Рішення

від 28.08.2018 по справі 826/16698/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 серпня 2018 року № 826/16698/17

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши в письмовому порядку за правилами загального провадження адміністративну справу Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛЬМІРА до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю ОЛЬМІРА (далі по тексту - позивач, ТОВ ОЛЬМІРА ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у місті Києві), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0048811404 та №0048821404 від 25.09.2017.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

В судовому засіданні представник позивача Чернишова А.М. підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила суд задовольнити адміністративний позов повністю.

Представник відповідача Негер І.М. проти задоволення позовних вимог заперечувала, про що надала суду відзив на адміністративний позов, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів. Представники сторін заявили клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Так, на підставі положень ч. 3 ст. 194 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем, на підставі наказу Головного Управління ДФС у місті Києві від 10.08.2017 №7649, проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ ОЛЬМІРА з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з TOB Будконсалт Плюс (код 39315010) за червень 2015 року, з TOB Горсан (код 39791208) за серпень 2015 року, з TOB Продтехнолоджи ЛТД (код 39239217) за вересень 2015 року та з ПП Марина-1 (код 32421818) за жовтень 2015 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення:

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за жовтень 2015 року на загальну суму 147 577,00 грн. та встановлено заниження суми податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 513 909,00 грн.

За результатами вищевказаної документальної позапланової виїзної перевірки відповідачем складено акт №602/26-15-14-04-05/35746336 від 31.08.2017.

На підставі висновків акта перевірки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийняті податкові повідомлення-рішення №0048821404 та №0048811404 від 25.09.2017.

Позивач, вважаючи, що вказані рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, що призводить до порушення його прав та інтересів, звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ ОЛЬМІРА та TOB Будконсалт Плюс , TOB Горсан , TOB Продтехнолоджи ЛТД , ПП Марина-1 , мету придбання послуг, обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88), де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 №1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Так, проведеною податковим органом перевіркою встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, 01.06.2015 укладено договір транспортного експедирування, згідно з умовами якого ТОВ Будконсалт Плюс бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок позивача забезпечити організацію та здійснення перевезень вантажу ТОВ ОЛЬМІРА автомобільним транспортом в межах території України.

Також, між ТОВ Будконсалт Плюс та позивачем підписано акт здачі-прийняття робіт №БП-0000066 від 30.06.2015 на суму 50 000,00, в тому числі ПДВ на суму 8 333,33 грн.

Позивач відповідно до платіжного доручення №662 від 22.07.2015, перерахував ТОВ Будконсалт Плюс грошові кошти за експедиційні послуги у сумі 50 000,00 грн., вказане між іншим, підтверджується копією оборотно-сальдовою відомостю по рахунку: 631.

Крім того, між ТОВ Горсан та позивачем укладено договір поставки №38 від 03.08.2015, згідно з яким ТОВ Горсан поставило позивачу білугу балик в'ял., білугу балик х/к, іклач балик х/к, корюшку ікряну, креветки тигрові, марлін філе, камбалу ікряну, вугор, ряпушку в'ялену, судак.

Вказаним товариством були виписані видаткові накладні №1908/121 від 19.08.2015 на суму 57 327,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 554,50 грн., №1808/34 від 18.08.2015 на суму 55 872,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 312,00 грн., №1808/33 від 18.08.2015 на суму 53 497,44 грн., в тому числі ПДВ на суму 8 916,24 грн., №708/14 від 07.08.2015 на суму 33 470,56 грн., в тому числі ПДВ на суму 5 576,43 грн.

Також, між ТОВ Горсан та позивачем підписано акт надання послуг №1307/138 від 13.07.2015 на суму 60 900,00, в тому числі ПДВ на суму 10 150,00 грн., на підставі якого ТОВ Горсан надало позивачу послуги з транспортного експедирування.

Позивач відповідно до платіжних доручень №803 від 13.10.2015, №801 від 13.10.2015, №619 від 19.10.2015, №820 від 23.10.2015, №696 від 03.08.2015, №718 від 18.08.2015, перерахував ТОВ Горсан грошові кошти за товар, послуги та роботи на суму 261 067,00 грн.

Крім того, позивачем надані копії товарно-транспортних накладних №1908/121 від 19.08.2015, №1808/34 від 18.08.2015, №1808/33 від 18.08.2015, №708/14 від 07.08.2015.

01 вересня 2015 року між TOB Продтехнолоджи ЛТД та позивачем укладено договір поставки №19, згідно з яким TOB Продтехнолоджи ЛТД поставило позивачу білугу балик в'ял., білугу балик х/к, білугу кусок г/к, ікра товстолобика в'ял., камбала ікряна в'ял., хек заморожений, сайда заморожена, вугор г/к, корюшка ікряна, марлін філе х/к, ікра трески, ряпушка в'ял., судак в'ял.

Вказаним товариством були виписані видаткові накладні №409/63 від 04.09.2015 на суму 55 196,88 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 199,48 грн., №209/80 від 02.09.2015 на суму 332 128,01 грн., в тому числі ПДВ на суму 55 354,67 грн., №309/51 від 03.09.2015 на суму 56 919,60 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 486,60 грн., №309/52 від 03.09.2015 на суму 55 324,92 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 220,82 грн., на суму 56 506,38 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 417,73 грн.

Позивач відповідно до платіжних доручень №827 від 27.10.2015, №829 від 28.10.2015, перерахував TOB Продтехнолоджи ЛТД кошти за товар, послуги та роботи на суму 556 075,79 грн.

Крім того, позивачем надані копії товарно-транспортних накладних №409/63 від 04.09.2015, №409/61 від 04.09.2015, №309/52 від 03.09.2015, №309/51 від 03.09.2015, №209/80 від 02.09.2015.

Також, 01.09.2015 між ПП Марина-1 та позивачем укладено договір транспортного експедирування, згідно з умовами якого ПП Марина-1 бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок позивача забезпечити організацію та здійснення перевезень вантажу ТОВ ОЛЬМІРА автомобільним транспортом в межах території України.

Між ПП Марина-1 та позивачем підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Ол-0000001 від 31.10.2015 на суму 3 220 000,00 грн, в тому числі ПДВ на суму 536 666,67 грн.

Також, між ПП Марина-1 та позивачем підписано акти виконаних робіт №101 від 31.10.2015, №102 від 31.10.2015, №103 від 31.10.2015, №104 від 31.10.2015, №105 від 31.10.2015, №106 від 31.10.2015, №107 від 31.10.2015, №108 від 31.10.2015, №109 від 31.10.2015, №110 від 31.10.2015, №111 від 31.10.2015, №112 від 31.10.2015, №113 від 31.10.2015, №114 від 31.10.2015, №115 від 31.10.2015, №120 від 31.10.2015, №121 від 31.10.2015, №122 від 31.10.2015, №123 від 31.10.2015, №124 від 31.10.2015, №125 від 31.10.2015, №130 від 31.10.2015, №131 від 31.10.2015, №132 від 31.10.2015, №133 від 31.10.2015, №134 від 31.10.2015, №135 від 31.10.2015, №137 від 31.10.2015.

Отже, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем суду надано докази фактичного здійснення господарських операцій з TOB Будконсалт Плюс , з TOB Горсан , з TOB Продтехнолоджи ЛТД та з ПП Марина-1 , складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

У своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначив, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. №1936/11/13-11).

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем до матеріалів справи залучено сукупність первинних та інших документів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій, зокрема: договір про надання послуг, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, звіт про результати виконаних робіт, які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) чи їх невідповідності з господарською діяльністю позивача, та не свідчать про відсутність у позивача підстав для формування задекларованих позивачем податкових вигод у вказаному періоді.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.

Окрім вказаного вище, податковим органом зроблено посилання на вирок Обухівського районного суду Київської області від 11.04.2016 в кримінальній справі №372/812/16-к з обвинувальним актом відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 КК України.

Суд зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

Зазначеним вироком не окреслено коло суб'єктів господарювання реального сектору економіки з якими здійснювалося лише документальне оформлення господарських операцій без реального їх проведення, відображення фіктивних господарських операцій у податковому та бухгалтерському обліку з метою мінімізації останніми податкових зобов'язань.

В даному вироку позивач відсутній серед переліку підприємств, установ і організацій яким штучно формувався податковий кредит, господарські операції між позивачем та контрагентами в рамках даних кримінальних проваджень не досліджувались. Не надано доказів, що первинні документи, виписані за результатом таких операцій, підписані чи видані неуповноваженими особами, не встановлено, що відповідна посадова особа не видавала будь-яких доручень щодо здійснення господарської діяльності, розпорядження товаром, виконання певних робіт.

Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримувати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами, останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість.

Відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки товарів, адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо.

Також, відповідач посилається на те, що директори ТОВ Продтехнолоджи ЛТД , ТОВ Будконсалт Плюс , ПП Марина-1 дали свідчення, що вони не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємств.

06 січня 2018 року Верховним Судом було прийняте перше рішення у справі №К/9901/1478/18, яким суд підтримав позицію, негативну для платників податків. В своєму рішенні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що всі первинні документи контрагента позивача є неналежними, оскільки ці документи підписані особою, яка в межах кримінальної справи повідомила, що ніякого відношення до вказаного підприємства не мала, фінансово-господарською діяльністю не займалась, адміністративно-розпорядчі функції керівника підприємства не виконувала.

23 січня 2018 року у справі № К/9901/436/18 Верховним Судом підтримано схожу позицію і зазначено, що хоча суд і погоджується з тим, що саме по собі порушення кримінальної справи не є беззаперечним доказом нереальності господарських правовідносин, але той факт, що в податкових накладних, прийнятих до обліку міститься прізвище особи, яка в рамках кримінального провадження повідомила про свою непричетність, підлягає врахуванню судом. А тому підписані цієї особою документи не можуть визнаватись належними.

У рішеннях, вказаних вище, суд чомусь трактує наявність протоколу допиту як доведений факт фіктивності господарської діяльності того чи іншого контрагента. Проте така позиція прямо суперечить положенням КАС України, адже частиною 2 статті 90 процесуального кодексу визначено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Та й сам Кримінально-процесуальний кодекс України в статті 95 визначає, що суд може використовувати лише ті показання, які він безпосередньо сприймав особисто під час судового розгляду. І навпаки, судове рішення не може ґрунтуватися на поясненнях, які були надані слідчому та/або прокурору. Тобто показання чи пояснення, надані директором контрагента під час досудового розслідування, мають бути перевірені судом безпосередньо під час розгляду справи.

Оскільки законодавчо не передбачено обов'язок суду першої інстанції суворо дотримуватись правової позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку про можливість відступлення від правової позиції Верховного Суду.

Отже, суд зазначає, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Окрім того, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Суд зауважує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат.

Відсутність у розпорядженні відповідача документів суб'єкта господарювання або необізнаність відповідача про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 (06.05.2011) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки відображені і у рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18.01.2018 № К/9901/2964/18, № 2а-44807/09/1670.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Викладений висновок підтверджено у рішенні у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у п. 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б .

З аналізу викладеного вбачається, що Європейський суд з прав людини чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знайшов своє продовження у праві Європейського Союзу, зокрема у Шостій Директиві від 17.05.1977 №77/388/EU щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень №0048811404 та №0048821404 від 25.09.2017 протиправним та його скасування, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому, наявні підстави для його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛЬМІРА до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0048811404 від 25.09.2017.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0048821404 від 25.09.2017.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОЛЬМІРА (01135, м. Київ, вул. В.Чорновола, 12, оф. 206, ЄДРПОУ 35746336) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 776,61 грн. (тринадцять тисяч сімсот сімдесят шість гривень 61 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко