, відповідно до бази Національна кадастрова система , зареєстрована та належить на праві особистої приватної власності громадянці ОСОБА_7, має кадастровий номер 4823355700:08:000:0251, площа земельної ділянки 2,0000 га.

Вказана інформація також підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.80-81 ).

01.02.2018 Відділом у Вітовському районі ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області своїм листом про надання інформації №120/109-18 повідомлено Миколаївську місцеву прокуратуру №2 Миколаївської області, про те, що за ОСОБА_5 на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Жовтневої районної Ради народних депутатів №7 від 28.12.2001 зареєстрований 28.12.2001 державний акт серії ІІ-МК №001366 на право постійного користування землею площею 23,7 га в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства. Земельна ділянка відноситься до земель державної власності сільськогосподарського призначення, за угіддями - рілля. Також додатково повідомлено, що згідно Книги записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за станом на 01.01.2013 на вищезазначену земельну ділянку договори оренди ФГ «Урожай» не зареєстровані, тому надати належним чином завірені копію договору оренди не вбачається за можливе (т.1 а.с.82).

Однак земельна ділянка загальною площею 21,25 га продовжує використовуватись ФГ «Урожай» , що підтверджується актом обстеження земельної ділянки Первомайської селищної ради від 08.11.2017 та інформацією ОСОБА_4 управління ДФС у Миколаївській області про сплату земельного податку фермерським господарством.

Прокурор зазначає, що у даному випадку встановлено факт безпідставного користування ФГ «Урожай» упродовж 2012-2018 років земельною ділянкою, площею 21,25 га в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району. За таких обставин, право постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.12.2001 ОСОБА_5, припинилось 01.04.2012.

Також прокуратурою зазначено, що земельна ділянка державної власності, загальною площею 21,25 га в межах території Первомайської селищної ради (з 2012 року) продовжує використовуватись ФГ «Урожай» без правовстановлюючих документів, при цьому сплачується лише земельний податок, що суперечить ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.

Прокурор вважає, що за відсутності правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку відповідач не міг її використовувати для власних цілей. У силу об'єктивних, явних даних про припинення прав на спірну земельну ділянку, у зв'язку зі смертю особи, якій вона надавалась у постійне користування, ФГ «Урожай» було відомо про неможливість використання ділянки без оформлення та реєстрації прав на неї, що ставить його добросовісність під обґрунтований сумнів. Посилаючись на ст.13 Конституції України, ст.ст.92, 122 Земельного кодексу України та ст.ст.16, 1212 ЦК України прокурор зазначає, що ФГ «Урожай» зобов'язане повернути спірну ділянку у розпорядження держави.

На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що в задоволенні позов слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство №2009-XII від 20.12.1991 (втратив чинність з 29.07.2003), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Згідно з ч.5 статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Частиною 2 ст.4 Закону України Про селянське (фермерське) господарство визначено, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (ч.1 ст.9 Закону).

Таким чином, обов'язковою умовою створення фермерського господарства була наявність земельної ділянки, оскільки самою суттю фермерського господарства є ведення підприємницької діяльності шляхом вироблення товарної сільгосппродукції, її переробки та реалізації, а таке ведення без земельної ділянки фактично неможливе.

Судом встановлено, що Фермерське господарство Урожай засновано ОСОБА_5 та зареєстровано 10.05.1995, що вбачається з довідки №688 від 07.10.1999 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.36) та підтверджено відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату прийняття рішення у справі.

Таким чином, за приписами Закону України Про селянське (фермерське) господарство , з дати державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Отже з цього часу обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. На підставі ч.4 ст.2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство інтереси цього господарства представляє його голова. Інші члени господарства можуть представляти інтереси останнього лише за належним чином оформленою довіреністю (ч.6 ст.2 названого Закону).

Листом №128 від 20.03.2001 Жовтнева районна рада Миколаївської області повідомила ОСОБА_5, який виявив бажання вести селянське (фермерське) господарство, що на засіданні постійної комісії районної ради з питань земельних ресурсів, відповідно до ст.19, 51 Земельного кодексу України, районна рада дозволяє виготовлення проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_5 площею 28 га ріллі (у т.ч. 4,3 га в приватну власність, 23,7 га ріллі - в постійне користування) у межах Первомайської селищної ради (а.с.40 зворотний бік).

18.04.2001 ОСОБА_5 звернувся до Миколаївської філії інституту землеустрою із заявою про виготовлення проекту відведення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу у межах Первомайської селищної ради (а.с.40). Замовником проекту також визначений голова селянського (фермерського) господарства Урожай ОСОБА_5 (а.с.46 зворотний бік).

Наявним у матеріалах справи висновком Жовтневого районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України №518 від 20.11.2001 (а.с.24), наданим за результатами розгляду проекту відведення земельних ділянок, підтверджується відведення спірної земельної ділянки голові селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, а не для його створення (заснування).

На підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-МК №001366 було передано для постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 23,7 га (а.с.47).

Таким чином, на час звернення до Жовтневої районної ради, фермерське господарство Урожай вже було створено, ОСОБА_5 був його головою і отримання земельної ділянки площею 23,7 га ріллі в постійне користування відбулось для ведення підприємницької діяльності селянським (фермерським) господарством, а не громадянином ОСОБА_5.

Станом на 25.07.2011 (затвердження нової редакції статуту ф/г Урожай ) його членами були - ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

01.04.2012 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_11 І-ФП №153716 від 03.04.2012.

Прокуратура у позовній заяві зазначає, що, за вказаних обставин, право постійного користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-МК №001366 право постійного користування припинилось з 01.04.2012.

Згідно ч.1 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно зі ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга).

При цьому, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, ст.141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 01.04.2012) передбачає, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Прокуратурою та позивачем не зазначено, на підставі якого пункту ст.141 Земельного кодексу України відбулось припинення права користування спірною земельною ділянкою, а лише зазначає, що таке право не входить до складу спадщини.

Матеріали справи свідчать, що спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з користування ф/г Урожай ; при житті засновника використовувалась фермерським господарством за цільовим призначенням та продовжує використовуватись за цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства Урожай , яке по сьогоднішній день сплачує за користування нею відповідні податки.

Відповідач у відзиві звертає увагу на те, що фермерське господарство вчасно почало вживати заходи щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою після смерті його засновника.

Так, 07.06.2013 керівник ф/г Урожай ОСОБА_6 подав до ОСОБА_4 управління Держземагентства у Миколаївській області лист, в якому просив прийняти рішення про передачу в оренду строком на 50 років земельних ділянок площею 5 га ріллі в межах Михайло-Ларинської сільської ради та 23,7 га ріллі в межах Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області, які знаходяться в користуванні фермерського господарства на підставі державних актів на право постійного користування, які було видано громадянину ОСОБА_5А для створення фермерського господарства. У зв'язку зі смертю засновника ФГ ОСОБА_5 на якого було оформлені вищезазначені державні акти.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2013 листом №2658/2000-13 Головне управління Держземагенства у Миколаївській області надало відповідь про розгляд звернення ОСОБА_6, в якому посилаючись на ч.5 ст.116 Земельного кодексу України повідомило, що відмовляє у надані дозволу про передачу в оренду земельних ділянок, у зв'язку з відсутністю підготовлених матеріалів відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.121 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Проте, Кодексом не визначено чітких часових меж реалізації права фермерського господарства на переоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку внаслідок смерті голови фермерського господарства, за умови, що саме для здійснення підприємницької діяльності фермерського господарства ця земельна ділянка була відведена.

За вказаних обставин, суд вважає, що прокуратурою та позивачем не доведена відсутність у ф/г Урожай правових підстави для користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, судом взято до уваги подання відповідачем до суду заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності та встановлено наступне.

Відповідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Європейський суд з прав людини наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що строк позовної давності прокуратурою та ОСОБА_4 управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області пропущений та наполягає на застосуванні до спірних правовідносин позовної давності.

Частинами 3, 4, 5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. При цьому, перебіг позовної давності для оскарження оспорюваних відносин прокурором, який діє в інтересах держави, починається з моменту, коли про порушення цивільного права або інтересу стало відомо позивачу, а закінчується відповідно зі збігом строку позовної давності, встановленого законом для оскарження спірних правовідносин.

До спірних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності - три роки.

Як зазначає відповідач, 10.06.2013 керівник ф/г Урожай ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_4 управління Держземагентства у Миколаївській області з проханням прийняти рішення про передачу в оренду строком на 50 років земельних ділянок площею 5 га ріллі в межах Михайло-Ларинської сільської ради та 23,7 га ріллі в межах Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області, які знаходяться в користуванні фермерського господарства на підставі державних актів на право постійного користування, які було видано громадянину ОСОБА_5 для створення фермерського господарства. У зв'язку зі смертю засновника ФГ ОСОБА_5 на якого було оформлені вищезазначені державні акти. Додатком до вказано листа було, зокрема, свідоцтво про смерть ОСОБА_5 (а.с.164).

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2013 листом №2658/2000-13 Головне управління Держземагенства у Миколаївській області надало відповідь про розгляд звернення ОСОБА_6, в якому посилаючись на ч.5 ст.116 Земельного кодексу України повідомило, що відмовляє у надані дозволу про передачу в оренду земельних ділянок, у зв'язку з відсутністю підготовлених матеріалів відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.166).

Посилання позивача на те, що відповідь №2658/2000-13 від 05.07.2013 була надана на інший лист відповідача від 07.06.2013 (а.с.174), не спростовує факту обізнаності позивача щодо смерті ОСОБА_5 та відсутності з цього моменту у ф/г Урожай , за твердженням позивача, правових підстав для користування спірною земельною ділянкою, оскільки зазначений лист від 07.06.2013 також містив в якості додатку копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5, копію статуту ф/г Урожай та копії актів на право постійного користування землею №566 від 06.08.1002 та ІІ-МК №001366 від 28.12.2001.

ОСОБА_4 управління Держземагенства у Миколаївській області №2658/2000-13 датований 05.07.2013. Позовна заява подана до суду 23.03.2018, тобто зі значним пропуском позовної давності. Клопотань про його відновлення, у зв'язку з наявністю поважних причин пропуску, прокуратурою та позивачем не заявлялось.

Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у господарських відносинах, а також стимулює суд і учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (надалі - Закон №1789-XII), (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно п.п.1,3 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону №1789-XII, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Судом також береться до уваги, що наказом Генерального прокурора України від 19.09.2005 №3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора України, зокрема, від 18.10.2010 №3гн, від 12.04.2011 №3гн, від 07.11.2012 №3гн. Вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Із зазначеного слідує, що органи прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та наказів Генерального прокурора України від 19.09.2005 №3гн, від 18.10.2010 №3гн, від 12.04.2011 №3гн, від 07.11.2012 №3гн мали своєчасно довідатись про порушення, на їх думку, відповідачем у 2013 році діючого законодавства, оскільки нагляд за законністю має здійснюватися прокуратурою систематично, та звернутися до суду із відповідним позовом до спливу строку позовної давності. Натомість звернення до суду із цим позовом лише у 2018 році відбулось з пропуском строків позовної давності (аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі №924/228/17, від 28.11.2017 у справі №924/95/17).

Подання позову через значний проміжок часу, після вчиненого порушення, призводить до ситуації, коли зацікавленою особою вже понесені значні матеріальні витрати (систематична обробка землі, внесення добрив тощо), що створює невизначеність при реалізації права особи мирно володіти своїм майном, на дотриманні якого наголошує ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Що стосується твердження прокуратури та позивача про те, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо лише з листа прокуратури №(15-32)2850вих-18 від 16.03.2018, скерованого на адресу управління в порядку ст.23 Закону України Про прокуратуру , слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-17, центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів. На території Миколаївської області дані функції передано ОСОБА_4 управлінню Держземагенства у Миколаївській області.

Наказом від 25.01.2013 №40 Міністерство аграрної політики України затвердило зміни до Положення про Головне управління Держземагенства в області №258 від 10.05.2012, згідно п.п.4.32., 4.34., 4.36., якого на Головне управління покладено такі завдання, зокрема: передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області; здійснює у випадках, передбачених законодавством, державний нагляд у сфері землеустрою; уживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, звертається з позовами до суду за захистом своїх прав та з питань порушення вимог законодавства.

Відповідно до п.2 та п.5 ч.1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області; реорганізовані територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держземагенства у Миколаївській області шляхом його приєднання до ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру

Згідно розпорядження КМУ від 31.03.2015 №294-р питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв'язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

За таких обставин з набранням чинності зазначеного вище закону розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Миколаївської області є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Крім того, судом приймається до уваги те, що у відповідності до п.п.13) п.4. Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №308 від 17.11.2016, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.

До того ж, згідно п.п.30) п.4 вказаного вище положення Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позивач, в силу наданої йому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-17 та Положенням про Головне управління Держземагенства в області, затверджених Наказом №258 від 10.05.2012 Міністерства аграрної політики та продовольства України з врахуванням змін внесених згідно із Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства №40 від 25.01.2013, до компетенції та повноважень, мав був обізнаний щодо порушені його прав з 05.07.2013 (з моменту отримання листа відповідача та надання відповіді на звернення відповідача), мав контролювати дотримання ф/г Урожай приписів діючого земельного законодавства та, в разі, якщо вважав свої права порушеними, мав можливість звернутися до суду з відповідним позовом у межах визначених законодавством строків позовної давності.

Відповідно до п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз.3 п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 Про судове рішення у цивільній справі .

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові з підстав його необгрунтованості, то сплив строку позовної давності судом не застосовується.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на Прокуратуру Миколаївської області.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 03 серпня 2018 року.

Суддя М.В. Мавродієва