Рішення

від 20.08.2018 по справі 902/348/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" серпня 2018 р. Cправа № 902/348/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Комунального закладу П'ятихатський районний центр первинної медико-санітарної допомоги П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області (вул. Прокопенко,13, м. П'ятихатки, Дніпропетровська область, 52100)

до :Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Енерго Технології" (вул. Леніна, 23, с. Журавне, Літинський район, Вінницька область, 22325)

про витребування майна з відповідального зберігання

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.;

представників сторін:

позивача не з'явився;

відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальний заклад П'ятихатський районний центр первинної медико-санітарної допомоги П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Грін Енерго Технології про витребування майна з відповідального зберігання на суму 44 000,00 грн. та стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання в сумі 13 200,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 14.12.2016р між Комунальним закладом П'ятихатський районний центр первинної медико-санітарної допомоги П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області (Депонент) та Товариством з обмеженою відповідальністю Грін Енерго Технології (Виконавець) було укладено договір № 1-12 відповідального зберігання паливних брикетів, за умовами якого Депонент, за актом прийому-передачі, передає, а Виконавець приймає на відповідальне безвідплатне зберігання майно відповідно до переліку у Додатку № 1, і за першою вимогою Депонента зобов'язується повернути майно. Пунктом 7.1. Договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.01.2017р.

Свої зобов'язання за Договором Позивач виконав в повному обсязі, передавши товар у відповідальне зберігання відповідно до акту прийому-передачі майна. Тоді як Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, передане на зберігання майно не повернув, на претензію про повернення майна не відреагував.

Невиконання Відповідачем зобов'язань за Договором стало підставою звернення до суду з позовом про витребування майна та нарахування неустойки, обумовленої в п. 4.3. Договору.

Ухвалою суду від 20.04.2017р за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/348/17 з призначенням судового засідання на 17.05.2017р.

17.05.2017р до суду надійшов відзив б/н від 12.05.2017р на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню. Стверджує, що між Позивачем та Відповідачем ніколи не укладалися жодні договори, в тому рахунку і договір, що вказаний в позовній заяві, і відповідно до не передавалося на зберігання ніякого майна, в тому рахунку і за актом приймання-передачі, на який посилається Позивач. Заперечує підписання директором товариства ОСОБА_1 договору № 1-12 відповідального зберігання паливних брикетів від 14.12.2016р та акту приймання-передачі від 14.12.2016р.. Стверджує, що Позивачем не доведено факту передачі майна на зберігання, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 17.05.2017р розгляд справи було відкладено на 22.06.2017р.

Ухвалою суду від 22.06.2017р. у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі до закінчення проведення судової почеркознавчої експертизи і отримання висновку цієї експертизи судом або повернення суду даної судової справи.

Ухвалою суду від 31.07.2017р, за результатами розгляду клопотання завідувача Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 4153/4154/17-21/711 від 13.07.2017р, зобов'язано сторони по справі надати суду для спрямування на дослідження експертній установі додаткові документи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 21 листопада 2017 року, відповідно до автоматизованого розподілу справ, справу №902/348/17 передано на розгляд судді Матвійчуку В.В., в зв'язку з тим, що указом Президента України від 10.11.2017р. за №357/2017 головуючого суддю Білоуса В.В. призначено на посаду судді Касаційного господарського суду Верховного суду України.

Ухвалою суду від 22.11.2017р справу № 902/348/17 прийнято до провадження.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, котрим ГПК України викладено в новій редакції. У відповідності до п. п. 9 п. 1 Розділу XI Перехідних Положень ГПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією ГПК України.

Ухвалою суду від 15.01.2018р, з метою з'ясування причин невиконання сторонами вимог ухвали суду від 31.07.2017р щодо надання додаткових документів, провадження у справі поновлено. Прийнято рішення здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 13.02.2018р.

Ухвалою суду від 13.02.2018р провадження у справі зупинено до на час проведення експертизи. Матеріали справи №902/348/17 направлено до Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду від 22.06.2017р.

Ухвалою суду від 31.05.2018р провадження у справі поновлено з призначенням підготовчого засідання на 26.06.2018р.

За результатами судового засідання 26.06.2018р, судом, за клопотанням представника позивача, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 19.07.2018р.

Ухвалою суду від 19.07.2018р закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 20.08.2018р.

На визначену судом дату представники сторін не з'явились. Причини неявки суду не повідомили, хоча про дату час та місце судового засідання повідомлялися ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 20.08.2018 р. прийнято судове рішення.

Розглянувши матеріали справи, в тому рахунку висновок експерта № 1441/1442/18-21 від 11.05.2018р, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вказує позивач, 14 грудня 2016 року між Комунальним закладом П'ятихатський районний центр первинної медико-санітарної допомоги П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області (за договором Депонент) та Товариством з обмеженою відповідальністю Грін Енерго Технології (за договором Виконавець) укладено договір № 1-12 відповідального зберігання. (надалі Договір)

Згідно з предметом Договору Депонент, згідно до акту приймання-передачі, передає, а Виконавець приймає на відповідальне безвідплатне зберігання майно відповідно до переліку у Додатку № 1, що є невід'ємними частинами Договору.

Відповідно до розділу 2 Договору, виконавець зобов'язаний: прийняти всі необхідні міри для забезпечення зберігання майна в належному стані в період дії цього Договору; нести відповідальність за втрату або ушкодження майна Депонента, що знаходить у нього, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від Депонента до закінчення терміну його зберігання; повернути майна Депоненту по першій вимозі.

Відповідно до розділу 3 Договору Депонент зобов'язаний: надати Виконавцю майно в день підписання цього Договору; Депонент має право у будь-який час вимагати у Виконавця повністю або частково майно, яке знаходиться на зберіганні.

Згідно з п. 7.1. Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.01.2017р.

За доводами Позивача, на виконання зобов'язань за Договором останній передав, а Відповідач прийняв на відповідальне зберігання обумовлене Договором майно, а саме: паливні брикети в кількості 22 тони, за ціною 2 000,00 грн за 1 тону, на загальну суму 44 000,00 грн, про що між сторонами підписано акт приймання-передачі від 14.12.2016р.

Проте, як зазначив Позивач, свої договірні зобов'язання щодо повернення майна з відповідального зберігання Відповідач не виконав.

В претензії № 151 від 02.02.2017р, яка отримана Відповідачем 10.02.2017р., Позивач вимагав негайно, протягом п'ятиденного строку, повернути майно передане у відповідальне зберігання.

Проте, відповіді на претензію Відповідач не надав, майна з відповідального зберігання не повернув, у зв'язку з чим Позивач звернувся до суду з позовом про витребування майна та стягнення з Відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язання в розмірі 13 200,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, спростовує факт підписання ним Договору відповідального зберігання № 1-12 від 14.12.2016р та акту приймання-передачі від 14.12.2016р.

З аналізу матеріалів справи та накладних, які містяться в матеріалах справи, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до норм ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ст. 938 ЦК України).

За приписами ст.946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Статтею 948 ЦК України встановлений обов'язок поклажодавця забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Згідно ст.953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Нормами ст.937 ЦК України визначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу, і письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Враховуючи обставини справи та те, що Відповідач заперечував факт підписання Договору відповідального зберігання № 1-12 від 14.12.2016р, на виконання якого виник даний спір, а також заперечує факт отримання товару на зберігання за актом приймання-передачі від 14.12.2016р, суд, з метою встановлення справжності підпису директора ОСОБА_1 на наданих до суду Позивачем документах, ухвалою суду від 22.06.2017, призначив по справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, попередивши експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

Господарський суд зазначає, що за положеннями ст. 73 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта є одним із засобів доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження (ст. 3 Закону України "Про судову експертизу").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява №61679/00) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Встановивши, що експертне дослідження проведено відповідно до Закону України "Про судову експертизу" кваліфікованими судовим експертом, висновок експерта відповідає вимогам, встановленим ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, сторонами будь-яких заперечень щодо висновку експерта не подано, господарський суд, оцінивши висновок за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність цього висновку, а відтак приймає його в якості належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу у розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд враховує, що згідно норм Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. (ч. 1 ст. 181).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст.179).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Таким чином, підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого у письмовій формі. Наявність підпису свідчить про волевиявлення сторони договору і саме волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину.

За змістом ст. ст. 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу).

За змістом п. 7.1. Договору відповідального зберігання № 1-12 від 14.12.2016р, останній набирає чинності з моменту підписання.

Відповідно до тексту Договору його підписано зі сторони Виконавця директором ТОВ Грін Енерго Технології ОСОБА_1

Разом з цим, згідно експертного висновку № 1441/1442/18-21 від 11.05.2018р підписи від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю Грін Енерго Технології ОСОБА_1 на документах: Договорі відповідального зберігання №1-12 від 14.12.2016р та Акті приймання-передачі майна від 14.12.2016р виконані не самим ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1

Обставини стосовно того, що підпис від імені ОСОБА_1 на Договорі відповідального зберігання №1-12 від 14.12.2016р, виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою, не спростовуються іншими у справі доказами, у зв'язку з чим господарський суд приймає такий висновок судового експерта як належний доказ, який підтверджує встановлені у висновку обставини.

Таким чином, Договір підписано зі сторони Відповідача невстановленою особою, повноваження якої на укладання відповідного Договору матеріалами справи не підтверджуються.

При цьому судом враховано, що печатка лише слугує доказом дійсності підпису, проте не волевиявлення, та її наявність не визначає таких обов'язкових реквізитів, як посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення і не замінює відповідного підпису.

З підстав викладеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджується укладення Договору відповідального зберігання № 1/12 від 14.12.2016р, витребування майна за яким є предметом позову.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. №11 " Про деякі питання визнання правочинів ( господарських договорів ) недійсними " передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України ). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

За доводами Позивача, на виконання Договору між сторонами підписано Акт приймання-передачі майна від 14.12.2016р.

Водночас, як зазначено судом вище згідно експертного висновку № 1441/1442/18-21 від 11.05.2018р, підпис від імені ОСОБА_1 на акті приймання-передачі майна від 14.12.2016р виконано не самим ОСОБА_1

При цьому позивачем не надано суду інших доказів, які б підтверджували вчинення відповідачем дій з схвалення Договору відповідального зберігання № 1/12 від 14.12.2016р.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта ( виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На підставі статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Разом з тим суд зважає, що звертаючись з позовом про витребування майна, позивачем не надано доказів права власності на майно, яке є предметом Договору відповідального зберігання № 1/12 від 14.12.2016р.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши у сукупності зібрані у справі письмові докази, пояснення представників сторін та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог з зазначених позивачем підстав, оскільки позивачем не доведено належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. В позові відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом

з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено та підписано 30 серпня 2018 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Прокопенко,13, м.П'ятихатки, Дніпропетровська обл., П'ятихатський район, 52100);

3 - відповідачу (вул. Леніна, 23 с. Журавне, Літинський р-н, Вінницька обл., 22325)