Рішення

від 24.07.2018 по справі 826/8758/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 липня 2018 року № 826/8758/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Громадської організації "Садове товариство "Надія" до треті особиУправління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області Головного Управління Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_1 Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області про зобов'язання вчинити дії ,

На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Громадська організація Садове товариство Надія до Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - відповідач-1), Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач-2), треті особи - ОСОБА_1, в якому просить суд: зобов'язати Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України земельної ділянки загальним розміром 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що на території Громадської організації Садове товариство Надія у селі Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області за ОСОБА_1 на праві приватної власності шляхом виключення відомостей (запису) про реєстрацію за нею цієї земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2012 року по даний час ОСОБА_1 не отримала право власності на земельну ділянку, оскільки органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, не прийнято, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку не внесено, а відтак управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області зобов'язане було скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на земельну ділянку та закрити Поземельну ділянку.

В ході судового розгляду представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

В наданих суду письмових поясненнях представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області зазначив, що під час проведення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 підстава для відмови в проведенні державної реєстрації виявлено не було. При цьому, представник відповідача-2 повідомив, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки, тобто чинним законодавством не передбачено дій, пов'язаних з виключенням даних про зареєстровану земельну ділянку з Державного земельного кадастру, окрім випадків, передбачених Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051.

Представник позивача подав до суду пояснення на заперечення відповідача-2, в яких зазначив, що останнім не надано доказів здійснення перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно факту реєстрації у ньому речового права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 і що ця земельна ділянка у ньому зареєстрована.

Третя особа - ОСОБА_1 подала до суду клопотання про розгляд даної справи за її відсутності.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З урахуванням клопотання неявки представників відповідачів та третіх осіб, а також клопотання третіх осіб, зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

При цьому, суд враховує вимоги пункту 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі в редакції Закону України №2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів ), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що з електронної кадастрової книги Громадська організація Садове товариство Надія дізналось про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, що знаходиться на території товариства, розташована в Державному земельному кадастрі за ОСОБА_1, а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.

Позивач звернувся із адвокатським запитом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області щодо надання інформації.

Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області за результатами розгляду запиту щодо надання інформації про прийняття рішення щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення технічної документації (чи проекту землеустрою), прийняття рішення про приватизацію земельної ділянки повідомлено, що 22 лютого 2011 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження №844 Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою по оформленню права власності на земельну ділянку громадянці України ОСОБА_1 для ведення садівництва в садовому товаристві Надія в адміністративних межах Ходосівської сільської ради .

Додатково повідомлено, що 13 жовтня 2011 року у райдержадміністрації за постановою про проведення виїмки слідчого прокуратури Дарницького району м. Києва було здійснено виїмку розпоряджень стосовно земельних питань, прийнятих у період з 01.01.2011 року до 10.10.2011 року та документів, на підставі яких приймались ці розпорядження.

14 квітня 2017 року позивач звернувся до Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області із заявою про виключення даних про земельну ділянку з державного земельного кадастру.

Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, відповідь на вказану заяву позивачу не надана.

Незгода позивача із існуванням у Державному земельному кадастрі України відомостей про земельну ділянку НОМЕР_1 зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

З 01 січня 2013 року набрали чинності та діють Закон України Про державний земельний кадастр від 07 липня 2011 року №3613-VI (далі - Закон №3613-VI та постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок №1051).

Відповідно до ст. 1 Закону №3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно з цією ж статтею державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

За змістом пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера; реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) за заявою їх власників.

Відповідно до статті 9 Закону №3613-VI, державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Згідно з статті 24 Закону №3613-VI та пункту 109 Порядку №1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою, зокрема, власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи.

Пунктом 9 цього ж Порядку №1051 визначено, що до повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держземагентства у районах, містах республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення належать внесення або надання відмови у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про землі та земельні ділянки (їх частини), розташовані в межах району, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) чи обласного значення.

Також, відповідно до пунктом 67 Порядку №1051, внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр та цього Порядку.

Забороняється вимагати для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених Законом України Про Державний земельний кадастр .

Відповідно до статті 22 Закону №3613-VI документи, які є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам: текст документів має бути написаний розбірливо; документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; документи мають відповідати законодавству.

Відповідно до статті 24 Закону №3613-VI та пунктів 110, 111 Порядку №1051 для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ; документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.

Як вбачається з наданих відповідачем пояснень, що не заперечується позивачем, під час проведення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 підстави для відмови в проведенні державної реєстрації виявлено не було.

Відповідно до наданого третьою особою витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого на виконання її заяви від 12 вересня 2017 року, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 належить на праві приватної власності. Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки внесено на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Як вже зазначалося судом вище, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку, що передбачено частиною 1 статті 24 Закону №3613-VI.

Частинами 1, 2 та 6 статті 6 Закону №3613-VI встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 49 Порядку №1051 передбачено, що Поземельна книга ведеться за формою згідно з додатком 8 під час державної реєстрації земельної ділянки, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровані земельні ділянки (в тому числі у разі їх поділу чи об'єднання, а також відновлення їх меж) відповідно до пунктів 107 -137 цього Порядку.

Відповідно до пунктів 60 та 61 Порядку №1051 запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги, які засвідчуються: в електронній (цифровій) формі - електронним цифровим підписом Державного кадастрового реєстратора; у паперовій формі - підписом Державного кадастрового реєстратора та скріплюються його печаткою.

Таким чином, запис у Поземельній книзі у розділі 3 Земельна ділянка. Право власності, постійного користування. Запис про виникнення права власності може бути скасовано Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Станом на момент вирішення даної справи сторонами не надано доказів існування судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно зі статтею 1 Закону №3613-VI державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, внесення відомостей до нього та здійснення державної реєстрації земельних ділянок частиною 2 статті 7 Закону №3613-VI віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону №3613-VI державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною 10 статті 24 Закону №3613-VI визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

- поділу чи об'єднання земельних ділянок;

- якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Відповідно до вимог пункту 114 Порядку №1051 (в редакції, станом на момент звернення позивача до відповідача-1 із заявою) державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

1) поділу чи об'єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об'єднання;

2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі даних про те, що протягом одного року Державному кадастровому реєстраторові органом державної реєстрації прав не надано відповідної інформації в порядку інформаційного обміну.

У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених у підпункті 2 цього пункту, Державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу згідно з додатком 23, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельних ділянок.

Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.

В позовній заяві позивачем не надано жодних обґрунтувань щодо порушення його прав та законних інтересів.

Судом встановлено, що позивач стверджує про те, що рішенням Загальних зборів Громадської організації Садове товариство Надія від 19 квітня 2008 року земельну ділянку по АДРЕСА_1 було виділено під приватизацію для ведення садівництва члену товариства ОСОБА_2, оскільки така ділянка дісталась їй відповідно до проведеного жеребкування, яке проводилось Громадською організацією Садове товариство Надія при першому розподілі території.

При цьому, відповідно до протоколу №4 від 26 червня 2010 року засідання правління Громадської організації Садове товариство Надія , рішення правління товариства від 18 квітня 2010 року протокол №3 в частині виділенні ОСОБА_2 вільної ділянки по АДРЕСА_1 за допущені порушення земельного законодавства й умов конкурсу, проведеного товариством, відмінено; за активну участь у розвитку товариства, добросовісну та чесну роботу бухгалтером-касиром в товаристві виділено вільну ділянку по АДРЕСА_1 для подальшої її приватизації ОСОБА_1 з видачею їй всіх необхідних довідок від імені товариства для пред'явлення до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області.

Матеріали справи доказів скасування вказаного протоколу та прийнятого рішення не містять.

При цьому, в матеріалах справи міститься розпорядження №844 від 22 лютого 2011 року, видане Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, яке станом на момент вирішення даної справи є чинним.

Факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача не підтверджують і наявні матеріали справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в позові повністю з урахуванням відсутності порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування виконав.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 263, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Громадської організації Садове товариство Надія відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук