Постанова

від 07.08.2018 по справі 921/438/17-г/7

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 921/438/17-г/7

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство "Тернопільводоканал" (далі - Підприємство),

представник позивача - Завацький В.М. - адвокат (свідоцтво від 09.04.2010 НОМЕР_1),

відповідач-1 - Тернопільське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК),

представник відповідача-1 - Прохоров Є.І. (за довіреністю від 07.05.2018 № 69-03/2д),

відповідач-2 - Байківецька сільська рада Тернопільської область (далі - Байківецька сільрада);

представник відповідача-2 - не з'яв,

відповідач-3 - Івачеводолішнівська сільська рада Тернопільської області (далі - Івачеводолішнівська сільрада);

представник відповідача-3 - Гук М.Ф. - голова,

відповідач-4 - Плотицька сільська рада Тернопільської області (далі - Плотицька сільрада),

представник відповідача-4 - не з'яв,

третя особа - виконавчий комітет Тернопільської міської ради (далі - Виконком),

представник третьої особи - не з'яв,

розглянув касаційну скаргу Підприємства

на рішення господарського суду Тернопільської області від 04.12.2017

(суддя Стадник М.С.) та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2018

(головуючий суддя - Галушко Н.А., судді: Данко Л.С. і Орищин Г.В.)

у справі № 921/438/17-г/7

за позовом Підприємства

до: територіального відділення АМК;

Байківецької сільради;

Івачеводолішнівської сільради;

Плотицької сільради

про визнання недійсним рішення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Виконком.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 30.05.2017 №06-р/к зі справи № 853-3МС "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення № 06-р/к).

Позовні вимоги обґрунтовано прийняттям Рішення №06-р/к з порушенням норм матеріального права, у тому числі Конституції України, Законів України "Про питну воду та питне водопостачання", "Про метрологію та метрологічну діяльність", Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 04.12.2017: позов задоволено частково; визнано недійсним пункт 5 Рішення №06-р/к; в іншій частині позову відмовлено; скасовано забезпечення позову, накладеного ухвалою суду від 29.08.2017.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для визнання Рішення №06-р/к недійсним, за винятком пункту 5 цього рішення, який не відповідає вимогам Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2018: у задоволенні апеляційної скарги Підприємства відмовлено; апеляційну скаргу територіального відділення АМК задоволено; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення позову; в цій частині в позові відмовлено; в решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін; з Підприємства стягнуто на користь територіального відділення АМК 1 760 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанову мотивовано відсутністю передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання Рішення №06-р/к недійсним.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємство, зазначаючи про незаконність та необґрунтованість постанови апеляційної інстанції, просить скасувати її та рішення місцевого господарського суду з даної справи (в частині відмови в задоволенні позову) і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, а судові витрати покласти "на відповідача по справі". Так, згідно з доводами, викладеними в касаційній скарзі:

- судом не враховано, що при укладенні договорів на надання житлово-комунальних послуг без доповнення відповідного типового договору додатковими умовами, не передбаченими його змістом, неможливо укласти договір, який набере чинності відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України;

- поза увагою суду залишилося те, що територіальне відділення АМК зобов'язане було при розгляді справи № 853-3МС врахувати судові рішення загальних судів у справі № 607/16310/15-ц;

- судом не надано правової оцінки посиланням Підприємства на статтю 17 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" і на її пріоритетність щодо Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення;

- неправильним є твердження суду про те, що норми законодавства не зобов'язують споживачів встановити засоби обліку;

- судом не враховано, що питання наявності порушення законодавства про захист прав споживачів не є повноваженням органу Антимонопольного комітету України;

- судом неправильно застосовано положення частини п'ятої статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яке не діяло на момент виникнення спірних правовідносин;

- суд не врахував, що адміністративною колегією територіального відділення АМК Підприємство двічі притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги та відхилення їх судами попередніх інстанцій як таких, що не відповідають фактичним обставинам справи та законодавству про захист економічної конкуренції і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами першої і апеляційної інстанцій у справі, зокрема, встановлено, що:

- згідно з Рішенням №06-р/к:

визнано Підприємство таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку централізованого холодного водопостачання (ЦХВ) у територіальних межах сіл: Івачів Долішній, Плотича, Гаї Гречинські, мкр Гаї Чумакові (с. Байківці) Тернопільського району, де розташовані водопровідні мережі, які приєднані до мереж Підприємства, протягом 2008-2016 років та по даний час, з часткою 100% як таке, що не має жодного конкурента;

визнано дії Підприємства по укладанню із споживачами названих населених пунктів договорів про надання послуги з ЦХВ, які містять вимоги, що погіршують законодавчо встановлені умови її надання, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, та відповідно до статті 52 названого Закону на Підприємство за вчинення даного порушення згідно з пунктом 3 цього рішення накладено штраф у сумі 68 000 грн.;

визнано дії Підприємства по необґрунтованому нарахуванню споживачам названих населених пунктів плати за послугу ЦХВ порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, та відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" на Підприємство за вчинення даного порушення законодавства про захист економічної конкуренції згідно з пунктом 5 зазначеного рішення накладено штраф у сумі 68 000 грн.;

зобов'язано Підприємство в тримісячний термін з дня одержання цього рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом: укладання із споживачами названих населених пунктів договорів, які відповідають вимогам Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (з подальшими змінами; далі - Правила) та Типового договору (далі - Типовий договір), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630; припинення необґрунтованого нарахування споживачам цих населених пунктів плати за послугу з ЦХВ, яке не передбачене нормативно-правовими актами;

- територіальним відділення АМК у визначенні монопольного (домінуючого) становища Підприємства на зазначеному ринку правильно застосовано положення Методики;

- як випливає з укладених із споживачами договорів про водозабезпечення, тексти яких за період 2014-2016 років є ідентичними (крім мкр Гаї Чумакові в с. Байківці) у частині розподілу різниці показів загальногрупових лічильників Підприємство відступило від умов Типового договору, що є порушенням прав споживачів та чинного законодавства;

- зокрема, Підприємством внесено до цих договорів нові порівняно з Типовим договором умови (пункти 2.5, 2.6 цих договорів), які не відповідають частині другій статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пунктам 10-13 Правил та пункту 7 Типового договору;

- не відповідають чинному законодавства й умови, передбачені пунктами 2.11, 4.3.10 та 4.2.12 договорів, що суперечать пунктам 10, 15 Правил, пункту 11 Типового договору;

- суперечать чинному законодавству й умови пунктів 4.2.3, 4.3.7, 10.5 згаданих договорів, у тому числі положенням статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги";

- умови, викладені в пунктах 2.10, 6.3, 10.4 тих же договорів, не відповідають Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні";

- сільські ради на вимогу суду не надали доказів на підтвердження надання послуг з централізованого водопостачання (іншого виду водопостачання) на території названих сіл іншими, крім Підприємства, суб`єктами господарювання;

- в укладених Підприємством із споживачами договорах не передбачено умов підпунктів 7, 18 пункту 19 Типового договору;

- пункти 10.2 цих договорів не відповідають статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги";

- на виконання умов договорів, укладених Підприємством із споживачами, здійснювалися й розрахунки у встановленому ними порядку, внаслідок чого ці розрахунки не відповідали визначеному нормами законодавства порядку в частині перерахунку розміру плати за фактично надані послуги з урахуванням показів загальногрупових водолічильників та розподілу різниці між усіма споживачами незалежно від наявності індивідуальних лічильників.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Рішення № 06-р/к.

Відповідно до положень Закону України "Про захист економічної конкуренції":

- суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо, зокрема, на цьому ринку у нього немає жодного конкурента (частина перша статті 12);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);

- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);

- за порушення, передбачене, зокрема, пунктом 2 статті 50 цього Закону накладаються штрафи у розмірі, визначеному згідно з частиною другою статті 52 названого Закону;

- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд апеляційної інстанції, з'ясувавши (частково - на відміну від місцевого господарського суду) відсутність передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання оспорюваного Рішення № 06-р/к недійсним, у тому числі недоведеність існування таких підстав позивачем, дійшов висновку й про відсутність підстав для задоволення позову зі справи.

Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Так, можна погодитися з доводами скаржника про те, що при укладенні договорів на надання житлово-комунальних послуг цілком допустиме доповнення Типового договору додатковими умовами, не передбаченими його змістом, - ПРОТЕ з одним неодмінним застереженням: такі доповнення не повинні жодною мірою ущемлювати інтереси споживачів відповідних послуг. Якщо таке ущемлення допускається або хоча б може настати, то з боку надавача послуг, який займає монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку, має місце порушення, передбачене, зокрема, частиною першою статті 13 названого Закону.

З приводу посилання скаржника на судові рішення у цивільній справі № 607/16310/15-ц Касаційний господарський суд зазначає таке. Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Однак скаржником у касаційній скарзі не вказано жодної обставини, яка, на його думку, була б встановлена у згаданій цивільній справі і не підлягала б доказуванню в даній господарській справі, але не врахована господарським судом. Що ж до правових позицій, викладених у відповідній цивільній справі, то їхньої обов'язковості (преюдиційності) для господарських судів названим Кодексом не встановлено.

Те, що норми законодавчого акта, в даному разі Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", мають вищу юридичну силу порівняно з підзаконними актами, зокрема Правилами, ні в кого з фахівців у галузі права не викликає сумніву, і "роз'яснювати" судам (як просить скаржник) цю очевидну істину Касаційний господарський суд не вважає за потрібне. Водночас скаржником не зазначено й не обґрунтовано, в чому, на його думку, полягає неправильне застосування судами цих актів законодавства; сама лише відсутність у судовому рішенні посилання на відповідну норму Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" ще не означає, що суд порушив або неправильно застосував її, в тому числі у співвідношенні з Правилами.

З приводу посилання скаржника на те, що "для врегулювання цієї прогалини (йдеться про відсутність у законодавстві відповідальності і правових наслідків неподання споживачами щомісячно показників індивідуальних засобів обліку) рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1049 від 22.05.2005 затверджено Положення про порядок обліку та розрахунків за спожиті послуги з холодного водопостачання і водовідведення по квартирних приладах обліку, яким передбачено проведення нарахувань за середньою витратою у випадку відсутності показників індивідуальних засобів обліку (п.2)", - Касаційний господарський суд зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи, зокрема, місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституція і закони України не передбачають таких повноважень та способу дії Виконкому (органу місцевого самоврядування), як "врегулювання прогалини" в акті (актах) законодавства України шляхом прийняття зазначеного рішення. Тому останнє не могло вважатися підставою для включення до договорів між Підприємством і споживачами відповідних умов.

ДБН В.2.5-64:2012, що на них посилається скаржник, не є нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини в даній справі, зокрема, ними не покладається на споживачів послуг Підприємства якихось зобов'язань стосовно цього підприємства.

З приводу посилань скаржника на частину восьму статті 4 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" потрібно зазначити, що оспорюване Рішення № 06-р/к прийнято ще до набрання чинності названим Законом (а договори між Підприємством і споживачами, яких воно стосується, укладалися, отже, іще раніше). Водночас цьому Законові не надано зворотної дії в часі, і він не поширюється на правовідносини, які виникли та існували до набрання ним чинності.

Недоречним є й посилання скаржника на положення статті 615 Цивільного кодексу України, згідно з яким у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. У даному разі законом не передбачалася можливість відмови Підприємства від зобов'язання щодо надання послуг. Натомість, як правильно зазначено судом, статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлювалося, що комунальні послуги надаються споживачам безперебійно, за винятком окремих, вичерпно визначених тією ж статтею випадків. Також судом вірно вказано, що дана норма є спеціальною стосовно інших законодавчих положень, у тому числі й норм Цивільного кодексу України.

Не приймається посилання скаржника на те, що "невключення цих норм" (йдеться про окремі норми Правил і Типового договору) до договорів, що укладалися між Підприємством і споживачами, "не суперечать змісту типового договору". Касаційний господарський суд у зв'язку з цим звертає увагу на таке. Згідно з частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. При цьому невключення до укладених Підприємством із споживачами договорів про надання послуг з ЦХВ передбачених Типовим договором умов його попереднього повідомлення споживачів про планову перерву в наданні послуг та відшкодування завданих збитків не підпадає під ознаки "конкретизації" умов Типового договору в розумінні наведеного припису Господарського кодексу України, адже конкретизовані можуть бути лише наявні в укладеному між сторонами договорі умови, а не такі, що в ньому взагалі відсутні (бо не включені до нього). Загалом же звертає на себе увагу наявна в діях Підприємства з укладення згаданих договорів із споживачами негативна тенденція, яка полягала в тому, що, під виглядом "конкретизації" Типового договору, до цих договорів, з одного боку, Підприємством включалися умови (пункти), спрямовані на захист власних інтересів Підприємства всупереч інтересам споживачів і притому не передбачені Типовим договором та й взагалі законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин (як-от щодо можливості припинення надання послуг з не встановлених законом підстав щодо), а з іншого боку поза межами цих договорів залишалися визначені Типовим договором та іншими актами законодавства права споживачів стосовно Підприємства (на зразок щойно згаданих умов про повідомлення споживачів про перерву в наданні послуг та ін.). Наведеним саме й підтверджується ущемлення інтересів споживачів внаслідок дій Підприємства, кваліфікованих територіальним відділенням АМК як зловживання ним своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання названих послуг.

Зазначена скаржником обставина щодо невстановлення при розгляді справи № 853-3МС фактів порушення вимог пункту 4 та підпункту 18 пункту 32 Правил не спростовує ні факту залишення відповідних положень поза межами регулювання договорів, укладених Підприємством із споживачами послуг, ані можливості ущемлення в зв'язку з цим інтересів споживачів, а існування такої можливості вже саме по собі є достатньою підставою для кваліфікації дій Підприємства за ознаками частини першої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

У зв'язку з наведеним Касаційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу й на такі законодавчі приписи:

- учасниками відносин у сфері господарювання є, серед інших, споживачі (стаття 2 Господарського кодексу України);

- державна політика у сфері економічної конкуренції здійснюється, зокрема, уповноваженими органами державної влади (частина друга статті 18);

- держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку (частина перша статті 25);

- споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право, зокрема, на державний захист своїх прав, на відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачів та іншими законодавчими актами . Наведені положення статті 39 Господарського кодексу України вміщені в главі 3 названого Кодексу, яка має назву "Обмеження монополізму та захист прав суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції", що свідчить про віднесення до "інших законодавчих актів" про захист прав споживачів, зокрема, і законів про Антимонопольний комітет України та про захист економічної конкуренції;

- державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом (частина перша статті 40 Господарського кодексу України);

- одним з основних завдань Антимонопольного комітету України є здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах, зокрема, пріоритету прав споживачів (пункт 1 статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України");

- Законом України "Про захист економічної конкуренції" регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами , іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією (частина перша статті 2 цього Закону);

- державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України (частина четверта статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо прийняття Рішення № 06-р/к "поза межами повноважень" територіального відділення АМК та "всупереч ч. 2 ст. 19 Конституції України".

Скаржником у касаційній скарзі зазначається також, що: "При винесенні оскаржуваного рішення судом не враховано, що положення ч. 5 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яким було визнано КП "Тернопільводоканал" виконавцем послуг, введено в дію Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" з 26.04.2014. Тобто ця правова норма не діяла на момент укладення договорів. До внесення зазначених змін у законодавстві КП "Тернопільводоканал" був лише виробником комунальних послуг, а їх виконавцем були балансоутримувачі об'єктів, яким надаються відповідні комунальні послуги. Водночас, законодавством КП "Тернопільводоканал" не було зобов'язане здійснити переукладення договорів відповідно до внесених змін".

З доводів скаржника не вбачається, яким конкретно чином господарські суди мали врахувати викладене у розгляді даної справи (але, на думку скаржника, "не врахували"). Водночас наведеним не спростовуються ті встановлені судами обставини, що договори на надання послуг з ЦХВ, з приводу яких було прийнято оспорюване рішення територіальним відділенням АМК, укладалися саме Підприємством і споживачами послуг і з наведеними у судових рішеннях зі справи порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції.

Касаційним господарським судом не приймаються аргументи касаційної скарги "щодо подвійної відповідальності" Підприємства, тобто, на його думку, притягнення цього підприємства до відповідальності двічі за одне й те саме порушення. Дійсно, відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Водночас Касаційний господарський суд погоджується з доводами апеляційної інстанції про те, що кожна окрема дія Підприємства з тих двох, що зазначені окремо у пункті 2 і в пункті 4 Рішення №06-р/к, визнана окремим порушенням, а, отже, в даному разі не йдеться про застосування відповідальності за одне й те саме правопорушення. Міркування скаржника щодо "комплексного правового змісту цих дій" наведеного не спростовують, оскільки вчинення навіть і пов'язаних між собою дій з числа зазначених у частині першій статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не заперечує їх взаємної диференційності (відмінності) одна від одної, оскільки це випливає з обставин конкретної справи.

Поряд з тим суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Поряд з тим Касаційний господарський суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, як такі, що відповідають нормам матеріального і процесуального права та узгоджуються з обставинами даної справи.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального права, зокрема Закону України "Про захист економічної конкуренції".

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалену постанову апеляційної інстанції, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Тернопільводоканал" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 зі справи № 921/438/17-г/7 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов