Рішення

від 14.08.2018 по справі 920/391/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.08.2018 Справа № 920/391/18 Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Лєпковій І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/391/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ДДК Трейдінг (вул. Саперно-слобідська, буд. 24, м. Київ, 03028, ідентифікаційний код 40410708),

до відповідача: фізичної особи-підприємця Демьяненко Олени Олександрівни (АДРЕСА_1, 41100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1),

про стягнення 32245,83 грн. на підставі договору поставки № 18 від 12.10.2017, укладеного між сторонами.

представники сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ДДК Трейдінг (вул. Саперно-слобідська, буд. 24, м. Київ, 03028, ідентифікаційний код 40410708) звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - фізичної особи-підприємця Демьяненко Олени Олександрівни (АДРЕСА_1, 41100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на свою користь заборгованість в сумі 32245,83 грн. на підставі поставки № 18 від 12.10.2017, укладеного між сторонами, яка складається із: 22790,00 грн. неповернутих коштів, 5697,50 грн. штрафу за прострочення поставки товару, 1983,98 пені за неповернення коштів, 1401,59 грн. інфляційних нарахувань за неповернення коштів, 372,76 грн. 3 % річних від суми неповернутих коштів; а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 18 від 12.10.2017, укладеним між сторонами щодо поставки товару, а саме: пиломатеріалів обрізних, в обсягах та строки визначені у специфікації № 1 від 12.10.2017, яка є невід'ємною частиною договору поставки № 18 від 12.10.2017.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, відзиву на позов не подав, про дату, час та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 119, яке повернуто на адресу господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.

02.07.2018 від позивача до суду надійшло письмове повідомлення б/н від 02.07.2018 (вх. № 4926 від 02.07.2018), в якому позивач зазначає, що відповідачем не погашено заборгованість перед позивачем, відзиву на адресу позивача не направлено, тому позивач вважає, що укладенні мирової угоди між сторонами неможливим, а також повідомляє суд про відсутність у нього додаткових доказів по справі та просить суд провести судове засідання без участі його представника та не заперечує проти переходу із підготовчого провадження до стадії розгляду справи по суті, якщо усі необхідні питання будуть вирішені судом у засіданні 03.07.2018.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом, ухвалою від 03.07.2018 у справі № 920/391/18 закрито підготовче провадження та призначено зазначену справу до судового розгляду по суті на 24.07.2018.

Від позивача до суду надійшло електронною поштою письмове повідомлення б/н від 24.07.2018 (вх. № 5452 від 24.07.2018), в якому позивач зазначає, що відповідачем не погашено заборгованість перед позивачем, відзиву на адресу позивача не направлено, тому позивач не має можливості надати суду відповідь на відзив та просить суд провести судове засідання 24.07.2018 без участі його представника, а також позивач зазначає, що підтримує заявлений позов та просить суд задовольнити його в повному обсязі.

24.07.2018 розгляд зазначеної справи не відбувся, у зв'язку з відпусткою судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд даної справи та не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 31.07.2018, у зв'язку з виходом з відпустки судді Спиридонової Н.О., розгляд даної справи по суті призначено на 14.08.2018.

13.08.2018 від позивача до суду надійшов електронний лист б/н від 13.08.2018 (вх. № 6009 від 13.08.2018), в якому позивач зазначає, що відповідачем не погашено заборгованість перед позивачем, відзиву на адресу позивача не направлено, тому позивач не має можливості надати суду відповідь на відзив та просить суд провести судове засідання 14.08.2018 без участі його представника, а також позивач зазначає, що підтримує заявлений позов та просить суд задовольнити його в повному обсязі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням представника відповідача у судове засідання, не подання ним відзиву на позов та не повідомлення суду поважності причин неявки в судове засідання, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 14.08.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

12.10.2017 між сторонами укладено договір поставки № 18 від 12.10.2017 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 договору відповідач, як постачальник, зобов'язується поставляти позивачеві товар, а саме: пиломатеріали обрізні.

Закон України Про електронні документи та електронний документообіг встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.

Згідно статті 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис .

Відповідно до статті 14 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.

В даному випадку, між сторонами не укладався окремо договір про здійснення електронного документообігу, а взаємовідносини з підписання договору між сторонами відбувалося саме відповідно до законодавства України. Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції встановлює Закон України Про електронну комерцію , відповідно до якого в тому числі і було підписано договір між учасниками справи. Тому договір, доданий позивачем до позовної заяви із позначками про накладення електронного цифрового підпису 18.10.2017 о 11:21 ТОВ ДДК Трейдінг та 11:48 ФОП Демьяненко О.О., є оригіналом цього договору та має юридичну силу.

У відповідності до пункту 1.2 договору, предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у специфікаціях та/або інших документах згідно умов договору, підписаних сторонами.

Відповідно до пункту 2.1 договору, поставка товару здійснюється на умовах FСА (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010)- склад відповідача згідно специфікацій.

Пунктом 2.2 договору визначено, що разом з товаром відповідач повинен передати позивачу бухгалтерські документи (видаткова накладна). Бухгалтерські документи повинні бути складені українською мовою, відповідати вимогам чинного законодавства станом на дату поставки партії товару, та надаються відповідачем безпосередньо за місцем поставки товару позивачу.

Право власності і ризик випадкового знищення, або випадкового пошкодження товару, переходить від відповідача до позивача з моменту, коли товар поставлено позивачеві і сторони підписали накладну, що засвідчує отримання товару позивачем (пункт 2.4 договору).

Пунктом 2.6 договору визначено, що даний договір і всі додатки (видаткова накладна специфікації, додаткові угоди та інше) до нього повинні бути завірені сторонами (підписами і печатками (якщо передбачено діяльністю), передані за допомогою факсимільного зв'язку або іншими засобами електронного зв'язку і є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 3 договору визначено, що найменування (асортимент) товару, його кількісні та якісні характеристики, ціна товару за одиницю і по позиціях, одиниці вимірювання, його часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами а також загальна вартість товару, який повинен бути поставлений в рамках однієї партії, терміни поставки окремих партій товару, а також інші умови, які сторони вважатимуть суттєвими, визначаються специфікацією за згодою сторін. Поставка товару по кількості, якості, асортименту і ціні, повинна відповідати заявкам позивача та супровідним документам відповідача.

Відповідно до пункту 4.1 договору, поставка товару здійснюється на підставі попередньої письмової заявки позивача, а пунктом 4.2 договору передбачено, що поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок позивача.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що відповідач поставляє товар окремими партіями у відповідності із заявками позивача у строки визначені в заявці та специфікації.

Відповідно до пункту 7.1 договору, ціни на товар та порядок розрахунків вказуються у Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31 грудня 2017 року. Сторони домовилися, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати ні одна із сторін не заявить про намір розірвання договору, то договір автоматично (без укладання додаткової угоди) продовжує свою дію на наступний календарний рік.

Факсимільна чи/або сканована копія договору чи/або заявок чи/або специфікацій до договору, мають повну юридичну (пункт 12.2 договору).

Відповідно до умов пунктів 1-4 специфікації № 1 від 12.10.2017 до договору відповідач повинен поставити позивачеві пиломатеріали обрізні (хвойні) сосна сухостійна, розмірами 32x75x2650 мм у кількості 43 куб.м., вартістю 2650 грн. за 1 куб.м., а всього 86 куб.м. загальною вартістю 113950,00 грн.

Згідно пункту 6 специфікації № 1 від 12.10.2017, товар може відвантажуватись партіями.

Пунктом 7 специфікації № 1 від 12.10.2017 визначено отримання відповідачем 20 % попередньої оплати від суми специфікації або партії товару.

У відповідності до 8 специфікації № 1 від 12.10.2017р., термін поставки товару по специфікації складає до 14 календарних днів з моменту надходження попередньої оплати.

Отже, партією товару, яка підлягала поставці у строк до 01.11.2017, є саме пиломатеріали обрізні сосна сухостійна, розмірами 32x75х2650 мм у кількості 43 куб.м., вартістю 2650 грн. за 1 куб.м., а всього 86 куб.м. загальною вартістю 113950,00 грн.

На виконання специфікації № 1 від 12.10.2017 до договору, позивачем перераховано відповідачеві 18.10.2017 20 % вартості товару, що підлягає постачанню за специфікацією № 1 від 12.10.2017 в сумі 22790,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 137 від 18.10.2017 (а.с. 18), проте, в порушення умов договору та специфікації відповідачем не виконано свого зобов'язання щодо поставки товару позивачу за специфікацією № 1 від 12.10.2017 до договору.

Зазначене платіжне доручення № 137 від 18.10.2017, на яке посилається позивач як на належний, достатній, допустимий та достовірний доказ факту здійснення позивачем попередньої оплати в розмірі 20 % від вартості партії товару, оформлене як електронний документ та роздруковане за допомогою доступного користувачу банківських послуг - позивачу з електронного сервісу Клієнт-Банк .

Згідно пункту 1.30 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Пунктом 1.6 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні визначено, що документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.

Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Тобто, платіжне доручення як розрахунковий документ належить до документів на переказ суми коштів.

Відповідно до пункту 18.1 статті 18 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом.

Отже, платіжне доручення є документом на переказ суми коштів, який як в електронному, так і в паперовому вигляді, має однакову юридичну силу. Тобто, платіжне доручення № 137 від 18.10.2018 у відповідності до Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджує факт перерахування позивачем на поточний рахунок відповідача попередньої оплати в розмірі 20 % в сумі 22790,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

За правилами частини шостої статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно частин другої, третьої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати; на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Відповідно до частини першої статті 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Письмову вимогу повернути отриману відповідачем попередню оплату у сумі 22790,00 грн. позивачем направлено відповідачеві електронним листом від 22.11.2017 засобами електронного зв'язку, проте відповіді на вимогу позивача відповідачем не направлено, поставку товару не здійснено та грошові кошти в сумі 22790,00 грн. не повернуто.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт сплати позивачем в якості попередньої оплати 20 % вартості товару, що підлягає постачанню за специфікацією № 1 від 12.10.2017 в сумі 22790,00 грн., підтверджується платіжним дорученням № 137 від 18.10.2017 та не спростовується відповідачем (відповідач заперечень щодо позовних вимог (відзиву на позов) не подав), позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 22790,00 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 8.3 договору в разі порушення відповідачем строків поставки товару, встановлених пунктом 4 договору, відповідач сплачує позивачеві штраф у розмірі 5 % від вартості партії товару, що повинна постачатись відповідачем позивачеві.

Пунктом 4 договору визначено, що відповідач поставляє товар партіями у строки визначені в специфікації. У відповідності до пункту 8 специфікації № 1 від 12.10.2017 до договору, термін поставки товару по специфікації складає до 14 календарних днів з моменту надходження попередньої оплати. Попередня оплата за партію товару надійшла на користь відповідача 18.10.2017. Отже, поставка партії товару, визначеної специфікацією № 1 від 12.10.2017 мала бути здійснена не пізніше 01.11.2017.

Відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку, сума штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за порушення строків поставки товару, відповідно до пункту 8.3 договору складає 5697,50 грн.

Оскільки відповідачем не здійснено поставку товару в обумовлені договором та специфікацією до нього кількості та строки, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5 % від вартості партії товару передбачені умовами укладеного між сторонами договору (пунктом 8,3 договору), то вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5 % штрафу в сумі 5697,50 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За невиконання поставки товару у строк до 01.11.2017 та. не повернення передньої оплати за товар в сумі 22790,00 грн. позивач вимагає стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді пені в сумі 1983,98 грн. нарахованої за період з 02.11.2017 по 24.05.2018.

Відповідно до частини другої статті 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором. законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 8.1 договору, сторона, яка порушила зобов'язання, визначене договором та/або чинним законодавством України, зобов'язана відшкодувати завдані таким порушенням збитки стороні, чиї права або законні інтереси якої порушено.

Склад та розмір відшкодування збитків визначається сторонами за правилами, встановленими чинним законодавством України (пункт 8.2 договору).

Пунктом 8.5 договору визначено, що сторони залишають за собою право не застосовувати штрафні санкції, передбачені даним договором.

Проте, в даному випадку приймаючи до уваги факт прострочення відповідачем термінів поставки товару та користування ним чужими грошовими котами в сумі 22790,00 грн., позивач має правові підстави вимагати стягнення з відповідача за користування чужими грошовими коштами процентів у формі пені.

Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статі 216 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені передбачена пунктом 5.3, а тому позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами вищевказаного договору (пунктом 8 договору), тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1983,98 грн., нарахованої за період з 02.11.2017 по 24.05.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 536, 549-552, 629, 1214 Цивільного Кодексу України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку річних та інфляційних, сума процентів в розмірі 3 % річних від суми неповернених грошових коштів складає 372,76 грн. та сума інфляційних нарахувань складає 1401,59 грн. за період з 07.11.2017 по 24.05.2018.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків в сумі 1401,59 грн. та 3 % річних в сумі 372,76 грн. за період з 07.11.2017 по 24.05.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Демьяненко Олени Олександрівни (АДРЕСА_1, 41100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДДК Трейдінг (вул. Саперно-слобідська, буд. 24, м. Київ, 03028, ідентифікаційний код 40410708) неповернуті грошові кошти в сумі 22790,00 грн., штраф за прострочення поставки товару в сумі 5697,50 грн., пеню за неповернення грошових коштів в сумі 1983,98 грн., 3 % річних від суми неповернутих грошових коштів в сумі 372,76 грн., інфляційні нарахування за неповернення грошових коштів в сумі 1401,59 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20 серпня 2018 року.

Суддя Н.О. Спиридонова