Постанова

від 14.08.2018 по справі 903/540/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/540/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду :

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Територіального медичного об'єднання Любомльського і Шацького районів

на рішення Господарського суду Волинської області (головуючий - Дем'як В.М., судді: Слободян О.Г., Якушева І.О.) від 29.01.2018

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий - Філіпова Т.Л., судді: Маціщук А.В., Олексюк Г.Є.) від 11.05.2018

за позовом Територіального медичного об'єднання Любомльського і Шацького районів

до Любомльської міської ради Волинської області

про визнання недійсним рішення Любомльської міської ради від 01.12.2016 № 11/27 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою".

Учасники справи:

представник позивача - не з'явився,

представник відповідача - не з'явився.

Короткий зміст позовних вимог

1. 08.07.2017 Територіальне медичне об'єднання Любомльського і Шацького районів (далі - Позивач) подало позовну заяву про визнання незаконним та скасування рішення Любомльської міської ради Волинської області (далі - Відповідач) від 01.12.2016 № 11/27 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" (далі - Рішення).

2. Позовна заява мотивована тим, що оскаржуваним Рішенням незаконно було припинено право Любомльської центральної районної лікарні постійного користування земельною ділянкою розміром 0,40 га, розташованою за адресою: Волинська область, м. Любомиль, вул. Незалежності, 55, без обґрунтування підстав припинення такого права та без зазначення у рішенні конкретної (або декількох) передбачених законом (стаття 141 Земельного кодексу України) підстав, тоді як на відповідному пленарному засіданні Відповідача оголошувалась така підстава для припинення зазначеного права, як припинення діяльності юридичної особи - Любомльської центральної районної лікарні, вказана земельна ділянка у встановленому законом порядку вилучена не була, а тому Відповідач безпідставно обмежив право користування земельною ділянкою Позивача. При цьому Позивач вказав, що до нього як юридичної особи, що утворена у 2011 році шляхом об'єднання лікувальних закладів Любомльського і Шацького районів за рішеннями Любомльської міської ради від 24.12.2010 № 2/14 та Шацької районної ради від 23.10.2010 № 2/25 на підставі наказу управління охорони здоров'я від 16.12.2010 № 387-од, про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як до правонаступника Любомльської центральної районної лікарні перейшло право постійного користування земельною ділянкою площею 5,7383 га, розташованої за адресою Волинська область, м. Любомиль, вул. Незалежності, 55 та вул. Незалежності, 70, яка була надана в постійне користування Любомльської центральної районної лікарні на підставі рішення Відповідача від 27.02.2008 № 17/15 для обслуговування існуючих будівель лікувальних корпусів адміністративних та господарських споруд, про що Любомльській центральній районній лікарні виданий Державний акт на право постійного користування цією земельною ділянкою серії ЯЯ № 038751 від 08.01.2009. Також Позивач вказав, що за рішеннями Відповідача від 14.02.2014 (№№ 38/41, 38/42, 38/43, 38/44, 38/45), від 26.11.2014 № 49/32 та від 29.01.2015 № 52/73 Любомльській центральній районній лікарні за заявою Позивача як правонаступника було частково припинено право землекористування земельною ділянкою по вул. Незалежності, 55 сукупною площею 2,4463 га із загальної площі 5,2439 га на підставі часткової добровільної відмови Позивача від права землекористування з метою приведення у відповідність документів до фактичного цільового користування частиною земельної ділянки, та передано (повернуто) Позивачу у постійне користування з іншим цільовим призначенням (для будівництва та обслуговування житлового будинку), а виділеним земельним ділянкам присвоєно нові адреси: вул. Незалежності, 55 з індексами "а", "б", "в", "г", "д". Це було обумовлено відчуженням нерухомого майна, та передачею ділянок фізичним особам для будівництва та обслуговування житлового будинку, тобто право постійного користування вказаною земельною ділянкою повністю не припинилось. В той же час прийняття Відповідачем вказаних рішень не підтверджує припинення для Позивача правонаступництва на іншу частину земельної ділянки площею 2,7976, цільове призначення якої не змінювалось, оскільки стаття 141 ЗК України не містить такої підстави для припинення права землекористування, як зміна конфігурації земельної ділянки. За викладених підстав Позивач стверджує, що частина земельної ділянки площею 0.4 га, право користування якого припинено спірним Рішенням, залишилась у користуванні Позивача.

3. 29.01.2018 Позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить скасувати Рішення та стягнути з Відповідача судовий збір в розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

4. 29.01.2018 Господарський суд Волинської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.05.2018) про відмову в позові. Рішення мотивовані тим, що оскаржуване Рішення жодним чином не стосується прав Позивача, оскільки земельна ділянка площею 0,40 га не перебуває в постійному користуванні Позивача, у нього відсутні зареєстровані речові права на вказану земельну ділянку і на ній не розташовано жодного нерухомого майна, яке б належало Позивачу. Суди вказали, що оскаржуване Рішення прийнято Відповідачем в межах його повноважень та з повним дотриманням норм чинного законодавства, а відсутність посилання в рішенні на підставу, передбачену пунктом "в" частини 1 статті 141 ЗК України для припинення права Любомльської центральної районної лікарні постійного користування земельною ділянкою не є підставою для визнання Рішення таким, що суперечить закону. При цьому суди вказали, що земельні ділянки на вул. Незалежності, 55 з індексами "а", "б", "в", "г", "д", "е" сукупною площею 2,4463 га, право постійного користування Любомльській центральній районній лікарні на які припинено за рішеннями Відповідача на підставі заяви Позивача, були отримані Позивачем не в порядку правонаступництва після вказаної лікарні, як вказав Позивач, а на підставі затверджених проектів землеустрою; згідно ж з передавальним актом передача земельної ділянки та прав постійного користування від Любомльської центральної районної лікарні до Позивача не відбувалась. Суди встановили, що виданий Любомльській центральній районній лікарні Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 52439, 30 кв. м не підтверджує право Позивача на цю земельну ділянку в результаті правонаступництва після лікарні, так як в результаті прийняття Відповідачем рішень від 14.02.2014 (№№ 38/41, 38/42, 38/43, 38/44, 38/45), від 26.11.2014 № 49/32 та від 29.01.2015 № 52/73 про часткове припинення Любомльській центральній районній лікарні за заявою Позивача, права землекористування земельною ділянкою по вул. Незалежності, 55 сукупною площею 2,4463 га із загальної площі 5,2439 га, відповідна земельна ділянка перестала існувати у визначених межах та ця земельна ділянка втратила свою первинну конфігурацію з поділом та передачею окремо сформованих земельних ділянок (з окремим кадастровим номером) в користування Позивача. Також суди зробили висновок про те, що Земельним кодексом України не передбачено правонаступництво стосовно прав користування на землю, а набуття права постійного користування на землю відбувається в загальному порядку. Суди встановили, що в ході реорганізації Любомльської центральної районної лікарні шляхом приєднання до Позивача, створеного 29.12.2010 (дата державної реєстрації) паралельно існували вказані дві юридичні особи до 02.11.2012 (дати припинення вказаної лікарні), а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про правонаступництво Позивача після лікарні внесені не були, про що також не було зазначено і в статуті Позивача на момент винесення Рішення та звернення із позовом у даній справі до відповідних змін, внесених в ході розгляду даної справи 09.08.2017, а лікарня була визначена як підрозділ Позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 04.06.2018 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 29.01.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.05.2018 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Висновки про недоведеність правонаступництва Позивача після реорганізованої Любомльської центральної районної лікарні є помилковими та зробленими судами на підставі неправильної оцінки фактів у справі, оскільки докази, на які послався Позивач та про які зазначили суди, підтверджують відповідні обставини, реєстрація припинення вказаної лікарні є завершеною, а відсутність відомостей про ліквідацію стверджує іншу форму припинення юридичної особи - реорганізацію.

7. Чинне на час припинення Любомльської центральної районної лікарні законодавство не передбачало при приєднанні обов'язковість визначення чіткого переліку прав і обов'язків за передавальним актом, перелік прав та обов'язків, що утворилися внаслідок поділу (виділення) передбачався у розподільному балансі, а будь-яких обмежень прав, що переходять при реорганізації чинним на той час законодавством не встановлено. Земельна ділянка як нерухома річ є об'єктом цивільних прав.

8. Відсутність нерухомого майна та зміна конфігурації земельної ділянки не є підставою для припинення права постійного користування.

9. Земельні ділянки по вул. Незалежності, 55 з індексами "а", "б", "в", "г", "д", "е" сукупною площею 2,4463 га, були отримані Позивачем не в загальному порядку, а в результаті зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки (ділянок), що здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення з дотриманням відповідної процедури, через що Відповідачем і було прийнято рішення від 25.10.2013 № 35/18 "По надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок".

10. Рішення про часткове припинення права користування земельною ділянкою від 14.02.2014 (№№ 38/41, 38/42, 38/43, 38/44, 38/45), від 26.11.2014 № 49/32 та від 29.01.2015 № 52/73 підтверджують, що на дату припинення такого права це право належало Позивачу як правонаступнику майнових прав Любомльської центральної районної лікарні.

11. Про певний факт свідчать не відомості з державного реєстру, а факти, що виникли з юридично значимих дій, та які є підставою для внесення відповідних відомостей до вказаного реєстру, яким суди мали дати належну правову оцінку, а тому посилання судів на відсутність у виписці з ЄДР стосовно Позивача запису про те, що він є правонаступником Любомльської центральної районної лікарні не має під собою правової основи.

12. Частина земельної ділянки, стосовно якої прийнято оскаржуване Рішення Відповідача, була вільна з моменту прийняття Відповідачем 01.12.2016 цього рішення про припинення землекористування за Любомльською центральною районною лікарнею, яка як самостійна юридична особа не існувала на той час вже 4 роки, та відразу передана релігійній громаді, тоді як Позивач ще в лютому 2016 року подав заяву про надання дозволу на розробку документації з метою впорядкування правовстановлюючих документів на цю ділянку і ця заява на порушення регламенту Відповідача залишилась без розгляду, а суди не дали цьому правової оцінки.

Позиція Відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

13. Відсутність реєстраційної дії щодо внесення відомостей про правонаступництво та щодо внесення змін до установчих документів Позивача щодо приєднання Любомльської центральної районної лікарні свідчить про недоведеність завершення процедури припинення вказаної лікарні та процедури її приєднання до Позивача, а відповідно і недоведененність правонаступництва Позивача після вказаної лікарні.

14. Інші доводи ідентичні мотивам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях.

Позиція Верховного Суду

Щодо правонаступництва юридичної особи внаслідок приєднання

15. Питання реорганізації юридичної особи, її правових наслідків, зокрема правонаступництва в результаті реорганізації юридичної особи врегульовані нормами глави 7 розділу 2 книги першої Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до частини 5 цієї статті ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Судами встановлено, що Позивача було утворено у 2011 році, а Любомльську центральну районну лікарню (далі - Лікарня) реорганізовано шляхом приєднання у 2012 році і відповідні відомості щодо проведення державної реєстрації припинення Лікарні шляхом приєднання на підставі рішення засновників від 01.11.2012 № 528 внесено до державного реєстру.

У зв'язку із викладеним Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій та Відповідач, стверджуючи, що відсутність реєстраційної дії щодо внесення відомостей про правонаступництво та щодо внесення змін до установчих документів Позивача щодо приєднання Любомльської центральної районної лікарні свідчить про недоведеність завершення процедури припинення Лікарні та процедури її приєднання до Позивача, а відповідно і недоведеність правонаступництва Позивача після Лікарні (пункт 13), неправильно застосувавши наведені норми статті 104 ЦК України, пов'язують набуття правонаступником прав припиненої в результаті реорганізації особи з внесенням до державного реєстру стосовно правонаступника (Позивача) відомостей про правонаступництво після припиненої юридичної особи (лікарні), оскільки закон не встановлює цієї вимоги як передумови для набуття юридичною особою, до якої приєднується інша юридична особа, прав такої юридичної особи.

Судами також встановлено, що в пункті 1.8 Статуту Позивача Лікарня визначена головним підрозділом Позивача, тобто його структурним підрозділом.

Однак суди не визнали цю обставину достатнім та належним підтвердженням приєднання Лікарні до Позивача, і, як наслідок, правонаступництва Позивача після Лікарні, надавши цій обставині неправильну правову кваліфікацію в контексті набуття Позивачем як правонаступником прав Лікарні.

Отже встановлені судами обставини припинення Лікарні, її приєднання до Позивача та статус структурного підрозділу у складі юридичної особи Позивача у сукупності свідчать про правонаступництво Позивача після Лікарні.

16. Щодо статусу відомостей у державному реєстрі Суд зазначає про таке.

Згідно з частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відповідач не заперечував обставини припинення в результаті реорганізації Лікарні шляхом її приєднання до Позивача, не заперечував обізнаність про ці обставини, які також встановлені судами в оскаржуваних судових рішеннях.

А тому, встановивши на підставі доказів у справі обставини припинення в результаті реорганізації шляхом приєднання Лікарні як структурного підрозділу до новоствореної юридичної особи - Позивача, із внесенням цих відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суди попередніх інстанцій на порушення наведених норм, дійшли помилкового висновку про ненабуття Позивачем прав та обов'язків (правонаступника) після цієї лікарні.

У зв'язку із викладеним Суд погоджується із доводами скаржника про помилковість висновків судів про недоведеність правонаступництва Позивача після реорганізованої юридичної особи - Лікарні (пункти 6, 11).

17. Стосовно обсягу прав та обов'язків припиненої в результаті реорганізації юридичної особи, щодо переходять до правонаступника цієї особи, Суд зазначає про таке.

Наведені в пункті 15 постанови норми ЦК України, якими врегульовані підстави, порядок та правові наслідки припинення юридичної особи та набуття правонаступником прав та обов'язків реорганізованої юридичної особи, не встановлюють обмежень та особливостей щодо видів та обсягу прав та обов'язків реорганізованої (припиненої) юридичної особи, що переходять до її правонаступника.

Відповідно до статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Судами встановлено, що земельна ділянка, стосовно якої Відповідачем прийнято Рішення, перебувала у постійному користуванні Лікарні у складі земельної ділянки загальною площею 5,2439 га, що посвідчується Державним актом на право постійного користування цією земельною ділянкою серії ЯЯ № 038751.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент проведення реорганізації Лікарні, її припинення та переходу прав та обов'язків до Позивача) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

З аналізу викладених норм статті 92 ЗК України (у відповідній редакції) та статті 178 ЦК України Суд дійшов висновку про те, що земельна ділянка, яка перебувала в постійному користуванні Лікарні, що припинилась в результаті реорганізації, не відноситься до об'єктів цивільних прав, що вилучені з цивільного обороту або обмежені в обороті, або є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи, а тому у разі переходу права на цю земельну ділянку в порядку правонаступництва внаслідок приєднання застосовуються лише обмеження, встановлені частиною 2 статті 92 ЗК України, щодо суб'єктного складу осіб, які можуть набути на неї право в порядку правонаступництва.

Наведений висновок узгоджується із нормою, що визначена в останньому абзаці частини 1 статті 123 ЗК України (на яку суди попередніх інстанцій послалися в оскаржуваних судових рішеннях але застосували неналежним чином до спірних правовідносин), згідно з якою земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування (права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності).

У зв'язку із викладеним та враховуючи наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій здійснили неправильну кваліфікацію встановлених у справі обставин справи за наслідками реорганізації Лікарні, неправомірно вказавши про ненабуття Позивачем в порядку правонаступництва права постійного користування земельною ділянкою, яка належала Лікарні на праві постійного користування, посвідченого Державним актом на право постійного користування цією земельною ділянкою серії ЯЯ № 038751.

При цьому Суд звертається до правових позицій Верховного Суду, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, як і будь-яке інше право юридичної особи (яка припиняється в результаті реорганізації) переходить до її правонаступника: постанови Верховного Суду від 10.01.2018 у справі № 922/2310/16, від 06.02.2018 у справі № 911/46/15, від 02.04.2018 у справі № 910/3561/16, від 19.04.2018 у справі 910/9322/16, від 26.04.2018 у справі № 914/1874/17, від 08.05.2018 у справі № 926/2346/16, від 27.06.2018 у справі № 920/676/17.

Отже, виходячи з висновків в пункті 15 та цьому пункті даної постанови Суд дійшов висновку, що з встановлених судами фактичних обставин з необхідністю випливає висновок про набуття Позивачем в порядку правонаступництва права постійного користування земельною ділянкою площею 5,2439 га, яка була надана Лікарні в постійне користування рішенням Любомльської міської ради від 27.02.2008 № 17/15 та посвідчене Державним актом на право постійного користування земельною серії ЯЯ № 038751 від 08.01.2009.

18. Поряд з викладеним Суд зазначає, що суди здійснили неправильну правову кваліфікацію іншим встановленим у справі обставинам.

Суди в оскаржуваних рішеннях встановили, що в результаті прийняття Відповідачем рішень від 14.02.2014 (№№ 38/41, 38/42, 38/43, 38/44, 38/45), від 26.11.2014 № 49/32 та від 29.01.2015 № 52/73 Лікарні було частково припинено за заявою Позивача право землекористування земельною ділянкою по вул. Незалежності, 55 сукупною площею 2,4463 га із загальної площі 5,2439 га, а в подальшому ці земельні ділянки передані Позивачу в користування з іншим цільовим призначенням (для будівництва та обслуговування житлового будинку), через що Відповідачем було прийнято рішення від 25.10.2013 № 35/18 "По надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок".

Суд зазначає, що вказані обставини, хоча і не впливають на вирішення даного спору по суті, однак посилюють висновок Суду щодо правонаступництва Позивача після Лікарні з набуттям в порядку правонаступництва прав на земельну ділянку загальною площею 5,2439 га, оскільки Відповідач прийняв наведені рішення про припинення права користування Лікарні на частину земельної ділянки саме за заявою Позивача.

Через викладене Суд погоджується із аналогічними доводами скаржника (пункт 10).

19. Щодо права Позивача на земельну ділянку, стосовно якої Відповідачем прийнято оскаржуване рішення Суд зазначає про таке.

Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно із частиною 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Суд звертається до власних правових позицій з цього приводу ( mutatis mutandis пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, пункт 10 постанови Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 915/101/15).

Виходячи з наведених норм статей 16, 393 ЦК України та статті 152 Земельного кодексу України право на оспорювання та оскарження акта органа державної влади, органа місцевого самоврядування що, стосується розпорядження або користування земельною ділянкою належить власнику, землекористувачу такої земельної ділянки або особі, яка доведе, що відповідно до законодавства звертається в інтересах цих осіб за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права.

Суди в оскаржуваних судових рішеннях встановили, що оскаржуваним рішенням Лікарні припинено право постійного користування частиною земельної ділянки площею 0,4000 га із загальної площі 5,2439 га, яка була надана Лікарні в постійне користування рішенням Любомльської міської ради від 27.02.2008 № 17/15 та посвідчене Державним актом на право постійного користування земельною серії ЯЯ № 038751 від 08.01.2009.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені нормами статті 141 ЗК України.

Згідно з пунктом "в" частини 1 статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Суди попередніх інстанцій в рішеннях дійшли висновку, що хоча в оскаржуваному рішенні Відповідач і не послався на підставу для припинення права користування Лікарні на земельну ділянку, цією підставою є визначена в пункті "в" частини 1 статті 141 ЗК України - через припинення діяльності Лікарні.

Однак Суд не погоджується із вказаним висновком судів, враховуючи наведені в пунктах 15, 16 цієї постанови висновки про правонаступництво Позивача після Лікарні та набуття ним в порядку правонаступництва прав та обов'язків Лікарні, у тому числі права користування земельною ділянкою 5,2439 га, у складі якої перебуває і спірна ділянка.

За змістом статті 104 ЦК України в залежності від способу припинення юридичної особи для майна (майнових прав) цієї особи настають різні правові наслідки: у разі реорганізації - права та обов'язки переходять до правонаступників (ч. 1 статті 104 ЦК України), а у разі ліквідації майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом (частина 12 статті 111 ЦК України).

Визначена в пункті "в" частини 1 статті 141 ЗК України підстава для припинення права користування земельною ділянкою, з урахуванням приписів статті 104 ЦК України щодо порядку припинення юридичної особи в результаті реорганізації шляхом приєднання до іншої юридичної особи, застосовується у разі, якщо юридична особа - релігійна організація, державне чи комунальне підприємство, установа та організація припиняє свою діяльність в результаті ліквідації - коли не відбувається переходу права та обов'язків до правонаступника такої юридичної особи.

Отже, прийняття оскаржуваного рішення стосується прав Позивача на частину земельної ділянки, що перебуває у складі земельної ділянки загальною площею 5,2439 га, на яку Позивач набув право в порядку правонаступництва, а тому Позивач мав право в порядку статті 16 ЦК України звернутись за захистом права на визначену в Рішенні частину земельної ділянки.

Оскільки судами не було встановлено інших правових підстав для припинення права Позивача на земельну ділянку згідно з оскаржуваним рішенням, Суд дійшов висновку, що прийняття Відповідачем Рішення порушує право користування Позивача на визначену в цьому рішенні земельну ділянку, а тому є незаконним.

Дійшовши викладених висновків про порушення Відповідачем прав Позивача та незаконності у зв'язку із цим оскаржуваного Рішення, Суд вважає, що протилежні висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, а тому з урахуванням положень пункту 3 частини 1 статті 308 та частин 1, 3 статті 311 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення - про задоволення позовних вимог та скасування Рішення Відповідача.

20. Дійшовши викладеного висновку, судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг покладаються на Відповідача

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Територіального медичного об'єднання Любомльського і Шацького районів задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.05.2018 та рішення Господарського суду Волинської області від 29.01.2018 у справі № 903/540/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4. Визнати недійсним та скасувати рішення Любомльської міської ради Волинської області від 01.12.2016 № 11/27 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою"

5. Стягнути з Любомльської міської ради Волинської області (44300 Волинська обл., м. Любомль, вул. Української Армії, 2, код ЄДРПОУ 04051336) на користь Територіального медичного об'єднання Любомльського і Шацького районів (44300 Волинська обл., м. Любомль, вул. Брестська, 70, код ЄДРПОУ 37271416) 1600 грн. (одна тисяча шістсот гривень) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви, 2400 грн. (дві тисячі чотириста гривень) 00 коп. за подання апеляційної скарги та 3200 грн. (три тисячі двісті гривень) 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Волинської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак