Рішення

від 10.08.2018 по справі 520/12192/17

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/12192/17

Провадження № 2/520/1770/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Єгоровій Н.Ю.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1;

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 10 жовтня 2017 року звернувся до Київського районного суду міста ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просить суд стягнути з відповідачки на свою користь у відшкодування матеріальної шкоди - 25972 гривні 00 копійок та 8000 гривень 00 копійок, а також у відшкодування моральної шкоди - 60000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він - ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0153 га, згідно державного акту серії І-ОД №080399 від 25.06.1998 року, кадастровий №5110136900:50:012:0080, та будинку, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.10.2014 року, розташованих в місті Одесі по вул. Трояндовій, 41.

Як стверджує позивач, 07 квітня 2017 року, вночі о 23 годині 00 хвилин, ОСОБА_2, яка мешкає по вулиці Трояндовй, 58, після чергового весілля з групою осіб, а саме: цивільним чоловіком ОСОБА_5 та бабкою ОСОБА_6, з погрозами побили усі вікна і скло в вхідних дверях, увірвались до його - ОСОБА_1 приватного будинку № 41 по вул. Трояндовій в місті Одесі, розтрощили на кухні посуд, на суму 800 гривень, розкладний стіл вартістю - 3800 гривень, побили облицювання броньованої двері вартістю 2200 гривень, у трьох ходили по його оселі з погрозами до знайомих позивача - переселенців з Донецька, а саме: ОСОБА_7 і ОСОБА_8, яку ОСОБА_2 вдарила по голові і тягала за волосся.

За наслідком вказаних дій, як стверджує позивач, він викликав поліцію і о 1-ій годині ночі, разом з сином приїхав до свого будинку, де слідчою бригадою Таїровського відділу поліції Київського ВП ГУНП в Одеській області було зафіксовано вказані факти і складена заява про незаконне розбійне проникнення до приватного будинку позивача з завданням йому матеріальної шкоди на суму - 6800 гривень 00 копійок, згідно копій чеків від 29.08. і моральної шкоди - 20000 грн. - талон повідомлення №5322 від 08.04.2017 року.

Також позивач мотивує свої вимоги тим, що у березні 2014 року, ОСОБА_2 замість виконання рішення Овідіопольського суду від 08.04.2013 року, перед проведенням дій ВДВС по примусовому виконанню рішення суду, знесла належну позивачеві залізо-бетонну споруду, яка підтримувала балкон і в неї було вмонтовано управління зовнішнього освітлення і домового дзвінка, що приводило до аварійного стану балкону і будинку, належного позивачеві. Для відновлення вказаних пошкоджень, як стверджує позивач, ним були витрачені грошові кошти в сумі 19172 гривень 00 копійок, що підтверджується копіями чеків від 07.09.2017 року та опису майнових збитків в сумі -19172 гривні, а також завдано моральну шкоду в сумі 30000 гривень

Надалі, як зазначено позивачем, 18 квітня 2014 року, після виконання вказаних будівельних робіт, за найнятою позивачем бригадою згідно трудової згоди від 18.04.2014 року, за якою ним було сплачено - 8000 гривень 00 копійок, по примусовому виконанню Овідіопольським ВДВС рішення суду, ОСОБА_2 знову було знесено споруду, чим завдано позивачеві матеріальної шкоди в сумі 8000 гривень 00 копійок та моральної шкоди в сумі 10000 гривень 00 копійок.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу, цивільну справу за вказаною позовною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою Київського районного суду міста ОСОБА_4 від 25 жовтня 2017 року на підставі вказаної позовної заяви, відкрито провадження по справі та призначено попереднє судове засідання.

03 квітня 2018 року судом було ухвалено закрити підготовче судове провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні 10 серпня 2018 року заперечував проти задоволення позовних вимог, вважав їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Заслухавши сторін по справі та їх представників, пояснення свідків, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 не підлягаючим до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0153 га, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Трояндова, 41, кадастровий номер 5110136900:50:012:0080, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний номер 28666574, виданим 27 жовтня 2014 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №28666661 від 27 жовтня 2017 року.

Як стверджує позивач, на вказаній земельній ділянці, у позивача розташований садовий будиночок.

Також позивачем зазначено, що 07 квітня 2017 року, вночі о 23 годині 00 хвилин, ОСОБА_2, яка мешкає по вулиці Трояндовй, 58, після чергового весілля з групою осіб, а саме: цивільним чоловіком ОСОБА_5 та бабкою ОСОБА_6, з погрозами побили усі вікна і скло в вхідних дверях, увірвались до його - ОСОБА_1 приватного будинку № 41 по вул. Трояндовій в місті Одесі, розтрощили на кухні посуд, розкладний стіл, побили облицювання броньованої двері, у трьох ходили по його оселі з погрозами до знайомих позивача - переселенців з Донецька, а саме: ОСОБА_7 і ОСОБА_8, яку ОСОБА_2 вдарила по голові і тягала за волосся, чим завдали позивачеві матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наданих до суду документів вбачається, що 12 вересня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань слідчим Таїровського ВП Київського ВМ м. Одеси ГУНП в Одеській області були внесені відомості щодо кримінального правопорушення за номером №12017161480002397, за попередньою кваліфікацією ч.1 ст.162 КК України, а саме за заявою ОСОБА_1 про повідомлення, що 07 квітня 2017 року невстановлена особа проникла до його приватного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Трояндова, 41.

З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, 07 грудня 2017 року Київським районним судом міста ОСОБА_4 було постановлено ухвалу, якою витребувано з Таїровського відділення поліції Київського відділу поліції в місті ОСОБА_4 управління Національної поліції в Одеській області інформацію про те, на якій стадії досудового розслідування перебуває кримінальне провадження №12017161480002397, розпочате за заявою ОСОБА_1 від 12.09.2017 року, яка внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2017 року, правова кваліфікація ч.1 ст.162 КК України, та витребувано належним чином завірені копії матеріалів вказаного кримінального провадження.

08.06.2018 року до Київського районного суду міста ОСОБА_4 надійшли копії матеріалів кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12017161480002397 від 12.09.2017 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 162 КК України, з яких вбачається, що 25 квітня 2017 року старшим ДОП СП Таїровського ВП Київського ВП в місті ОСОБА_4 ГУНП в Одеській області надано висновок, затверджений 28 квітня 2017 року начальником Таїровського ВП Київського ВП в місті ОСОБА_4 ГУНП в Одеській області, яким розгляд повідомлення по спецлінії 102 та заяви ОСОБА_1 від 08.04.2017 року закінчено.

У вказаному висновку зазначено, що є встановленим, факт протиправних дій сусідів 07.04.2017 року в дворі та будинку заявника - ОСОБА_1, розташованого в м. Одесі, по вулиці Трояндовій, 41. Скоєне ними не є хуліганством, так як порушення громадського порядку можливе лише в громадському місці.

Також під час розгляду справи, судом за заявою позивача ОСОБА_1 було допитано в якості свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Свідки пояснили суду, що вони є друзями ОСОБА_1. 07 квітня 2018 року вони проживали у будинку ОСОБА_1, за адресою: м. Одеса, вул. Трояндова, 41. Свідки підтвердили, що дійсно 07.04.2018 року вночі до них завітала ОСОБА_2, разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_5 та бабкою, однак вони особисто не бачили, що протиправні дії по знищенню майна здійснювала саме ОСОБА_2, а навпаки її чоловік - ОСОБА_5.

Інших доказів до суду позивачем не надано.

Згідно ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч.4 ст.319 ЦК України, власність зобов'язує.

Згідно зі ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що позивачем жодним чином не доведено, що протиправні дії по знищенню майна в належному позивачеві будинку, які мали місце 07.04.2018 року, здійснені саме з вини ОСОБА_2

Крім того, позивачем не надано до суду належних доказів щодо знищеного майна, його вартості та оцінки вартості відновлювальних робіт.

Щодо наданих позивачем фотокарток на яких зображено розбите скло в дверях будинку, суд зазначає, що вказані фотокартки не можуть бути належними доказами, оскільки не містять достовірно дату, коли були здійснені та зафіксовані на них обставини, а також місце, яке на них зображено.

Між іншим, суд зазначає, що в судовому засіданні позивачем було підтверджено, що в подальшому відповідачем були здійснені дії зі встановлення нового скла у дверях в будинку позивача.

На підставі вищевказаного, суд вважає позов ОСОБА_1 в цій частині безпідставним, необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Щодо посилань позивача про те, що ОСОБА_2 замість виконання рішення Овідіопольського суду від 08.04.2013 року, перед проведенням дій ВДВС по примусовому виконанню рішення суду, знесла належну позивачеві залізобетонну споруду, яка підтримувала балкон і в неї було вмонтовано управління зовнішнього освітлення і домового дзвінка, що приводило до аварійного стану балкону і будинку, належного позивачеві, чим завдала йому матеріальну та моральну шкоду, суд зазначає наступне.

Позивачем в обґрунтування вказаних вимог було надано лише неналежним чином завірену копію ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 березня 2014 року по справі №509/778/14-к, без зазначення інформації про набрання законної сили, якою ОСОБА_2 - звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 382 ч. 1 КК України у зв'язку зі зміною обстановки, внаслідок чого, вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність та провадження по кримінальній справі закрито. У вказаній ухвалі суду зазначено інформацію про те, що ОСОБА_2, будучи СПД ФО-підприємцем, із корисливих мотивів, з метою користування не належною їй земельною ділянкою, площею 0,0153 га для ведення садівництва, яка розташована в д/к Чорноморка , ул. Трояндова, 41 Таїровської с/р, маючи у власності нерухоме майно - земельну ділянку за адресою : Овідіопольський район, д/к Чорноморка , вул. Трояндова, 66 та нежиле приміщення - діючу перукарню Sunrise за адресою : м. Одеса, пров. Вознесенський, 1, де ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність, в період з 11.07.2013 р. по теперішній час, в порушення вимог ст. 124 Конституції України, згідно з якою, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, достовірно знаючи про наявність рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 08.04.2013 р. за позовом ОСОБА_1 до неї про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення матеріальної та моральної шкоди, орендної плати, що набрало законної сили 11.07.2013 р., згідно якого, суд зобов'язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права власності та користування ОСОБА_1 належною йому земельною ділянкою, площею 0,0153 га для ведення садівництва за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, д/к Чорноморка , вул. Трояндова, 41 шляхом перенесення за власний рахунок воріт, належних ОСОБА_2 в іншу частину фасадної межі з відступом 2 м від лівої бічної межі, відновити огорожу на межі земельних ділянок № 41 та № 58 по вул. Трояндовій - умисно не виконує вищевказане рішення та не приймає жодних заходів направлених на його виконання, що підтверджується протоколом огляду місця події від 06.12.2013 р., згідно з яким, металеві ворота, які перешкоджають ОСОБА_1 у користуванні його землею ОСОБА_2 не перенесені та актами державного виконавця від 26.12.2013 р. згідно з якими, в ході примусового виконання рішення суду, ОСОБА_2 умисно перешкоджала виконанню рішення суду, не надаючи можливості здійснити перенесення воріт в іншу частину фасадної межі з відступом 2 м. від лівої бічної межі.

Однак, суд не приймає вказану ухвалу суду в якості належного доказу, оскільки вона неналежним чином завірена та не містить інформації щодо набрання законної сили.

Позивачем також надано до суду копію листа з зазначенням, що це є трудовою угодою від 18.04.2014 року, за якою позивачем було сплачено 8000 гривень за здійснення дій з демонтажу воріт, огородження, тощо.

Як стверджував, позивач, ці дії ним були замовлені на виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, яким зобов'язано ОСОБА_2 знести ворота з земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_9

Однак, суд зазначає, що позивачем жодним чином не підтверджено, яке саме рішення суду не виконувалось ОСОБА_2, яке в свою чергу до суду не надано.

Крім того, до суду не надано жодних належних доказів (квитанції, платіжних доручень, акти виконаних робіт, тощо), що позивачем ОСОБА_1 дійсно були сплачені кошти за здійсненні будівельні роботи, спрямовані на виконання рішення суду, у відповідності до норм чинного законодавства України.

Щодо посилань позивача про те, що ОСОБА_2 замість виконання рішення Овідіопольського суду від 08.04.2013 року, перед проведенням дій ВДВС по примусовому виконанню рішення суду, знесла належну позивачеві залізобетонну споруду, яка підтримувала балкон і в неї було вмонтовано управління зовнішнього освітлення і домового дзвінка, що приводило до аварійного стану балкону і будинку, належного позивачеві, чим завдала йому матеріальну та моральну шкоду, суд вважає безпідставними, оскільки взагалі непідтверджені жодним доказом.

На підставі наданих позивачем документів, судом встановлено, що дійсно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли неприязливі стосунки щодо користування належними їм на праві власності земельними ділянками.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її права і така шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду слід встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Враховуючи, що судом на підставі наданих позивачем доказів не встановлений факт вчинення ОСОБА_2 протиправної поведінки та діянь, наслідком якої стало моральні страждання позивача, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, надаючи оцінку усім наявним в матеріалах справи доказам в цілому та і кожному доказу, який міститься у справі, окремо, суд дійшов висновку, що позов позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, є необґрунтованим, безпідставним та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 258-259, 263-266, 293, 294, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: 65000, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (місце проживання: 65037, Одеська область, Овідіопольтський район, Таїровська сільська рада, ДК Чорноморка , вул. Трояндова, 66) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено - 13.08.2018 року.

Головуючий Калініченко Л. В.