Постанова

від 21.08.2018 по справі 917/1338/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2018 р. Справа № 917/1338/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Шутенко І.А.;

за участі секретаря судового засідання Марченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни" (вх.№1250П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1338/17 (суддя Кульбако М.М., дату складення повного тексту рішення не зазначено)

за позовом В.о.керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м.Полтава,

до 1.Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області,

2.Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни", с.Судіївка, Полтавської обл.,

про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту та повернення земельних ділянок, -

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просив:

визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області від 28.12.2010 №1282 "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)";

визнати недійсними: 1)договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, укладеного між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та Сільськогосподарським споживчим товариством Краяни , згідно з яким передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 8,88 га, (кадастровий номер 5324085000:00:004:0047); 2)договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, укладеного між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та Сільськогосподарським споживчим товариством Краяни , згідно з яким передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 1,65 га, (кадастровий номер 5324085000:00:007:01131); 3)договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, укладеного між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та Сільськогосподарським споживчим товариством Краяни , згідно з яким передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 7,84 га, (кадастровий номер 5324085000:00:007:0132); 4)договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 24.01.2012, укладеного між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та Сільськогосподарським споживчим товариством Краяни , згідно з яким передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 2,40 га, (кадастровий номер 5324085000:00:014:0010); 5)договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, укладеного між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та Сільськогосподарським споживчим товариством Краяни , згідно з яким передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 2,75 га, (кадастровий номер 5324085000:00:005:0043); 6)договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, укладеного між Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області та Сільськогосподарським споживчим товариством Краяни , згідно з яким передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут),площею 8,94 га, (кадастровий номер 5324085000:00:007:0133) та зобов'язання Сільськогосподарського споживчого товариства Краяни повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення (пасовище), загальною площею 32,46 га, розташовані у межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області, які перебувають у користуванні Сільськогосподарського споживчого товариства Краяни на умовах земельного сервітуту у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" від 28.12.2010 за №1282.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з яким передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 8,88 га, (кадастровий номер 5324085000:00:004:0047); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001233.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з яким передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 1,65 га, (кадастровий номер 5324085000:00:007:0131); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001232.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з яким передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 7,84 га, (кадастровий номер 5324085000:00:007:0132); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001234.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з яким передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 2,40 га, (кадастровий номер 532408500000:014:0010); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001237.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з яким передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 2,75 га, (кадастровий номер 5324085000:00:005:0043); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001238.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з яким передано в користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 8,94 га, (кадастровий номер 5324085000:00:007:0133); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001239.

Зобов'язано Сільськогосподарське споживче товариство "Краяни" повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), загальною площею 8,8800 га, кадастровий номер 5324085000:00:004:0047, що розташована у межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держтеокадастру у Полтавській області.

Зобов'язано Сільськогосподарське споживче товариство "Краяни" повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), загальною площею 1,65 га, кадастровий номер 5324085000:00:007:0131, що розташована у межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держтеокадастру у Полтавській області.

Зобов'язано Сільськогосподарське споживче товариство "Краяни" повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), загальною площею 7,84 га, кадастровий номер 5324085000:00:007:0132, що розташована у межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держтеокадастру у Полтавській області.

Зобов'язано Сільськогосподарське споживче товариство "Краяни" повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), загальною площею 2,40 га, кадастровий номер 532408500000:014:0010, що розташована у межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держтеокадастру у Полтавській області.

Зобов'язано Сільськогосподарське споживче товариство "Краяни" повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), загальною площею 2,75 га, кадастровий номер 5324085000:00:005:0043, що розташована у межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держтеокадастру у Полтавській області.

Зобов'язано Сільськогосподарське споживче товариство "Краяни" повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля), загальною площею 8,94 га, кадастровий номер 5324085000:00:007:0133, що розташована у межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держтеокадастру у Полтавській області.

Стягнуто з Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору у сумі 6400,00 грн.

Стягнуто з Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни" на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору в сумі 6400,00 грн.

Стягнуто з Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни" у дохід Державного бюджету України 8000,00 грн судового збору.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що незаконне надання земельних ділянок Сільськогосподарському споживчому товариству "Краяни" на підставі земельного сервітуту порушує встановлений державою порядок надання земельних ділянок, у зв'язку з чим порушуються інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів. Суд встановив, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації прийнято з порушенням норм законодавства, що тягне за собою визнання його недійсним, а також укладені на підставі цього розпорядження договорів про встановлення земельних сервітутів. Земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту. Суд першої інстанції зазначив, що у відповідачів відсутні підстави для встановлення земельного сервітуту, а саме: неможливість задоволення потреб в користуванні земельними ділянками іншим способом, ніж встановлення сервітуту. Оспорювані договори укладені щодо земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для сільськогосподарських потреб, порядок укладання яких врегульовано статтею 102-1 Земельного Кодексу України, згідно з якою укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється у відповідності до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу, а саме, з урахуванням вимог статті 124 Земельного кодексу України про обов'язковість проведення земельних торгів. Земельні торги щодо передачі вказаних земельних ділянок не проводились, тобто порушено порядок надання права користування земельними ділянками. Щодо клопотання другого відповідача про застосування строку позовної давності, суд виходив з того, що заявником не доведено, що Головним управлінням Держгеокадастру пропущено строк позовної давності, оскільки не підтверджено належними і допустимими доказами, що позивач був обізнаний про існування, форму та суть спірних договорів. Суд урахував твердження позивача про те, що відділ Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області не був структурним підрозділом Головного управління, а був окремою юридичною особою публічного права. Головне управління не було наділене повноваженнями щодо здійснення будь-яких перевірок щодо законності передання, укладення та реєстрації договорів оренди, сервітутів тощо. Головне управління не знало і не могло знати про наявність спірних договорів сервітуту. Прокурору та позивачу стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення першим відповідачем та укладення договорів між ним та другим відповідачем договорів 07.07.2017, тобто з дати звернення з листом до Полтавської місцевої прокуратури відділу Держгеокадастру у Полтавському районі (лист від 07.07.2017 за №563/123-17).

Другий відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1870/17 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити; стягнути з позивача понесені судові витрати на сплату судового збору.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що визнане недійсним та скасоване судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні розпорядження Голови Полтавської районної державної адміністрації від 28.12.2010 за №1282 є актом дозвільного характеру щодо розробки технічної документації із землеустрою і є документом одноразової дії, а, отже, таким, що виконано оформленням техдкументації. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання та не може бути визнаним недійсним та скасованим, оскільки вони є виконаними. Як стверджує апелянт, у даному випадку розпорядження є виконаним шляхом розробки технічної документації. Щодо необхідності передачі спірних земельних ділянок через проведення торгів то апелянт зазначає, що спірне розпорядження було видане 28.12.2010, а Закон України Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону №5077-VІ від 05.07.2012 викладено нову редакцію ст.135-139 Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів. Зазначений закон набув чинності 19.08.2012, тобто після винесення спірного розпорядження 28.12.2010. Також, апелянт зазначає, що на момент укладення спірних договорів нормативна грошова оцінка землі була проведена. Стосовно доводів про відсутність підстав для передачі земельної ділянки в оренду на умовах земельного сервітуту апелянт зазначає, що спірні земельні ділянки межують, тобто є сусідніми, а тому встановлення щодо них сервітуту є цілком логічним. Будь-яких доказів на підтвердження доводів щодо порушення вимог земельного законодавства позивачем не надано. Крім того, апелянт вважає, що судом не досліджено питання порушеного права позивача. Відхилення місцевим господарським судом заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача апелянт вважає необґрунтованим, оскільки початок перебігу позовної давності у спірних відносинах не пов'язується з моментом, коли позивач зробив висновок про порушення інтересів та не надав доказів на підтвердження того, що у прокуратури на час укладення спірних договорів не було повноважень здійснювати представництво держави у суді для захисту інтересів та порушених прав. Також, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто з апелянта вісім тисяч судового збору за додаткові п'ять вимог немайнового характеру, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися, позовні вимоги позивач не збільшував.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.06.2018 поновлено Сільськогосподарському споживчому товариству "Краяни" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1338/17. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни" на рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1338/17. Зупинено дію рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1338/17. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 02.08.2018 о 14:30 год. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

06.07.2018 від Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області надійшов до суду відзив (вх.№5178) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що судом першої інстанції правильно зазначено про необхідність проведення земельних торгів. Прокуратура вважає, що договори сервітуту від 23.01.2012 за своєю правовою природою є договорами оренди землі, що зумовлює застосування до них положень законодавства, яке регулює саме правовідносини, пов'язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форм власності. Доводи апелянта щодо відсутності інтересів держави вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку виникла необхідність захисту майнових інтересів держави та реалізації конституційного права громадян користуватися об'єктами права власності українського народу. Правовідносини, пов'язані з використанням земель державної чи комунальної власності, становлять публічний інтерес, а отримання у користування земельних ділянок ССТ Краяни без додержання визначеної Законом процедури такому суспільному інтересу не відповідає. Крім того, прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов об'єктивного висновку щодо звернення прокурора із позовною давністю у межах строку позовної давності. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1338/17 - без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 21.08.2018 о 16:30 год.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2018 у зв'язку з відпусткою судді Гребенюк Н.В. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Пуль О.А., судді Білоусової Я.О., судді Шутенко І.А.

У ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом у відповідності до пункту 4 частини 5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання заявник апеляційної скарги не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.08.2018, копію якої отримав 10.08.2018 (а.с.255).

Прокурор у судовому засіданні 21.08.2018 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважає її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відзивів на апеляційну скаргу не надали.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено таке.

Статтею 131 1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст.23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві у чому полягає порушення інтересів держави, чи у чому існує загроза інтересам держави. Тобто, прокурор набув права визначати наявність інтересів держави в конкретних спірних відносинах, які підлягають захисту та вирішенню у судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор, обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави у суді та дотримання вимог Закону України "Про прокуратуру", зазначав, що органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Полтавська місцева прокуратура звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з листом (від 11.07.2017 №109-13087 вих.17), в якому повідомлялось, що прокуратурою проведено вивчення законності користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території Судіївської сільської ради Полтавського району та виявлені порушення інтересів держави при встановленні земельних сервітутів на земельні ділянки СГСТ Краяни та подальшого користування ними. Відповідно до частини 4 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор повідомив Головне управління про представництво інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області шляхом звернення з позовом до господарського суду Полтавської області (а.с.67).

Згідно з частиною 3 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності сільськогосподарського призначення, повноваження з розпорядження нею здійснює Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Порушення інтересів держави у даному випадку прокурор убачає у тому, що саме державою здійснюється особлива охорона землі як національного багатства в силу статті 14 Конституції України, а недотримання першим та другим відповідачами встановленої статтями 124, 134 Земельного кодексу України та Законом України "Про оренду землі" процедури передачі спірних земельних ділянок другому відповідачу порушує ці інтереси.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з позицією суду першої інстанції щодо звернення прокурора з даним позовом у межах процесуальних повноважень.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

Розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" №1282 від 28.12.2010 надано СГСТ "Краяни" дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області (землі запасу), загальною орієнтовною площею 88,55 га (а.с.31).

У подальшому між Полтавською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським споживчим товариством Краяни укладено:

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з умовами якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 8,88 га, (кадастровий номер 5324085000:00:004:0047); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001233 (а.с.32-36);

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з умовами якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 1,65 га, (кадастровий номер 5324085000:00:007:0131); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001232 (а.с.37-42);

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з умовами якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 7,84 га, (кадастровий номер 5324085000:00:007:0132); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001234 (а.с.43-48);

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з умовами якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 2,40 га, (кадастровий номер 532408500000:014:0010); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001237 (а.с.49-54);

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з умовами якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 2,75 га, (кадастровий номер 5324085000:00:005:0043); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001238 (а.с.55-60);

- договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 23.01.2012, згідно з умовами якого передано у користування земельну ділянку (земельний сервітут), площею 8,94 га, (кадастровий номер 5324085000:00:007:0133); договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012 за №532400004001239 (а.с.61-66).

Відповідно до вказаних договорів цільове призначення земельної ділянки, на яку установлюється сервітут, не змінюється.

Земельний сервітут є строковим і надається на 5 (п'ять) років.

Договори набувають чинності з моменту їх державної реєстрації та діють до 2021.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) від 28.12.2010 №1282 суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, оскільки вказане розпорядження прийнято з порушенням норм законодавства, що тягне за собою визнання його недійсним.

Колегія суддів не погоджується таким висновком місцевого суду, з огляду на таке.

Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що місцеві державні адміністрації діють на засадах відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності; пріоритетності прав людини; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів.

Статтею 6 вищевказаного Закону встановлено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Акти місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Таким чином, позовна вимога про визнання незаконним розпорядження органу державної влади, яким надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою та укладення договору особистого строкового сервітуту, не може бути задоволена, з огляду на те, що таке розпорядження є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Крім того, вказане розпорядження вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №916/187/15-г та у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) від 28.12.2010 №1282 вичерпало свою дію фактом його реалізації, відтак, визнання недійсним та скасування вищезгаданого розпорядження не є засобом поновлення інтересів держави.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) від 28.12.2010 №1282.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту колегія суддів зазначає таке.

Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 Земельного кодексу України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Земельного кодексу України.

Згідно зі статтею 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Статтею 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до статті 402 цього ж Кодексу земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Статтею 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо (частина перша статті 404 Цивільного кодексу України).

З аналізу вказаних вище норм права убачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Дана позиція закріплена у пунктах 2.32. та 2.34. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", згідно яких: види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом, (пункт 2.32.); обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Прокурор, звертаючись з позовом, обґрунтовує його тим, що договори сервітуту укладені з порушенням норм чинного земельного законодавства, оскільки земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту. Однак, у спірних договорах про встановлення земельного сервітуту не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відповідає правовідносинам щодо оренди землі. На думку прокурора, правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до частини 2 статті 124 та частини 1 статті 134 Земельного кодексу України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів, а отже у даному випадку убачаються ознаки удаваного правочину в розумінні статті 235 Господарського кодексу України з метою передачі земельної ділянки в обхід процедури проведення таких торгів.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як вже зазначалось, 23.03.2012 між Полтавською районною державною адміністрацією та СГСТ "Краяни" укладено договори про встановлення земельного сервітуту (договори).

Відповідно до вказаних договорів розпорядник земельної ділянки надає володарю сервітуту право обмеженого користування земельними ділянками (земельний сервітут) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходяться за межами населених пунктів на території Судіївської сільської ради Полтавського району (землі запасу) площею 8,88 га, 1,65 га, 7,84 га, 2,40 га, 2,75 га, 8,94 га (землі сільськогосподарського призначення) відповідно до кадастрового плану, який додається.

Господарським судом правомірно встановлено, що у відповідачів не виникли підстави для встановлення земельного сервітуту, оскільки земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

У спірних договорах про встановлення земельного сервітуту не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказана мета договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідає правовідносинам щодо оренди землі.

У відповідності до вимог ст.98, 99 Земельного кодексу України, ст.401 Цивільного кодексу України СГСТ Краяни не є ані власником, ані землекористувачем земельної ділянки.

Апелянт не спростував того факту, що його потреби як суб'єкта господарювання, а саме: ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не могли бути задоволені іншим способом.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що спірні земельні ділянки межують, тобто вони є сусідніми, а тому встановлення щодо них сервітуту є цілком логічним.

Судова колегія не погоджується з таким твердженням апелянта, адже спірні земельні ділянки не є сусідніми, оскільки не межують між собою, а межують з іншими земельними ділянками, що підтверджується матеріалами справи.

У ході судового розгляду справи прокурор зазначила, що у спірних договорах сторонами не зазначено мети встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 100 Земельного кодексу України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором.

Ураховуючи вимоги вказаної норми та, виходячи з правової природи земельного сервітуту, істотними умовами договору про встановлення договору земельного сервітуту є: - предмет договору; - об'єкт сервітуту (кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут ) - термін дії договору (сервітут може бути або безстроковим, або встановленим на певний термін - ст. 98 Земельного кодексу України, ст.403 Цивільного кодексу України); - плата за встановлення сервітуту (якщо сторони не домовилися про інше); - мета встановлення земельного сервітуту; - відповідальність сторін.

Зі змісту договорів від 23.01.2012 убачається, що у ньому не зазначена мета встановлення земельного сервітуту, що є істотною умовою договору земельного сервітуту.

Слід зазначити, що згідно з частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

А тому, необмежене використання землі другим відповідачем для здійснення сільськогосподарської діяльності за своєю правовою природою не є сервітутом, а орендою землі, оскільки таке землекористування повністю узгоджується із визначенням права оренди землі, встановленим частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України.

Разом з цим, виходячи зі змісту статті 93, частини 1 статті 116, статей 122, 124 Земельного кодексу України надання земель державної або комунальної власності в оренду здійснюється лише шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки та передбачає проведення земельних торгів.

Отже, як правомірно зазначив місцевий господарський суд, у даному випадку убачаються ознаки удаваного правочину з огляду на статтю 235 Господарського кодексу України відповідно до частини першої якої визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Таким чином, договори сервітуту укладені з порушенням норм чинного земельного законодавства. Передача земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди у порядку, визначеному статтями 124, 134 Земельного кодексу України та згідно з положеннями Закону України "Про оренду землі".

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття розпорядження та укладення договорів) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів , крім випадків, встановлених частинами другою, третьою, четвертою статті 134 цього Кодексу.

Оспорювані договори укладені щодо земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для сільськогосподарських потреб, порядок укладання яких врегульовано статтею 102-1 Земельного кодексу України, згідно з якою укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється у відповідності до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу, а саме: з урахуванням вимог статті 124 Земельного кодексу України про обов'язковість проведення земельних торгів.

Земельні торги щодо передачі вказаних земельних ділянок не проводились, тобто порушено порядок надання права користування земельними ділянками.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із вимогами частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже, знаходження другого відповідача на спірній земельній ділянці позбавлене достатніх правових підстав.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість підстав для задоволення позову у частині зобов'язання другого відповідача повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення (землі запасу), що розташовані в межах території Судіївської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Щодо твердження апелянта про те, що господарським судом Полтавської області безпідставно не застосовано строки позовної давності колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У ст.257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 5 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

У статті 268 Цивільного кодексу України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Частиною 2 ст.268 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

За змістом ст.391 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов'язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.

Спір у даній справі обумовлено незаконним наданням земельних ділянок СГСТ Краяни на підставі земельного сервітуту.

Оскільки спірні договори про встановлення земельного сервітуту є чинними, то наявність цих факторів виключає можливість застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, оскільки вони є триваючими.

Таким чином, знаходження другого відповідача на спірній земельній ділянці без достатніх правових підстав є триваючим порушенням вимог чинного законодавства, тому на триваюче правопорушення не поширюються строки позовної давності.

Позовна давність до вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядженні своїм майном не застосовується, оскільки порушення триває у часі (про це зазначено Верховним Судом України при здійсненні аналізу деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ від 01.07.2013).

Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Припинення дій, що порушують право, як спосіб захисту полягає у припиненні триваючого цивільного правопорушення, яке впливає на суб'єктивні права, свободи та законні інтереси особи та характеризуються безперервністю його учинення протягом невизначеного тривалого часу з початку його вчинення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що під час державної реєстрації спірних договорів, вони були зареєстровані відділом Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, правонаступником якого є Державне агентство земельних ресурсів України. Відповідно до наказу Держгеокадастру №404 від 27.08.2015 Держгеокадастр став правонаступником Державного агентства земельних ресурсів. Тобто, фактично, як орган, що здійснював державну реєстрацію договорів про встановлення земельного сервітуту, вказаний орган, в інтересах якого діє прокуратура, був обізнаний про існування, форму та суть спірних договорів, проте протягом майже п'яти років не вчиняв будь-яких дій щодо ініціювання відновлення прав держави.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відділ Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області не був структурним підрозділом Головного управління, а був окремою юридичною особою публічного права. Головне управління не було наділене повноваженнями щодо здійснення будь-яких перевірок щодо законності передання, укладення та реєстрації договорів оренди, сервітутів тощо. З огляду на що Головне управління не знало і не могло знати про наявність спірних договорів сервітуту.

Наказом від 25.01.2013 №40 Міністерства аграрної політики України затверджено зміни до Положення про Головні управління Держземагенства в областях, згідно з пунктом 4.32 якого Головні управління Держземагенства в областях наділені повноваженнями передавати відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб у межах областей.

Відповідно до пунктів 2 та 5 частини першої постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру реорганізовані у територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, а також встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №294-р питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв'язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Згідно з положенням про Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, затверджене наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308, позивач наділений повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Полтавської області.

З матеріалів справи убачається, що позивачу та прокурору стало відомо про прийняття оскаржуваного розпорядження відповідачем-1 та укладення договорів між Полтавською районною державною адміністрацією та Сільськогосподарським споживчим товариством Краяни договорів від 23.01.2012, 07.07.2017, тобто з дати звернення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з листом до Полтавської місцевої прокуратури відділу Держгеокадастру у Полтавському районі (лист від 07.07.2017 за №563/123-17) (а.с.68).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність порушеного права позивача у спірних правовідносинах та обґрунтовано не задовольнив заяву другого відповідача щодо застосування позовної давності.

Твердження апелянта на те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення необґрунтовано збільшив розмір позовних вимог, у зв'язку з чим стягнув додатково вісім тисяч судового збору, є помилковим, з огляду на таке.

Як убачається з позовної заяви, вимога про зобов'язання повернути земельні ділянки, загальною площею 32,46 га, у розпорядження держави заявлялася прокурором.

Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", відповідно до якої суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, також відповідно до положень частини 1 ст.7 Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції з метою відновлення порушеного права позивача та забезпечення виконання судового рішення задовольнив вимогу щодо повернення кожної земельної ділянки окремо, що не суперечить вимогам чинного законодавства, та правомірно стягнув з відповідачів судовий збір у встановленому порядку і розмірі щодо кожної вимоги немайнового характеру.

У відповідності до частини 4 ст.124 Господарського процесуального кодексу України суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, у разі, коли в одній позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується окремо за кожну вимогу немайнового характеру.

Прокурором при зверненні з даним позовом до суду здійснено оплату судового збору не у повному розмірі, а саме: сплачено 12800,00 грн (платіжне доручення №1248 від 07.08.2017, а.с.30) за вісім вимог, замість тринадцяти (20800,00 грн), як заявлено у позовній заяві.

Отже, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з другого відповідача у доход Державного бюджету України суму недоплаченого судового збору за розгляд справи у розмірі 8000 грн, у зв'язку із задоволенням вимог у повному обсязі.

З огляду на зазначене, заявником апеляційної скарги не надано жодних належних та допустимих доказів та заперечень щодо його права знаходитись на спірних земельних ділянках на підставі договорів сервітуту. Разом з тим укладені договори суперечать правовій природі договору сервітуту та вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів, з урахуванням мотивації, зазначеної у даній постанові, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними договорів про встановлення земельного сервітуту від 23.01.2012 та зобов'язання Сільськогосподарське споживче товариство Краяни повернути спірні земельні ділянки у розпорядження держави.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.277 Господарського процесуального кодекс України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1338/17 у частині визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 28.12.2010 №1282 - з прийняттям у цій частині нового рішення - про відмову у позові, в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції, ураховуючи, що при зверненні з апеляційною скаргою, апелянтом сплачено судовий збір у розмірі 19200,00 грн, за оскарження рішення, яким задоволено немайнові вимоги (вісім немайнових вимог), натомість у ході судового розгляду справи встановлено, що до розгляду були заявлені та задоволені тринадцять немайнових вимог, вважає за необхідне стягнути з другого відповідача у доход Державного бюджету України суму недоплаченого судового збору у розмірі 12000,00 грн. З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги у результаті здійсненого перерозподілу судового збору підлягає стягненню з прокуратури Полтавської області на користь другого відповідача судовий збір у розмірі 1600,00 грн за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1338/17 скасувати в частині визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 28.12.2010 №1282.

Прийняти у цій частині нове рішення про відмову у позові.

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1338/17 залишити без змін.

Стягнути з Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни" (вул. Радянська, 1, с.Судіївка, Полтавський район, Полтавська область, 38755, код ЄДРПОУ 31728757) в дохід Державного бюджету України (рахунок УДКСУ у Шевченківському районі м.Харкова, рахунок отримувача 34319206082002, МФО 899998, ЄДРПОУ 37999654, код платежу 22030101) 12000,00 грн судового збору.

Стягнути з прокуратури Полтавської області (м.Полтава, вул.1100-річчя Полтави, 7, р/р 35210088006160 банк ДКСУ м.Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) на користь Сільськогосподарського споживчого товариства "Краяни" (вул. Радянська, 1, с.Судіївка, Полтавський район, Полтавська область, 38755, код ЄДРПОУ 31728757) 1600,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 27.08.2018.

Головуючий суддя О.А.Пуль

Суддя Я.О.Білоусова

Суддя І.А.Шутенко