Постанова

від 16.08.2018 по справі 607/3734/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/3734/18Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/789/738/18 Доповідач - Ткач О.І. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткач О.І.

суддів - Бершадська Г. В., Ходоровський М. В.,

за участі секретаря Панькевич Т., адвокатів сторін Парубія І.М., Гонта М.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 травня 2018, яке ухвалено суддею Вийванко О.М., повний текст якого складено 15.05.2018 року, у справі № 607/3734/18 за позовом ОСОБА_3 до Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконними дії, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог.

1.1. 05.03.2018 року ОСОБА_3 звернулась із вищевказаним позовом.

1.2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що на вимогу директора, 22 січня 2018 року, вона подала заяву про звільнення за власним бажанням без поважних причин.

1.3. 05 лютого 2018 року вказана заява нею була відкликана. Вручена особисто керівнику в присутності працівників підрозділу. В електронному варіанті заява в той же день надіслана на офіційну адресу відповідача.

1.4. Незважаючи на відкликання заяви, директором, цього ж дня, видано наказ про її звільнення за власним бажанням.

1.5. 06.02.2018 року вона прийшла на роботу, проте не була допущена директором до виконання обов'язків.

1.6. Цього ж числа, нею офіційно було надіслано лист на електронну адресу відповідача щодо відновлення її порушених прав на працю, проте письмової відповіді на скарги вона не отримала.

1.7. 19 лютого 2018 року на сайті "robota.ua" оприлюдено оголошення про проведення відбору на посаду юристконсульта Тернопільського ВП ЦРМС.

1.8. Враховуючи те, що заява про звільнення за власним бажанням написана нею під тиском, в подальшому відкликана, а наступного дня вона вийшла на роботу, вважає що відповідачем порушено ст. 38 КЗпП України.

1.9. Її права підлягають захисту шляхом поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральних страждань в розмірі 90 000 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

2.1. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково:

скасувано наказ Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" №1 к від 05.02.2018 р. "Про звільнення ОСОБА_3." з посади юрисконсульта з 05 лютого 2018 року за власним бажанням згідно з поданою заявою;

поновлено ОСОБА_3 на посаді юрисконсульта Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування", на умовах строкового трудового договору зі строком дії до 30 грудня 2019 року;

стягнуто з Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" в особі Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 лютого 2018 року по 11 травня 2018 року в розмірі 47680,00 грн. (сорок сім тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок);

стягнуто з Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" в особі Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної шкоди в розмірі 500,00 грн. (пятсот гривень 00 копійок) та сплачений судовий збір в розмірі 1057,20 грн. (тисячу пятдесят сім гривень 20 копійок);

стягнуто з Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" в особі Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 1057,20 грн. (тисячу пятдесят сім гривень 20 копійок).

У задоволення інших позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст апеляційної скарги.

3.1. 13.06.2018 року Установа "Центр розвитку місцевого самоврядування" (надалі Установа) подала апеляційну скаргу на рішення в частині задоволених вимог позивача, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

3.2. Апеляційна скарга мотивована посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невірне встановлення обставин справи та невідповідності висновків викладених в рішенні обставинам справи.

3.3. Суд першої інстанції невірно оцінив обставини справи щодо подачі 22 січня 2018 року позивачкою заяви про звільнення.

3.4.Позивачка добровільно, 05.02.2018 року отримала трудову книжку, належні їй кошти, передала згідно акту ввірене їй майно, що свідчить про відсутність волевиявлення позивачки на продовження трудових правовідносин, однак суд першої інстанції прийшов до зворотнього висновку.

3.5. Суд першої інстанції невірно застосував пункт 12 постанови Пленуму ВСУ від 16.11.1992 року № 9, оскільки він стосується розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк.

3.6. Чинне законодавство про працю у разі розірвання строкового трудового договору не передбачає можливість відкликання заяви працівника про звільнення.

3.7. Діловодство в установі не передбачає реєстрації заяв працівників.

3.8. Суд першої інстанції невірно прийняв як належний доказ заяву ОСОБА_3 про відкликання заяви про звільнення, оскільки бухгалтер підрозділу ОСОБА_4 не наділена повноваженнями з отримання вхідної кореспонденції.

3.9. Організація приймання та обліку вхідної кореспонденції та її обіг всередині підрозділу належить до кола посадових обов'язків помічника директора.

3.10. Надсилання ОСОБА_3 повідомлення про відкликання заяви про звільнення на електронну адресу не є належним доказом, оскільки така заява надіслана на електронну адресу яка є старою, технічно не обслуговується та не підписана електронним цифровим підписом.

3.11. Розрахунок середньомісячного заробітку, який стягнуто з Установи, зроблено судом без врахування зарплати за новим місцем праці позивачки.

3.12. Суд першої інстанції невірно зробив розрахунок середньомісячної заробітної плати, який належить стягнути з відповідача, оскільки не врахував, що з 16.04.2018 року позивачка є працевлаштованою в Тернопільській регіональній дирекції ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" та в Тернопільському національному економічному університеті.

3.13. Наведений в мотивувальній частині судового рішення розмір середньомісячного заробітку не є тотожним розміру середньомісячного заробітку, який зазначено в резолютивній частині рішення.

3.14. Судом першої інстанції невірно здійснено розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України та невірно визначено відсоток пропорційності задоволених позовних вимог.

3.15. Суд першої інстанції без достатніх доказів про спричинення позивачці моральних страждань прийшов до висновку про її наявність та стягнув в її користь 500 грн моральної шкоди.

4. Аргументи та доводи учасників справи.

(1) 08.08.2018 року ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу.

(2). Позиція позивача, яка викладена у відзиві.

4.1. Апеляційна скарга є необґрунтованою. Просить рішення залишити без змін.

4.2. Суд першої інстанції всебічно та в повній мірі дослідив всі обставини справи та представлені докази, переконавшись у їх достовірності та значенні для справи, дійшов до вірних висновків при ухваленні рішення.

4.3. Висновок суду про відсутність волевиявлення на звільнення є обґрунтований обставинами, які досліджувались судом першої інстанції. Про відсутність волевиявлення свідчить її заява від 05.02.2018, яку відмовлявся прийняти роботодавець, а також її наступні звернення.

4.4. Можливість відкликання заяви про звільнення за власним бажанням не суперечить умовам строкового трудового договору.

4.5. Моральна шкода стягується за фактом порушення прав у сфері трудових відносин згідно практики Європейського суду з прав людини. В разі підтвердження такого порушення, особа має право на компенсаціяю моральних страждань.

5. Обставини справи.

5.1. Згідно наказу №11 від 21 березня 2017 року ОСОБА_3 З 22.03.2017 року прийнята на посаду юрисконсульта Тернопільського відокремленого підрозділу Установ "Центр розвитку місцевого самоврядування" (надалі Підрозділ) на умовах строкового договору зі строком дії до 30.12.2019 року ( а.с.56).

5.2. Відповідно до пункту 5 Положення про Тернопільський відокремлений підрозділ Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" директор Підрозділу наділений повноваженнями прийому на роботу та звільнення працівників Підрозділу ( а.с.42зв.).

5.3. 22 січня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву про звільнення за власним бажання на ім'я директора Підрозділу ОСОБА_5 без зазначення дати звільнення (а.с. 8, 57)

5.4. 05 лютого 2018 року ОСОБА_3 подала заяву на ім'я директора Підрозділу про відкликання нею заяви від 22 січня 2018 року про звільнення за власним бажанням.

5.5. Вказану заяву отримала бухгалтер підрозділу 05.02.2018 року о 16.35 год., про що свідчить відмітка на заяві (а.с. 9).

5.6. Наказом №1к від 05 лютого 2018 року ОСОБА_3 звільнена з посади юрисконсульта Підрозділу за власним бажанням, відповідно до ст.38 КЗпП України, згідно з поданою заявою ( а.с.58).

5.7. Актом роботодавця від 05 лютого 2018 року зафіксовано, що в 17.10 год. позивачу запропоновано ознайомитись із наказом про її звільнення від 05 лютого 2018 року №1к (а.с.65,66).

5.8. 05 лютого 2018 року ОСОБА_3 отримала трудову книжку, про що свідчить запис в Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (а.с.61).

5.9. З 26.10.2017 року позивач працює за сумісництвом на 0.25 ставки на посаді викладача кафедри цивільного права і процесу Тернопільського національного економічного університету (а.с.106).

5.10. З 16.04.2018 року позивач прийнята на посаду провідного юрисконсульта в Тернопільську регіональну дирекцію ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України"(а.с 124).

5.11. 06 лютого 2018 року ОСОБА_3 направила на електронну скриньку Підрозділу lgdc.temopil@gmail.com. звернення щодо усунення порушень її права на працю, а саме щодо недопущення її до виконання трудових обов'язків, в якому вона просить повідомити директора "коли вона зможе бути забезпечена робочим місцем" (а.с. 12).

6. Позиція апеляційного суду

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції:

6.1. Згідно до статті 367 ЦПК України - "Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги."

6.2. Відповідно до статті 43 Конституції України - "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення."

6.3. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

6.4. Згідно до статті 23 Загальної декларації прав людини-"1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття."

6.5. Частиною 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 від 22 червня 1982 року "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця" передбачено покладення на роботодавця тягаря доведення наявності законної підстави для звільнення.

6.6. Відповідно до статті 263 ЦПК України- "Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права."

Вказаній нормі процесуального права рішення суду відповідає частково.

6.7. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач була всупереч її волі та наміру припинити трудові відносини.

6.8. Права ОСОБА_3 підлягають захисту шляхом поновлення її на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди, якої вона зазнала внаслідок порушення її трудових прав.

6.9. Заробітну плату за час вимушеного прогулу стягнено за 64 робочі дня з 06.02. по 11.05.2018 року включно.

6.10. Вищевказаний висновок суду є обґрунтованим та законним.

(1)

6.11. Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

6.12. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина друга статті 38 КЗпП України).

6.13. Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року визначено, що у справах про звільнення особи за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

6.14. У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з'ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

6.15. Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

6.16. Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб'єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

6.17. Суд першої інстанції встановив, що заява про звільнення ОСОБА_3 не містить дати, з якої позивач мав намір припинити трудові обов'язки.

6.18. При вказаних обставинах позивач вправі була відкликати свою заяву до закінчення двох тижневого строку незалежно від строку трудового договору.

(2)

6.19. Передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин.

6.20. У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

6.21. Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 КЗпП України передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

6.22. Ухвалюючи рішення, в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вірно врахував, те що позивач зазнала моральної шкоди у зв'язку з порушенням її трудових прав, втрати нормальних життєвих зв'язків та здійснення нею додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, рішення в цій частині є законним та обґрунтованим.

(3)

6.23. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

6.24. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

6.25. З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

6.26. Враховуючи, що звільнення ОСОБА_3 відбулося 05.02.2018 року, суд першої інстанції, застосовуючи зазначені норми права, дійшов правильного висновку про те, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих в грудні 2017 та січні місяцях 2018 року.

6.27. Постановляючи судове рішення, суд першої інстанції неправильно застосував норми ч. 2 ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядок при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та помилково для її обрахування не врахував нове місце праці позивача з 16.0.2018 року, не виключив з підрахунку робочі дні січня місяця 2018 року протягом яких позивач не працювала та в резолютивній частині рішення вказав заробіток без відрахувань обов'язкових платежів.

6.28. Судом першої інстанції розрахунок зроблено з заробітку за 20 робочих днів грудня місяця 2017 року в розмірі 17126, 86 грн. та 22551.76 грн за 21 робочий день січня місяця 2018 року, без врахування відсутності позивача на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у січні місяці. Виходячи з 41 робочого дня визначено 926 грн. як середньоденний заробіток без відрахувань податків.

6.29. При цьому заробіток за час вимушеного прогулу стягнено з відповідача із розрахунку в 745 грн середньоденного заробітку, після проведених відрахувань із суми 926 грн вищевказаного середньоденного заробітку, шляхом множення на 64 робочі дні.

6.30. Відповідно до п. 5 розд. IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

6.31. Згідно абз. 6 п. 2 розд.11 Порядку час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

6.32. З пояснень сторін в суді апеляційної інстанції встановлено, що позивач з 23.01.2018 року по 04.02.2018 року включно, була відсутньою у праці у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, що становить 7 днів, які слід виключити з загальної кількості відпрацьованих нею днів за останні два місяці, які передували звільненню.

6.33. Фактично позивач відпрацювала 34 робочі дні за останні два місяці, які передували звільненню ( 20+14).

6.34. Згідно бухгалтерської довідки №4 від 05 лютого 2018 року позивачці нараховано в грудні 2017 року 17126,86 грн та в січні 2018 року - 22551,76 грн заробітньої плати, що сумарно становить 39678,62 грн (а.с.64).

6.35. Середньоденний заробіток за вказаний період становить 1167,018 грн (39678,6/ 34).

6.36. Втрачений заробіток за місцем праці в Підрозділі становить 74689 грн (1167,01грн*64 дні).

6.37. Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року

6.38. При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав в цей час.

6.39. Судом першої інстанції при вирахуванні розміру зарплати, яка підлягає виплаті за час вимушеного прогулу упустив ту обставину, що з 16.04.2018 року позивач влаштувалась на роботу, про що суду надала доказ, наказ від 13.04.2018 року ( а.с.124, 125).

6.40. Однак, судом першої інстанції не з'ясовано розмір заробітку за новим місцем праці позивачки.

6.41. При дослідженні в суді апеляційної інстанції вказаної обставини, встановлено на підставі довідки про доходи, яка видана Тернопільською регіональною дирекцією ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" 14.08.2018 року, яка долучена до справи за погодженням сторін, встановлено, що за квітень місяць позивачу нараховано 3444,68 грн, за травень-8800 грн.

6.42. Період вимушеного прогулу охоплює період нової праці позивача в ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" в квітні місяці 2018 року та 6 робочих дні в травні місяці 2018 року, по 11.05.2018 року, за які нараховано 2640 грн ( 8800грн: 20 роб.дні х 6), сумарно це становить 6083,68 грн.

6.43. Вимушений прогул становить 64 робочі, заробіток за час вимушеного прогулу становить74689, 15 (1167,018*64) грн.

6.44. На суму заробітку за новим місцем праці слід зменшити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу (74689,15-6083,68). Відповідно з роботодавця слід стягнути 68605.47 грн з відрахуваннями обов'язкових платежів.

6.45. Робота позивача в Тернопільському національному економічному університеті не є новою роботою, оскільки позивач працювала у ВУЗі за сумісництвом з листопада 2017 року по червень 2018 року.

7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:

(1) Щодо суті апеляційної скарги

7.1. Відповідно до статті 375 ЦПК України - "Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права."

7.2. Суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу частково обґрунтованою

7.3. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 травня 2018 року стосовно розміру стягнутого середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат слід змінити в частині суми стягнень.

(2) Щодо розподілу судових витрат.

7.4. Згідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови, суд апеляційної інстанції повинен зазначити розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

7.5. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

7.6. Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

7.7. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

7.8. Із змісту позовної заяви вбачається, що позов складається із чотирьох вимог майнового та немайнового характеру, кожна з яких оплачується судовим збором в розмірі 704,80 грн.

7.9. При поданні позову ОСОБА_3 оплатила судовий збір у 1762 гривень за дві вимоги немайнового характеру: за моральну шкоду та визнання дій незаконними щодо оголошення та проведення конкурсу.

7.10. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду задоволено позовні вимоги в частині трьох позовних вимог майнового та немайнового характеру: 1) скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі; 2) стягнення середньомісячного заробітку; 3) стягнення моральної шкоди.

7.11. Таким чином, із резолютивної частини рішення вбачається, що із оплачених позовних вимог ОСОБА_3, задоволено лише позов в частині стягнення моральної шкоди в сумі 500 грн, що підлягає оплаті мінімальним судовим збором, як за вимогу немайнового характеру в розмірі 704,80 грн.

7.12. Відповідно рішення в частині розподілу судових витрат слід змінити, яким стягнути із Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" в особі Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" на користь ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір в розмірі 704,80 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

7.13. Стосовно задоволених позовних вимог про скасування наказу, поновлення на роботі (704,80) та стягнення середньомісячного заробітку (704,80), позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору, таким чином стягнення судових витрат за ці дві вимоги покладаються на відповідача.

7.14. Відповідно і в цій частині рішення, судове рішення слід змінити, яким стягнути з Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" в особі Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 1409,60 грн.

7.15. Згідно п. 22 Постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" від 17 жовтня 2014 року, у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов'язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір.

7.16. Враховуючи те, що апеляційна скарга в частині позовних вимог зміні не підлягає, а вимога щодо розподілу судових витрат оплаті не підлягає, відповідно судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в межах суми ним понесеної.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" - задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2018 року - змінити в частині розміру стягнутого середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат, стягнувши з Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" в особі Тернопільського відокремленого підрозділу Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування", який зареєстровано на вул. Велика Житомирська, 20 м. Київ, ІКЮО в ЄДРАОУ 40896709 на користь ОСОБА_3, яка проживає АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 середньомісячну зарплату за час вимушеного прогулу 54645,50 (п'ятдесят чотири тисячі шістсот сорок п'ять грн 50 коп) з відрахуванням до бюджету усіх податків та зборів замість 47680 грн та сплачений судовий збір, зменшивши його з 1057,20 грн. до 704,80 грн. та збільшивши судовий збір в користь державного бюджету з 1057,20 грн до 1409,60 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи апеляційним судом покласти на Тернопільський відокремлений підрозділ Установи "Центр розвитку місцевого самоврядування" в межах суми ними понесеної.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 серпня 2018 року.

Головуюча: О.І. Ткач

Судді: Г.В. Бершадська

М.В. Ходоровський