Постанова

від 21.08.2018 по справі 802/320/18-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/320/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

21 серпня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Граб Л.С. Білої Л.М. ,

секретар судового засідання: Аніщенко А.О.,

за участю:

представника позивача: Черняк Олени Анатоліївни, Усатої Галини Тимофіївни

представника відповідача: Пенькас Вікторії Миколаївни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року (ухвалене в м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант+" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2018 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки податкового органу є необґрунтованими та не відповідають дійсності, оскільки фактичність господарських операцій ТОВ "Гарант +" з контрагентом "ТОВ "Реалбуд- М" підтверджується відповідними первинними документами, що надані до матеріалів справи. Позивач зазначає, що не має доступу до конфіденційної інформації своїх контрагентів, про індивідуальний характер відповідальності. Більш того, акцентує увагу на тому, що фактичність поставки/отримання водопом'якшувальної установки, мембранних баків, накопичувальної ємності, електричного генератора, лічильника тепла позивачем, податковим органом не заперечується. Також зазначив, що отримані товари були оплачені та отримані товариством, що підтверджується платіжними дорученнями.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані первинні документи, які підтверджують факт отримання ним послуг. Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність реального вчинення господарської операції, оскільки з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року підлягає скасуванню.

10 липня 2018 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував на безпідставність доводів апелянта та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав просив суд її задовольнити.

Представники позивача щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечували, просили суд залишити їх без задоволення.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, наявні в матеріалах справи письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи неоспорені факти про те, що на підставі направлень №1870 від 21.09.2017 року та наказу №2620 від 18.09.2017 року державними ревізорами/ інспекторами у період з 21.09.2017 року по 29.09.2017 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "Гарант+" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ Реалбуд -М за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р.

За результатом проведеної перевірки відповідачем складено акт №1915/1401/35599126 від 06.10.2017 року, у якому зафіксовані виявлені перевіркою порушення, а саме, п. 198.1, 198.3 ст.198, п.200.2 ст.200 Податкового Кодексу України, внаслідок чого ТОВ "Гарант+" занижено податок на додану вартість на суму 42 888 грн.

В акті зазначено, що відповідно до ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 30.01.2017 р. по кримінальному провадженню №32016180000000088 від 3001.2017 р., за фактом придбання і створення суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі за ознаками кримінального правопорушення, зазначено, що невстановлені особи придбали та зареєстрували ТОВ Реалбуд-М , яке в подальшому використовувалось для здійснення незаконної діяльності, що полягала в безпідставному формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість реально діючим СГД- контрагентам, шляхом оформлення безтоварних операцій із підприємствами реального сектору економіки.

Також, перевіркою встановлено, що ТОВ Реалбуд-М не маючи в наявності трудових ресурсів будь-яких основних фондів та виробничих потужностей задекларувало поставку товарів без відповідного їх придбання, а також виконання різноманітного комплексу робіт послуг. Інформація щодо земельних ресурсів: земельні ресурси про наявність транспортних засобів згідно АІС Автомобіль - відсутня .

В свою чергу, взаєморозрахунки між ТОВ "Реалбуд- М" та ТОВ Гарант+ здійснювались на підставі договору купівлі- продажу від 12.02.2016 р., згідно умов якого продавець продає товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар.

Крім того, перевіркою встановлено, що ТОВ Реалбуд-М не є виробником водопом'якшувальної установки, мембранних баків, накопичувальної ємності, електричного генератора, лічильника тепла.

На вказаний акт перевірки позивачем надані заперечення, які листом відповідача №4276/10/02-32-14-11 від 24.10.2017 р. , залишені без задоволення.

На підставі акту перевірки відповідачем 27.10.2017 року прийнято спірне податкове повідомлення - рішення №0009361411, якими позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 42888 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 10 722 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся до суду для його скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

При вирішені цього спору, суд враховує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 19 Конституції України)

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом Vцього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1 ПК України).

Пунктом 200.2 статті 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Аналізуючи доводи апелянта щодо правомірності винесення оспорюваного податкового повідомлення - рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено під час апеляційного розгляду справи, 12.02.2016 року між ТОВ Реалбуд -М (продавець) та ТОВ "Гарант +" (покупець) укладено договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого продавець продає (відпускає) матеріальні цінності, покупець купує матеріальні цінності. Вартість матеріальних цінностей, що реалізується за Договором складає 214 439, 19 грн. в тому числі ПДВ 42 887, 44 грн.

На підтвердження виконання вказаних послуг ТОВ "Гарант +", позивачем як відповідачу під час перевірки так і суду першої інстанції надано наступні документи: податкову накладну №11 від 12.02.2016 р.; видаткову накладну №15 від 12.02.2016 р.; платіжне доручення №34 від 12.02.2016р., виписку із банківського рахунку №26008010318122 за період з 11.02.2016 р. по 12.02.2016 р.

Окрім того, в підтвердження подальшого використання обладнання, позивачем надано: акт готовності об'єкта до експлуатації від 03.08.2017 р., сертифікат серії ВН №162172260055; акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2016 року ; акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2017 року ; накладну №5 від 12.02.2016 р.; договір підряду №368 від 01.02.2016 р.

Досліджуючи вказані документи, судом було встановлено, що первинні документи по взаємовідносинам із контрагентом, підписані відповідальними посадовими особами та скріплені печатками юридичних осіб, крім того, містять інші відомості та реквізити, наявність яких визнана обов'язковою ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що надані ТОВ "Гарант +" первинні документи, підтверджують факт отримання послуг. Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність реального вчинення господарської операції, оскільки з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, про порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.

Згідно абз. 2 п. 7 Висновків Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України за 2010-2011 роки, саме з вказаного приводу, визначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником ПДВ до податкового кредиту (постанова від 31.01.2011 року справа № 21-47а-10).

Судова практика вирішення податкових спорів також виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Колегія суддів зазначає, що нереальність господарських операцій має бути підтверджена належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише допущенними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту по операціям з постачальником товару, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі на який перебуває на обліку податкового органу та зареєстрований як платник ПДВ, не може у подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит у разі виявлення порушень такими контрагентами діючого законодавства.

Крім того, Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні у справі Тімуртас проти Туреччини (2010 рік, заява N 23531/94) зазначив, що тягар доказування покладається саме на органи державної влади, які мають надати належні та переконливі докази наявності виявленого порушення.

Крім того, апелянт як на недоведеність реальності господарських операцій посилається на те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні. Щодо вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.

Наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою для водія суб'єкта господарювання, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. У випадку якщо юридична особа здійснює вантажні перевезення для власних потреб, обов'язкові наявність товарно-транспортної накладної не вимагається, а достатньо наявності видаткової накладної або іншого документу, що підтверджує право власності на ватаж.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 10.08.2016 р. у справі № К/800/37022/15.

Стосовно посилань апелянта на те, що згідно даних ЄРДР відкрито кримінальне провадження за №32016180000000088 від 30.01.2017 року за фактом придбання та створення суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205 КК України відносно ТОВ "Реалбуд - М" колегія суддів звертає увагу на те, що в ухвалі слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 30.01.2017 р. не встановлено факт фіктивності контрагента позивача. Окрім того, в даній ухвалі вказано, що ТОВ Реалбуд-М протягом 2016 року в податковому та бухгалтерському обліках підприємства документально відображало проведені фінансово-господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ Гарант + . Інших доказів щодо фіктивності операцій, відповідачем суду не надано, що унеможливлює встановлення такого факту судом.

Як вказав Верховний Суд в постанові від 21 березня 2018 року у справі №822/1815/17 адміністративне провадження №К/9901/221/17, матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Слід зазначити, що платник податків (покупець товарів) не має обов'язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені підприємством (продавцем) або його посадовими особами порушення.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010, заява №6689/03), які відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-IV (із наступними змінами та доповненнями) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на податковий кредит з податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З'ясувавши обставини про справі, колегія суддів прийшла до висновку, що наданими позивачем доказами підтверджується фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, що в свою чергу, підтверджує реальність господарських операцій останнього з контрагентами.

За змістом статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів. А відтак колегія суддів вважає, що доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки нереальність господарських операцій має бути підтверджена належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача у спірних правовідносинах і як наслідок наявні підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 23 серпня 2018 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Граб Л.С. Біла Л.М.