Постанова

від 30.08.2018 по справі 826/1367/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1367/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Мєзєнцева Є. І.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

представника позивача Коржа М. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу приватного підприємства Арт-Інтер'єр на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2018 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення не зазначений, дата складання повного тексту не зазначена) у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Арт-Інтер'єр до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ПП Арт-Інтер'єр звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2017 р. № 9452615141 та № 9462615141.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2018 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що відповідачем не надано на виконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України жодних письмових доказів на підтвердження правомірності оскаржуваних ППР.

Також апелянт наголошує про помилковість висновків суду першої інстанції в частині відсутності конкретизації послуг, оскільки чинним законодавством для такого виду договорів вимога щодо конкретизації не передбачена. В свою чергу, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) містять назву послуг.

Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції було проігноровано банківські виписки, долучені до матеріалів справи, що підтверджують факт оплати контрагентам та контрагентами послуг.

На думку апелянта, види послуг, що були предметом договорів з ТОВ Касторс не потребували жодних основних засобів та виробничих потужностей, а трудові ресурси могли бути залучені на підставі разових трудових угод.

Апелянт також вважає, що протоколи допиту свідків в рамках кримінального провадження не можуть бути нвлежними та допустимими доказами у даній справі, позаяк оцінка цим доказам може бути надана виключно у вироку, докази є очевидно недопустимими у зв'язку з порушенням органом досудового розслідування процедури їх отримання, та не мають жодного значення дл справи, так як підписантом первинної документації від імені ТОВ Касторс є Гончаров Д. О., а не допитані свідки.

До Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 16.07.2018 р. за вх. № 23393, в якому відповідач з посиланням на норми податкового законодавства зазначає, що до перевірки не було надано договорів з ТОВ Касторс , у зв'язку з чим неможливо було встановити предмет договору та його істотні умови. Акти надання послуг та здачі-прийняття робіт не визначають детального змісту господарської операції, а лише містять перелік робіт.

Також відповідач зазначив, що відсутність актів списання матеріалів, карток складського обліку матеріалів, калькуляції, звітів про рух матеріальних цінностей на складі, здавальних накладних для обліку випуску готових виробів з виробництва не дає змоги встановити наявність матеріалів, з яких було виготовлено макети та стенди.

Крім того, відповідач зауважив про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Касторс у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням, невідповідність придбаних контрагентом позивача матеріалів наданим послугам, відсутність у ТОВ Касторс основних послуг та виробничих потужностей, наявність кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 32015100110000263.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, особу, що з'явилася, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, у період із 28 вересня 2017 року по 19 жовтня 2017 року, на підставі наказів від 31 серпня 2017 року № 8446 та від 06 жовтня 2017 року № 10283, направлень від 28 вересня 2017 року № 1055/26-15-14-01-03, № 1056/26-15-14-01-03, № 3313/26-15-14-03-02, № 2259/26-15-14-06-04, № 6151/26-15-14-09 відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, валютного законодавства за період із 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період із 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої 26 жовтня 2017 року складено акт № 461/26-15-14-01-03/32105572.

Згідно з висновками акту перевірки встановлено:

- заниженння ПДВ за грудень 2014 року у розмірі 133717, 00 грн, що є порушенням пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України;

- заниження податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 120345, 00 грн, що є порушенням пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України.

На підставі акту перевірки, 14 листопада 2017 року контролюючим органом складено податкові повідомлення-рішення:

- № 9452615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 133717, 00 грн за основним платежем та нараховано 33429, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- № 9462615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 120345, 00 грн за основним платежем та нараховано 30086, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 44.1, 44.2 статті 44 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платники податку на прибуток підприємств, прибуток яких оподатковується за ставкою нуль відсотків і які відповідають критеріям, визначеним пунктом 154.6 статті 154 цього Кодексу, та платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об'єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику.

Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

На підставі п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996) підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно частини 2 статті 3 цього Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України, зазначеними вище.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Така правова позиція викладена в постанові ВС від 26.06.2018 р. у справі № 2а-12290/12/2670.

За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо беззаперечного обов'язку відповідача доводити правомірність оскаржуваних рішень щодо будь-яких обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що докази на підтвердження відсутності реальності господарських операцій не можуть мати матеріальної форми, в той час як у даному специфічному виді спору позивач повинен спростувати доводи відповідача про відсутність тих чи інших підтверджень реальності господарських операцій їх наявністю або арґументованими доводами про правомірність їх відсутності.

В розумінні ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач повинен довести підставність своїх висновків, викладених в акті перевірки, таких, наприклад, як відсутність основних фондів, потужностей та трудових ресурсів у контрагента позивача, анулювання свідоцтва платника податку ТОВ Касторс , наявність показань свідків, ненадання до перевірки господарських договорів, неможливість проведення зустрічної звірки тощо.

В той же час, на позивача покладено обов'язок по доведенню реальності господарських операцій в тому числі, але не виключно, первинною документацією, яку позивач зобов'язаний зберігати відповідно до імперативних вимог п. 44.1 ст. 44 ПК України.

Так в матеріалах справи наявні копії договорів про надання послуг, укладених між позивачем та ТОВ Касторс :

- від 27 листопада 2014 року № 1/27.11.2014 (а. с. 91 - 92 Т 1);

- від 27 листопада 2014 року № 2/27.11.2014 (а. с. 94 - 96 Т. 1);

- від 28 листопада 2014 року № 1/28.11.2014 (а. с. 98 - 99 Т. 1);

- від 28 листопада 2014 року № 2/28.11.2014 (а. с. 101 - 102 Т. 1);

- від 01 грудня 2014 року № 25/12-14 (а. с. 104 - 106 Т. 1).

За умовами вказаних договорів, ТОВ Касторс , як виконавець, зобов'язалося виконати власними та залученими силами, за завданням і за рахунок замовника, яким є позивач, відповідні роботи (макетні роботи, роботи по монтажу, роботи по розробці дизайн-проекту, електромонтажні роботи, роботи по встановленню, монтажу та зборці меблів), а замовник - прийняти виконану роботу та оплатити виконавцю її вартість на умовах і в порядку, передбачених такими договорами.

На підтвердження виконання умов перелічених вище договорів позивачем надано копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а. с. 93, 97, 100, 103, 107 Т. 1), карток рахунків 631 (а. с. 113 - 115 Т. 1).

Як зазначено позивачем, вказані договори було укладено на виконання господарських зобов'язань перед ТОВ Епіцентр К , взятих на себе позивачем на підставі договорів поставки від 20 жовтня 2014 року № 20/10, від 10 листопада 2014 року № 10/11 та від 21 листопада 2014 року № 21/11, за умовами яких виконавець зобов'язався розробити, виготовити і передати у власність замовника товар, а замовник - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах таких договорів.

Відповідно до пункту 1.2 договорів поставки, предметом постачання є товар, який спроектований та виготовлений у відповідності з технічним завданням замовника (додатки №1 до специфікацій).

Підтвердженням передачі товару є видаткові накладні.

Згідно з пунктом 3.1 договорів поставки, виконавець після отримання авансу протягом тридцяти календарних днів повинен виготовити, доставити товар та виконати монтажні роботи.

На підтвердження господарських відносин з ТОВ Епіцентр К позивачем надані копії договорів (а. с. 116 - 118, 122 - 124, 129, 131 Т. 1), специфікацій (а. с. 119, 125 - 126, 132 - 133 Т. 1), рахунків - фактур (а. с. 120, 127, 134 Т. 1), карток рахунку 361 (а. с. 136 - 141 Т. 1), дизайну проекту (а. с. 142 - 212 Т. 1).

Як зазначено позивачем в апеляційній скарзі, ним до адміністративного позову було долучено також копії платіжних доручень, наявність яких суд першої інстанції не взяв до уваги та оцінку цим доказам не надав.

Перевірши вказаний довод апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що в матеріалах справи наявні виключно картки рахунку 631 сформовані позивачем (а. с. 113 - 115 Т. 1).

В цих картках міститься посилання на банківські виписки № БВ-0000025 ВІД 06.02.2015 р., № БВ-0000031 від 12.02.2015 р., № БВ-0000038 від 25.02.2015 р., № БВ-0000009 від 21.01.2015 р., № БВ-0000010 від 22.01.2015 р., № БВ-0000019 від 30.01.2015 р., № БВ-0000031 від 12.02.2015 р., № БВ-0000235 від 25.12.2014 р., № БВ-0000007 від 19.01.2015 р.

У відповідності до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні від 05.04.2001 р. № 2346-III платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

За цих обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи первинних документів на підтвердження оплати придбаних позивачем послуг, оскільки картки рахунку 631 не підтверджують такої оплати, так як є недопустимим доказом у справі.

Щодо доводів апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції в частині відсутності конкретизації послуг, оскільки чинним законодавством для такого виду договорів вимога щодо конкретизації не передбачена, колегія суддів зазначає таке.

У відповідності до частин 1, 3 ст. 90 КАС Україени суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Предметом даного спору є реальність господарських операцій позивача з ТОВ Касторс .

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так з наявних в матеріалах справи договорів вбачається, що контрагент позивача взявся за виконання зобов'язань з проведення макетних та монтажних робіт, розробки дизайн-проекту, проведення електромонтажних робіт та проведення монтажу, встановлення та збірки меблів без будь-яких вимог щодо таких робіт.

Зокрема, при встановленні достатності умов даних договорів для підтвердження реальності їх виконання колегія суддів припустила можливість їх виконання контрагентом позивача.

Враховуючи, що договорами взагалі не передбачено: предмету макету та дизайн-проекту, вимог до їх розробки, цілей та завдань; місця та виду проведення монтажних та електромонтажних робіт, їх обсягу; теми стендів, їх розмірів, змісту, цілей, матеріалів для виготовлення, колегія суддів прийшла до висновку, що у всіх договорах відсутні технічні характеристики замовлених послуг, що унеможливлює зробити висновок про реальність дій контрагента позивача по виконанню взятих на себе зобов'язань у такому вигляді.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, а доводи апелянта про відстуність обов'язку деталізувати умови договорів є раціональними лише до тієї межі поки зменшення конкретизації договору не досягне ознак символічного правочину, складеного без мети його реального виконання.

Що стосується доводів апелянта про неможливість прийняття в якості доказу показань свідків, колегія суддів в цій частині погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неналежності вказаного доказу як такого, який не містить інформації щодо предмета доказування, оскільки відповідачем не доведено причинно-наслідковий зв'язок між діями засновника контрагента позивача (ідентифікаційні дані в акті перевірки не зазначені) та діями директора Гончарова Д. О.

Посилання відповідача в акті перевірки на відомості реєстру судових рішень по справі № 760/3845/16-к не є прямим доказом свідчення особи та розумінні ч. 2 ст. 74 КАС України не є засобом доказування.

Аналогічно, колегія суддів вважає, що докази взаємовідносин ТОВ Касторс зі своїми контрагентами, відмінними від позивача, щодо факту придбання ТОВ Касторс товарів (а. с. 226 - 235 Т. 1) не входять до предмета доказування у даній справі.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не доведення в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України неможливості виконання контрагентом позивача взятих на себе зобов'язань через відсутність основних фондів, виробничих потужностей та трудових ресурсів.

В даному випадку така можливість не може бути доведена позивачем, оскільки стосується внутрішньої діяльності третьої особи, відтак факт такої відсутності повинен доводити відповідач шляхом встановлення існування госоподарських та трудових відносин контрагента позивача для залучення додаткових ресурсів.

Акт перевірки беззаперечних доказів такого незалучення не містить.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно оцінено наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, правильно спростовано частину доводів відповідача, однак правомірно прийнято до уваги висновки акту перевірки в іншій частині, що є достатніми для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства Арт-Інтер'єр на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Арт-Інтер'єр до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя О. А. Губська Суддя Є. І. Мєзєнцев

(Повний текст постанови складено 30.08.2018 року)