Рішення

від 25.06.2007 по справі 2/152-д

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан

Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "25" червня 2007 р.                                                   

 Справа № 2/152-Д

Господарський

суд Житомирської області у складі:

головуючого -

судді Тимошенко О.М.

при секретарі

Савчук С.В.

за участю

представників сторін

від позивача

Козак О.О. (довіреність від 29.12.06), Грінчук Н.А. (довіреність від 09.01.07)

від 1-го

відповідача Кучмій Л.І. (довіреність від 16.05.07)

від 2-го

відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 12.12.06)

за участю

прокурора Чирко Н.В.

розглянув у

відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом

Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області

до Фірми

"Житомирінвест" ВАТ (м. Житомир)

до Приватного

підприємця ОСОБА_1 (м.Житомир)

про визнання

недійсним договору купівлі-продажу, про витребування нерухомого майна.

Прокурор

16.11.06 звернувся з позовом, просить визнати недійсним договір купівлі продажу

НОМЕР_1 від 25.06.02, який укладений між відповідачами, за яким Фірма "Житомирінвест"

ВАТ продала а приватний підприємецьОСОБА_1 купив підвальні приміщення

гуртожитку по АДРЕСА_1. При цьому прокурор посилається на те, що це приміщення

не належало продавцю а є державною власністю.

30.05.07

прокурором заявлена додаткова позовна вимога, в якій просить зобов'язати

приватного підприємця ОСОБА_1 повернути вказані приміщення у державну

власність.

В судовому

засіданні прокурор та представник позивача позов підтримали з тих самих

підстав.

Представники

відповідачів позов не визнали, просять застосувати позовну давність.

За клопотанням

сторін справа розглянута в більш тривалий строк ніж передбачений ст.69 ГПК

України.

В судовому

засіданні 31.05.07, 15.06.07, 22.06.07 оголошувалась перерва відповідно до

15.06.07, 22.06.07, 25.06.07.

Заслухавши

прокурора, представників сторін, дослідивши матеріали справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до

розпорядження від 16.07.93 Фондом державного майна України затверджено акт

оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Житомирбуд"

та план його приватизації. При проведенні оцінки вартість майна була зменшена

на суму вартості житлових будинків та гуртожитків, тобто гуртожитки не увійшли

до статутного фонду підприємства та залишились на його балансі як державне

майно.

Відповідно до

договору купівлі продажу від 20.07.93 Фонд державного майна України продав а

організація орендарів орендного підприємства "Житомирбуд"

(правонаступником якого є Фірма "Житомирінвест" ВАТ) купила державне

майно - цілісний майновий комплекс орендного підприємства (а.с.14)

При цьому до

покупця не перейшли у власність гуртожитки, в тому числі і гуртожиток по

АДРЕСА_1, що підтверджується переліком нерухомого майна, яке приватизоване у

складі цілісного майнового комплексу "Житомирбуд" (а.с.20)

Незважаючи на це,

Фірма "Житомирінвест" ВАТ, не будучи власником підвального приміщення

гуртожитку по АДРЕСА_1 продала це приміщення приватному підприємцю ОСОБА_1

шляхом укладення договору купівлі продажу НОМЕР_1 від 25.06.02 та підписання

акту приймання передачі (а.с.7-9).

На підставі

зазначеного договору власність на майно зареєстрована за підприємцем (а.с.10).

Таким чином

договір не відповідає вимогам ст. 225 ЦК УРСР, в якій зазначено, що право  продажу 

майна належить власникові, тому цей договір має бути визнаний недійсним

на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Разом з тим

господарський суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині в зв'язку з

пропуском строку позовної давності. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до

пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до позовів про визнання

заперечуваного правочину недійсним і 

про  застосування  наслідків 

недійсності нікчемного правочину, право 

на  пред'явлення  якого 

виникло  до  1 

січня  2004  року, застосовується   позовна 

давність,  встановлена  для  відповідних позовів законодавством, що діяло

раніше.

Право на

пред'явлення даного позову виникло одразу після укладення спірного договору,

тобто 25.06.02, тому в даному випадку застосовується позовна давність

встановлена ЦК УРСР.

Відповідно до

ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за  позовом 

особи,  право якої порушено

(позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до

ст.76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення

права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна

була дізнатися про порушення свого 

права.

Судом

достовірно встановлено, що позивачу про порушення його права, тобто про факт

укладення спірного договору, стало відомо 21.05.03, що вбачається з акту

перевірки утримання, зберігання та використання державного майна, яке не

увійшло до статутного фонду фірми "Житомирінвест" ВАТ (а.с.34)

Таким чином

перебіг строку позовної давності закінчився 22.05.06. Таким чином прокурором

заявлено позов з пропуском строку позовної давності, що відповідно до ст.80 ч.1

ЦК УРСР та ст.267 ч.4 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Прокурором та

позивачем не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності, судом

таких причин не встановлено.

Враховуючи

викладене господарський суд відмовляє в позові про визнання договору недійсним

з підстав закінчення строку позовної давності.

Позов в частині

витребування майна задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до

ст.387 ЦК України власник  має  право витребувати своє майно від особи,  яка незаконно, без відповідної правової

підстави заволоділа ним.

Статею 388 ч.1

ЦК України визначено вичерпний перелік випадків, коли власник має право

витребувати це майно від набувача. Зокрема коли майно було загублене

власником  або  особою, 

якій  він  передав майно у володіння, коли майно

було  викрадене  у 

власника  або особи,  якій він передав майно у володіння та коли

майно вибуло з володіння власника або особи, 

якій  він  передав майно у володіння, не з їхньої волі

іншим шляхом.

Як встановлено

судом спірне майно не було загублене власником або особою,  якій він передав майно у володіння, та не

було у них викрадене.

Що стосується

пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України то господарський суд виходить з того,

що майно вибуло з володіння власника за волею ВАТ "Житомирінвест",

тобто за волею особи, якій це майно передане власником у володіння.

При цьому

господарський суд виходить з того, що виходячи з положень постанови КМ України

№757 від 15.07.97, наказу Фонду державного майна України №1077 від 09.06.99

спірне майно на момент укладення спірного договору перебувало у володінні Фірми

"Житомирінвест" ВАТ.

Виходячи з

наведенного підвальне приміщення гуртожитку по АДРЕСА_1 не може бути

витребувано у підприємця ОСОБА_1, який є добросовісним набувачем.

Одночасно

господарський суд звертає увагу на норми статті 658 ЦК України, в якій

зазначено, що якщо продавець товару не є його власником,  покупець набуває право власності лише у

випадку,  якщо власник не має права

вимагати його повернення. Тобто в даному випадку покупець набув права власності

на майно, так як власник не має права вимагати його повернення.

Крім того,

господарський суд звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк позовної

давності для звернення з позовом про витребування майна. При цьому суд виходить

з наступного.

Відповідно до

пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила  Цивільного 

кодексу  України про позовну

давність застосовуються до позовів, 

строк пред'явлення яких, 

встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання

чинності цим Кодексом.

Як встановлено

судом позивач дізнався про порушення свого права 21.05.03, тобто строк позовної

давності не сплив до набрання чиності ЦК України, тому питання позовної

давності вирішуються за правилами цього Кодексу.

Відповідно до

ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.

Крім того,

відповідно до ст.50 ч.2 Закону України "Про власність" (який втратив

чинність 20.06.07) на  вимоги  про 

повернення  майна  з 

чужого  незаконного володіння

встановлюється трирічна позовна давність.

Відповідно до

ст 261 ч.1 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалася  або могла довідатися про порушення свого

права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до

ст. 267 ч.4 ЦК України сплив 

позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у

спорі, є підставою для відмови у позові.

Прокурором та

позивачем не наведено поважних причин пропущення строку позовної давності. Не

встановлено таких причин і судом.

Окрім того

господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оспорюваний правочин не є

нікчемним, так як його недійсність не встановлена законом (ст.215 ч.2 ЦК

України)

Відмовляючи в

позові суд скасовує заходи забезпечення позову.

Керуючись

ст.ст. 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в

задоволенні позову.

Скасувати

заходи забезпечення позову, які застосовані ухвалою господарського суду

Житомирської області від 21.11.06 по справі №2/152-Д у вигляді накладення арешту

на нежилі підвальні приміщення гуртожитку по АДРЕСА_1 загальною площею 219,2

кв.м.

Рішення суду

набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його

прийняття.

Суддя                                                                    

Тимошенко О.М. 

Віддрукувати: