Постанова від 09.08.2018 по справі 922/1401/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2018 р. Справа № 922/1401/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат Малюга В.М., договір про надання правової допомоги(витяг) від 01.02.18 р.

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" Міхно С.С. (вх. № 1466Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2018р. у справі №922/1401/17, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Шарко Л.В.), повний текст якого складено 27.06.2018р.

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Престиж", м. Харків

про стягнення 1047463, 08 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.06.2017р. у справі №922/1401/17 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Престиж" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" заборгованість за кредитним договором № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014, а саме: 424 786,30 грн. - основна заборгованість по тілу кредиту; 148 013,08 грн. - прострочена заборгованість за відсотками та судовий збір в розмірі 8 591,99 грн.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" Міхно С.С. з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2018р. у справі №922/1401/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Враховуючи введення в ПАТ ВБР тимчасової адміністрації та подальшої ліквідації, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно у порядку передбаченому Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Місцевий господарський суд, посилаючись на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 року у справі №910/20134/15 не врахував, що постановою НБУ від 27.11.2014 року №743 було віднесено ПАТ ВБР до категорії неплатоспроможних банків, у зв'язку з чим було введено процедуру тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

А отже, зарахування зустрічних однорідних вимог було неможливо, оскільки на час розгляду справи №910/20134/15 у Банку була введена тимчасова адміністрація.

Також, заява відповідача про зарахування однорідних зустрічних вимог на суму 476 479,60 грн. була врахована позивачем, відповідача включено до 7 черги та вимога акцептована на суму 476 479,60 грн., про що зазначено в рішенні виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Отже, здійснення операцій з переказу коштів за платіжним дорученням було неможливим, тому платіжне доручення було повернуто відповідачу без виконання, а також, позивачем було направлено повідомлення, де вказувалось про причини невиконання платіжного доручення, а саме перерахування грошових коштів за платіжним дорученням не може бути задоволено, оскільки у ПАТ ВБР введено тимчасову адміністрацію.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2018 р., суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року відкрито апеляційне провадження; відповідачу встановлено строк до 06.08.2018 року на протязі якого він має право подати відзиви на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 09.08.2018 року об 11:30 год.

ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" звернулось до суду апеляційної інстанції з клопотанням про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, в якому він просить справу призначити до розгляду у судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручити проведення відеоконференції: Київському апеляційному господарському суду, Солом'янському районному суду міста Києва, Подільському районному суду міста Києва, Шевченківському районному суду міста Києва, Дніпровському районному суду міста Києва, Дарницькому районному суду міста Києва або ж господарському суду міста Києва (02.08.2018 року №1033, 03.08.2018 року вх.№6098)

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2018 року задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" про його участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду з розгляду справи, яке відбудеться 09.08.2018р. об 11:30 год., у залі судового засідання №131, в режимі відеоконференції; доручено Солом'янському районному суду міста Києва (м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1) забезпечити її проведення.

06.08.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляцйіну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№6116), який долучений до матеріалів справи.

В обгрунтування своєї правової позиції відповідач вказує про таке.

Правові підстави доводів апелянта грунтуються виключно на положеннях Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та є неналежними, не стосуються предмета спору.

У судовому засіданні 09.08.2018 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2018р. у справі №922/1401/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 09.08.2018 року не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Окрім того, вказану ухвалу суду від 23.07.2018 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

До суду апеляційної інстанції повернулась копія ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2018 року про відкриття апеляційного провадження, з довідкою працівників ПАТ Укрпошта - за закінченням терміну зберігання.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

05 березня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ" (далі - Позивач, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж" (далі - Позичальник, відповідач) був укладений кредитний договір № ККРОВ. 1500.010.

Згідно п.п. 1.1 кредитного договору, Банк надає відповідачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності грошові кошти, надалі за текстом - "Кредит", на умовах, визначених договором: Кредит надається в сумі 900 000,00 гривень (дев'ятсот тисяч гривень) у вигляді поновлюваної кредитної лінії на рефінансування заборгованості за овердрафтом та поповнення обігових коштів (п.1.1.1., 1.2. та п. 1.4. кредитного договору). Термін користування кредитом до 04 червня 2014 року. Процентна ставка за користування кредитом: 19,00 % відсотки річних. Тип процентної ставки - фіксована.

Пунктом 2.3. кредитного договору передбачено, що моментом (днем) надання кредиту вважається день перерахування грошових коштів на відповідні рахунки, визначені в заяві позичальника, ПАТ "ВБР" в повній мірі виконало договірні зобов'язання шляхом надання кредитних грошових коштів, що підтверджується розпорядженням на урахування коштів, меморіальним ордером та відповідною випискою по рахунку.

У п. 2.4 кредитного договору закріплено, що період сплати процентів встановлений з 1-го по 5-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання договору. Заборгованість за процентами погашається в сумі залишку на 1 -ше число кожного поточного місяця за попередній місяць, починаючи з дати підписання даного договору.

При несплаті відсотків у зазначений строк вони вважаються простроченими.

У п. 7.2. кредитного договору сторони погодили, що за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом Банк нараховує позичальнику відсотки в розмірі 29 % річних, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 2.5 Кредитного договору встановлено, що позичальник погашає кредит згідно Графіку зменшення ліміту кредиту.

У відповідності до п. 7.4 кредитного договору при порушенні позичальником строків сплати процентів за користування Кредитом та/або комісії Банк має право нараховувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

У зв'язку з порушенням позичальником умов договору по своєчасному погашенню кредиту, та процентів за його користування, 04.06.2014 року сторони уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до якої була проведена реструктуризація простроченої за цим договором заборгованості, а саме: продовжено термін користування кредитом до 08.10.2014 року; процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 22% річному; внесені відповідні зміни у графік зменшення ліміту: процентна ставка за користування кредитом при порушенні строків погашення заборгованості за користування кредитом встановлена у розмірі 32 % річних.

Додатковою угодою №2 від 17.09.2014 року до кредитного договору було змінено п.2.7 кредитного договору, відповідно до яких термін користування кредитом встановлений до 08.04.2015 року.

Відповідні зміни було внесено й у графік зменшення ліміту кредитної лінії - п.2.5 кредитного договору.

Відповідач свої зобов'язання, передбачені Кредитним договором, не виконав, про порушення зобов'язань по кредитному його було повідомлено повідомленням від 12.06.2015 року за вих. № 2859, яке отримано останнім 24.06.2015 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до господарського суду Харкіівської області з відповідним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №ККРОВ.1500.010 від 05.03.14р. в сумі 1047463,08 грн., з яких 899450,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 148013,08 грн. - прострочена заборгованість за відсотками.

17.04.2018 року господарським судом Харківської області ухвалене оскаржуване рішення, з підстав виклдаених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України.

За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У ч.1 ст.612 ЦК України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Так, предметом спору у даній справі є позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в сумі 899450,00 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк Розвитку" про визнання зобов'язання частково припиненим.

У позові ТОВ "Фірма "Престиж" просило визнати з 04.08.2015р. припиненим зобов'язання зі сплати основного боргу за кредитним договором № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014 р. на суму 474 663,70 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов кредитного договору № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014р. в частині здійснення договірного списання коштів з банківських рахунків позивача в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2015р. у справі № 910/20134/15 відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015р. у справі № 910/20134/15 рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2015р. скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову повністю; визнано зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж" по оплаті суми основного боргу за кредитним договором № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014р. припиненим в частині 474 663 грн. 70 коп. з 04.08.2015 року.

Вказана постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили та є чинною.

Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав на те, що у позивача виникло право вимагати від банку зарахувати зустрічні однорідні вимоги, вчинивши дії по перерахуванню грошових коштів позивача шляхом їх списання з розрахункового рахунку № 26006001500001 на підставі платіжного доручення № 1 від 21.05.2015р. р. в рахунок погашення основної заборгованості за кредитним договором у сумі 474 663,70 грн.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З відповіді на відзив на позовну заяву вбачається, що позивач зазначає, що на виконання вказаної вище постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015р. у справі № 910/20134/15 банком було здійснено зарахування відповідачу зустрічних однорідних вимог на суму 333535,72 грн.

Втім, з матеріалів справи вбачається, що дане зарахування не стосувалась зменшення саме суми тіла кредиту, як це було передбачено вказаною постановою суду апеляційної інстанції.

Отже, позивачем не було здійснено зменшення суми заборгованості за тілом кредиту на суму припиненого зобов`язання за постановою.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обгрунтованого висновку про те, що несплачена відповідачем заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014 р. становить 424 786,30 грн. з урахуванням припиненого зобов`язання за постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015р. по справі № 910/20134/15.

Приписами частини 2 статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів передбачено, що рішення, що набрали законної сили є обов'язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Щодо нарахування відповідачу 148013,08 грн. простроченої заборгованості за відсотками за користування кредитом, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до положень ч.ч. 1-2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Так, як вже було зазначено, у зв'язку з порушенням позичальником умов договору по своєчасному погашенню кредиту, та процентів за його користування, 04.06.2014 року сторони уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору, відповідно до якої була проведена реструктуризація простроченої за цим договором заборгованості, а саме: продовжено термін користування кредитом до 08.10.2014 року; процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 22% річному; внесені відповідні зміни у графік зменшення ліміту: процентна ставка за користування кредитом при порушенні строків погашення заборгованості за користування кредитом встановлена у розмірі 32 % річних.

Додатковою угодою №2 від 17.09.2014 року до кредитного договору було змінено п.2.7 кредитного договору, відповідно до яких термін користування кредитом встановлений до 08.04.2015 року.

Матеріали справи не містять доказів визнання Додаткової угоди №2 від 17.09.2014 року до кредитного договору недійсною.

Відповідні зміни було внесено у графік зменшення ліміту кредитної лінії - п.2.5 Кредитного договору.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем правомірно нараховано відповідачу проценти в сумі 148 013,08 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказував на те, що у пункті 1.1.3 спірного договору встановлено процентну ставку у розмірі 19 % річних; тип процентної ставки - фіксована; у п. 2 Додаткової угоди до спірного договору процентна ставка встановлена у розмірі 22 % річних; тип процентної ставки - фіксована; у наданому позивачем до суду розрахунку (том 1 аркуш справи 9) зазначено, що процентна ставка становить як на поточну так і на прострочену заборгованість 32 % річних, що на його думку свідчить про те, що при укладенні спірного договору існували приховані відсотки, про які відповідачу не було відомо.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що посилання відповідача на наявність прихованих відсотків документально не підтверджено, а розрахунок відсотків наданий позивачем не спростовано відповідачем та вірно стягнув з відповідача прострочену заборгованість за відсотками в сумі 148 013,08 грн.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент розгляду справи, як в господарському суді першої інстанції, так і в апеляційному господарському суді, відповідачем не сплачено позивачу як основну суму заборгованості, так і заборгованість за відсотками; кредитний договір і додаткова угода №2 від 17.09.2011 року щодо існування прихованих відсотків недійсними не визнавалась.

А отже, відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 ГПК України, які б спростовували суму заявленого боргу.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Приписами статті 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Також, частинами 1 та 2 статті 266 ГПК України передбачено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

З матеріалів апеляційної скарги вбачається, що апелянт в прохальній частині апеляційної скарги просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2018р. у справі №922/1401/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.06.2017р. у справі №922/1401/17 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Престиж" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" заборгованість за кредитним договором № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014, а саме: 424 786,30 грн. - основна заборгованість по тілу кредиту; 148 013,08 грн. - прострочена заборгованість за відсотками та судовий збір в розмірі 8 591,99 грн.

Тобто, фактично апелянт просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні 474 663, 70 коп., а в частині стягнення з відповідача на користь позивача простроченої заборгованість за відсотками в сумі 148 013,08 грн., апелянтом питання не порушується.

Також, апелянтом не було подано суду апеляційної інстанції доповнень до апеляційної скарги.

Згідно статті 265 ГПК України, учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З аналізу норм вказаної вище норми статті випливає, що відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції в частині стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту та простроченої заборгованості за відсотками, також, міг подати апеляційну скаргу на вказане рішення, втім, таким правом не скористався.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін (п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

При цьому, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, беручи до уваги, що відповідачем не надано доказів на підтвердження сплати заборгованості за договором у сумі 572799,38 грн., з яких: 424 786,30 грн. - основна заборгованість по тілу кредиту; 148 013,08 грн. - прострочена заборгованість за відсотками, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 572799,38 грн., з яких: 424 786,30 грн. - основна заборгованість по тілу кредиту; 148 013,08 грн. - прострочена заборгованість за відсотками, є обгрунтованими та задовольнив їх.

В частині стягнення з відповідача 474663,70 грн. - тіла кредиту за кредитним договором № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014 р., місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову, оскільки, як вже було зазначено вище, дане зобов`язання припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015р. по справі № 910/20134/15.

Апелянт в обгрунтування апеляційної скарги вказує на те, що постановою Національного Банку України від 27.11.2014 року №743 було віднесено ПАТ ВБР до категорії неплатоспроможних банків, у зв'язку з чим було введено процедуру тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а отже, зарахування зустрічних однорідних вимог було неможливо, оскільки на час розгляду справи №910/20134/15 у Банку була введена тимчасова адміністрація.

Колегія суддів з такими висновками апелянта не погоджується та вказує про наступне.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання).

Втім, вказаною нормою також визначено, що обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом , у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

А отже, відповідачем правомірно було пред'явлено позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог та часткове припинення зобов'язання.

При цьому, у разі належного та своєчасного виконання вказаної заяви банком, фактично б відбувся переказ грошових коштів з поточного рахунку відповідача, відкритого у ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку", на інший рахунок у цьому ж банку з метою погашення кредиту за кредитним договором, укладеним між позивачем та відповідачем.

Отже, у даному випадку йдеться про переміщення коштів у межах одного (даного) банку у виконання зобов'язань позивача перед відповідачем як позичальника за кредитним договором.

Тобто, у будь-якому випадку виведення коштів з банку не відбувається.

А за таких обставин, аргумента апелянта щодо неможливості зарахування зустрічних однорідних вимог, у зв'язку з введенням тимчасової адміністрації на час розгляду справи №910/20134/15, не приймаються.

Таким чином, колегія суддів вважає, що перерахування відповідачем коштів з поточного рахунку відповідача на інший рахунок у ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" у рахунок погашення кредиту за кредитним договором не призведе до виведення коштів з банку, а лише сприятиме скороченню строків повернення кредиту та посиленню активів банку, а отже не є порушенням приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та відповідає основній меті цього Закону .

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

Отже, з аналізу п. 1 статті 6 Конвенції та національного закону вбачається, що суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд.

До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року Чижів проти України зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 р.).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" Міхно С.С. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2018р. у справі №922/1401/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13.08. 2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.