Ухвала

від 14.08.2018 по справі 910/3416/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

14.08.2018Справа № 910/3416/17 За позовом Приватного акціонерного товариства "Росичі", м. Київ

до 1. Київської міської ради, м. Київ

2. Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва, м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, м. Київ

Департамент фінансів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

про стягнення 3 920 126,37 грн., -

За розглядом заяви Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про зміну порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників справи:

від позивача: не з'явились;

від відповідача-1: Якубець В.А. (представник за довіреністю № 225-КМГ-2299 від 21.06.2018р.);

від відповідача-2: Космина Л.О. (представник за довіреністю № 22/01-33/84 від 05.02.2018р.);

від третьої особи-1 (заявника): Ферштей А.М. (представник за довіреністю № 05-08/17-76 від 02.01.2018р.);

від третьої особи-2: Аввакумова Ю.О. (представник за довіреністю № 054-9-08/245 від 26.01.2018р.).

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Росичі" (позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Київської міської ради (відповідач-1) суми безпідставно отриманих коштів в розмірі 2 704 535,71 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 215 590,66 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. у даній справі позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Росичі" задоволено частково та присуджено до стягнення з Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, МФО 820019, Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва рахунок №33212812700004 адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) на користь позивача 2 704 535,71 грн. безпідставно отриманих грошових коштів та 40 568,03 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017р. рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017 у справі № 910/3416/17 змінено та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 12.04.2018р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі Господарського суду міста Києва №910/3416/17 скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017 залишено в силі. Здійснено розподіл судових витрат.

10.05.2018р. Господарським судом міста Києва на виконання вказаного рішення видано відповідні накази.

25.07.2018р. до суду надійшла заява Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про зміну порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р., відповідно до якої заявник просить суд змінити порядок виконання рішення суду у даній справі, зазначивши, що кошти у розмірі 2 704 535,71 грн. підлягають стягненню з Київської міської ради за рахунок коштів бюджету міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2018р. розгляд заяви Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про зміну порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. у справі №910/3416/17 призначено на 07.08.2018р.

06.08.2018р. до суду від третьої особи-2 надійшли пояснення приводу викладених в заяві Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві обставин, відповідно до яких третя особа-2 заперечує проти доводів заявника та просить залишити заяву без задоволення.

Інші учасники справи своїм правом на подання пояснень щодо заяви Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві у встановлений судом строк не скористались.

В судовому засіданні 07.08.2018р. судом оголошено перерву до 14.08.2018р.

В судове засіданні 14.08.2018р. представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду заяви Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві був повідомлений під розписку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, господарський суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

В обґрунтування поданої заяви Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві посилається на те, що кошти, які є предметом стягнення є доходами бюджету міста Києва, а не коштами Київської міської ради, як юридичної особи та перерахування їх стягувачу буде поверненням раніше сплачених ним коштів. За твердженнями заявника виконання рішення суду у даній справі можливе виключно за рахунок коштів бюджету міста Києва, до якого вони були сплачені.

Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Примусове виконання обов'язку в натурі застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Одночасно, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов'язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач самостійно визначав предмет та підстави позову, з урахуванням яких судом і було прийнято рішення у справі.

У рішенні суду від 13.06.2017р., яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 12.04.2018р., суд з посиланням на положення ст. ст. 22, 25 Бюджетного кодексу України, п. п. 1, 16, 26, 48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 вказував на те, що основною умовою стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів шляхом їх безспірного списання з рахунків, на яких обліковуються надходження бюджету, є принцип, згідно з яким, повертаються лише кошти, якщо вони туди зараховувались.

Судом при розгляді даної справи було встановлено, що спірні грошові кошти були перераховані позивачем на передбачені в п. 4.7. Договорів оренди земельної ділянки, що зареєстровані в реєстрі за № 4919 та за № 4920 від 29 грудня 2007 року рахунок 33212812700004, КЕКД 13050200 у ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, отримувач: УДК у Деснянському районі м. Києва, ідентифікаційний код 26077891.

У резолютивній частині судового рішення боржником було зазначено Київську міську раду та вказано названий вище рахунок, з якого необхідно стягнути кошти (рахунок, передбачений Договорами оренди земельної ділянки, що зареєстровані в реєстрі за № 4919 та за № 4920 від 29 грудня 2007 року, на який було зараховано відповідні кошти (орендна плата)).

Наразі, заявник вказує на те, що виконання рішення суду у даній справі можливе виключно за рахунок коштів бюджету міста Києва, до якого вони були сплачені.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого статтею 16 ЦК України . Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі № 6-1829цс15.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вбачається з матеріалів справи, заявником не подано до суду будь-яких доказів неможливості виконання судового рішення у даній справі у порядку, раніше визначеному судом.

Посилання заявника на те, що виконання рішення суду у даній справі можливе виключно за рахунок коштів бюджету міста Києва, до якого вони були сплачені не ґрунтуються на жодній нормі закону або будь-якого іншого нормативно-правового акту.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що звертаючись до суду з заявою зміну порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. у даній справі та станом на час розгляду заяви в суді заявником не доведено наявність обставин в розумінні ч. 3 ст. 331 ГПК України, з якими закон пов'язує можливість зміни порядку виконання вказаного рішення суду, а також не доведено неможливості виконання рішення у справі у порядку, встановленому у судовому акті.

За таких обставин, заява Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві у даній справі визнається судом необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про зміну порядку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. у справі №910/3416/17 відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 16.08.2018р.

Суддя Морозов С.М.