Постанова

від 28.08.2018 по справі 826/19338/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

28 серпня 2018 року

справа №826/19338/14

адміністративне провадження №К/9901/8385/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року у складі судді Гарник К.Ю. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у складі колегії суддів Грибан І.О., Беспалова О.О., Парінова А.Б. у справі № 826/19338/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аква Тур до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Аква Тур (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2014 року №0010611504, з мотивів безпідставності його прийняття.

31 березня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, позов задоволений, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2014 року №0010611504.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що подання платником до банківської установи платіжного документа у межах граничного строку сплати податкових зобов'язань свідчить про своєчасність виконання грошових зобов'язань зі сплати податку.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковим органом подано касаційну скаргу, в якій відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що Товариством порушено граничний строк сплати авансових внесків з податку на прибуток, що обумовило застосування до позивача штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

08 червня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу, витребувано справу №826/19338/14 з суду першої інстанції.

19 травня 2016 року справа №826/19338/14 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

24 січня 2018 року справа №826/19338/14 передана до Верховного Суду.

Від Товариства заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що в листопаді 2014 року посадовою особою податкового органу проведено камеральну перевірку податкової звітної податкової декларації з податку на прибуток з питань своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов'язання за 2013 рік, за результатами якої складено акт від 26 листопада 2014 року №6027/26-58-15-04-37378633, яким зафіксовано порушення позивачем граничного терміну сплати самостійно узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 календарний день з граничним терміном сплати до 11 березня 2014 року в сумі 98 976,0 грн.

27 листопада 2014 року на підставі акта перевірки та статті 126 Податкового кодексу України податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми Ш № 0010611504, яким зобов'язано позивача сплатити штраф у розмірі 10% в сумі 9897,60 грн. за платежем податок на прибуток.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ (далі - Закон № 2346-ІІІ), Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976 (далі - Інструкція)

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах, зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, граничний строк сплати суми грошового зобов'язання позивачем припадає на 11 березня 2014 року, що не заперечується сторонами.

Товариством платіжне доручення №19 на суму 98 976,00 грн. з призначенням: податок на прибуток за 2013 рік подано 11 березня 2014 року до філії АБ Південний в м. Києві та отримано банком у той же день, що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученні.Банком проведено проплату за зазначеним платіжним дорученням 12 березня 2014 року.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону № 2346-ІІІ визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Пунктом 1.30 статті 1 цього Закону встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону № 2346-ІІІ банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до підпункту 16.5.2 пункту 16.2 статті 16 Закону № 2346-ІІІ днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Положенням пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-ІІІ передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Здійснивши аналіз вищенаведених положень Закону № 2346-ІІІ, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, зокрема, з моментом прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Неперерахування податку банком у день подання позивачем платіжного доручення не є наслідком винних дій платника податку (позивача у справі), в діях Товариства відсутній склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України, а тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, визначені статтею 126 цього кодексу.

Суд відхиляє доводи заявника касаційної скарги, які стосуються оцінки, переоцінки доказів у справі з огляду на межі касаційного перегляду, встановлені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі № 826/19338/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер