Рішення

від 31.07.2018 по справі 910/6026/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2018Справа № 910/6026/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аско-Експедиція (03026, місто Київ, вулиця Пирогівський шлях, будинок 167А; код ЄДРПОУ 31903893)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Альканта Груп (03057, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 44, код ЄДРПОУ 41319301)

про стягнення 38 699,00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Вільчинська Н.І. - за довіреністю №128 від 02.01.2018 року;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско-Експедиція" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альканта Груп" про стягнення заборгованості у розмірі 38 699,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 041 перевезення вантажу від 19.02.2018 року в частині оплати наданих послуг перевезення, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня та 3% річних.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 37 330,00 грн. - основного боргу, 1 285,57 грн. - пені, 113,43 грн. - 3% річних, 1 762,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

11.06.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; судове засідання (розгляд справи по суті) призначено на 24.07.2018 року.

Крім того, ухвалою Господарського суд міста Києва від 13.06.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 7 днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази направлення відзиву та заперечень позивачу надати суду.

Відповідачем без поважних причин письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

При цьому судом встановлено, що від відповідача ухвалу суду від 13.06.2018 року в даній справі повернуто з посиланням на незнайдення отримувача.

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 24.07.2018 року оголошено перерву до 31.07.2018 року.

В судове засідання 31.07.2018 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 31.07.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 31.07.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Аско-Експедиція (далі по тексту - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Альканта Груп (далі по тексту - відповідач, експедитор) укладено Договір №041 перевезення вантажу (далі по тексту - Договір), відповідно до якого (п.1.1. Договору) Перевізник зобов'язуються приймати до перевезення і доставляти довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видавати особам, які мають право на отримання вантажу (одержувачем), а Експедитор зобов'язується оплатити надані послуги по перевезенню вантажу.

Найменування, вид, кількість (об'єм, маса), характер, властивості і умови перевезення вантажу, строки перевезення, вантажовідправника і вантажоодержувача, спосіб і місце завантаження і розвантаження, особливі умови перевезення зазначаються Експедитором у письмовій заявці, яка є невід'ємною частиною договору (п.1.2. Договору).

Згідно з п.1.3. Договору вартість послуг по кожному перевезенню вантажу визначаються за погодженням сторін і зазначається в заявці.

Пунктом 2.1.1. Договору сторони передбачили, що експедитор зобов'язаний в письмовій формі (заявці) повідомити Перевізника не пізніше 24 годин до початку перевезення про необхідність подачі автомобільного транспорту для завантаження вантажу.

Суд звертає увагу, що сторони передбачили саме письмовий спосіб повідомлення відповідачем позивача про приймати до перевезення і доставку вантажу.

Електронним листом від 26.02.2018 року відповідач звернувся до позивача з заявкою №41 від 19.02.2018 року (далі по тексту - Заявка №41), в якій передбачено умови перевезення вантажу у відповідності до п.1.2. Договору. Вказана заява прийнята позивачем до виконання.

Згідно заявки №41 вартість послуг з перевезення і доставки вантажу складає 37 300,00 грн.

Позивачем у повному обсязі виконано взяті на себе зобов'язання з перевезення вантажу за заявкою №41, що підтверджується відміткою CMR №000026 від 27.02.2018 року.

Позивачем на адресу Відповідачу надіслано рахунок-фактури №СФА-40/342 від 06.03.2018р. на суму 37 300,00 грн. та Акт №ОУА-40/342 здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно договору №041 від 19.02.2018 року, на підтвердження чого позивач надано суду експрес-накладу Нової Пошти №59 0003 4236 1281 від 15.03.2018 про відправлення позивач на адресу відповідача документів . В якості доказу отримання вказаної посилки відповідачем позивач надав суду скрин-шоту веб-сайту novaposhts.ua з відстеження поштового пересилання №59 0003 4236 1281 від 15.03.2018р., з якого вбачається що відповідачем отримано посилку 19.03.2018 року.

Однак, з накладної №59 0003 4236 1281 судом не вбачається які саме документи надіслано на адресу відповідача, так як відсутній конкретний опис документів які надсилалися на адресу відповідач, а тому суд дійшов до висновку, що позивачем не надано належних доказів направлення на адресу відповідача рахунку-фактури та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині своєчасної оплати наданих послуг в розмірі 37 300,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Згідно з ч. 1 ст. 929 ЦК України що кореспондується з ч. 1 ст. 316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція (ч. 4 ст. 306 ГК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність ).

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи заявку №41 відповідачем направлено позивачу з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 від імені ОСОБА_2, однак ні в договорі, ні з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вбачається що офіційна електронна адреса відповідача, з якої останній має право відсилати заявки за Договором, є ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_2, яка від імені відповідача здійснила замовлення послуг за заявкою №41.

Суд зазначає, що офіційна електронна адреса - це адреса електронної пошти юридичної особи та фізичної особи-підприємця, що використовується для офіційного листування в електронному вигляді та є незмінною до внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, припинення підприємницької діяльності фізичної особи.

Цивільним Кодексом України (ч. 1 ст. 207) передбачена можливість укладання правочину в електронній формі, зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Так, ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг адресат - фізична або юридична особа, якій адресується електронний документ; дані - інформація, яка подана у формі, придатній для її оброблення електронними засобами; посередник - фізична або юридична особа, яка в установленому законодавством порядку здійснює приймання, передавання (доставку), зберігання, перевірку цілісності електронних документів для задоволення власних потреб або надає відповідні послуги за дорученням інших суб'єктів електронного документообігу; обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили; автор електронного документа - фізична або юридична особа, яка створила електронний документ; суб'єкти електронного документообігу - автор, підписувач, адресат та посередник, які набувають передбачених законом або договором прав і обов'язків у процесі електронного документообігу.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа (ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг ).

Згідно з приписами ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 1 Закону України Про електронний цифровий підпис передбачено, що електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Так, ст. 4 Закону України Про електронний цифровий підпис унормовано, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо:

- електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису;

- під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису.

- особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, повинен мати електронний цифровий підпис та бути відправленим з офіційної електронної адреси сторони замовлення уповноваженою на те особою.

В даній справі позивачем не доведено виникнення між ним та відповідачем відносин з приводу виконання Договору за заявкою №41, з огляду на те, що електронні листи відправлені не з офіційної електронної адреси відповідача та не мають електронного цифрового підпису, а тому позовні вимоги в частині стягнення 37 330,00 грн. (основного боргу) не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Оскільки матеріали справи не містять доказів реального виникнення між сторонами правовідносин з виконання Договору за заявкою №31, тому позовні вимоги про стягнення 37 330,00 грн. (основного боргу) не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 1 285,57 грн. (пені) та 113,43 грн. (3% річних), суд зазначає наступне.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені та 3% річних, також не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим що застосування такої міри відповідальності як стягнення пені та 3% річних можлива лише при порушенні основного зобов'язання, а так як між позивачем та відповідачем відсутні правовідносини з виконання Договору за заявкою №41, тому відповідачем не було порушено основне зобов'язання (оплата вартості отриманих послуг), то й до нього не застосовуються штрафні санкції у вигляді пені та 3% річних.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачами, а тому в позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 14.08.2018 року.