Постанова

від 21.08.2018 по справі 803/71/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року№ 876/3718/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Богаченка С.І., Судової-Хомюк Н.М.,

при секретарі судового засідання - Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року у справі №803/71/18 (суддя Валюх В.М., м.Луцьк) за позовом ОСОБА_2 до Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_1 та ОСОБА_3, про визнання протиправними та нечинними рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області (далі - Сільська рада) про визнання протиправними та нечинними рішення виконавчого комітету Сільської ради Про затвердження детального плану території будівництва та обслуговування житлового будинку, будівель і споруд від 28.01.2016 №4 (далі - Рішення №4), рішення сесії Сільської ради Про затвердження детального плану території від 08.04.2016 №5/19 (далі - Рішення №5/19) та пункту 1 рішення відповідача Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (цільове призначення якої змінюється) від 06.05.2016 №6/11 (далі - Рішення №6/11).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовими рішення, його оскаржив ОСОБА_1, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права вказує, що позивач не належить до числа осіб, які мали право надавати пропозиції до проекту детального плану території під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с.Струмівка Луцького району Волинської області (далі - Адреса). Вважає, що висновки суду першої інстанції, щодо порушення прав позивача внаслідок не проведення громадських слухань при затвердженні детального плану території під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд не відповідають обставинам справи. Окрім того, скаржник наполягає на пропуску ОСОБА_2 передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду за захистом прав.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач та третя особа ОСОБА_3 відзиву на апеляційну скаргу не подали, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належними чином. Крім того, Сільська рада просила про розгляд справи у відсутності її представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта та позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи із місця розташування земельних ділянок на якій проживає ОСОБА_2 та спірної земельної ділянки щодо якої прийнято оскаржувані рішення Сільської ради, місця реєстрації позивача та її статусу власника земельної ділянки та житлового будинку, на якій він розміщений, позивач в розумінні пункту 3 частини сьомої статті 21 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон №3038-VI) є особою, яка вправі надавати пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні. На підставі викладеного, цей суд також вказав, що не проведення громадських слухань щодо детального плану території перед прийняттям оскаржуваних рішень позбавило позивача права на участь в обговоренні та прийнятті відповідних рішень.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним тлумаченням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проживає по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.22).

Протягом червня - вересня 2017 року ОСОБА_2 з метою отримання інформації щодо правомірності розпочатих поряд з її житловим будинком будівельних робіт, за допомогою адвоката зверталася в органи державної влади та місцевого самоврядування для отримання інформації щодо правомірності здійснення відповідної діяльності (т.1 а.с.23-61).

При отриманні запитуваної адвокатом інформації, позивачу стало відомо, що 28.01.2016 виконавчим комітетом Сільської ради прийнято Рішення №4, яким затверджено детальний план території земельної ділянки площею 0,489 га громадянину ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за Адресою (т.1, а.с.47).

Рішенням №5/19 затверджено гр.ОСОБА_3 розроблений детальний план території під комерційне використання і будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за Адресою (т.1, а.с.55).

06.05.2016 відповідачем згідно пункту 1 Рішення №6/11 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (цільове призначення якої змінюється) гр.ОСОБА_3, площею 0,2833 га, яка розташована за Адресою (кадастровий номер НОМЕР_1; далі - Земельна ділянка) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, змінено цільове призначення Земельної ділянки, яка перебувала у власності ОСОБА_3 (т.1, а.с.56).

Вважаючи, що при прийняті вказаних рішень було порушено право ОСОБА_2 вносити пропозиції до проекту детального плану території позивач звернулась до суду із цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин першої, четвертої статті 12 Закону України Про основи містобудування (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Частиною першою статті 16 Закону №3038-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно з положеннями пункту 3 частини першої статті 1 Закону №3038-VI детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території; детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою (частина восьма статті 19 Закону №3038-VI).

За нормами частини першої статті 21 Закону №3038-VI громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у частині першої цієї статті, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється (частина друга статті 21 Закону №3038-VI).

Пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні мають право надавати:

1) повнолітні дієздатні фізичні особи, які проживають на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні;

2) юридичні особи, об'єкти нерухомого майна яких розташовані на території, для якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні;

3) власники та користувачі земельних ділянок, розташованих на території, щодо якої розробляється документація, та на суміжній з нею;

4) представники органів самоорганізації населення, діяльність яких поширюється на відповідну територію;

5) народні депутати України, депутати відповідних місцевих рад (частина сьома вищевказаної статті Закону №3038-VI).

Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні , затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 №555 (далі - Порядок №555).

Положеннями пункту 7 Порядку №555 передбачено перелік суб'єктів, що вправі надавати пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні. Вказаний перелік є ідентичний тому, що наведений у частині сьомій статті 21 Закону №3038-VI.

Відтак, системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що громадські слухання містобудівної документації на місцевому рівні відбуваються оприлюдненням проектів містобудівної документації на місцевому рівні, наданням особам, які мають право на подання пропозицій до проектів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій; безпосереднім поданням пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; утворенням погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюдненням результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.

Відповідно до статті 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини першої статті 26 цього Закон №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень; далі - ЗК) передбачено повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин. Так, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 20 ЗК, зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

З матеріалів справи видно, та на це неодноразово наголошує позивач, що Земельна ділянка відносно, якої були прийняті оскаржувані рішення та земельна ділянка, що належна їй на праві власності розміщені напроти одна одної та розділені дорогою, а отже на переконання позивача вона в розумінні пункту 3 частини сьомої статті 21 Закону №3038-VI є особою, яка вправі надавати пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (а.с.41-45).

Разом з тим, вказані твердження позивача спростовуються висновками Львівського апеляційного адміністративного суду викладеними у постанові від 23 квітня 2018 року у справі №803/1254/17, відповідно до яких, цей суд розглядаючи спір між тими самими сторонами, з тих самих підстав, предметом оскарження якого були інші рішення Сільської ради щодо тієї ж Земельної ділянки, вказав, що поняття суміжний означає такий, який межує з ким-, чим-небудь, прилеглий до чогось, а у ході судового розгляду було безспірно встановлено, що земельна ділянка позивачки розташована через дорогу від Земельної ділянки, тобто вказані земельні ділянки розділені землями загального користування, а тому вона не віднесена до кола осіб, які вправі подавати пропозиції до проектів містобудівної документації (т.2 а.с.261-265).

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною другою статті 264 КАС передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таким чином, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень.

Відсутність у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з виданням оскарженого правового акту не породжує у такої особи і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття порушеного права , за захистом якого особа може звертатися до суду, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, оскаржуваними рішеннями Сільської ради охоронювані законом права та інтереси позивачки порушені не були, що свідчить про безпідставність її позовних вимог. Оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень стосуються іншої особи та Земельної ділянки, яка на час прийняття таких рішень, належала на праві власності ОСОБА_3(з 26.07.2017 Земельна ділянка на праві власності належить скаржнику; т.1 а.с.78). Будь-яких негативних наслідків для позивача, у вигляді обмежень щодо користування земельною ділянкою на якій проживає ОСОБА_2, на переконання апеляційного суду, вказані рішення не породжують.

При цьому, апеляційний суд, відхиляє доводи скаржника щодо пропуску позивачем шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права, оскільки такий потрібно обчислювати з часу отримання ОСОБА_2 повної інформації про запроектоване будівництво на Земельній ділянці, на адвокатські запити у червні-вересні 2017 року, а тому строк, що передбачений статтею 122 КАС при зверненні до суду пропущений не був.

За змістом пункту 4 частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, враховуючи вимоги вказаних вище законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення) та порушення норм процесуального права, що призвело до безпідставного задоволення позову, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді С. І. Богаченко Н. М. Судова-Хомюк Повний текст складений 22 серпня 2018 року.