Рішення

від 13.08.2018 по справі 910/1993/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 13.08.2018Справа №  910/1993/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Оконіка” (28021, Кіровоградська обл., Олександрійський район, село Войнівка, ВУЛИЦЯ КВІТНЕВА, будинок 25; код ЄДРПОУ 37251981) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Схід-будконструкція” (04107, м. Київ, ВУЛИЦЯ ОТТО ШМІДТА, будинок 35-37; код ЄДРПОУ 35098521) про стягнення 32    142, 00 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Оконіка» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід-будконструкція» про стягнення заборгованості у розмірі 32  142, 00 грн., а також витрат по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №29/09-346ок від 29.09.2014 року та Додаткової угоди №1 до вказаного договору в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у вказаній сумі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. 28.03.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/1993/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/1993/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь – якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Про відкриття провадження у справі відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103046572819. 24.04.2018 року через канцелярію суду відповідачем поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачем не отримувався товар за видатковими накладними № 2465 від 23.12.2014 року та № 2466 від 23.12.2014 року, та не надсилались на адресу позивача відповідні замовлення. Окрім того, відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на виникнення у позивача права вимоги 24.12.2014 року. Відзиву судом долучено до матеріалів справи. При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 11 Цивільного кодексу Україницивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4статті 202 Цивільного кодексу Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч. 1ст. 174 Господарського кодексу Українигосподарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1статті 626 Цивільного кодексу Українипередбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом за матеріалами справи, 04 листопада 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оконіка» (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Схід-будконструкція” (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений Договір поставки № 04/11-409ок(далі – Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується у відповідності до заявки покупця провести заміри віконних (дверних) прийомів та передати в його власність вікна (двері) (далі - товар), який відповідає замірам. Товар включає в себе: віконні (дверні) блоки, відливи, підвіконня, москітні сітки - за бажанням Покупця. Покупець зобов'язується оплатити товар, вказаний в Специфікації до Даного Договору. Згідно п.п. 4.1, 4.2 Договору постачальник зобов'язаний передати товар покупцю на  протязі 30 робочих днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок постачальника передплати, обумовленої в п. 2.4. даного Договору. Дата вказана покупцем у видатково-прибутковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару. Як визначено сторонами в п. 7.1 Договору, прийом товару по кількості та якості здійснюється покупцем або уповноваженим представником покупця та оформлюється підписанням двостороннього акту прийому - передачі. Відповідно до п.7.2 Договору у випадку, якщо покупець під час прийому товару виявив будь-які дефекти товару або у нього є заперечення по кількості товару, що приймається, він зобов'язаний на протязі трьох робочих днів з моменту прийому товару повідомити про це постачальника в письмовій формі. При цьому, визначеному умовами Договору обов'язку постачальника поставити товар кореспондує передбачений п.1.2 та розділом 2 Договору обов'язок покупця оплатити товар в розмірі і в терміни, установлені Договором. Так, згідно п.п.2.3, 2.4 Договору оплата здійснюється в національній валюті України, на поточний рахунок постачальника вказаний в рахунку або в реквізитах даного Договору. Покупець здійснює оплату за товар на умовах 100% передплати в розмірі 28241,00 (двадцять вісім тисяч двісті сорок одна гоп. 00 ком.) в т.ч. ПДВ 20%, 4706.83 (чотири тисячі сімсот шість грн. 83 коп.) на протязі 5 календарних днів з моменту укладення даного Договору. Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленого за Договором товару, ніж передбачено у вказаних пунктах 2.3, 2.4 Договору, в матеріалах справи відсутні. Згідно п.9.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2014 року. Всі доповнення та додатки до даного Договору є його невід'ємною частиною та набувають юридичну силу після їх підписання сторонами. Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця та засвідчений печатками сторін. Також позивачем зазначено в позовній заяві про укладення між сторонами 01.12.2014 року Додаткової угоди № 1 до Договору, умовами якої збільшено суму Договору до  90  642,00 грн., в т.ч. ПДВ 15107,00 грн., та передбачено обов'язок покупця щодо внесення передплати в сумі 33500,00 грн., в т.ч. ПДВ 5583,33 грн., залишок в сумі 57142,00 грн., в тому числі ПДВ 9523,67 грн. – після поставки товару. При цьому надана позивачем до матеріалів справи копія вказаної Додаткової угоди № 1 від 01.12.2014 року до Договору підписна тільки з боку постачальника та не містить підпису покупця. Судом встановлено за матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, що на виконання умов Договору позивачем було виставлено рахунок №568 від 04.11.2014 року, на підставі якого відповідачем було перераховано грошові кошти платіжними дорученнями №134  від 04.11.2014 року на суму 20000,00 грн. та №141 від 10.11.2014 року на суму 8241,00 грн., всього в сумі 28241,00 грн., що підтверджується відповідними виписками банку. Відповідно позивачем за видатковою накладною № 2030 від 12.11.2014 року було поставлено та передано у власність покупця – ТОВ «Схід-будконструкція», а останнім прийнято товар – металопластикові конструкції на загальну суму 28241,00 грн., факт поставки підтверджено підписом на вказаній видатковій накладній уповноваженого представника покупця, який діяв на підставі довіреності № 562 від 12.11.2014 року. Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною ТОВ «Схід - будконструкція» суду не надано. В подальшому відповідачем було направлено на адресу позивача електронне замовлення № 30.12.173.8518 від 02.12.2014 року на замовлення віконних та дверних блоків на загальну суму 56 429,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи. На підставі вказаного замовлення позивачем було виставлено відповідачеві для оплати рахунок на оплату № 633 від 08.12.2014 року на суму 56429,00 грн., згідно якого відповідачем з посиланням на номер та дату зазначеного рахунку було здійснено перерахування передплати за товар в загальній сумі 58500,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано відповідні виписки банку щодо перерахування 12.12.2014 року платіжним дорученням № 200 грошових коштів в сумі 8500,00 грн. та платіжними дорученнями № 212 та № 204 грошових коштів в сумі 5000,00 гр. та 20000,00 грн. відповідно, з посиланням на рахунок № 633 від 08.12.2014 року. Будь – яких заперечень щодо порядку сплати та зарахування вказаних коштів від сторін до суду не надходило. На виконання замовлення № 30.12.173.8518 від 02.12.2014 року та відповідно до проведеної відповідачем передплати позивачем було здійснено поставку металопластикових конструкцій на загальну суму 56429,00 грн., що підтверджується наданою позивачем копією видаткової накладної № 2464 від 23.12.2014 року. Факт отримання товару на суму 56429,00 грн. підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на видатковій накладній № 2464 від 23.12.2014 року, засвідченим відтиском печатки ТОВ «Схід-будконструкція». Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару згідно видаткових накладних № 2030 від 12.11.2014 року та № 2464 від 23.12.2014 року від покупця до суду не надходило. Окрім цього, позивачем подано до суду електронні замовлення від імені ТОВ «Схід-будконструкція»№8908, №8909 від 08.12.2014 року на суму 21503,00 грн. та №8925 від 10.12.2014 року на суму 12710,00 грн., всього на загальну суму 34213,00 грн. Як зазначено позивачем в позовній заяві, у відповідності до здійсненого відповідачем замовлення позивачем було виготовлено та передано у власність покупця металоплаcтикові конструкції на загальну суму 34213,00 грн., а саме: згідно видаткової накладної № 2465 від 23.12.2014 року на суму 21503,00 грн. та згідно видаткової накладної № 2466 від 23.12.2014 року на суму 12710,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи. При цьому факт отримання товару за вказаними видатковими накладними підтверджується наявністю на документах підписів представника ТОВ «Схід-будконструкція», засвідченого відтиском печатки товариства. В матеріалах справи наявні виставлені позивачем на оплату поставленого за вказаними видатковими накладними товару рахунки № 957 від 27.11.2017 року на суму 19432,00 грн. та № 958 від 27.11.2017 року, які разом з актом звірки та проектом додаткової угоди № 1 від 01.12.2014 року супровідним листом № 27/11/-045ок від 27.11.2017 року була направлена на адресу відповідача. Як зазначено позивачем в позовній заяві, останнім належним чином виконано зобов'язання за Договором в частині поставки передбаченого Договором та додатковою угодою № 1 від 01.12.2014 року до нього товару, який прийнятий покупцем, факт поставки на суму 90642,00 грн. підтверджується первинними документами (видатковими накладними), проте за отриманийтовар покупець здійснив тільки часткову оплату, отже, за твердженнями позивача, борг з оплати поставленоготовару на час звернення з позовними вимогами до суду становить 32142,00 грн. Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого покупцем товару відповідно до умов Договору та Додаткової угоди № 1 від 01.12.2014 року до нього, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 32142,00 грн., строк оплати якої настав, та яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав. Судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем правочин (Договір поставки № 04/11-409ок від 04.11.2014 року) за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України. При цьому суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. У відповідності до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Частиною 2 ст. 642 Цивільного кодексу України визначено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Як встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем було направлено на адресу позивача замовлення № 30.12.173.8518 від 02.12.2014 року на суму 56 429,00 грн., на підставі якого ТОВ "Оконіка" було виставлено відповідачеві для оплати рахунок на оплату № 633 від 08.12.2014 року на суму 56 429,00 грн. Згідно вказаного рахунку відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 58500,00 грн., що сторонами не заперечувалось, та в подальшому за видатковою накладною № 2464 від 23.12.2014 року здійснено поставку товару - металопластикових конструкцій на суму 56429,00 грн. Окрім цього, позивачем було виготовлено та передано відповідачеві товар згідно видаткової накладної № 2465 від 23.12.2014 року на суму 21503,00 грн. та згідно видаткової накладної № 2466 від 23.12.2014 року на суму 12710,00 грн., всього на загальну суму 34213,00 грн. Таким чином, з матеріалів позовної заяви вбачається, що в частині здійснення поставки на суму 56429,00 грн. та 34213,00 грн., всього на суму 90642,00 грн., договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався. Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини щодо передачі товару (металопластикових конструкцій) відповідачу та прийняття його останнім, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. При цьому зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що позивач зобов'язався поставити відповідачу товар – металопластикові конструкції, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар, який зазначений у відповідному рахунку на оплату (№ 633 від 08.12.2014 року) та видаткових накладних (№2464 від 23.12.2014 року, № 2465 від 23.12.2014 року та № 2466 від 23.12.2014 року). Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами у спрощений спосіб фактично були укладені договори поставки. Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього. Зокрема, згідно п.9.1 Договору вказаний правочин діє до 31 грудня 2014 року. Щодо посилання позивача на укладення між сторонами Додаткової угоди № 1 від 01.12.2014 року до Договору внаслідок вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення між ними прав та обов'язків щодо поставки металопластикових конструкцій та їх оплати, та здійснення поставки на суму 90642,00 грн. за видатковими накладними № 2464 від 23.12.2014 року, № 2465 від 23.12.2014 року та № 2466 від 23.12.2014 року в межах Договору поставки № 04/11-409ок від 04.11.2014 року, суд зазначає, що згідно із ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом.    Зокрема, зважаючи на принцип свободи договору, сторони мають повне право передбачити можливість перегляду узгодженої ціни. При цьому необхідно враховувати застереження, викладене в ч. 3 ст. 632  ЦК України, згідно якої зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. З огляду на визначену сторонами при укладенні Договору його ціну в розмірі 28241,00 грн. та фактичне здійснення поставки на вказану суму за видатковою накладною № 2030 від 12.11.2014 року, що сторонами не заперечувалось, а також відсутність посилань у виставленому рахунку № 633 від 08.12.2014 року та складених видаткових накладних №№ 2464, 2465, 2466 саме на Договір, доказів надсилання проекту Додаткової угоди № 1 від 01.12.2014 року на адресу відповідача в 2014 році та доказів погодження відповідачем її умов, відсутні підстави для тверджень про здійснення поставок за накладними №№ 2464, 2465, 2466 в межах спірного Договору. Тобто у даному випадку суд  зазначає про те, що підстави виникнення правовідносин сторін у справі є різними: Договір поставки № 04/11-409ок від 04.11.2014 року та укладені у спрощений спосіб правочини щодо поставки металоконструкції на загальну суму 90642,00 грн. Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, обов'язок покупця прийняти поставлений йому товар обумовлено нормами статей 655, 689, 712 Цивільного кодексу України. Як встановлено судом, на підтвердження факту здійсненої поставки позивачем надано копії видаткових накладних від 23.12.2014 року №№ 2464, 2465, 2466 на загальну суму 90642,00 грн. Факт отримання товару - металопластикових конструкцій за ними підтверджується підписом представника ТОВ «Схід-будконструкція» на вказаних накладних, засвідчених печаткою товариства. При цьому заперечення відповідача щодо факту отримання товару та підписання видаткових накладних №№ 2465, 2466 з підстав невідповідності наявного підпису дійсному підпису директора товариства та несхожості відтиску печатки за відсутності належних та допустимих доказів щодо втрати або знищення печатки ТОВ «Схід-будконструкція» на момент підписання видаткових накладних, та за умов незаявлення відповідачем в межах даної справи клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення дійсності виконання на спірних видаткових накладних підписів від імені відповідача саме директором ТОВ «Схід-будконструкція» судом до уваги не приймаються як бездоказові та такі, що спростовуються матеріалами справи. Суд зазначає, відповідно до ч.1 ст.9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. За висновками суду, з документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є, в даному випадку, видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, а також засвідчені печатками сторін. Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість поставленого за домовленостями товару. Отже, підписання покупцем (відповідачем) видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар. Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми). Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Зокрема, обов'язок з оплати товару передбачений умовами розділу 2 Договору, згідно яких покупець здійснює оплату за товар на умовах 100% передплати на протязі 5 календарних днів з моменту укладення Договору. Проте враховуючи здійснення поставок за спірними накладними №№ 2465, 2466 поза межами Договору, між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладених у спрощений спосіб договорів поставки, за якими сторони не визначили строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно приписів ч. 2ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої  статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої  статті 530 ЦК України. Вищезазначена позиція кореспондується з п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, згідно якого також встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні  Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою  статті 692 ЦК України. Враховуючи вищезазначені правові норми, оскільки інший строк оплати товару  (замовлення) сторонами у накладних №№ 2465, 2466 встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем у повному обсязі після отримання товару. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Також суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України,ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст.599 - 601,604- 609 ЦК України. Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Так, згідно ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснивши поставку товару покупцю згідно вищезазначених накладних на суму 34213,00 грн., а відповідач в порушення домовленостей в обумовлений строк не оплатив поставлений товар та має перед позивачем заборгованість з оплати останнього в загальній сумі 32142,00 грн., враховуючи залишок переплати в сумі 2071,00 грн. після проведення оплати в загальній сумі 58500,00 грн. за видатковою накладною № 2464 від 23.12.2014 року товару на суму 56429,00 грн. Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини,  господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу позивачем нормативно та документально доведені в сумі 32142,00 грн. Таким чином матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов домовленостей у визначений строк повну оплату поставленого товару не здійснив належним чином, а отже за приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України є таким, що прострочив виконання зобов'язання. В свою чергу, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем у поданому відзиві викладено клопотання про застосування строків позовної давності, в якому останній, зокрема, на підставі ст. 267 ЦК України, зазначає про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості в сумі 32142,00 грн., право вимоги стягнення якої виникло у позивача 24.12.2014 року, посилаючись при цьому на те, що звернення до суду з відповідними вимогами здійснено позивачем поза межами періоду позовної давності, наслідком чого має бути відмова в задоволенні позовних вимог. Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"(далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. При цьому як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 86 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги. Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Окрім цього приписи чинного законодавства не містять застережень щодо задоволення заяв відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару (металопластикових конструкцій) за накладними від 23.12.2014 року №№ 2465, 2466. Таким чином, аналізуючи приписи чинного законодавства та умови укладених між сторонами у спрощений спосіб правочинів поставки, виходячи зі змісту вищезазначених правових норм слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання відповідачем к покупцем обов'язку з оплати поставленого позивачем товару, строк якого визначається згідно ст. 692 ЦК України, саме з 24.12.2014 року починається перебіг строку позовної давності та спливає, відповідно, 24.02.2017 року. Оскільки з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 20.02.2018 року, тобто за межами встановленого законодавством трирічного строку позовної давності, заява про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості в сумі 32142,00 грн. підлягає задоволенню.   Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача. Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, проте поданий позивачем після спливу строку позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову про стягнення 32142,00 грн. заборгованості за поставлений товару з огляду на пропущення позивачем строку відповідного звернення до суду. Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи покладається на позивача. Відповідно до ч.1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно пункту 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Отже, враховуючи висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ПОСТАНОВИВ: 1. В задоволенні позовних вимог відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя                                                                                                             М.М.Якименко