Постанова

від 21.08.2018 по справі 318/1889/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний №318/1889/17

Провадження № 22-ц/778/707/18

Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2

на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року в складі судді Васильченка В.В. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну умов шлюбного договору, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення коштів.

В обґрунтування якого зазначала, що вона з 2005 року мала цивільні стосунки з відповідачем. В 2007 році відповідач зробив їй пропозицію одружитися. Перед реєстрацію шлюбу між ними 05 вересня 2007 року було укладено шлюбний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вакуленко С.О.

07 вересня 2007 року між ними було укладено шлюб, який було зареєстровано Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис за № 408.

За час перебування в шлюбі у них народилися спільні діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В шлюбі прожили майже 10 років, вели спільне господарство та будували сімейні відносини. Останні роки вони не можуть як сім'я проживати разом та виконувати сімейні обов'язки, постійно сперечаються. На сьогоднішній день сім'ї, фактично не існує, сімейні відносини припинилися у зв'язку з чим навесні 2016 року вона разом з дітьми вимушена була переїхати жити з м. Запоріжжя до м. Кам'янки-Дніпровської Запорізької області.

Відповідно до умов шлюбного договору відповідач взяв на себе обов'язок у разі розірвання шлюбу між ними по сплаті на її користь щомісячно протягом року з часу розірвання шлюбу 20 % будь-яких доходів, але не менше 4-х мінімальних заробітних плат за умови, якщо вони будуть перебувати в зареєстрованому шлюбі щонайменше 2 роки.

Просила розірвати шлюб, після розірвання шлюбу залишити прізвище ОСОБА_3 , стягнути з відповідача на її користь щомісячно протягом року з часу розірвання шлюбу 20% будь-яких доходів, але не менше 4-х мінімальних заробітних плат відповідно до шлюбного договору, стягнути з відповідача на її користь судовий збір в розмірі 1280,00 грн.

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про зміну умов шлюбного договору.

В обґрунтування якого зазначав, що підставою позовних вимог про стягнення з нього 20% будь-яких доходів, але не менше 4 мінімальних заробітних плат позивачка зазначає пункт 3.4 шлюбного договору від 05.09.2007 року. Але з заявленими вимогами стосовно стягнення з нього грошових коштів погодитися не може, вважає, що даний пункт шлюбного договору повинен бути змінений з огляду на наступне.

Згідно довідки про заробітну плату, надану ТОВ Метекс Інвест , розмір його заробітної плати без урахування обов'язкових платежів, за останні 3 місяці склав 9660 гривень, що дорівнює 3 220 гривень за один місяць. Судовим наказом виданим Кам'янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області від 18.09.2017 року з нього стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 30 % усіх доходів, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму на особу відповідного року. Загалом він повинен за судовим наказом сплачувати аліменти на суму не менш ніж 1601 гривну 50 коп., що фактично дорівнює 50 % його доходу. Сплата відповідачу суми на утримання не меншої, ніж 4 мінімальні заробітні платні, вважає такою, що ставить одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. З часу припинення фактичних шлюбних відносин, він постійно надає матеріальну допомогу своїй родині.

Просив змінити умови п. 3.4 шлюбного договору від 05.09.2007 року, виклавши у наступній редакції У випадку розірвання шлюбу я, ОСОБА_1, зобов'язуюсь протягом року щомісяця сплачувати на утримання колишньої дружини 20 % будь-яких доходів за умови якщо ми будемо перебувати у шлюбі щонайменше 2 роки .

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення коштів задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, який зареєстрований 07.09.2007 р. Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис № 408.

Після розірвання шлюбу залишено прізвище ОСОБА_3 .

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_2) щомісячно з часу розірвання шлюбу 20% доходів, але не менше чотирьох мінімальних заробітних плат.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 1280 грн. 00 коп.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну умов шлюбного договору залишено без задоволення.

Не погоджуючись частково із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення 20% доходів, але не менше чотирьох мінімальних заробітних плат, та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про зміну умов шлюбного договору; в частині розірвання шлюбу залишити без змін ; постановити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, змінити умови п. 3.4 Шлюбного договору від 05.09.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вакуленко С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1072, виклавши п. 3.4 зазначеного договору у наступній редакції У випадку розірвання шлюбу я, ОСОБА_1, зобов'язуюсь протягом року щомісяця сплачувати на утримання колишньої дружини 20% будь-яких доходів за умови, якщо ми будемо перебувати у шлюбі щонайменше 2 роки .

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що п. 3.4 шлюбного договору ставить його у надзвичайне невигідне матеріальне становище, зазначає, що суд, незважаючи на те, що позивач просив проводити стягнення з нього протягом року, не зазначив в резолютивній частині рішення строк стягнення, чим стягнув 20% доходу, але не менше чотирьох мінімальних заробітних плат фактично пожиттєво.

Представник позивача ОСОБА_8 подала заперечення на апеляційну скаргу, просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити в силі. В обґрунтування зазначала, що ОСОБА_1 повинен довести наскільки змінилась ситуація порівняно з тією, яка існувала на момент укладання шлюбного договору; наголошує, що надзвичайне невигідне матеріальне становище може бути підставою для визнання недійсним шлюбного договору, а не внесення змін до договору. Незазначення судом першої інстанції в резолютивній частині фрази протягом року з часу розірвання шлюбу вважає опискою, тому не заперечує проти зміни рішення в цій частині (а.с. 103-107).

ОСОБА_3 та її представник до суду апеляційної інстанції не з'явилися, повідомлені про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України. Причини неявки не повідомили ( а.с.203,204).

ОСОБА_1 приймає участь в судовому засіданні через свого представника.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення - зміні в частині визначення періоду стягнення доходів відповідно до редакції п. 3.4 шлюбного договору.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюбний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вакуленко С.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1072 (а.с. 9).

07 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який було зареєстровано Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис за № 408 (а.с. 10).

За час перебування у шлюбі народилися спільні діти:ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).

Частинами першою, дев'ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у ч.2 ст. 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю ( договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 93 Сімейного кодексу України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

Оскільки шлюбний договір передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частина третя ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

У частинах четвертій, п'ятій статті 93 СК України є обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України.

Пунктом 3.4 Шлюбного договору передбачено, що у випадку розірвання шлюбу ОСОБА_1 зобов'язується протягом року щомісячно сплачувати на утримання колишньої дружини 20% будь-яких доходів, але не менше 4-х мінімальних заробітних плат, за умови якщо вони будуть перебувати в зареєстрованому шлюбі щонайменше два роки.

В п. 4.1 Шлюбного договору сторони підтвердили, що зміст статей 355, 362, 364 Цивільного кодексу України та статей 92-103 Сімейного кодексу України нотаріусом сторонам роз'яснено.

Зміст зазначеного шлюбного договору свідчить про те, що сторони при укладанні шлюбного договору попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлювали природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного.

До реєстрації шлюбу відповідач мав можливість висловити своє занепокоєння щодо його умов, змінити умови договору або відмовитись від реєстрації шлюбу. Однак, реєстрація шлюбу з його сторони була добровільною, відповідачем не доведено наявність тяжкої для нього обставини, що зумовила укладання шлюбного договору на вкрай невигідних для нього умовах.

04 червня 2005 року шлюбний договір набрав чинності та його положення є обов'язковими для виконання сторонами, позивачем та відповідачем.

ОСОБА_1 не скористався правом, передбаченим п. 3.2 шлюбного договору та ст. ст. 100, 101 СК України, а саме щодо зміни умов, розірвання або відмови від шлюбного договору за весь час його дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 100 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

ОСОБА_1 не доведена наявність зазначених умов, а також, наскільки змінились обставини порівняно з тими, які існували на час укладання шлюбного договору.

Зміна мінімального розміру заробітної плати не може вважатися істотною зміною обставин. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України Про оплату праці (N 108/95-ВР від 24.03.1995) в редакції чинній на час укладання шлюбного договору розмір мінімальної заробітної плати може переглядатися при внесенні змін до закону про Державний бюджет України залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Укладаючи шлюбний договір та визначаючи розмір плати на утримання дружини у разі розірвання шлюбу у співвідношенні до мінімальної заробітної плати, ОСОБА_1 брав на себе певні ризики на випадок зміни мінімального розміру заробітної плати та в момент укладання договору не мав будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого мінімального розміру заробітної плати не настане. А підписуючи вказаний договір, він надавав згоду саме на такі його умови.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як доказ ОСОБА_1 надавав довідку №2 від 10.10.2017 року, згідно якої він з 01.02.2003 року працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю МЕТЕКС-ІНВЕСТ , на даний момент займає посаду директора та його дохід за період з 01.07.2017 року по 30.09.2017 року склав 12 000, 00 грн. (а.с. 36).

Проте апелянт не надав даних щодо його доходу на час укладання шлюбного договору, як змінився його майновий стан з моменту укладання шлюбного договору до вирішення спору судом.

Згідно інформації, наданої Головним управлінням ДФС у Запорізькій області від 20.07.2018 року № 318/1889/18 фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як платник податків 01.02.2012 року та має обсяг доходу за 2012 рік - 92 753,07 грн.; за 2013 рік - 17 563,68 грн.; за 2014рік- 48 195 ,72 грн.; за 2015 рік - 101 245,06 грн. ; за 2016 рік - 365 948,27 грн.; за 2017 рік - 458 778,44 грн. за 1 квартал 2018 року - 234000,00 грн. ( а.с.208-212).

До того ж, враховуючи те, що розмір мінімальної заробітної плати з 2007 року підвищувався неодноразово та положення шлюбного договору є обов'язковими для виконання позивачем та відповідачем, сторони протягом всього часу дії шлюбного договору не скористались своїм правом на відмову від шлюбного договору, визнання його недійсним або зміну умов.

Враховуючи вищенаведене, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для зміни умов шлюбного договору.

Однак ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_1 щомісячно протягом року з часу розірвання шлюбу 20% будь-яких доходів, але не менше чотирьох мінімальних заробітних плат, що відповідає п. 3.4 Шлюбного договору, проте суд стягнув з відповідача 20% будь-яких доходів щомісячно з часу розірвання шлюбу, але не менше чотирьох мінімальних заробітних плат, не зазначивши, що стягнення повинно здійснюватись протягом року.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуюче, що в мотивувальній частині суд обґрунтовано дійшов висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 щомісячно протягом рокуз часу розірвання шлюбу 20% будь-яких доходів, але не менше чотирьох мінімальних заробітних плат, змінити необхідно резолютивну частину рішення суду, зазначивши, що стягнення повинно здійснюватись протягом року.

В частині розірвання шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 рішення суду не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року в цій справі змінити, абзац четвертий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: Стягнути з відповідача ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_2) щомісячно протягом року з часу розірвання шлюбу 20% будь-яких доходів, але не менше чотирьох мінімальних заробітних плат .

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 серпня 2018 року.

Головуючий: Судді: