Рішення

від 07.08.2018 по справі 927/142/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

07 серпня 2018 року м. Чернігівсправа №927/142/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О.М.

За позовом: Керівника Бахмацької місцевої прокуратури,

вул. Шевченка, 46, м. Бахмач, Чернігівська область, 165000 в інтересах держави в особі

Позивача: Борзнянської міської ради Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04061725, вул. П. Куліша, 107, м. Борзна, Чернігівська область, 16400

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурс",

код ЄДРПОУ 32533057, провул. Київський, 22, м. Борзна, Чернігівська область, 16400

Предмет спору: про стягнення збитків у розмірі 36263,54 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

за участю: Сапон О.А. - прокурор відділу Прокуратури Чернігівської області,

У зв'язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом у нарадчій кімнаті без його проголошення.

ВСТАНОВИВ:

Керівником Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Борзнянської міської ради Чернігівської області подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроресурс", у якому просить суд стягнути з відповідача 36263,54 грн збитків, заподіяних Бахмацькій міській раді внаслідок використання ТОВ Агроресурс земельної ділянки площею 0,6800 га без правовстановлюючих документів, за період 8 місяців 2014 року, 2015-2016 років та 4 місяці 2017 року.

Позов обґрунтовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю Агроресурс використовує земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,6800 га за адресою: пров. Київський (Урицького), 22, м. Борзна, без укладення договору оренди зазначеної земельної ділянки, а тому відповідачем завдано збитків Бахмацькій міській раді у розмірі 36263,54 грн.

Ухвалою суду від 03.03.2018 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи по суті на 27.03.2018. Також цією ухвалою встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу - п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду, прокурору та позивачам відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 03.03.2018, направлена на адресу відповідача, повернулась неврученою з відміткою поштового зв'язку "за незапитом".

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктами 110, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, передбачено, що у разі коли адресат не з'явився за одержанням реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу протягом трьох робочих днів після доставки першого повідомлення про надходження зазначеного поштового відправлення, поштового переказу, йому під розписку вручається повторне повідомлення (крім повторних повідомлень про надходження рекомендованих поштових відправлень). У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.

Оскільки ухвала суду від 03.03.2018 направлялась відповідачу на адресу, вказану в позовній заяві, і повернулась на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку за незапитом , суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, дату, час та місце проведення засідання з розгляду справи по суті, встановлення йому строку для подання відзиву і, лише у силу нехтування своїми правами на одержання поштового відправлення (фактично відмовившись від одержання поштового відправлення), відповідач не отримав ухвали суду, а отже не скористався своїми процесуальним правами.

Відзиву на позов у встановлений строк суду не надходило.

У судовому засіданні 27.03.2018 суд постановив ухвалу, якою відповідно до ч. 5 ст. 162, ч. 4 ст. 74 ГПК України дозволив прокурору та позивачу подати додаткові пояснення та відповідні докази обставин справи щодо спірних відносин, які були зазначені при розгляді спору. У зв'язку із плутаністю доказів у матеріалах справи та неподання відповідних доказів у суду виник сумнів щодо належного виконання своїх процесуальних обов'язків прокурором та позивачем, а тому суд зобов'язав прокурора та позивача надати пояснення та докази щодо набуття/переходу права власності на нерухоме майно, яке розміщене на цій ділянці, переходу права користування земельною ділянкою у розрізі переходу права на нерухомість відповідно до ст. 120 ЗК України та у разі необхідності аналогічних положень Земельного кодексу України від 18.12.1990, а також підстав набуття іншими особами інших прав на спірну земельну ділянку та об'єкти нерухомості, які не залежать одне від одного, у тому числі права постійного землекористування, інших орендних відносин, права власності, у тому числі підстав надання відповідачу в оренду земельної ділянки за наявності на цей момент права на землю відповідно до ст. 120 ЗК України у іншого товариства, як власника нерухомості, щодо обставин реєстрації договору оренди у Державному земельному кадастрі.

У судовому засіданні 27.03.2018 суд постановив ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 25.04.2018.

У судовому засіданні 25.04.2018 представником позивача заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме: копії Державного акту на право постійного користування землею серії ЧН 00013 від 09.03.1995; акту від 11.04.2018 обстеження земельної ділянки за адресою м. Борзна, пров. Київський, 22; листа-повідомлення КП "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації № 22 від 11.04.2018. Представник позивача повідомила, що дані документи відповідачу не направлялись, доводів щодо наявності цих документів у відповідача суду не надано.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Системний аналіз наведених правових норм у поєднанні із наведеними у ст. 13, 14 ГПК України принципах диспозитивності і змагальності сторін свідчить про настання для учасника справи таких негативних наслідків, як неврахування судом при вирішенні спору поданих доказів у разі недотримання останнім без поважних на те причин встановленого законом порядку їх подання, і ризик настання цих негативних наслідків нормами ГПК України покладається саме на таких учасників.

У свою чергу, прийняття судом до розгляду доказів, які не направлені іншим учасникам справи без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує наведені норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

Судом долучено вищевказані документи до матеріалів справи, але у зв'язку з порушенням вимог ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд у судовому засіданні 25.04.2018 відмовив у прийнятті їх до розгляду, а відтак спір вирішується без їх урахування.

У зв'язку з неподанням прокурором та позивачем витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення спору, ухвалою суду від 25.04.2018 позов залишено без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду від 25.04.2018, заступником прокурора Чернігівської області подано апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 скасовано ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2018 у справі №927/142/18, а справу направлено до Господарського суду Чернігівської області для продовження судового розгляду.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області справу передано для розгляду судді Шморгуну В.В. (на підставі п. 9 рішення зборів суддів щодо визначення спеціалізації суддів від 21.06.2018).

Ухвалою суду від 01.08.2018 продовжено судовий розгляд справи №927/142/18, призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 07.08.2018 та повідомлено учасників справи про дату, час та місце судового засідання.

При цьому, враховуючи те, що справа по суті до залишення позову без розгляду розглядалась судом 53 дні, тобто для розгляду справи по суті залишилось 7 днів, з урахуванням дня винесення ухвали від 01.08.2018, судове засідання призначено на останній день розгляду справи, а тому судом скорочено встановлений ч. 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України термін щодо вручення ухвали.

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у судове засідання з розгляду справи по суті 07.08.2018 не з'явився.

До початку судового засідання 07.08.2018 від позивача електронною поштою надійшла копія клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Як встановлено судом, подане позивачем клопотання не підписано електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП).

Відповідно до ст. 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Приписами ст. 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис .

Відповідно до п. 1.5.6. Інструкції з діловодства в господарських судах надсилання офіційного листа електронною поштою здійснюється за умови реєстрації документа та запису вихідного реєстраційного номера і дати документа у файл, що відповідає конкретному документу. Електронний лист є офіційним, якщо містить вкладення з текстом офіційного документа у вигляді файлу, скріпленого електронним цифровим підписом.

Згідно з п. 1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Оскільки подане позивачем клопотання не містять підпису ЕЦП, а тому не належить до офіційних документів, оригіналу вказаного клопотання у паперовій формі на час проведення судового засідання до суду не надходило, а тому у судовому засіданні 07.08.2018 суд не прийняв його до розгляду.

Разом з тим, відповідно до норм ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, судове засідання 07.08.2018 проводиться за відсутності позивача (його представника).

Відповідач у судове засідання 07.08.2018 не з'явився, відомості про отримання відповідачем ухвали суду від 01.08.2018 у суду відсутні.

Враховуючи те, що судове засідання 07.08.2018 проводиться в останній день строку розгляду справи по суті, відповідно до приписів ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості відкласти судове засідання, а відтак воно проводиться за відсутності відповідача (його представника).

Судом, при цьому, також враховано те, що відповідач жодного разу не з'являвся у попередні судові засідання, призначені у цій справі.

У судовому засіданні 07.08.2018 прокурор зазначила, що при поданні апеляційної скарги на ухвалу суду від 25.04.2018, до апеляційної скарги було додано копії заяви ТОВ Агроресурс про надання дозволу на поновлення терміну оренди, Державного акту на право постійного користування землею серії ЧН 00013 від 09.03.1995 та рішень Господарського суду Чернігівської області з Єдиного державного реєстру судових рішень від 27.03.2014 у справі 927/157/14 та від 21.12.2006 у справі №12/333.

Прокурор вважає, що суд при прийнятті рішення повинен враховувати зазначені докази, адже вони були додатком до апеляційної скарги.

Також прокурор зазначила, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.03.2014 №927/157/14 від 21.12.2006 у справі №12/333 мають преюдиційне значення у цьому спорі, а обставини, встановлені цим рішеннями, не підлягають доказуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас стаття 75 названого Кодексу визначає підстави, за яких ці особи звільняються від обов'язку доказування.

Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими;

в) преюдиціальні факти.

Частини 4, 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Господарський процесуальний кодекс України перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:

а) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу);

б) встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання, чи мало місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Одночасно суд звертає увагу прокурора та позивача на правомірність застосування ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, не доказуються обставини при розгляді іншої справи, у якій беруть участь саме ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини , а не будь-які інші особи.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом , що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Як зазначив сам прокурор у судовому засіданні 27.03.2018 з посиланням на справу №927/157/14, у тій справі не досліджувались обставини щодо наявності права постійного користування на спірну земельну ділянку, переходу права власності на усі об'єкти нерухомості, що знаходяться на спірній земельній ділянці, площі такої нерухомості.

Отже, факт використання відповідачем спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів, а також завдання позивачу збитків, внаслідок такого використання, має розглядатись по суті спору у даному провадженні за правилами ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

При цьому, рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч. 1 ст. 209 Господарського процесуального кодексу України суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Господарського процесуального кодексу України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

За приписами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 2 ст. 210 Господарського процесуального кодексу України докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Таким чином, наявність у справі преюдиціальних фактів підлягає з'ясуванню та доказуванню у загальному порядку, а судове рішення, яким встановлено відповідні факти, є доказом у розумінні ст. 73 Господарського процесуального кодексу України та підлягає дослідженню саме у судовому засіданні .

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурором жодним чином не обґрунтовано та не доведено доказами неможливість подання доданих до апеляційної скарги документів до суду першої інстанції у строк, встановлений ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Отже, апеляційний суд може лише у виняткових випадках прийняти докази, які не були подані до суду першої інстанції, але за відповідним вмотивованим та обґрунтованим рішенням такого суду.

З огляду на викладене, саме по собі подання таких доказів як додаток до апеляційної скарги не може свідчити про автоматичне їх прийняття судом до розгляду, а тому судом відхиляються відповідні доводи прокурора.

У постанові від 05.07.2018, прийнятої за результатом розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд не приймає рішення щодо прийняття доказів, які були додані до апеляційної скарги та не подані до суду першої інстанції.

У судовому засіданні 05.07.2018 питання про прийняття цих доказів судом апеляційної інстанції взагалі не розглядалось, про що також свідчать протокол та звукозапис судового засідання від 05.07.2018.

Таким чином, суд доходить висновку, що додані до апеляційної скарги нові докази не були прийняті апеляційним судом, а до повноважень суду першої інстанції не належить вирішення питання про прийняття доказів, поданих саме до апеляційної інстанції, а тому доводи прокурора про необхідність їх врахування при вирішенні спору судом відхиляються.

При цьому, не можуть вважатись такі докази поданими і на вимогу суду першої інстанції, про що відображено у протоколі судового засідання від 27.03.2018, оскільки, як вважає сам прокурор та з ним погодився апеляційний суд, така вимога не підлягала виконанню, оскільки не відповідала нормам Господарського процесуального кодексу України.

За наведених обставин у їх сукупності, у судовому засіданні 07.08.2018 суд не прийняв до розгляду подані докази, а саме: копії заяви ТОВ Агроресурс про надання дозволу на поновлення терміну оренди, Державного акту на право постійного користування землею серії ЧН 00013 від 09.03.1995 та рішень Господарського суду Чернігівської області з Єдиного державного реєстру судових рішень від 27.03.2014 у справі 927/157/14 та від 21.12.2006 у справі №12/333.

На питання суду щодо наявності за державним актом права постійного користування на спірну земельну ділянку, про що зазначено у протоколі засідання комісії №3 від 31.08.2017, представник позивача пояснила, що на засіданні комісії для визначення розміру збитків, заподіяних ТОВ Агроресурс , розглядались відповідні документи, у тому числі копія державного акту на право постійного користування землею. Щодо цього державного акту представник позивача зазначила, що на комісії розглядався саме Державний акт на право постійного користування землею серії ЧН 00015 від 09.03.1995, яким Борзнянській шляхово ремонтно-будівельній дільниці № 5 було надано у постійне користування 7,44 га землі в межах згідно з планом землекористування. Як зазначила представник позивача, до складу цих земель входить спірна земельна ділянка площею 0,68 га, яка відповідно до Договору оренди була надана відповідачу в оренду. При цьому, представник позивача повідомила, що діяльність Борзнянської шляхово ремонтно-будівельної дільниці № 5 було припинено шляхом реорганізації у ПВП "Моноліт", правонаступником якого на теперішній час є відповідач.

Доказів щодо такого правонаступництва суду не надано.

Будь-якої інформації і доказів щодо припинення права постійного користування на спірну земельну ділянку, а також доказів щодо переходу такого права до інших осіб не надано.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не подано відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом, рішенням Борзнянської міської ради від 22.05.2007 надано ТОВ Агроресурс в короткострокову оренду терміном на 5 років земельну ділянку для виробничих потреб загальною площею 6800 кв. м, яка знаходиться в м. Борзна, провул. Урицького, 22 (а.с. 15).

01.06.2007 між Борзнянською міською радою (далі - Орендодавець) та ТОВ Агроресурс (далі - Орендар) укладено типовий договір оренди землі (далі - Договір оренди), відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для несільськогосподарського призначення (транспортні послуги) загальною площею 6800,0 кв. м, у тому числі забудовані землі 3400,0 кв. м , яка знаходиться за адресою: м. Борзна, провул. Урицького, 22 (а.с. 16-17).

На земельній ділянці знаходяться виробничі приміщення, а також інші об'єкти інфраструктури - під'їздна дорога, електрозабезпечення, газопостачання. Земельна ділянка передається в оренду разом з виробничим приміщеннями (п. 3, 4 Договору оренди).

Договір укладено на 5 років (п. 8 Договору оренди).

Згідно з п. 9 Договору оренди орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у розмірі 2522,94 грн, місячна плата становить 210,25 грн.

Відповідно до Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.03.2007 за ПВП Моноліт на підставі рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2006 зареєстровано право власності на комплекс, нежитлові будівлі загальною площею 292,0 кв. м за адресою: м. Борзна, провул. Урицького, 22 (а.с. 33-34).

Листом Комунального підприємства "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації" № 56 від 27.10.2017 повідомлено, що станом на 31.12.2012 право власності на нерухоме майно (комплекс нежитлових будівель), яке розташоване за адресою: м. Борзна, провулок Київський, 22, зареєстровано за Приватним виробничим підприємством "Моноліт" в цілому на підставі рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2006 (а.с. 32).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.06.2007 до ЄДР внесено запис про припинення юридичної особи - ПВП Моноліт за рішенням засновників, правонаступником ПВП Моноліт є ТОВ Агроресурс (а.с. 35-39).

Рішенням Борзнянської міської ради від 04.05.2012 продовжено ТОВ Агроресурс термін оренди земельної ділянки площею 6800 кв. м для транспортних потреб за адресою: м. Борзна, провул. Київський, 22 (колишній провул. Урицького, 22), з 01.06.2012 до 31.12.2012 (а.с. 14).

Як зазначає прокурор у позовній заяві, після закінчення строку дії Договору оренди ТОВ Агроресурс заходів щодо поновлення договору не вживало, нового договору оренди не укладало, проте Борзнянська міська рада неодноразово повідомляла відповідача про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки шляхом направлення листів (вимог).

На підтвердження цього прокурором до позовної заяві додано:

- копію листа Борзнянської міської ради від 18.02.2013 №45 про необхідність підписання та реєстрації договорів оренди земельних ділянок, у тому числі за адресою: провул. Київський, 22 (а.с. 18). На вказаній копії листа відсутні найменування адресата та підпис міського голови Койди А.М. Відповідно до копії витягу з розносної книги ТОВ Агроресурс відмовилось від отримання цього листа (а.с. 20);

- копію витягу з розносної книги Борзнянської міської ради, у якій міститься запис про направлення 02.12.2013 листа керівнику ТОВ Агроресурс про необхідність заключення договорів оренди на землю по провул. Київський, 22. У графі розписка в одержанні зазначено, що Лукаш М.А. від підпису відмовився (а.с. 22). Копії вказаного листа до позовної заяви не додано;

- копію витягу з розносної книги Борзнянської міської ради, у якій міститься запис про направлення 24.03.2015 ТОВ Агроресурс Лукашу М.А. повідомлення про закінчення терміну дії договорів оренди землі за адресою: провул. Київський. У графі відмітки про виконання відсутній будь-який запис (а.с. 27). Копії вказаного листа до позовної заяви не додано;

- копію листа Борзнянської міської ради від 04.02.2016 №33, у якому повідомляється про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки, у тому числі за адресою: провул. Київський, 22 (а.с. 28). На вказаній копії листа відсутні найменування адресата та підпис міського голови Койди А.М. Доказів направлення цього листа ТОВ Агроресурс також не надано.

Також прокурором до позовної заяви додано копію листа Борзнянської міської ради від 24.03.2015 №59, адресованого СПД Лукашу М.А. , про закінчення терміну договорів оренди землі за адресою: вул. Незалежності, 8, на якому відсутній підпис міського голови Койди А.М., та копію витягу з розносної книги (а.с. 23-25).

Прокурором надано копію листа Борзнянської міської ради від 24.05.2017 №265, адресованого ТОВ Агроресурс , у якому повідомляється про створення комісії для визначення розміру збитків та запрошено представника ТОВ Агроресурс на засідання комісії (а.с. 29). На вказаній копії листа відсутній підпис міського голови Койди А.М.

31.08.2017 на засіданні комісії для визначення розміру збитків, заподіяних ТОВ Агроресурс , за користування земельною ділянкою затверджено розрахунок та акт заподіяних ТОВ Агроресурс збитків Борзнянській міській раді за користування земельною ділянкою за адресою: м. Борзна, провул. Київський, 22, без правовстановлюючих документів (протокол засідання комісії №3 від 31.08.2017, а.с. 48-50). У протоколі №3 від 31.08.2017 зазначено, що при розрахунку збитків керувались відповідно до розробленої технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, виготовленої Чернігівським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою у 2010 році, затвердженої 20.12.2010. Період розрахунку за 8 місяців 2014 року, 2015, 2016 років та 4 місяці 2017 року. За результатами поданих документів та після проведеного голосування комісія вирішила прийняти рішення про задоволення клопотання Бахмацької місцевої прокуратури щодо визначення збитків ТОВ Агроресурс , заподіяних Борзнянській міській раді за використання земельної ділянки площею 0,68 га, за період 8 місяців 2014 року, 2015, 2016 роки та 4 місяці 2017 року включно.

Відповідно до акту про визначення збитків орендодавцю, складеного комісією районної державної адміністрації, комісією визначено збитки власника, пов'язані із використанням земельної ділянки із земель комунальної власності, що використовується ТОВ Агроресурс за адресою: м. Борзна, провул. Київський, 22, площею 0,68 га. У акті вказано, що сума неодержаного Борзнянською міською радою доходу у вигляді несплаченої орендної плати за час фактичного використання земельної ділянки становить 36263,54 грн за період 8 місяців 2014 року, 2015, 2016 роки та 4 місяці 2017 року. До акту додається розрахунок.

Згідно з розрахунком орендної плати за користування ТОВ Агроресурс земельною ділянкою площею 0,68 га, яка знаходиться за адресою: м. Борзна, провул. Київський, 22, розрахунок проведено відповідно до технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, виготовленої Чернігівським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою у 2010 році, затвердженої 20.12.2010 (а.с. 52-53). Загальна сума орендної плати за 8 місяців 2014 року, 2015, 2016 роки та 4 місяці 2017 року становить 36263,54 грн.

Розпорядженням Борзнянської районної державної адміністрації від 12.09.2017 №394 затверджено акт про визначення та відшкодування збитків Борзнянській міській раді як власнику землі, завданих ТОВ Агроресурс , від 31.08.2017 у зв'язку з використанням ТОВ Агроресурс земельної ділянки загальною площею 0,68 га, за адресою: провул. Київський, 22, без належних правовстановлюючих документів за 8 місяців 2014 року, 2015, 2016 роки та 4 місяці 2017 року становить 36263,54 грн (а.с. 51).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч. 3 ст. 78 Земельного кодексу України).

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Положеннями ч. 1, 2, 5 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено судом, відповідно до укладеного між Борзнянською міською радою та ТОВ Агроресурс Типового договору оренди від 01.06.2017 відповідачу надано у строкове платне користування земельну ділянку для несільськогосподарського призначення (транспортні послуги) загальною площею 6800,0 кв. м, у тому числі забудовані землі 3400,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Борзна, провул. Урицького, 22. Договір укладено строком на 5 років, але у подальшому, рішенням Борзнянської міської ради від 04.05.2012 термін оренди спірної земельної ділянки було продовжено до 31.12.2012. Прокурор зазначає, що після закінчення Договору оренди Борзнянська міська рада неодноразово повідомляла відповідача про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки шляхом направлення листів (вимог) та на підтвердження цього прокурором до позовної заяви додано копії листів Борзнянської міської ради та витягів з розносної книги.

Відповідно до ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент укладення Договору оренди, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент укладення Договору оренди).

У договорі оренди відсутня відмітка про його державну реєстрацію, натомість представник позивача пояснила, що цей договір зареєстровано не було у зв'язку з тим, що відповідачем не вживалось будь-яких дій для цього.

Про невчинення реєстрації цього договору свідчить також інформація, викладена в протоколі засідання комісії №3 від 31.08.2017.

Частиною 1 ст. 182 Цивільного кодексу України у редакції чинній, на момент укладення Договору оренди, визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України у редакції чинній, на момент укладення Договору оренди, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України у редакції чинній, на момент укладення Договору оренди, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як зазначено у п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Таким чином, суд доходить висновку, що Договір оренди є неукладеним, а право оренди на спірну земельну ділянку у ТОВ Агроресурс на підставі цього договору не виникало.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, Борзнянська міська рада неодноразово повідомляла відповідача про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки шляхом направлення листів (вимог) та на підтвердження цього надано копії листів Борзнянської міської ради та витягів з розносної книги.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Щодо доказів, наданих прокурором на підтвердження направлення відповідачу повідомлень про укладення договору оренди спірної земельної ділянки та про створення комісії для визначення розміру збитків, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, надані прокурором копії листів Борзнянської міської ради від 18.02.2013 №45 про необхідність підписання та реєстрації договору оренди земельних ділянок, від 04.02.2016 №33, у якому повідомляється про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки, від 24.05.2017 №265, адресованого ТОВ Агроресурс , у якому повідомляється про створення комісії для визначення розміру збитків, не містять ані підпису міського голови Койди А.М., ані відтиску печатки Борзнянської міської ради, а отже суд доходить висновку, що вказані листи не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у розумінні норм Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують направлення відповідачу повідомлень про необхідність укладення договору оренди спірної земельної ділянки та про створення комісії з визначення збитків.

Крім того, прокурором надано копії витягів з розносної книги Борзнянської міської ради, у яких містяться запис про направлення 02.12.2013 листа керівнику ТОВ Агроресурс про необхідність заключення договорів оренди на землю по провул. Київський, 22 та запис про направлення 24.03.2015 ТОВ Агроресурс Лукашу М.А. повідомлення про закінчення терміну дії договорів оренди землі за адресою: провул. Київський.

Проте прокурором та позивачем не надано копії цих листів, які зазначені у витягах з розносної книги, а отже ці витяги не можуть підтверджувати обставини направлення відповідачу повідомлень про необхідність укладення договору оренди земельної ділянки.

Також суд не бере до уваги додану до позовної заяви копію листа Борзнянської міської ради від 24.03.2015 №59, адресованого СПД Лукашу М.А. , про закінчення терміну договорів оренди землі за адресою: вул. Незалежності, 8, оскільки на ньому також відсутній підпис міського голови Койди А.М. і відтиск печатки Борзнянської міської ради, при цьому, зміст цього листа взагалі стосується іншої особи та земельної ділянки, а отже не стосується предмету доказуванню.

У якості підтвердження того, що спірна земельна ділянка використовуються відповідачем, прокурор та представник позивача посилались на знаходження на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, які на праві власності належать ПВП Моноліт , правонаступником якого є ТОВ Агроресурс .

Згідно з Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.03.2007 за Приватним виробничим підприємством Моноліт на підставі рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2006 зареєстровано право власності на комплекс, нежитлові будівлі загальною площею 292,0 кв. м за адресою: м. Борзна, провул. Урицького, 22.

Як встановлено судом, 14.06.2007 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесено запис про припинення ПВП Моноліт за рішенням засновників, правонаступником ПВП Моноліт є ТОВ Агроресурс .

Згідно ч. 1, 2, 6 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

За приписами ст. 104 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 33 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , у редакції, чинній на момент внесення запису до ЄДР про припинення ПВП Моноліт , юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

При цьому, Договір оренди між Борзнянською міською радою та ТОВ Агроресурс укладено 01.06.2007 на підставі рішенням Борзнянської міської ради від 22.05.2007.

Як вказали прокурор та позивач, оскільки ТОВ Агроресурс є правонаступником ПВП Моноліт , тому до ТОВ Агроресурс перейшло право власності на об'єкти нерухомості площею 292,0 кв. м за адресою: м. Борзна, провул. Урицького, 22, а отже і право на земельну ділянку, на якій розташована ця нерухомість.

Проте, як вбачається з наданих документів, Договір оренди був укладений раніше, ніж відбулось припинення ПВП Моноліт та перехід його прав та обов'язків до ТОВ Агроресурс .

Жодних обґрунтувань та доказів, на якій підставі ТОВ Агроресурс надано в оренду земельну ділянку, на якій знаходились об'єкти нерухомості, що належали на праві власності ПВП Моноліт до його припинення, прокурором та позивачем суду не надано.

Крім того, за ПВП Моноліт зареєстровано право власності на об'єкти нерухомості площею 292 кв. м , у той час, як у Договорі оренди зазначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 6800,0 кв.м, у тому числі: забудовані землі 3400,0 кв. м.

Прокурором та представником позивача з даного приводу пояснень чи доказів надано не було.

Довідка Комунального підприємства "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації" № 56 від 27.10.2017 не містить відомостей стосовно того, яке нерухоме майно зареєстровано за ПВП Моноліт , а також площі цього майна. Крім того, ця довідка видана станом на 31.12.2012, а у даній справі розглядається спір щодо заподіяних відповідачем збитків за період 8 місяців 2014 року, 2015-2016 років та 4 місяці 2017 року.

Отже, довідка Комунального підприємства "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації" № 56 від 27.10.2017 не є належним і достовірним доказом, який може підтвердити перехід до відповідача права власності на усе нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці та права на усю спірну земельну ділянку, а також наявність будь-яких прав саме у спірному періоді часу.

Таким чином, суд позбавлений можливості встановити, хто є власником іншого нерухомого майна, а відтак, яка частина спірної земельної ділянки, з огляду на норми ст. 120 Земельного кодексу України використовується безпосередньо відповідачем на теперішній час, а яка іншим власником майна.

Інших доказів, крім протоколу №3 від 31.08.2017, у якому йде мова, що ТОВ Агроресурс користується земельною ділянкою площею саме 0,68 га, а не її частиною, прокурором та позивачем не надано. Проте, з наданого протоколу неможливо встановити, на підставі яких саме документів, крім Договору оренди, комісією зроблено відповідний висновок.

Отже, суд доходить висновку, що використання саме відповідачем усієї земельної ділянки і саме площею 6800,00 кв.м. жодними доказами, крім посилань на Договір оренди землі, не підтверджено.

При цьому, протоколом №3 від 31.08.2017 підтверджується наявність державного акту на право постійного користування спірною землею, який був предметом розгляду на засіданні комісії.

Виходячи з пояснень представника позивача щодо такого права постійного користування, з огляду на приписи ст. 104, 108 Цивільного кодексу України слід дійти висновку про перехід до відповідача саме права постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1, п. "а" ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Проте, через ненадання відповідних доказів у встановленому порядку суд позбавлений можливості встановити дійсність такого правонаступництва, а відтак і правову природу користування землею відповідачем - це право постійного користування, чи це має бути користування землею на умовах оренди.

При цьому, наявність Договору оренди не може вказувати на правову природу таких взаємовідносин, оскільки як вже зазначалось судом, цей договір вважається неукладеним і право оренди за таким правочином у відповідача не виникало.

Будь-якої інформації і доказів щодо припинення права постійного користування на спірну земельну ділянку, а також доказів щодо переходу такого права до інших осіб не надано.

Частиною 1 ст. 182 Цивільного кодексу України у теперішній редакції визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України у теперішній редакції).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (тут і далі - у теперішній редакції) дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 1, 2 ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації прав підлягають:

1) право власності;

2) речові права, похідні від права власності, у тому числі право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що для настання таких юридичних наслідків як виникнення та припинення права на нерухоме майно, дії, пов'язані з реєстрацією права є тотожними діям з реєстрації припинення відповідного права у розумінні Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а за необхідності припинення похідного права збільшується лише кількість ланок у ланцюгу відповідних реєстраційних дій.

Виходячи з положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно виникає з моменту їх державної реєстрації шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права постійного користування на спірну земельну ділянку.

Оскільки прокурором та позивачем не надано доказів припинення права постійного користування спірної земельної ділянки, таке право суд вважає діючим.

Водночас, наявність права постійного користування на спірну земельну ділянку, або хоча б на її частину, у іншої особи змінює і суб'єктний склад сторін таких правовідносин у розрізі того, що збитки нанесені титульному володільцеві (постійному користувачу) іншої частини земельної ділянки, чи збитки нанесені власнику землі (позивачу) постійним її користувачем

Прокурор обґрунтовує використання ТОВ Агроресурс земельної ділянки без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 Цивільного кодексу України є збитками у вигляді упущеної вигоди.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284 (далі - Порядок), власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії (п. 2 Порядку).

31.08.2017 відбулось засідання комісії для визначення розміру збитків, заподіяних ТОВ Агроресурс , на якому був присутній директор ТОВ Агроресурс Лукаш М.А.

На засіданні комісії затверджено розрахунок орендної плати та акт заподіяних збитків Борзнянській міській раді ТОВ Агроресурс за користування земельною ділянкою за адресою: м. Борзна, провул. Київський, 22, без правовстановлюючих документів.

Складення та затвердження Розпорядженням Борзнянської районної державної адміністрації акту про визначення та відшкодування, завданих ТОВ Агроресурс , не є абсолютною і беззаперечною підставою для задоволення позову або автоматичного визнання судом протиправної поведінки відповідача і розміру завданої шкоди.

Зазначені документи є лише певними доказами у справі, що не мають для суду заздалегідь встановленої сили і повинні бути дослідженні судом у загальному порядку.

У вказаному розрахунку зазначено, що він проведений відповідно до технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, виготовленої Чернігівським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою у 2010 році, затвердженої 20.12.2010 (а.с. 52-53). Для розрахунку бралась, зокрема, грошова оцінка всієї земельної ділянки, яка розрахована наступним чином: 27,64 грн/кв. м * 6800 кв. м *1,059 (індекс інфляції за 2010 рік) = 199041,17 грн.

Загальна сума орендної плати за 8 місяців 2014 року, 2015, 2016 роки та 4 місяці 2017 року згідно з наданим розрахунком становить 36263,54 грн.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України Про оцінку земель , відповідно до частини 5 статті 5 якого нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, у тому числі, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами, а земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 1 Закону України Про оцінку земель ).

Суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок (стаття 6 Закону).

Відповідно до статті 15 Закону України Про оцінку земель підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 статті 23 Закону України Про оцінку земель технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" розробники технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а також звітів про проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок зобов'язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ч. 2 ст. 20 Закону).

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України Про оцінку земель витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Отже, розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності залежить від визначеної уповноваженим органом (суб'єктом оціночної діяльності) нормативної грошової оцінки певної земельної ділянки.

Належним і допустимим доказом визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки є відповідний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку, будь-які розрахунки, довідки, інформація, зазначена у листі, тощо належним доказом вважатись не можуть.

Належних і допустимих доказів визначення нормативної грошової оцінки, а саме витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку суду не надано.

Також не надано суду і належних та допустимих доказів розроблення такої технічної документації та затвердження її міською радою.

Здійснення розрахунку нормативної грошової оцінки землі комісією не може вважатись належним і допустимим доказом проведення нормативної грошової оцінки та визначення її розміру.

Пунктом 271.1.1 ст. 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України).

Відповідно до приписів ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Дані щодо коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель розраховуються і публікуються Держгеокадастром, є загальновідомими та публічно доступними.

Так, відповідно до цих даних коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2010 рік становить - 1,0.

Натомість, у проведеному розрахунку при визначені грошової оцінки спірної земельної ділянки застосовано коефіцієнт індексації за 2010 рік - 1,059 , що не відповідає дійсній величині.

Жодних обґрунтувань щодо застосування коефіцієнту за 2010 рік величиною - 1,059 ані прокурором, ані позивачем суду не надано.

При цьому, Методика нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджена постановою Кабінету Міністрів №213 від 23.03.1995, взагалі не містить вимог щодо застосування коефіцієнту індексації при визначенні нормативної грошової оцінки земель, тобто застосування коефіцієнту індексації здійснюється вже до існуючої нормативної грошової оцінки при визначені розміру орендної плати.

Оскільки, як зазначено у розрахунку, нормативно грошову оцінку землі встановлено у 2010 році, при визначені розміру орендної плати на 2011 рік застосовується коефіцієнт індексації за 2010 рік. При цьому, при визначені орендної плати за сам 2010 рік застосовується коефіцієнт індексації за 2009 рік, але виключно до попередньої нормативної грошової оцінки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розрахунок зроблено також невірно, а відтак розмір шкоди у виді недоотриманої орендної плати визначений неправомірно.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з ненаданням прокурором та позивачем належних пояснень та відповідних доказів суд позбавлений можливості об'єктивно та всебічно дослідити наявні фактичні обставини у справі, які мають суттєве значення у спірних взаємовідносинах, та надати їм відповідну правову оцінку.

При вирішенні спору суд має дослідити усі наявні у взаємовідносинах сторін обставини і надати їм відповідну правову оцінку, а не вибіркові та лише ті, на які посилається прокурор у своєму позові. З'ясування судом усіх таких обставин не може свідчити про вихід суду за межі позовних вимог.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що прокурором не обґрунтовано та не доведено належними, достатніми і достовірними доказами, у чому саме полягає неправомірна поведінка відповідача, а саме: чи є це одноособове неправомірне використання усієї земельної ділянки площею саме 0,68 га, чи лише її частини у призмі ст. 120 Земельного кодексу України та за наявності права постійного користування частини цієї землі у іншої особи.

Також суд вважає, що прокурором не обґрунтовано та не доведено належними, достатніми і достовірними доказами правову природу, і як наслідок, розмір завданої шкоди, а саме: чи завдана така шкода у виді несплати орендної плати, чи у виді несплати земельного податку як постійним користувачем земельної ділянки або її частини.

При цьому, судом також встановлено неправомірність здійсненого розрахунку завданої шкоди через неправильне застосування величини коефіцієнту індексації за 2010 рік та недоведеність належними і допустимими доказами розміру нормативної грошової оцінки, застосованої у цьому розрахунку.

Одночасно, суд відхиляє доводи прокурора про те, що оскільки відповідачем не надано заперечень щодо позовних вимог, тому останній фактично визнає свою вину, а відтак і заявлені позовні вимоги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки подання відповідачем своїх заперечень, викладених у заяві по суті, є його правом, а не обов'язком, тому відсутність таких заперечень не свідчить про фактичне визнання відповідачем позовних вимог.

Згідно з п. 2.5 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України №18 від 26.12.2011 сама лише відсутність заперечень учасника судового процесу щодо тих чи інших обставин (наприклад, неподання відзиву на позовну заяву) не свідчить про визнання ним таких обставин: "мовчазне" визнання обставин зі змісту процесуального закону не випливає.

Крім того, як вбачається з наданого протоколу №3 від 31.08.2017, директор ТОВ Агроресурс Лукаш М.А не погоджується з висновками щодо нанесення збитків.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші пояснення учасників справи судом не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зазначене і було зроблено господарським судом при вирішенні цієї справи.

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/ .

У зв'язку з перебуванням судді Шморгуна В.В. у відпустці, відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України, повне рішення складено 27.08.2018.

Суддя В.В. Шморгун