Постанова

від 07.08.2018 по справі 923/198/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року м. ОдесаСправа № 923/198/18 Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Ярош А.І.,

Суддів: Разюк Г.П., Діброви Г.І.,

Секретар судового засідання: Іванов І.В.,

За участю представників сторін:

Від відповідача - Мовчан В.О., довіреність № б/н, дата видачі : 12.02.18; ТОВ "Новопетрівське";

Представник ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" в судове засідання не з'явився. Про час, дату і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 03 травня 2018 року (проголошено о 13-00, м. Херсон, вул. Театральна, 18, повний текст 07.05.18)

по справі №923/198/18 (суддя Гридасов Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Новопетрівське"

про стягнення 125 313,27 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 22.03.18 звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою у якій просить стягнути з відповідача 125313,27 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції, у зв'язку з несвоєчасним виконанням (простроченням) відповідачем грошових зобов'язань за укладеними сторонами двома договорами купівлі-продажу № ПР01/02-2012 від 14.02.2012 та № ПР20/05-2012 від 08.05.2012, та відповідно до вимог ст. 3, 11, 15, 16, 509, 530, 526, 625, 629, 692 ?ЦК України, ст. 193 ГК України.

Представники відповідача під час судового розгляду справи по суті надали заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що інфляційні витрати нараховуються з 01.11.2012 року по 12.12.2014 року, з позовом по стягнення цих інфляційних витрат звернувся до суду лише 22 березня 2018 року, тобто через 3 роки 3 місяці та 10 днів, таким чином пропустивши строк позовної давності, поважності причин пропуску строку позовної давності суду не надав.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 03 травня 2018 року по справі №923/198/18 (суддя - Гридасов Ю.В.) у задоволенні позовних вимог ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що права позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду були порушені відповідачем, однак позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом.

Судом першої інстанції не прийняті посилання представників позивача на переривання загального (трирічного) строку позовної давності внаслідок звернення ТОВ "ВТК "Скіфія" з іншими позовами до ТОВ "Новопертівське", оскільки переривання строку позовної давності можливе лише до його спливу.

Враховуючи, що трирічний строк позовної давності до основної вимоги (щодо стягнення основного боргу) за вказаними вище договорами купівлі-продажу сплинув 01.11.15 (основний борг фактично сплачений відповідачем добровільно в період з 24.10.13 по 12.12.14), позовна давність, щодо додаткової вимоги про стягнення суми з урахуванням встановленого індексу інфляції, також сплив 01.11.15, і не могла бути перервана поданням позовних заяв після вказаної дати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 3 травня 2018 року у справі №923/198/18 в частині відмови у задоволенні стягнення втрат від інфляції в сумі 125313, 27 грн. із застосуванням строку позовної давності. Ухвалити нове рішення по справі №923/198/18 та задовільнити позовні вимоги позивача в частині стягнення втрат від інфляції в сумі 125313, 27 грн., посилаючись на те, що рішення суду є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги встановлені судовими рішеннями у справах №№923/831/17, 923/1042/17 обставини переривання строку позовної давності.

Судом першої інстанції визнано факти того, що 01.11.2012 року відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання за вказаними вище договорами купівлі-продажу, та про те, що відповідачем допущено прострочення виконання основного грошового зобов'язання (щодо сплати основного боргу), також встановлено факт погашення заборгованості ТОВ Новопетрівське частковими платіжками за двома договорами одночасно і останній платіж було здійснено платіжним дорученням №492 від 12.12.2014 року. Наданий та досліджений судом доказ, а саме платіжне доручення №492 від 12.12.14 року містить відомості про те, що його вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів, вчинено в межах строку позовної давності, а тому ці дії свідчать про переривання строку позовної давності.

Таким чином розпочатий 12.12.14р. строк позовної давності сплинув би 12.12.17 року.

16 серпня 2017 року ТОВ ВКФ Скіфія подано позов, наслідком якого 1 вересня 2017 року, у межах строку позовної давності ухвалою господарського суду Херсонської області у справі №923/831/17 відкрито провадження за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна компанія Скіфія місцезнаходження: 69095, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, 9-а, кв. 63 код в ЄДРПОУ: 32551359 до Товариства з обмеженою відповідальністю Новопетрівське місцезнаходження: 74711, Херсонська область, Нижньосірогозський район, с. Новопетрівка, вул. Садова код в ЄДРПОУ: 30874961 про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором купівлі продажу №ПР20/05-2012 від 08.05.2012 р. з урахуванням курсової різниці, 3% річних та штрафу.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позивачем під час судового засідання 03.05.2018 року було надано докази переривання строку позовної давності внаслідок звернення ТОВ ВТК Скіфія з позовом до ТОВ Новопетрівське , проте, судом зазначені обставини залишено по за увагою, тобто відмовлено у прийнятті цих відомостей як доказів. Матеріали справи містять заперечення на відзив на позовну заяву з посиланням на обставини, які встановлені судовими рішеннями у справах 923/831/17 та 923/1042/17, які самі по собі є доказом звернення до суду з додержанням вимог ст.54, 56, 57 ГПК і є підставою переривання строків позовної давності.

Таким чином, поданням позову про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору строк позовної давності переривається і спливає 16.08.2020 року.

02.07.2018 до Одеського апеляційного господарського суду від ТОВ "Новопетрівське" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що справи, на які посилається апелянт, не мають такого предмета спору, який мав би відношення до частини вимоги (основного боргу в сумі 785000грн.) за договорами купівлі-продажу № ПР01/02-2012 від 14.02.2012 та № ПР20/05-2012 від 08.05.2012, тому позовні заяви , подані в рамках тих справ, не можуть вважатися такими, які перервали строк позовної давності. Крім того, на думку відповідача, розраховуючи розмір інфляційних витрат, апелянт не надав жодного доказу, що оплата за договорами була здійснена саме так, як він розрахував це у своєму позові.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" на рішення Господарського суду Херсонської області від 03 травня 2018 року по справі №923/198/18.

В судове засідання 07.08.2018 не з'явився представник апелянта, 06.08.18 на електронну пошту суду надійшла заява від представника ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" адвоката Штенгелова О.В., в якій він просить розглядати справу №923/198/18 за відсутності представника апелянта.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти доводів апеляційної скарги, наполягав на залишенні рішення суду першої інстанції без змін, а скарги - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного розгляду, між ТОВ "Новопетрівське" (надалі за текстом рішення - Відповідач, Покупець) і ТОВ "ВТК "Скіфія" (надалі за текстом рішення - Позивач, Продавець) у 2012 році були укладені два аналогічних договори купівлі-продажу, а саме:

1) 14.02.2012 року був укладений договір купівлі-продажу № ПР01/02-2012 на продаж насіння соняшнику "Перформер" в кількості 2,400 тони, насіння соняшнику "Манад" в кількості 1,800 тони, насіння соняшнику "Марвик" в кількості 1,800 тони, насіння соняшнику "Макао" в кількості 1,800 тони, на загальну суму 436800,00 грн.;

2) 08.05.2012 року був укладений договір купівлі-продажу № ПР20/05-2012 на продаж насіння соняшнику "Аламо" в кількості 1,000 тони, насіння соняшнику "Альманзор" в кількості 1,000 тони, насіння соняшнику "Курсор" в кількості 3,000 тони, насіння соняшнику "Фаворит" в кількості 3,000 тони, насіння соняшнику "Форвард" в кількості 4,040 тони, насіння соняшнику "Фундуле 225" в кількості 1,000 тони на загальну суму 348200,00 грн.

Відповідно до умов зазначених договорів:

підпунктом 5.1. передбачено однаковий строк виконання зобов'язання по сплаті за поставлений товар: "Покупець здійснює оплату за поставлений товар у розмірі 100% в строк до 01.11.2012р.";

відповідно до п. 4.1 товар має бути поставлений покупцю в строк не пізніше десяти календарних днів з моменту підписання договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив на користь відповідача зазначений у договорах купівлі-продажу товар за видатковими накладними: №РН-0000002 від 02.03.12р. по договору № ПР01/02-2012 на суму 436800,00 грн., та № РН-0000035 від 08.05.12 р. по договору № ПР20/05-2012 на суму 348200,00грн., всього на суму 785000,00 гривень. (а.с.18-19).

Вказаний товар отриманий представником ТОВ "Новопетрівське" ОСОБА_4, відповідно до довіреностей № 4 від 02.03.12р., №16 від 08.05.12.

Судова колегія враховує, що листом від 30.03.2018 року №12/03-18 ТОВ ВТК Скіфія звернулось до ТОВ Новопетрівське , з якого вбачається, що між сторонами укладено третій договір купівлі-продажу №ПР25/05-2013 від 30.05.2013р. на суму 112000 грн.

В акті звіряння взаємних розрахунків за період з 02.03.2012 - 12.12.2014 сторонами відображено ще 2 видаткові накладні №РН-0000040 від 31.05.13 на суму 24000грн. та №РН-0000041 від 31.05.13 на суму 88 000 грн., що складає 112000 грн. , та крім того вбачається існування протоколів про зміну ціни та вартості поставленого товару по договору від 14.02.12р.

Враховуючи, що матеріали справи не містять ані договору купівлі-продажу №ПР25/05-2013 від 30.05.2013р., ані видаткових накладних №РН-0000040 від 31.05.13 та №РН-0000041 від 31.05.13, ані протоколів про зміну ціни та вартості поставленого товару, судова колегія враховує лише наявні матеріали справи, та зміст акту звіряння взаємних розрахунків, підписаний директором та скріплений печаткою ТОВ Новопетрівське , та підписаний директором ТОВ ВТК Скіфія (із зауваженнями стосовно наявності протоколів) та скріплений печаткою підприємства (а.с.28-29).

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін його виконання), то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов 'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов 'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 cт. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до cт. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З матеріалів справи, а саме з банківських виписок та акту звірки вбачається, що відповідач ТОВ "Новопетрівське" оплатив поставлений позивачем товар частками, а саме:

платіжне доручення № 407 від 24.10.13 на суму 35000,00 грн.;

платіжне доручення № 261 від 22.07.14 на суму 250000,00 грн.;

платіжне доручення № 417 від 29.09.14 на суму 187400,00 грн.;

платіжне доручення № 451 від 07.11.14 на суму 59000,00 грн.;

платіжне доручення № 450 від 07.11.14 на суму 41000,00 грн.;

платіжне доручення № 481 від 28.11.14 на суму 30000,00 грн.;

платіжне доручення № 492 від 12.12.14 на суму 294600,00 грн.

Всього на суму 897000,00 грн.

Отже, оцінюючи обставини справи у сукупності, судова колегія зазначає, що загальна сума поставленого товару становить 897 000 грн., що відображено сторонами в акті звіряння взаєморозрахунків, та відповідно, загальна сума оплати становить 897000 грн.

Однак, враховуючи встановлений пунктом 5.1 договорів від 14.02.2012 р. та від 08.05.2012 р. строк оплати товару до 01.11.2012 року, судом першої інстанції вірно встановлено, що починаючи з 01.11.2012 р. відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання за вказаними вище договорами купівлі-продажу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, розмір суми з урахуванням встановленого індексу інфляції, за період з 01.11.2012 року по 12.12.2014 року включно, становить 125313,27грн. (а.с.8).

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду були порушені відповідачем, оскільки ним допущено прострочення грошового зобов'язання за договорами № ПР01/02-2012 від 14.02.2012 року та № ПР20/05-2012 від 08.05.2012 року, що є підставою для нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат.

При цьому, судова колегія вважає, що умовами п. 5.1 обох договорів купівлі-продажу передбачено однаковий строк виконання Покупцем основного грошового зобов'язання по сплаті за поставлений товар (Покупець здійснює оплату за поставлений товар у розмірі 100% в строк до 01.11.2012р.), а тому можливо зараховувати оплати відповідача за обома договорами, не розмежовуючи оплати окремо по кожному договору.

10.04.2018 року відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності, зазначивши, що інфляційні витрати нараховуються з 01.11.2012 року по 12.12.2014 року, з позовом по стягнення цих інфляційних витрат позивач звернувся до суду лише 22 березня 2018 року, тобто через 3 роки 3 місяці та 10 днів, таким чином пропустивши строк позовної давності, поважності причин пропуску строку позовної давності суду не надав.

Судова колегія не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що трирічний строк позовної давності до основної вимоги за договорами купівлі-продажу сплинув 01.11.15 (основний борг фактично сплачений відповідачем добровільно в період з 24.10.13 по 12.12.14), тому позовна давність, щодо додаткової вимоги про стягнення суми з урахуванням встановленого індексу інфляції, також сплила 01.11.15, і не могла бути перервана поданням позовних заяв після вказаної дати.

Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Пунктом 4.2 вказаної постанови встановлено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Дійсно, договорами встановлений строк виконання зобов'язання - 01.11.2012 року, однак судова колегія звертає увагу на обставини переривання строку позовної давності.

Пунктами 4.4, 4.4.1, 4.4.2, Постанови визначено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Так, апелянтом ТОВ ВТК Скіфія вірно зазначено, що часткові платежі переривали строк позовної давності, зокрема, останнім платіжним дорученням №492 від 12.12.14 року відповідачем сплачено 294600 грн . в межах строку позовної давності, а тому ці дії свідчать про переривання строку позовної давності.

Крім того, також про переривання строку позовної давності свідчить підписання директором відповідача ТОВ Новопетрівське ОСОБА_5 акту звірки взаєморозрахунків 12.12.2014 року.

Отже, строк позовної давності для звернення до суду не закінчився 01.11.2015 року, як помилково зазначено судом першої інстанції, а перервався 12.12.14 року, та відповідно закінчився 12.12.2017 року.

Однак, позов ТОВ ВТК Скіфія подано до суду 22.03.2018 року, тобто після спливу строку на звернення позивача до суду.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта про переривання строку позовної давності поданням 16 серпня 2017 року ТОВ ВКФ Скіфія позову до Товариства з обмеженою відповідальністю Новопетрівське про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором купівлі продажу №ПР20/05-2012 від 08.05.2012 р. з урахуванням курсової різниці, 3% річних та штрафу, за наслідком якого господарським судом Херсонської області винесено рішення від 12.12.2017р. у справі №923/831/17;

а також поданням 09.11.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" позову до Господарського суду Херсонської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новопетрівське" заборгованості за поставлений товар з урахуванням курсової різниці в сумі 498721,30 грн. та 3% річних у розмірі 50980,45 грн. відповідно до умов укладеного сторонами 14.02.2012 року договору купівлі-продажу № ПР01/02-2012, за результатом розгляду якого винесено рішення Господарського суду Херсонської області від 22.03.2018 року у справі №923/1042/17.

Колегія суддів зауважує, що предметом позовних вимог у справах №923/831/17 та №923/1042/17 є стягнення з ТОВ Новопетрівське на користь ТОВ ВКФ Скіфія курсової різниці між вартістю товару за накладними та вартістю згідно протоколів про зміну ціни та вартості поставленого товару; штрафу та 3% річних, за договорами №ПР20/05-2012 від 08.05.2012 р. та № ПР01/02-2012 від 14.02.2012 року.

Однак, вимог про стягнення основної заборгованості чи інфляційних нарахувань до відповідача у вищезазначених справах №923/831/17 та №923/1042/17 позивачем не заявлялось.

Відповідно до п. 5.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 , зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що подання відповідних позовних заяв у справах 923/831/17, 923/1042/17 можливо вважати обставинами переривання строку позовної давності, оскільки зазначені позовні вимоги не стосуються ані стягнення заборгованості, ані стягнення інфляційних витрат за договорами №ПР20/05-2012 від 08.05.2012 р. та № ПР01/02-2012 від 14.02.2012 року.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем ТОВ ВКФ Скіфія пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача 125313,27 грн. інфляційних втрат, підстави для задоволення позовних вимог- відсутні.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Херсонської області від 03 травня 2018 року по справі №923/198/18 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна компанія "Скіфія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 03 травня 2018 року по справі №923/198/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.08.18

Головуючий А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Г.П. Разюк