Рішення

від 15.08.2018 по справі 285/1920/18

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року, місто Новоград-Волинський Житомирської області

Головуючий суддя Мозговий В. Б., який діє від імені Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області (Справа № 285/1920/18, провадження у справі № 2/0285/920/18) розглянув у спрощеному поряду без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Госпрозрахункової дільниці по обслуговуванню соціальної сфери Гульської сільської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку та вихідної допомоги,

в с т а н о в и в :

В травні 2018 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до відповідача Госпрозрахункової дільниці по обслуговуванню соціальної сфери Гульської сільської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 02.02.1994 р. по 27.12.2015 р. працював у відповідача на посаді слюсаря-машиніста і був звільнений за власним бажанням. На день звільнення з роботи відповідач не виплатив йому заробітну плату, заборгованість якої, за його розрахунками, за період з 01.01.2015 р. по 27.12.2015 р становить 35 000 грн..

Позивач посилаючись на те, що оскільки відповідач на день його звільнення та наданий час не сплатив заборгованість по заробітній платі, чим порушив вимоги ст. 116 КЗпП, просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по виплаті заробітної плати за період роботи з 01.01.2015 р. по 27.12.2015 р., середній заробіток за час затримки розрахунку та вихідну допомогу при звільненні.

Відповідач відзив на позов до суду не направив.

Дослідивши наявні матеріали в справі та давши їм належну оцінку, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 24 Закону України Про оплату праці , стаття 115 КЗпП України передбачає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 02.02.1994 р. працював у відповідача на посаді слюсаря-машиніста (а.с.5,6).

27 грудня 2015 року позивач звільнився з посади на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), що підтверджується копією трудової книжки (а.с.5,6).

Також встановлено, що позивачу під час звільнення не було видано довідки про розмір заробітної плати та її виплату, що підтверджується його зверненнями до Гульської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області (а.с.3).

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. У ст. 30 Закону України Про оплату праці міститься аналогічна норма, доповнена зобов'язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідач не надав суду розрахунково-платіжних відомостей, що засвідчують виплату ОСОБА_1 заробітної плати за зазначений період роботи та на день його звільнення а тому для розрахунку беруться дані, що містяться у відомості про застраховану особу, надані Пенсійним фондом України (далі - УПФ) /а.с.9/.

Як вбачається з відомості УПФ, позивачу протягом періоду з 01.01.2015 р. по день звільнення 27.12.2015 р. було нараховано заробітну плату в сумі 16027,92 грн., яку йому не було виплачено, оскільки відповідач в порушення вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України не надав суду доказів на спростування доводів позивача про наявну заборгованість по заробітній платі.

Відповідно до вимог ст.116 ч.1 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В зв'язку з тим, що відповідач, не здійснивши вчасно розрахунок по заробітку при звільненні працівника, відповідно до ст. 116 КЗпП України, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи той факт, що відповідач, не здійснивши вчасно розрахунок по заробітку при звільненні працівника, відповідно до ст. 117 КЗпП України, несе матеріальну відповідальність перед працівником у межах середньої заробітної плати. Також згідно п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці суд установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за весь час затримки, а тому суд приходить до висновку, що з відповідача слід також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з наступного.

Встановлено, що розмір середньоденного заробітку позивача складає 159,02 грн., а кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 653 дні, таким чином розмір середнього заробітку становить 103 840,06 грн. = (653 дніХ159,02 грн.).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду. (постанова ВС України №6-259цс17 від 13.03.2017 р)

Таким чином, враховуючи наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, а також те, що позивач був звільнений з роботи 27.12.2015 року за власним бажанням, і вже 28.12.2015 року був прийнятий на роботу до відповідача на ту ж саму посаду (слюсаря-машиніста) де працював до 12.10.2017 року, значну кількість днів затримки розрахунку та відсутність в матеріалах справи доказів про поважні причини неможливості позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав раніше, суд приходить до висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку слід зменшити до 18 000 грн..

Щодо стягнення на користь позивача вихідної допомоги при звільненні то в цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано суду доказів, що розірвання трудового договору було пов'язано саме з не виконанням власником або уповноваженим органом законодавство про працю, умов колективного договору чи трудового договору (ст. 44, ч. 3 ст. 38 КЗпП).

Отже, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню

На підставі ст. 141 ЦПК України також необхідно стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн..

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10, 81, 264, 265, 268, 279 ЦПК України, ст. ст. 44, 116, 117, 233 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Госпрозрахункової дільниці по обслуговуванню соціальної сфери Гульської сільської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку та вихідної допомоги задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства Госпрозрахункова дільниця по обслуговуванню об'єктів соціальної сфери (код 20402114, місце знаходження: вул. Леніна, 17 с. Гульськ Новоград-Волинського району Житомирської області) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) заборгованість по заробітній платі в розмірі 16027 (шістнадцять тисяч двадцять сім) грн. 92 коп. та середній заробіток за період затримки розрахунку в період з 27 грудня 2015 року по 15 серпня 2018 року в сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн. , а всього 34027 (тридцять чотири тисячі двадцять сім) грн. 92 коп.

В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства Госпрозрахункова дільниця по обслуговуванню об'єктів соціальної сфери про стягнення вихідної допомоги при звільненні - відмовити.

Стягнути з комунального підприємства Госпрозрахункова дільниця по обслуговуванню об'єктів соціальної сфери на користь держави судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК (від 03.10.2017 року) апеляційна скарга подається учасниками справи до Апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області.

Повне судове рішення складено - 15.08.2018 року.

Головуючий