Постанова

від 06.02.2020 по справі 809/1258/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа №809/1258/17

адміністративне провадження №К/9901/63182/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду (суддя Григорук О. Б.) від 12 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Ніколін В. В., суддя: Гінда О. М., Качмар В. Я.) від 21 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України), третя особа - ОСОБА_2 , у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення управління ДАБІ України в Івано-Франківській області від 27 квітня 2017 року Про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 16 червня 2016 року № 69-51.1-01 .

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, позов задоволено повністю.

Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що сама по собі відсутність детального плану території, розроблення та затвердження якого відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування (ч. 8 ст. 19 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон № 3038-VI)), в розумінні ч. 5 ст. 29 цього Закону не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки таке рішення приймається виключно у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, так як і не може бути підставою для скасування уже виданих містобудівних умов та обмежень. Крім цього, суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки зміна цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , узгоджується з Генеральним планом забудови міста Івано-Франківська, то відповідно відсутність плану зонування або детального плану території не може слугувати підставою для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень та у їх скасуванні.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ДАБІ України звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ДАБІ України зазначає, що спірне рішення відповідача, яким скасовано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 16 червня 2016 року № 69-51.1-01 на об`єкт будівництва Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими закладами громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1, є правомірним, прийнятим у межах наданих повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства.

19 грудня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 05 лютого 2020 року призначив її до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.

Як убачається з матеріалів справи, 16 червня 2016 року Департаментом містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради Ділетчук О. М., як замовнику будівництва, видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 69-51.1-01 щодо об`єкту будівництва Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими закладами громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно п. 8 вказаних містобудівних умов та обмежень, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка); для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. При цьому, в п. 10 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 16 червня 2016 року № 69-51.1-01 зазначено, що функціональне призначення земельної ділянки згідно генерального плану міста: існуючий стан - територія багатоквартирної житлової забудови.

08 лютого 2017 року Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт № ІФ083170392047 за вказаним вище об`єктом будівництва.

Відповідно до наказу від 17 березня 2017 року № 418 Про проведення позапланової перевірки , направлення на проведення позапланової перевірки від 30 березня 2017 року головними інспекторами будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування управління ДАБІ України в Івано-Франківській області проведено позапланову перевірку на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за результатами якої складено акт від 27 квітня 2017 року.

Під час такої перевірки контролюючим органом встановлено порушення вимог містобудівної документації, зокрема: склад та зміст містобудівних умов не відповідають п. 3.3, 3.4 розділу ІІІ Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст , затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 (далі - Порядок № 109). Розділ Загальні дані містить п. 5 Документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно ; розділ Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки містить п. 14 Інші вимоги ; згідно п. 8 розділу Загальні дані та копії правовстановлюючого документа на землю цільове призначення земельної ділянки площею 0,3196 га (кадастровий номер 2610100000:08:010:0127) - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що не відповідає намірам забудови та є порушенням ч. 2 ст. 24 Закону №3038-VI. Згідно п. 6, 7 розділу Загальні дані та копії документів на землю земельна ділянка площею 0,1238 га (кадастровий номер 2610100000:08:010:0132) використовується для будівництва. Правовстановлюючий документ не представлено, чим порушено ч. 4 ст. 26 Закону №3038-VI. Крім того, відповідачем виявлено порушення п. 6 розділу V Прикінцеві положень Закону № 3038-VI, яким визначено, що рішення щодо визначення та надання містобудівних умов і обмежень на територіях, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій, приймають уповноважені органи містобудування та архітектури з урахуванням попередніх планувальних рішень у межах встановленого законодавством строку припинила дію з 01 січня 2015 року.

На підставі зазначеного акту перевірки 27 квітня 2017 року головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури і містобудування управління ДАБІ України в Івано-Франківської області Тарабасом О. М. прийнято рішення, яким скасовано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 69-51.1-01 щодо об`єкту будівництва Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими закладами громадського призначення за адресою АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням контролюючого органу від 27 квітня 2017 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону № 3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування (далі - вихідні дані), проектної документації.

Державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (ч. 1, 2 ст. 41 Закону № 3038-VI). Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).

Згідно п. 5 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою КМУ від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553), державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. При цьому позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Підставами для проведення позапланової перевірки, зокрема, є: (…) необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні та декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів (…).

Поряд з цим, відповідно до п. 2.1, 2.2 розділу ІІ Порядку № 109 містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими п. 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом № 3038-VI.

Згідно з положеннями п. 2.4 Порядку № 109 підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

З аналізу наведених правових норм убачається, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, однією з підстав для скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 69-51.1-01, виданих Департаментом містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради Ділетчук О. М., як замовнику будівництва, щодо об`єкту будівництва Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими закладами громадського призначення за вказаною вище адресою, стала невідповідність намірів забудови цільовому призначенню земельної ділянки.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 24 Закону № 3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Разом з тим, ч. 5 ст. 20 ЗК України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Отже, власник земельної ділянки може самостійно вибирати вид використання земельної ділянки в межах встановленої для неї категорії та з урахуванням містобудівної документації.

Статтею 38 ЗК України встановлено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно зі ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до п. 1.2, 1.3, 1.4 Розділу І Класифікації видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Розділом ІІ даної Класифікації визначено коди КВЦПЗ. Так, секція В Землі житлової та громадської забудови поділяється на розділ 02 Землі житлової забудови та розділ 03 Землі громадської забудови , у яких визначені відповідні коди КВЦПЗ, зокрема, 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; 02.07 - для іншої житлової забудови; 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; 03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку).

Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до Генерального плану м. Івано-Франківська існуючий стан земель в межах вул О. Кисілевської, 31 - територія багатоквартирної житлової забудови; проектний стан земель в межах вул. О. Кисілевської, 31 - територія багатоквартирної житлової забудови.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що розміщення на вказаних ділянках багатоквартирного житлового будинку з вбудованими закладами громадського призначення відповідає вимогам містобудівної документації та не суперечить вимогам земельного законодавства. При цьому, твердження ДАБІ України щодо невідповідності намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації ані під час розгляду цієї справи в судах, ані в касаційній скарзі не були підтверджені жодними належними доказами.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на відсутність плану зонування території та детального плану території по АДРЕСА_1 , на якій розміщена земельна ділянка позивачки, що, на думку скаржника, є підставою для скасування містобудівних умов та обмежень.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність таких доводів ДАБІ України з огляду на таке.

За ч. 1 ст. 16 Закону № 3038-VI визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі, як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Відповідно до ч. 1, 2, 5, 6, 8 ст. 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Зі змісту ст. 18 та 19 Закону № 3038-VI вбачається, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. В свою чергу, детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Статтею 23 Закону № 3038-VI передбачено, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

При цьому, на підставі п. 6-1 Прикінцеві положення Закону № 3038-VI дія зазначених вище положень до 01 січня 2015 року не поширюється на території, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій.

Як убачається з матеріалів справи, згідно п. 9 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 16 червня 2016 року № 69-51.1-01 генеральний план міста розроблений Державним інститутом проектування міст Діпромісто в 1991 році, Коригування в 2000 році на розрахунковий термін до 2026 року . Водночас, детальний план території у межах вказаного населеного пункту щодо забудови належної позивачу земельної ділянки не розроблявся.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними твердження суддів першої та апеляційної інстанцій, що сама по собі відсутність детального плану території, розроблення та затвердження якого відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки таке рішення приймається виключно у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, так як і не може бути підставою для скасування уже виданих містобудівних умов та обмежень.

Крім цього, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що оскільки зміна цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , узгоджується з Генеральним планом забудови м. Івано-Франківська, то відповідно відсутність плану зонування або детального плану території не може слугувати підставою для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень та у їх скасуванні.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 квітня 2018 року в справі № 803/1231/17.

Також колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод (далі - Конвенція) є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення від 01 червня 2006 року у справі Федоренко проти України ).

В розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції в зміст поняття майно до об`єктів права власності відноситься правомірні очікування / законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу. При цьому правомірні очікування / законні сподівання , у разі, коли вони дійсно мають місце, підлягають захисту навіть тоді, коли не порушено принцип юридичної визначеності. Наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, а тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового, в тому числі судового, захисту.

У справі ПайнВеліДевелопмент ЛТД та інші проти Ірландії Європейський суд з прав людини постановив, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Тобто, отримавши у власність земельну ділянку та містобудівні умови, позивачка правомірно очікувала на те, що її право на розпорядження належним на праві власності майном відповідно до законодавства в майбутньому, не буде порушено чи обмежено під час здійснення суб`єктом владних повноважень заходів з державного архітектурно-будівельного нагляду чи припинено шляхом прийняття іншого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 810/4817/18.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії , заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін