Постанова

від 21.08.2018 по справі 809/1258/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/3931/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (головуючий суддя - Григорук О.Б., судді - Матуляк Я.П., Скільський І.І., м. Івано-Франківськ, повне судове рішення складено 18 грудня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 15.09.2017 звернулась до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 27.04.2017 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 16.06.2016 №69-51.1-01. В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскаржуване Рішення прийнято головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури і містобудування Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції Івано-Франківської області Тарабаса О.М. безпідставно, з порушенням норм законодавства та підлягає скасуванню. Зокрема, вказує, що цільове призначення земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво об'єкту, відповідає намірам забудови, а також даним генерального плану міста Івано-Франківська. Щодо відсутності затверджених плану зонування та детального плану території то, на думку позивача, розроблення та затвердження таких планів входить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, в яку позивач не може втручатися, так само як і не може зазнавати негативних наслідків через бездіяльність таких органів.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі №809/1258/17 - позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що п.6 розділу V Прикінцевих положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що до 01.01.2015 рішення щодо визначення та надання містобудівних умов і обмежень на територіях, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій, приймають уповноважені органи містобудування та архітектури з урахуванням попередніх планувальних рішень у межах встановленого законодавством строку. Тобто з 01.01.2015 об'єкт нагляду не мав права приймати рішення щодо надання містобудівних умов і обмежень на територіях, де не затверджені плани зонування або детальні плани територій. З огляду на вказане, Рішення відповідача, яким скасовано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 16.06.2016 №69-51.1-01 на об'єкт будівництва багатоквартирний житловий будинок з вбудованими закладами громадського призначення за адресою АДРЕСА_1, на думку контролюючого органу, є правомірним, прийнятим у межах наданих повноважень, з дотриманням вимог чинного законодавства.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Учасники справи в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 16.06.2016 Департаментом містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради ОСОБА_1, як замовнику будівництва, видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №69-51.1-01 щодо об'єкту будівництва багатоквартирний житловий будинок з вбудованими закладами громадського призначення за адресою АДРЕСА_1. Згідно пункту 8 вказаних Містобудівних умов та обмежень, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. При цьому, в пункті 10 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 16.06.2016 №69-51.1-01 зазначено, що функціональне призначення земельної ділянки згідно генерального плану міста: існуючий стан - територія багатоквартирної житлової забудови.

08.02.2017 Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт №ІФ083170392047 за вказаним об'єктом будівництва.

Відповідно до наказу від 17.03.2017 №418 Про проведення позапланової перевірки , направлення на проведення позапланової перевірки від 30.03.2017 головними інспекторами будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, за результатами якої складено акт від 27.04.2017.

Перевіркою встановлено порушення вимог містобудівної документації, зокрема: склад та зміст Містобудівних умов не відповідає п.3.3, 3.4 розділу ІІІ Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст , затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 (далі - Порядок №109) (розділ Загальні дані містить п.5 Документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно ; розділ Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки містить п.14 Інші вимоги ; згідно п.8 розділу Загальні дані та копії правовстановлюючого документа на землю цільове призначення земельної ділянки площею 0,3196 га (кадастровий номер - НОМЕР_1) - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що не відповідає намірам забудови та є порушенням ч.2 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - закон №3038-VI); згідно п.6, 7 розділу Загальні дані та копії документів на землю земельна ділянка площею 0,1238 га (кадастровий номер НОМЕР_2) використовується для будівництва. Правовстановлюючий документ не представлено, чим порушено ч.4 ст.26 Закону №3038-VI); порушення п.6 розділу V Прикінцевих положень Закону №3038-VI, яким визначено, що рішення щодо визначення та надання містобудівних умов і обмежень на територіях, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій, приймають уповноважені органи містобудування та архітектури з урахуванням попередніх планувальних рішень у межах встановленого законодавством строку припинила дію з 01.01.2015.

На підставі зафіксованих актом перевірки порушень вимог містобудівного законодавства головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури і містобудування Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції Івано-Франківської області Тарабасом О.М. прийнято Рішення, яким скасовано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №69-51.1-01 щодо об'єкту будівництва багатоквартирний житловий будинок з вбудованими закладами громадського призначення за адресою АДРЕСА_1.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Постанова суду першої інстанції мотивована протиправністю оскаржуваного Рішення та наявність підстав для його скасування.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.26 Закону №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до ст.29 цього ж Закону (у редакції, чинній на момент одержання позивачем містобудівних умов та обмежень) основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 розділу ІІ Порядку №109 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва.

Згідно з положеннями пункту 2.4 Порядку №109 підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

У справі встановлено, що однією з підстав для скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №69-51.1-01, виданих Департаментом містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради ОСОБА_1, як замовнику будівництва, щодо об'єкту будівництва багатоквартирний житловий будинок з вбудованими закладами громадського призначення за адресою АДРЕСА_1, стала невідповідність намірів забудови цільовому призначенню земельної ділянки.

Згідно з абзацом 2 ч.2 ст.24 Закону №3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Разом з тим, частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Отже, власник земельної ділянки може самостійно вибирати вид використання земельної ділянки в межах встановленої для неї категорії та з урахуванням містобудівної документації.

Статтею 38 Земельного кодексу України встановлено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно зі статтею 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 1.4 Розділу І Класифікації видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Розділом ІІ даної Класифікації визначено коди КВЦПЗ. Так, секція В Землі житлової та громадської забудови поділяється на розділ 02 Землі житлової забудови та розділ 03 Землі громадської забудови , у яких визначені відповідні коди КВЦПЗ, зокрема 02.01 - Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 02.03 - Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; 02.07 - Для іншої житлової забудови; 03.07 - Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; 03.10 - Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку).

З врахуванням того, що відповідно до Генерального плану міста Івано-Франківськ, згідно якого існуючий стан земель в межах АДРЕСА_1 - територія багатоквартирної житлової забудови, проектний стан земель в межах АДРЕСА_1 - територія багатоквартирної житлової забудови, є підстави для висновку про те, що розміщення на вказаних ділянках багатоквартирного житлового будинку з вбудованими закладами громадського призначення відповідає вимогам містобудівної документації та не суперечить вимогам земельного законодавства.

Доводи апелянта щодо невідповідності намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами.

Стосовно відсутності плану зонування території та детального плану території по вул.АДРЕСА_1 у м.Івано-Франківську, на якій розміщена земельна ділянка позивача, то колегія суддів зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції вважає цілком обґрунтованим висновки суду першої інстанції, який вказав, що зважаючи на те, що земельна ділянка площею 0,1238 га з кадастровим номером НОМЕР_2, перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Івано-Франківська, то розпорядником правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку є органи місцевого самоврядування міста Івано-Франківська. Таким чином, вимога про пред'явлення правовстановлюючого документа на вказану земельну ділянку жодним чином не може стосуватися позивача під час розгляду заяви і надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, оскільки позивач не є розпорядником такого документа. При цьому, Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, як спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради має доступ до правовстановлюючих документів на земельні ділянки комунальній власності територіальної громади міста Івано-Франківська.

Апеляційний суд також вважає недоведеними покликання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції такої підстави для скасування містобудівних умов, як відсутність детального плану території або плану зонування території, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі, як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, шостої, восьмої статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Зі змісту статей 18 та 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності вбачається, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. В свою чергу, детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Положеннями частин 3 та 4 цієї ж статті встановлено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється. При цьому, на підставі пункту 6-1 Прикінцевих положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності дія зазначених вище положень до 01 січня 2015 року не поширюється на території, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій.

Згідно пункту 9 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 16.06.2016 №69-51.1-01, посилання на містобудівну документацію: генеральний план населеного пункту, зонування, детальний план території та рішення про їх затвердження (у разі наявності): генеральний план міста, розроблений державним інститутом проектування міст Діпромісто в 1991 році, Коригування в 2000 році на розрахунковий термін до 2026 року .

Судом першої інстанції також встановлено, що детальний план території у межах вказаного населеного пункту щодо забудови належної позивачу земельної ділянки не розроблявся. Таким чином, сама по собі відсутність детального плану території, розроблення та затвердження якого відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування (частина восьма статті 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ), в розумінні частини п'ятої статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки таке рішення приймається виключно у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, так як і не може бути підставою для скасування уже виданих містобудівних умов та обмежень.

Крім цього, оскільки зміна цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої по вул.АДРЕСА_1 у м.Івано-Франківську, узгоджується з Генеральним планом забудови міста Івано-Франківська, то відповідно відсутність плану зонування або детального плану території не може слугувати підставою для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень та у їх скасуванні.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.04.2018 в справі №803/1231/17.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що забудовники земельної ділянки, які у встановленому законодавством порядку одержали документ про право користування земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням, не можуть нести відповідальності та зазнавати негативних наслідків у зв'язку з відсутністю не з їх вини детального плану території, а відповідачем як суб'єктом владних повноважень, на якого покладений обов'язок доказування правомірності свого рішення, не доведено протилежного, зокрема, того, що наміри забудовника не відповідали положенням містобудівної документації.

Закріплений у ст.6 КАС України принцип верховенства права суди застосовують з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року).

В розумінні статті 1 Першого Протоколу Конвенції в зміст поняття "майно" до об'єктів права власності відноситься правомірні очікування / законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу. При цьому правомірні очікування / законні сподівання , у разі, коли вони дійсно мають місце, підлягають захисту навіть тоді, коли не порушено принцип юридичної визначеності. Наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, а тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового, в тому числі судового, захисту.

У справі ПайнВеліДевелопмент ЛТД та інші проти Ірландії Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Відтак, отримавши у власність земельну ділянку та отримавши містобудівні умови, позивач правомірно очікував на те, що його право на розпорядження належним на праві власності майном відповідно до законодавства в майбутньому, не буде порушено чи обмежено під час здійснення суб'єктом владних повноважень заходів з державного архітектурно-будівельного нагляду чи припинено шляхом прийняття іншого рішення.

Також апеляційний суд зауважує, що з урахуванням завдань та принципів адміністративного судочинства, обов'язку доказування, принципу правової визначеності, особливостей розподілу обов'язку доказування в адміністративних справах слід трактувати будь-які сумніви не інакше, як неспроможність суб'єкта владних повноважень переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних рішень у спірних правовідносинах, що є невиконанням ним його процесуального обов'язку.

Нездатність державного органу довести обґрунтованість та законність власних дій чи бездіяльності є підставою судового захисту порушених прав позивача. Будь-який інший висновок фактично зводить нанівець всю систему завдань адміністративного судочинства та підриває конституційні засади України, яка в статті 3 Основного Закону визнала, що саме права і свободи людини (а не державного апарату) та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа РуїзТоріха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 22 серпня 2018 року.