Постанова

від 27.08.2018 по справі 910/558/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2018 р. Справа№ 910/558/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю МАРІО-ІНВЕСТ

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018

у справі №910/558/18 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МАРІО-ІНВЕСТ

до Товариства з обмеженою відповідальністю САНТРЕЙД

про стягнення 535 818,24 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МАРІО-ІНВЕСТ (надалі - ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю САНТРЕЙД (надалі - ТОВ САНТРЕЙД ) про стягнення 535 818,24 грн, з яких 296 144,64 грн неустойки та 239 673,60 грн штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за контрактом на поставку насіння соняшнику № 16/40 від 17.12.2016.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції суд прийняв до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 487 528,93 грн, з яких 269 455,33 грн неустойки та 218 073,60 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/558/18 у задоволенні позову ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ відмовлено повністю, повернуто з Державного бюджету України суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 724,33 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що за умовами контракту кінцевим строком поставки товару є 25.12.2016 включно, а тому позивач знав і міг знати, що на вказану дату відповідач недопоставив йому товар; у п. 6.3 контракту встановлено строк повідомлення про порушення умов даного контракту, який складає 90 днів з дати поставки товару, однак, позивач у вказаний строк відповідних повідомлень на адресу відповідача не направив, чим порушив умови контракту та приписи ст. 688 Цивільного кодексу України; пункти 7.3. та 7.5. контракту, якими встановлено порядок нарахування штрафних санкцій, не можуть бути застосовані для будь-яких розрахунків неустойки та штрафу, оскільки не визначають з яких сум вказані санкції будуть нараховуватись.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт зазначав, що умови контракту не містять жодного положення, на підставі якого відповідач може бути звільненим від виконання взятих на себе зобов'язань за контрактом або від застосування до нього заходів майнової відповідальності за таке невиконання (неналежне виконання) у зв'язку з неповідомленням його покупцем про порушення ним умов контракту; в порушення вимог ч. 1 ст. 688 Цивільного кодексу України суд не врахував недоведення відповідачем тих обставин, що неотримання ним вказаного повідомлення спричинило неможливість задоволення вимог позивача або спричинить витрати, які перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення позивачем про порушення умов договору; відсутність факту звернення з претензіями до відповідача про недопоставку товару не позбавляє позивача можливості звернутися до суду за захистом свого права; допущена сторонами технічна описка в п. 7.3., 7.5. контракту не впливає на можливість ідентифікувати ціну та вартість товару за договором, оскільки такі дані зазначені в п. 4.2. та 4.3. контракту відповідно.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/558/18, встановлено ТОВ САНТРЕЙД строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що позивачем не заявлено вимогу про зобов'язання виконати умови договору, що свідчить про відсутність заінтересованості позивача в поставці товару за контрактом, а тому відсутня необхідність доведення відповідачем неможливості задоволення вимог позивача в частині поставки товару; з огляду на встановлений умовами контракту кінцевий строк поставки товару, позивач знав і міг знати, що на вказану дату відповідач поставив йому товар меншої кількості, таким чином судом було правильно встановлено, що термін звернення позивача з претензіями до відповідача сплив на дату подачі позовної заяви; позивач не вимагає виконання умов договору в частині допоставки товару, що звільняє відповідача від застосування заходів майнової відповідальності; п. 7.3. та п. 7.5. контракту, якими встановлено порядок нарахування штрафних санкцій, не можуть бути застосовані для будь-яких розрахунків неустойки та штрафу, оскільки не визначають сум, з яких вказані санкції будуть нараховуватись; обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права відповідачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/558/18 призначено на 16.07.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, в розгляді справи №910/558/18 оголошено перерву до 27.08.2018.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/558/18 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

27.08.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 17.12.2016 між ТОВ САНТРЕЙД (у тексті договору - постачальник) та ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ (у тексті договору - покупець) було укладено контракт на поставку насіння соняшнику № 16/40 (надалі - контракт/договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, передбачених даним контрактом, постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця насіння соняшнику врожаю 2016 року (надалі - товар), а покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар.

Відповідно до п. 3.1. контракту постачальник поставляє товар на умовах СРТ перевезення оплачено до (місце зазначене) Філія Олсідз Блек Сі Олійно-екстрактний завод, Одеська область, Комінтернівський район, територія Визирської сільської ради, 2-ий км автодороги на морський торгівельний порт Южний буд. 2 б (надалі - склад покупця), згідно Інкотермс в редакції 2010 року, за винятком застережень прямо передбачених договором.

У п. 3.2. контракту зазначено, що товар за даним контрактом постачається залізничним транспортом. За письмовою домовленістю сторін товар за цим контрактом може поставлятись автомобільним транспортом. Товар за даним контрактом постачається окремими частинами (частина товару) в строк з 17.12.2016 по 25.12.2016 включно. Кількість кожної окремої частини товару дорівнює кількості товару прийнятого покупцем на складі покупця протягом 1 календарного дня.

Кількість товару становить 200,00 (двісті) метричних тонн (надалі - МТ) +/-10% за вибором покупця (п. 4.1 контракту).

Загальна вартість товару, що постачається згідно з даним контрактом складає 2 160 000,00 грн, з ПДВ +/-10% (п. 4.3 контракту).

Згідно з п. 9.1 контракту, даний контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 березня 2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним контрактом. При цьому, положення п.п. 9.10. та 9.11. даного контракту діють протягом трьох років з дати поставки товару.

Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем було передано, а позивачем прийнято товар у загальній кількості 99,04 МТ на загальну суму 1 053 379,16 грн, що підтверджується видатковими накладними №41 від 17.12.2016, №42 від 24.12.2016, №43 від 23.12.2016 (а.с. 21, 24, 27) та відповідними актами перерахунку ціни (а.с. 22, 25, 28).

Позивачем, в свою чергу, оплачено поставлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 176 від 10.01.2017, №128 від 04.01.2017, №113 від 29.12.2016, № 212 від 19.01.2017, №211 від 19.01.2017, №210 від 19.01.2017 (а.с. 14-19).

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, мотивовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором, а саме, станом на час звернення до суду з даним позовом недопоставив позивачеві товар у кількості 100,96 МТ на загальну суму 1 090 368,00 грн.

У зв'язку з порушенням умов договору позивач вважає, що в нього виникло право на нарахування штрафних санкцій у вигляді неустойки згідно з п. 7.3. контракту та штрафу згідно з п. 7.5. контракту на загальну суму 487 528,93 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно визначив, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, за умовами якого, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ САНТРЕЙД та ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ вищевказаного договору було спрямоване, зокрема, на отримання останнім товару у кількості, визначеній умовами договору, та відповідного обов'язку відповідача здійснити його поставку позивачеві своєчасно та у повному обсязі.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 662 ЦК України передбачено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У п. 4.1 контракту сторони погодили, що кількість товару становить 200,00 МТ +/-10% за вибором покупця.

Таким чином, визначення остаточної кількості товару фактично покладено на розсуд покупця (позивача) за його вибором.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази здійснення покупцем відповідного вибору щодо поставки товару +/-10%, а тому відповідач зобов'язаний був здійснити поставку товару у кількості, визначеній у п. 4.1 контракту, а саме - 200,00 МТ.

Однак, з наявних матеріалів справи вбачається та визнається сторонами у справі, що відповідач поставив погоджений контрактом товар лише в кількості 99,04 МТ, тобто, як правильно стверджує позивач, ТОВ САНТРЕЙД недопоставило ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ товар у кількості 100,96 МТ (200 МТ - 99,04 МТ), що з урахуванням п. 4.2 контракту, становить загальну суму у розмірі 1 090 368,00 грн (100,96 МТ х 10 800,00 грн).

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2. контракту сторони визначили, що товар постачається окремими частинами (частина товару) в строк з 17.12.2016 по 25.12.2016 включно.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, кінцевим строком поставки товару є 25.12.2016 включно.

Разом з тим, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов неправильного висновку про наслідки невиконання позивачем обов'язку щодо повідомлення відповідача про порушення умов контракту відповідачем, а саме п. 6.3 контракту та недотримання позивачем вимог ч. 1 ст. 688 ЦК України.

Так, відповідно до вказаної норми покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У п. 6.3. контракту сторони встановили, що строк повідомлення про порушення постачальником умов даного контракту щодо кількості та/або якості товару складає 90 (дев'яносто) днів з дати поставки товару.

Аналізуючи вимоги чинного законодавства та умови укладеного між сторонами контракту, колегія суддів зазначає, що сторонами не визначено порядок та спосіб повідомлення покупцем (позивачем) постачальника (відповідача) про необхідність поставки продукції у кількості, передбаченій пунктом 4.1 договору, а також наслідки не направлення такого повідомлення на адресу відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 688 ЦК України, якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання покупцем цього обов'язку, встановлені частиною першою цієї статті.

Отже, продавець повинен задовольнити вимоги покупця навіть у тому випадку, якщо той не повідомив його про порушення у строки, встановлені ч. 1 вказаної статті, якщо він знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Сукупність доказів у справі вказує на те, що відповідач знав про поставку ним товару на користь позивача за контрактом в меншій кількості, ніж передбачено умовами п. 4.1. контракту, про що свідчать підписані ним первинні документи, а тому неповідомлення позивачем про порушення вказаних умов договору не має істотного значення для правильного вирішення даного спору та не може бути підставою для звільнення відповідача від застосування до нього майнової відповідальності.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 688 ЦК України, у разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

Однак, відповідачем не було доведено, що неотримання повідомлення про порушення ним умов контракту спричинило неможливість задоволення вимог позивача або спричинить витрати, що перевищують його витрати у разі здійснення позивачем своєчасного повідомлення.

Крім того, як правильно зазначає апелянт, не є об'єктивно можливим направити повідомлення постачальнику про порушення умов контракту щодо якості, комплектності, тари, упаковки, кількості товару, якщо такий товар не був поставлений покупцеві, тобто товар не міг бути оглянутий покупцем задля встановлення його відповідності умовам договору.

Так, навіть у п. 6.3 контракту, на який посилається відповідач, встановлено строк повідомлення про порушення постачальником умов даного контракту щодо кількості та/або якості товару, який відраховується саме з дати поставки такого товару.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставним посилання відповідача на ту обставину, що не зважаючи на те, що останній знав про порушення ним умов договору та нездійснення ним поставки товару в визначеній договором кількості, його має бути звільнено від відшкодування передбачених умовами договору штрафних санкцій, оскільки він не отримав поштового повідомлення про порушення ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару позивачеві, останній на підставі п.п. 7.3, 7.5 контракту заявив вимоги про стягнення штрафної неустойки у розмірі 269 455,33 грн за період з 26.12.2016 по 04.12.2017 та штрафу у розмірі 218 073,60 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому, з вказаної норми вбачається, що пеня також може обчислюватися у розмірі певного відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, тобто ГК України, на відміну від ЦК України, не пов'язує нарахування пені лише з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На переконання колегії суддів, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором неустойки, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки відповідно до статті 230 ГК України останні є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 08.082018 у справі № 908/1843/17.

Відповідно до п. 7.3 контракту, у випадку несвоєчасної поставки товару згідно з умовами даного контракту постачальник сплачує покупцеві штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який вона нараховується, від загальної вартості непоставленої (або несвоєчасно поставленої) партії товару, визначеної згідно з п.п. 3.2. та 3.3. даного контракту, за кожен день прострочення.

Згідно з п. 7.5 контракту, у випадку поставки неякісного товару та/або несвоєчасної поставки товару, та/або поставки товару в меншій кількості, ніж передбачено даним контрактом або відповідною додатковою угодою до нього, та/або неповної передачі покупцеві товаросупровідної документації, покупець вправі застосувати до постачальника оперативно-господарську санкцію в вигляді притримання оплати товару до моменту усунення постачальником відповідного порушення та стягнути з постачальника додатково штраф у розмірі 20% від вартості товару визначеної згідно з п.п. 3.2. та 3.3. даного контракту.

Приймаючи рішення у даній справі та відмовляючи в позові, місцевий господарський суд, крім іншого, погодився з доводами відповідача про неможливість застосування пунктів 7.3. та 7.5 контракту для будь-яких розрахунків неустойки та штрафу, оскільки такі містять посилання на п. 3.2. та 3.3. договору, які не визначають вартість товару відповідно до умов договору, тобто не визначають з яких сум вказані штрафні санкції будуть нараховуватись, зауваживши, що зміни в п.п. 7.3. та 7.5 контракту сторонами не вносились.

Однак, колегія суддів такі висновки суду першої інстанції вважає помилковими, а доводи відповідача безпідставними, з огляду на те, що з умов контракту вбачається, що вартість товару була визначена сторонами в пунктах 4.2 та 4.3 контракту.

Відповідно до наданих позивачем пояснень, укладаючи та підписуючи контракт, сторонами була допущена технічна описка в пунктах 7.3, 7.5., 7.6. контракту, а саме, замість п. 4.2. та п. 4.3. були зазначені п. 3.2. та п. 3.3 відповідно.

При цьому, на переконання колегії суддів, технічна описка в пунктах 7.3., 7.5., 7.6. контракту не впливає на можливість ідентифікувати ціну та вартість товару за договором, а також визначити суму невиконаної відповідачем частин зобов'язань, оскільки відповідні дані зазначені в п. 4.2 та п. 4.3. контракту відповідно.

Здійснивши аналіз та правову оцінку вказаних умов контракту, враховуючи обставини його виконання сторонами, з огляду на те, що відповідачем не поставлено товар у визначений договором строк до 25.12.2016 включно, у кількості 100,96 МТ, вартістю 1 090 368,00 грн, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафної неустойки за період з 26.12.2016 по 04.12.2017, колегія суддів встановила, що її розмір є більшим та становить 270 188,77 грн.

Разом з тим, враховуючи те, що суд, приймаючи рішення, позбавлений права виходити за межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафної неустойки підлягає задоволенню у заявленому ним розмірі, у сумі 269 455,33 грн.

При цьому, доводи відповідача про нарахування позивачем неустойки з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме, за період, що становить більше шести місяців, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 232 ГК України, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування неустойки з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Згідно з п. 7.7 контракту сплата неустойки, встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання обов'язків, та відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням умов даного договору, не звільняє винну сторону від виконання своїх обов'язків за даним договором. Штрафна неустойка сплачується постачальником до повного виконання ним своїх зобов'язань за даним договором.

Отже, сторонами в п. 7.7. договору, погоджено інший строк нарахування неустойки, ніж встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме, до повного виконання ним своїх зобов'язань за даним договором.

Крім того, як було зазначено вище, згідно з п. 7.5 контракту у випадку, зокрема, несвоєчасної поставки товару та/або поставки товару в меншій кількості, ніж передбачено даним договором покупець вправі застосувати до постачальника штраф у розмірі 20% від вартості товару, визначеної згідно з п.п. 3.2, 3.3 даного контракту.

Таким чином, 20% штрафу має нараховуватись на загальну вартість товару за даним контрактом, яка відповідно до п. 4.3 контракту становить 2 160 000,00 грн.

Разом з тим, враховуючи, що позивач розрахував розмір штрафу виходячи лише з вартості недопоставленого товару на суму 1 090 368,00 грн, тобто на суму меншу, ніж визначено умовами договору, а суд, приймаючи рішення, позбавлений права виходити за межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягає задоволенню у заявленому ним розмірі, у сумі 218 073,60 грн (1 090 368,00 грн х 20 / 100%).

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем штрафних санкцій на суму, яка включає ПДВ, посилаючись на п. 185.1, п. 188.1 Податкового кодексу України та зазначаючи, що суми штрафних санкцій не включаються до бази оподаткування ПДВ, оскільки відповідач помилково ототожнює правову природу суми штрафних санкцій, що не включається до бази обкладання ПДВ з можливістю нарахування штрафних санкцій, виходячи з вартості товару з урахуванням ПДВ.

Також колегія суддів вважає безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Однак, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів існування виняткових обставин, які могли б бути достатньою підставою для зменшення штрафних санкцій.

При вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, суд повинен враховувати інтереси обох сторін.

Беручи до уваги вищенаведені обставини справи у їх сукупності, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову, а саме, стягнення з ТОВ САНТРЕЙД на користь ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ 487 528,93 грн штрафних санкцій, з яких 269 455,33 грн неустойки та 218 073,60 грн штрафу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-3 частини 1 статті 277 ГПК України, є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, вважає апеляційну скаргу ТОВ МАРІО-ІНВЕСТ такою, що підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/558/18 -скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

При цьому, розглянувши подане позивачем разом із заявою про зменшення розміру позовних вимог клопотання про повернення переплаченої суми судового збору у розмірі 724,33 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у розмірі 8 037,27 грн згідно платіжного доручення № 2459 від 06.12.2017 (а.с. 45).

В порядку ст. 46 ГПК України позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, що була прийнято судом, й відповідно мала місце нова ціна позову, а саме, 487 528,93 грн, яка відповідно має оплачуватись судовим збором у розмірі 7 312,93 грн.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частиною 6 статті 238 ГПК України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності повернення позивачеві суми зайво сплаченого судового збору у розмірі 724,33 грн.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МАРІО-ІНВЕСТ на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/558/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/558/18 скасувати.

3. Постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю САНТРЕЙД (01004, м. Київ, вул. Крутий узвіз, будинок 6/2-А; ідентифікаційний код 37663292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МАРІО-ІНВЕСТ (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, будинок 15/15/6 літ.1, офіс 407; ідентифікаційний код 39077437) 487 528 (чотириста вісімдесят сім тисяч п'ятсот двадцять вісім) грн 93 коп. штрафних санкцій та 7 312 (сім тисяч триста дванадцять) грн 93 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю МАРІО-ІНВЕСТ (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, будинок 15/15/6, літ. 1, офіс 407; ідентифікаційний код 39077437) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 724 (сімсот двадцять чотири) грн 33 коп., перерахованого платіжним дорученням № 2459 від 06.12.2017, оригінал якого залишено в матеріалах справи.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю САНТРЕЙД (01004, м. Київ, вул. Крутий узвіз, будинок 6/2-А; ідентифікаційний код 37663292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МАРІО-ІНВЕСТ (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, будинок 15/15/6 літ.1, офіс 407; ідентифікаційний код 39077437) 10 969 (десять тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн 40 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

8. Матеріали справи №910/558/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.08.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська