УХВАЛА
21 серпня 2018 року
Київ
справа №814/2268/17
адміністративне провадження №К/9901/51779/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 814/2268/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Русінтер до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними дії, -
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Верховного Суду від 07.06.2018 року касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області була залишена без руху, оскільки до касаційної скарги не додано документ про сплату судового збору, крім того, касаційна скарга подана з пропуском строку на касаційне оскарження, а клопотання про поновлення строку не містило документальних підтверджень дати отримання копії оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Скаржнику встановлено строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом 10 днів з дня отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 07.06.2018 на адресу суду було направлено оригінал платіжного доручення № 1420 від 21.06.2018 про сплату судового збору у розмірі 3200,00 грн. та додано конверт, яким направлялась копія постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 814/2268/17, з штрихкодового ідентифікатора якого вбачається, що вищезазначене судове рішення було отримано 19.05.2018 року, а з касаційної скаргою контролюючий орган звернувся 22.05.2018 року.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017), а також через складність та інші обставини.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі № 814/2268/17 є вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо не надсилання акту перевірки та винесення податкових повідомлень-рішень від 06.09.2017 року № 0027581407 та № 0027571407.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 814/2268/17 адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Миколаївській області щодо не надсилання акту перевірки товариству з обмеженою відповідальністю "Русінтер". В іншій частині позовних вимог відмовити.
Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Русінтер , суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Відповідач надав до суду.
Суди попередніх інстанцій не прийняли експрес - накладні № 5900277046707, № 5900277046707, в якості належного доказу вручення посадовій особі позивача акту перевірки, оскільки, з даних накладних не вбачається, що саме акт перевірки було вручено позивачу, а по-друге, у даному випадку за нормами ПК України акт перевірки вважався би врученим, у разі надіслання його позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Крім того, додатково відповідачем не надано до суду ні опису вкладення, ні іншого документу, який би підтверджував, що у відправлення вкладено акт перевірки та на самих накладних не зазначено детальної інформації про відправлення..
Правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 К/9901/1367/18, від 21.02.2018 К/9901/1970/17.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень, також не міститься.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У Х В А Л И В:
Визнати поважними підстави пропуску строку на касаційне оскарження постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 814/2268/17.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі № 814/2268/17.
Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: підписІ.А. Васильєва підписС.С. Пасічник підписВ.П. Юрченко
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 21.08.2018 |
Оприлюднено | 23.08.2018 |
Номер документу | 76003954 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Васильєва І.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні