Постанова

від 26.10.2018 по справі 907/429/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2018 р. Справа №907/429/18

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів: Мирутенка О.Л.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 господарства Ранет , с. Тарнівці, Ужгородського р-ну, Закарпатської обл., б/н від 03.09.2018,

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2018, суддя Ушак І.Г., повний текст рішення складено 14.08.2018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Євроторгсервіс , м. Стрий, Львівської обл.,

до відповідача ОСОБА_2 господарства Ранет , с. Тарнівці, Ужгородського р-ну, Закарпатської обл.,

про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних на загальну суму 103 809,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Євроторгсервіс (далі по тексту - ТОВ Євроторгсервіс ) звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 господарства Ранет (далі по тексту - ФГ Ранет ) 103 809,00 грн., з яких: 101 651,00 грн. інфляційних втрат, які нараховані за період з 01.04.2016 по 31.05.2018 та 2 158,00 грн. трьох відсотків річних, які нараховані за період з 24.11.2017 по 14.06.2018, посилаючись на те, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором №0011 від 23.07.2015, частину поставленого товару вартістю 129 999,98 грн. не оплатив, у зв'язку з чим позивач відповідно до ст. 625 ЦК України нарахував штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2018 вищезазначений позов задоволено частково. Із ФГ Ранет на користь ТОВ Євроторгсервіс стягнуто 42 873,64 грн., з яких 40 725,64 грн. інфляційних втрат, які нараховані за період 01.04.2016 по 31.05.2018 та 2 148,00 грн. трьох відсотків річних, які нараховані за період з 25.11.2017 по 14.06.2018.

В цій частині рішення місцевого господарського мотивоване тим, що судовими рішеннями апеляційної та касаційної інстанції в іншій справі за №907/690/17, які набрали законної сили, встановлено обставини, які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню, зокрема: суму заборгованості відповідача перед позивачем за договором №0011 від 23.07.2015 в розмірі 130 000,00 грн., а також строк виконання цього грошового зобов'язання - 01.04.2016. Враховуючи, наведене, а також те, що заявлені в цій частині позовні вимоги не розглядались в межах справи за №907/690/17, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позову в цій частині.

В решті позовних вимог, а саме про стягнення 58 777,36 грн. інфляційних втрат та 10,00 грн. трьох відсотків річних - відмовлено.

В цій частині рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 10,00 грн. трьох відсотків річних, які нараховані за один день - 24.11.2017 були предметом розгляду в іншій справі за №907/690/17, а 58 777,36 грн. інфляційних втрат розраховані позивачем без дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює обчислення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2018 в цій справі та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю, у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

В узагальнених доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що місцевим господарським судом не враховано всіх обставин, які встановлено в судових рішеннях в справі за №907/690/17.

Відповідач (боржник) не виконав грошового зобов'язання зі сплати позивачу (кредитору) основної суми заборгованості по договору №0011 від 23.07.2015 в розмірі 130 000,00 грн. через прострочення зобов'язань позивача (кредитора) щодо монтажу обладнання, поставленого згідно цього договору, а тому відповідач (боржник) звільняється від відповідальності щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, нарахування яких передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Оскільки порушення грошового зобов'язання зі сплати позивачу (кредитору) основної суми заборгованості по договору №0011 від 23.07.2015 в розмірі 130 000,00 грн. не настало, то апелянт вважає його таким, що відстрочено до виконання свого простроченого обов'язку позивачем (кредитором) щодо монтажу поставленого обладнання.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що не погоджується з розміром стягнутих місцевим господарським судом інфляційних втрат, однак з метою припинення тривалих судових процесів не оскаржував рішення. Зокрема, зазначає, що місцевий господарський суд помилково здійснював розрахунок з суми заборгованості 130 000,00 грн., а не з більших сум заборгованості, які існували в цей період та не заперечувались сторонами в справі.

Оскільки ціна позову в даній справі становить 103 809,00 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (176 200,00 грн.), то враховуючи приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про розгляд цієї справи без повідомлення учасників справи.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2018 у справі №907/429/18 без змін, а апеляційної скарги ФГ Ранет без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, предметом позову в цій справі за №907/429/18 є вимоги про ТОВ Євроторгсервіс до ФГ Ранет про стягнення 103 809,00 грн., з яких: 101 651,00 грн. інфляційних втрат, які нараховані за прострочення по сплаті існуючої у період з 01.04.2016 по 31.05.2018 заборгованості та 2 158,00 грн. трьох відсотків річних, які нараховані за прострочення по сплаті 130 000,00 грн. у період з 24.11.2017 по 14.06.2018.

Предметом первісного позову в справі №907/690/17 були вимоги ТОВ Євроторгсервіс до ФГ Ранет про стягнення 214 894,22 грн., з яких: 130 000,00 грн. - основного боргу, 74 275,22 грн. - пені за несвоєчасний розрахунок 130 000,00 грн. в період з 01.04.2016 по 01.10.2016, 10 619,00 грн. - трьох відсотків річних, які нараховані за прострочення по сплаті 130 000,00 грн. у період з 01.04.2016 по 24.11.2016. Предметом зустрічного позову були вимоги ФГ Ранет до ТОВ Євроторгсервіс про стягнення 507 433,33 грн. збитків.

Апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017 в справі №907/690/17 (з врахуванням ухвали про виправлення описок від 12.12.2017 та 20.12.2017) позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково. Стягнуто з ФГ Ранет на користь ТОВ Євроторгсервіс 129 999,98 грн. основного боргу. У задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ Євроторгсервіс на користь ФГ Ранет 507 433,33 грн. збитків.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 в справі №907/690/17, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 03.07.2018, скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення 3% річних у сумі 10 619,00 грн. та в частині задоволення зустрічного позову про стягнення 450 000,00 грн. і в скасованій частині прийнято нове рішення, яким первісний позов про стягнення 3% річних у сумі 10 619,00 грн. задоволено та відмовлено у задоволенні зустрічного позову про стягнення 450 000,00 грн. В іншій частині оскаржуване рішення залишено без змін.

У вищезазначених судових рішеннях по справі №907/690/17 встановлено обставини, які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді цієї справи, зокрема:

23.07.2015 між ТзОВ Євроторгсервіс (постачальником) та ФГ Ранет (покупцем) було укладено договір №0011, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю обладнання, матеріали (товар) в асортименті за узгодженим сторонами замовленням та цінами і здійснити його монтаж та ввід в експлуатацію під ключ згідно рахунку і/або комерційної пропозиції, в яких вказано всі дані, характеристики обладнання і ціна, а покупець зобов'язаний прийняти цей товар та оплатити його.

Перелік товару, обумовленого цим договором, наведено в комерційній пропозиції №197 від 16.07.2015 та в рахунку №127 від 23.07.2015. Окрім різних видів обладнання (холодильна станція, модуль ресивера, конденсатор повітряний, повітрооходжувачі, автоматика для повітрооходжувачів, щити управління компресорною станцією, конденсаторами, повітрооходжувачами, система моніторингу Danfoss), окремими позиціями в цих документах зазначено монтажні матеріали та проведення монтажних робіт.

Відповідно до вищевказаних комерційної пропозиції та рахунку, а також п. 4.1 договору, загальна сума товару еквівалентна 92 325,00 євро та станом на 23.07.2015 становить 2 268 425,25 грн.

На виконання умов даного договору, на підставі рахунку №127 від 23.07.2015, постачальник поставив покупцю обумовлений договором товар (окрім системи моніторингу Danfoss), що підтверджується підписаними обома сторонами накладними: №00131 від 15.10.2015 на суму 610 908,48 грн., №00141 від 09.11.2015 на суму 522 775,90 грн., №00150 від 30.11.2015 на суму 909 556,84 грн., №0000004 від 22.01.2016 на суму 72 481,50 грн., всього - на суму 2 115 722,72 грн. Факт отримання вказаного обладнання покупцем не заперечується.

В акті №ОУ-0000000001 від 22.01.2016 здачі-прийняття робіт, що підписаний обома сторонами, покупець та постачальник засвідчили факт проведення постачальником монтажних робіт на підставі рахунка №127 від 23.07.2015 на суму 112 776,30 грн.

Таким чином, загальна вартість поставленого обладнання та проведених монтажних робіт за договором №0011 від 23.07.2015 становить 2 228 499,02 грн.

На виконання умов договору покупець в період з 06.08.2015 по 10.10.2016 сплатив постачальнику 2 098 499,04 грн., що не заперечується сторонами.

Окрім того встановлено, що сума основної заборгованості становить 130 000,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання за договором виник 01.04.2016.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Метою встановлення договірних строків є визначення сторонами за договором певного періоду в часі, у який мають бути виконані конкретні зобов'язання, визначені договором. Встановлюючи строки виконання зобов'язань в умовах договорів сторони забезпечують стабільність, послідовність та правову певність поведінки учасників договірних відносин, що гарантує справедливість, розумність й добропорядність сторін під час виконання договору.

Водночас, недотримання вищезазначених строків виходить за обумовлені сторонами межі здійснення прав та обов'язків за договором, й надає одній зі сторін, яка його порушує, безпідставну перевагу в цих господарських відносинах, внаслідок чого порушується баланс приватноправових інтересів сторін договору.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, однією з необхідних умов для встановлення прострочення по виконанню обов'язку відповідача щодо оплати заборгованості, яка утворилась за договором є визначення моменту виникнення цього договірного обов'язку, а також розміру грошової суми такого обов'язку.

Як зазначалось вище, вказані обставини встановлені судовими рішеннями в справі №907/690/17, а також визнаються (не оспорюються) сторонами в справі, а тому не підлягають доказуванню в силу ч. 1, 4 ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З врахуванням положень законодавства, апеляційний господарський суд, перевіривши правильність нарахування трьох процентів річних, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 148,00 грн. за період з 25.11.2017 по 14.06.2018, нарахованої із суми заборгованості 130 000 грн.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат за несвоєчасну сплату заборгованості, яка утворилась згідно договору, апеляційний господарський суд, зазначає наступне.

В листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції дослідив, що місцевий господарський суд при перевірці правильності розрахунків позивача в частині стягнення інфляційних втрат в період з 01.04.2016 по 10.10.2016 помилково здійснював розрахунок з суми заборгованості 130 000,00 грн., а не з більших сум заборгованості, які існували в цей період та не заперечувались сторонами в справі. З цих підстав суд апеляційної погоджується з аргументами позивача, які викладені у відзиві.

Однак, оскільки позивачем не оспорюється правильність розрахунків суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, а апелянт не просить задовольняти ці вимоги за наслідками апеляційного перегляду, то суд апеляційної інстанції, виходячи з принципу змагальності та меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, які регламентовані ч. 1 ст. 269 ГПК України, дійшов до висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу також на таке.

При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що 10,00 грн. 3% річних, які нараховані за прострочення по сплаті 130 000,00 грн. за один день - 24.11.2017 було предметом розгляду та стягнуто згідно рішення суду у справі №907/690/17.

Необхідно зазначити, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За таких обставин, суду необхідно дослідити, чи вправі суддя при відкритті провадження у справі відмовити у відкритті провадження в частині одного дня - в даному випадку - 24.11.2017, із заявленого до стягнення спірного періоду 3% річних, а саме: з 24.11.2017 по 14.06.2018, а в решті заявленого періоду відкрити провадження у справі.

Враховуючи те, що згідно ст. 176 ГПК України при відкритті провадження суддя не встановлює правові підстави для стягнення штрафних санкцій та правильність визначення періоду, суд не вправі був відмовляти у відкритті провадження у справі в частині стягнення 3% річних за 24.11.2017.

Водночас виходячи з того, що в процесі розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням суду було стягнуто 10,00 грн. 3% річних, які нараховані за прострочення по сплаті 130 000,00 грн. за 24.11.2017, а відтак при поданні позовної заяви фактично не існував предмет спору у розглядуваній щодо стягнення 3% річних за цей день, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині, а не закрив провадження у справі.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого господарського суду, а тому оспорюване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (відповідачем).

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2018 у справі №907/429/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Львівський апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді О.Л. Мирутенко

ОСОБА_1