Постанова

від 14.08.2018 по справі 819/638/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року№ 876/5246/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

при секретарі судового засідання - Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тервікнопласт на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 травня 2018 року у справі №819/638/17 (суддя Шульгач М.П., м.Тернопіль, повний текст складено 7 травня 2018 року) за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Тервікнопласт про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Ще у квітні 2017 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) звернулося до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Тервікнопласт про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 117788,91 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 травня 2018 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права вказує на те, що ТОВ вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштуванню інвалідів, та на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Позивач відзиву на апеляцій скаргу не подав.

Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не вжив усіх заходів для недопущення правопорушення у сфері господарювання, тому не може бути звільнений від санкцій за незабезпечення працевлаштування інваліда.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним тлумаченням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.02.2017 ТОВ подало Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма №10-ПІ). Відповідно до вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2016 році складала 222 осіб, при цьому норматив створення робочих місць для інвалідів становить 9 робочих місць. Середньорічна заробітна плата штатного працівника склала 39262,96 грн (а.с.6).

При цьому, відповідачем протягом січня-грудня 2016 року до Тернопільського міського центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) подавались форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , які містили відомості про наявність вільних робочих місць для інвалідів (а.с.12-23).

Центром зайнятості направлено на підприємство лише 6 осіб, один з яких працевлаштований, інші особи у зв'язку з тим, що вони не в змозі працювати за станом здоров'я на запропонованих посадах, або їх не влаштовувала заробітна плата відмовились від роботи. Про такі відмови, йдеться у корінцях направлення на працевлаштування, що надавались Центром зайнятості інвалідам (а.с.24-28, 65, 78-85).

На підставі наданого відповідачем звіту за 2016 рік позивачем за 3 нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів здійснено розрахунок боргу, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій склала 117788,91 грн (а.с.29).

Частиною першою статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №875-ХІІ) встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ГК) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 ГК вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання зазначеної вище норми Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Порядок).

В контексті положень Закону №5067-VI та Порядку на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Вищезазначеними нормами законодавства чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

При цьому, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН.

До обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону №875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а у силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

З матеріалів справи видно, що відповідач протягом січня-грудня 2016 року подавав до Центру зайнятості звіти за формою №3-ПН - інформація про попит на робочу силу (вакансії), у яких відображено наявність вакансій для осіб з інвалідністю, а саме на посади складальника металопластикових конструкцій та вантажника.

Крім того, встановлено, що інваліди, які на направлялись Центром зайнятості для працевлаштування у ТОВ самостійно відмовились від запропонованих їм посад.

Докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, відповідачем здійснено всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Враховуючи те, що скаржником були виконані вимоги Закону №875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підставність задоволення позову Фонду про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на це, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, відповідно до яких причини не працевлаштування інвалідів, у розглядуваному випадку, не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України викладеними у постанові від 20 червня 2011 року №21-60а11, Верховного Суду, викладеної у постановах від 14 лютого 2018 року №К/9901/13426/18 (820/2124/16) , 10 липня 2018 року №К/9901/35273/18 (П/811/722/17), відповідно до яких, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги перелічених вище положень законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції ухвалив таке без належного застосування норм матеріального права та з'ясування всіх обставин справи, що є підставою для його скасування та задоволення апеляційної скарги ТОВ, а також у зв'язку з цим вирішення питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору понесених відповідачем за подання апеляційної скарги у відповідності до статті 139 КАС.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тервікнопласт задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 травня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тервікнопласт судові витрати в розмірі 2650,24 грн (дві тисячі шістсот п'ятдесят гривень двадцять чотири копійки) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді В. В. Ніколін Д. М. Старунський Повний текст складений 20 серпня 2018 року.