Рішення

від 08.08.2018 по справі 907/429/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.08.2018 м. Ужгород Справа № 907/429/18

Господарський суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ушак І.Г.

за участю секретаря судового засідання Сінкіної Е.В.

у відкритому судовому засіданні розглянув справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євроторгсервіс» м. Стрий Львівська область (далі - товариство)

до фермерського господарства Ранет с. Тарнівці Закарпатська (далі - господарство)

про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних на загальну суму 103809,00 грн.

представники:

позивача - ОСОБА_1, адвокат, ордер;

відповідача - ОСОБА_2, адвокат, ордер

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення 101651,00 грн. інфляційних втрат та 2158,00 грн. 3 % річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань на суму 130000,00 грн. Посилається на те, що згідно рішення господарського суду Закарпатської області від 28.11.17 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.18 у справі № 907/690/17 за позовом товариства до господарства присуджено до стягнення на користь товариства суму зазначеного грошового зобов'язання - 130000,00 грн. та 3 % річних за період прострочення його виконання з 1.04.16 по 24.11.17 на суму 10619,00 грн.

Представник позивача у ході судового розгляду наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи доказами.

Відповідач письмовим відзивом та усними поясненнями представника проти позову заперечив повністю. Вважає, що позивач неправомірно пред'явив даний позов за відсутності досудового врегулювання передбаченого умовами договору, з виконання якого виникли спірні відносини.

Крім того, посилається на те, що питання стягнення інфляційних втрат на суму 93331,02 грн. за період з 1.04.16 по 27.11.17 - що становить частину позовних вимог заявлених у даній справі - уже було предметом судового розгляду у межах справи № 907/690/17 за участю цих же сторін і в позові було відмовлено. За наведеного вважає вимоги позивача в цій частині заявленими повторно та безпідставно.

Посилається також на неправильний розрахунок суми інфляції за весь період.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Сторони у даній справі - позивач як постачальник, а відповідач як покупець - перебували в договірних відносинах на підставі укладеного ними договору № 0011 від 23.07.2015р. Відповідно до умов договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцю обладнання, матеріали (далі - товар) в асортименті за угодженими сторонами замовленням та цінами, здійснити його монтаж та ввід в експлуатацію, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його.

Господарським судом Закарпатської області у межах справи № 907/690/17 розглядалися спірні відносини сторін, які випливають із договору поставки № 0011 від 23.07.2015р. - а саме, за позовом (первісний у справі № 907/690/17) товариства - про стягнення з господарства 271187,12 грн. основного боргу за договором; 3236,71 грн. - 3% річних та 69447,65 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань. У подальшому товариством подано до суду заяву від 24.11.2017р. про зменшення позовних вимог за первісним позовом, яку суд першої інстанції прийняв до розгляду в частині вимог про стягнення 130000,00 грн. основного боргу, 10619,00 грн. 3 % річних та 74275,22 грн. пені.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017 у зазначеній справі позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково, стягнуто з ФГ Ранет на користь ТОВ Євроторгсервіс 129999,98 грн. основного боргу, в задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено.

Львівський апеляційний господарський суд за результатами апеляційного перегляду встановив, зокрема, що:

- основна заборгованість за договором № 0011 від 23.07.2015 доведена матеріалами справи та обґрунтовано стягнута судом першої інстанції з ФГ Ранет на користь ТзОВ Євроторгсервіс в розмірі 129' 999,98 грн.;

- місцевим судом невірно визначено момент настання обов'язку покупця з оплати за поставлений товар, що спричинило, зокрема, невірне вирішення первісного позову в частині стягнення 3% річних;

- прострочення покупця почалося з 01.04.2016;

- відповідно до поданого ТзОВ Євроторгсервіс розрахунку 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 01.04.2016 по 24.11.2017, вказана сума становить 10619,00 грн. та підлягає до стягнення.

- вимога ТзОВ Євроторгсервіс про стягнення 93331,02 грн. інфляційних втрат, яка була заявлена в заяві про зменшення розміру позовних вимог за первісним позовом, обґрунтовано не була прийнята до розгляду місцевим господарським судом, оскільки при поданні первісного позову позивач не заявляв такої вимоги. За своєю суттю вона є заявою про зміну предмета позову і в розумінні ст. 22 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції) могла бути подана лише до початку розгляду справи по суті. З урахуванням наведеного 22.03.18 апеляційний суд прийняв постанову, якою рішення господарського суду Закарпатської області від 28.11.2017 у справі скасував у частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення 3% річних в сумі 10619,00 грн., в цій частині позов задоволив; у решті рішення - залишив без змін. Зазначені судові акти у справі № 907/690/17 набрали законної сили.

У ході судового розгляду даної справи встановлено та не заперечується позивачем, що господарством 18.07.2018р. сплачена присуджена до стягнення на користь товариства сума 130000,00 грн. основного боргу.

Підставою пред'явлення позову, що розглядається у межах даної справи, послугувало прострочення виконання відповідачем зазначених вище грошових зобов'язань на суму 130000,00 грн., зокрема, в частині інфляційних нарахувань - за весь період прострочення - з 1.04.2016р. по 31.05.18, а в частині 3% річних - за період з 24.11.17 по 14.06.18

Суд, вирішуючи даний спір по суті, виходить з того, що обставини виникнення заборгованості відповідача перед позивачем (в тому числі, сума заборгованості - 130000,00 грн. та строк виконання грошового зобов'язання за договором - 1.04.16) встановлені вищенаведеними рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів у справі № 907/690/17, які набрали законної сили, тому не підлягають доказуванню у даній справі за приписами п. 4 ст. 75 ГПК України, оскільки у ній беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

При цьому, предметом розгляду зазначеної справи не були вимоги позивача в частині стягнення 93331,02 грн. інфляційних втрат, які були заявлені в заяві про зменшення розміру позовних вимог за первісним позовом та не прийняті до розгляду місцевим господарським судом, що було визнано обґрунтованим при апеляційному перегляді. Наведеним спростовується заперечення відповідача проти позову в цій частині з посиланням на те, що такі вимоги були розглянуті судом і в їх задоволенні було відмовлено.

Спірні відносини сторін у справі врегульовуються відповідними приписами Цивільного кодексу України (ЦК України).

Так, за змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За фактичних обставин справи та керуючись наведеними приписами цивільного законодавства, яке належить застосовувати до спірних відносин, суд дійшов висновку про підставність позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань у зв'язку із простроченням з 1.04.2016р. виконання ним грошових зобов'язань на суму 130000,00 грн.

Разом з тим, перевіривши правильність розрахунку позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове їх задоволення, а саме:

- в частині 3 % річних - на суму 2148 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання на суму 130000,00 грн. за період з 25.11.17 по 14.06.18, в іншій частині цих вимог заявлених за 24.11.17 - належить відмовити, оскільки такі були вирішені у межах вищенаведеної справи № 907/690/17;

- в частині інфляційних нарахувань - на суму 40725,61 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання на суму 130000,00 грн. за період з 1.04.16 по 31.05.18, в іншій частині цих вимог заявлених за прострочення в зазначений період виконання грошового зобов'язання на інші суми, ніж 130000,00 грн. - належить відмовити за безпідставністю.

Таким чином, всього до стягнення з відповідача на користь позивача у даній справі підлягає сума 42873,64 грн., в іншій частині позовних вимог - належить відмовити за безпідставністю.

Заперечення відповідача проти позову з огляду на недотримання порядку досудового врегулювання спору з посиланням на умови договору сторін та приписи ст. 625 ЦК України судом оцінюються критично та не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За змістом ст. 129 ГПК України судові витрати - судовий збір сплачений позивачем при поданні позову на суму 1762,00 грн. - належить відшкодувати за рахунок відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 75, 76, 77, 78, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

Стягнути з фермерського господарства Ранет (89420, с. Тарнівці, Ужгородський район, Закарпатська область, вул. Концівська, 16-А, код ЄДРПОУ 33222590) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євроторгсервіс» (82400, м. Стрий, Львівська область, вул. 50-річчя УПА, 3-а, код ЄДРПОУ 32464476) суму 42873,64 грн., включаючи інфляційні нарахування на суму 40725,64 грн., 3 % річних - на суму 2148,00 грн . та у відшкодування судових витрат 727,71 грн.

2. В іншій частині позову - відмовити, поклавши на позивача судові витрати в цій частині.

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.08.18.

Суддя Ушак І.Г.