Постанова

від 28.08.2018 по справі 922/927/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2018 р. Справа № 922/927/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В. І. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "УФСК" (вх. № 1373Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2018 у справі № 922/927/18 (повний текст якого складено в приміщенні зазначеного суду 14.06.2018 суддею Чистяковою І.О.)

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш", м. Енергодар до товариства з обмеженою відповідальністю "УФСК", м. Чугуїв про стягнення 217 958, 00 грн ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "УФСК" (відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 217 958, 00 грн., судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 20/05/80 від 24.07.2017 року у частині виконання зобов'язання щодо постачання продукції, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення штраф та пеню, розмір яких встановлено у п.7.2. договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.06.2018 у справі № 922/927/18 позов задоволений повністю. Стягнено з ТОВ "УФСК" (61085, Харківська область, місто Харків, вул. Астрономічна, будинок 92, ідентифікаційний код 39091891) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) штрафні санкції за недопоставку продукції за договором поставки № 20/05/80 від 24.07.2017 у сумі 217958 грн. (в тому числі пеня - 142428 грн. та штраф в сумі 75530 грн.) та витрати по сплаті судового збору в сумі 3269,37 грн.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що постачальник зобов'язався поставити продукцію (круги), зазначену в п.1.1 договору у строк до 01.11.2017, оскільки, на думку заявника, п.1.1 договору не містить погодження сторонами строку поставки. Як стверджує апелянт, строк та порядок поставки регулюються пунктом 5.1 договору. В зв'язку з цим, відповідача зазначає, що невиконання ним обов'язку щодо постачання продукції є наслідком відсутності заявок покупця.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції помилково не враховано, що інші умови виконання договору сторонами ґрунтуються також на необхідності отримання заявки від покупця, а саме пунктом 4.1 договору встановлено, що оплата поставленої відповідно до заявки покупця продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, протягом двох місяців після отримання покупцем партії продукції, але не раніше завершення приймання продукції за якістю. Тому відповідач дійшов висновку про те, що виходячи з порядку розрахунку, встановленому пунктом 4.1. договору, за поставку продукції, визначеної пунктом 1.1. договору, позивач повинен перерахувати кошті за поставку партії продукції лише за наявності заявки.

Як зазначає відповідач, зміст цього пункту надає можливість позивачу порушувати розрахунки із відповідачем, у тому числі зовсім не розраховуватися за самовільну (без заявки) поставку продукції постачальником.

Крім того, відповідно до пункту 10.1 спірний договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки. Такий строк договору, на думку апелянта, встановлений тому що відповідно до пунктів 5.3, 5.4 цього договору строк постачання продукції може бути змінений в бік його подовження шляхом направлення постачальнику заявки з новим строком поставки способами, зазначеними в п. 5.2 договору.

Відповідач вважає що наявність заявки від покупця є основною умовою спірного договору щодо порядку постачання, оскільки вимога про її наявність є у численних пунктах договору.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково не встановив, що п.5.6 договору, на який посилається позивач, суперечить іншим значним умовам договору, тому не може бути підставою позову.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 у справі відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 24.07.2018.

23.07.2018 від ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 призначено справу до розгляду на 07.08.2018.

07.08.2018 від відповідача надійшли письмові заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в якому він підтримує вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 розгляд справи відкладено на 28.08.2018.

В судове засідання 28.08.2018 представник відповідача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання. Будь-яких письмових клопотань відповідач (в т.ч. і про відкладення розгляду справи) не заявляв.

Копія ухвали, яка була направлена на адресу ТОВ УФСК , повернулась до суду із відміткою пошти «через не запит» .

15.12.2017р. набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 285 Господарського процесуального кодексу України рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, З пунктів 99 та 116 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» , вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з зазначенням причини «за закінченням терміну зберігання» можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду та повернення його до суду з поміткою «за не запитом» є наслідком свідомої бездіяльності відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею учасника справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що матеріали справи містять докази повідомлення представника відповідача ОСОБА_2 про час та місце вирішення спору (а.с. 185). Даний представник в силу положень процесуального закону не може представляти відповідача у суді апеляційної інстанції, оскільки не є адвокатом, однак повноваження даного представника передбачають отримання судових викликів та повідомлень, в силу чого повідомлення є належним та законним.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Враховуючи, що учасники судового процесу були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2017 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (надалі - покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "УФСК" (надалі - постачальник) було укладено договір поставки №20/05/80 (надалі - договір) на загальну суму 1079000,00 грн., відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити продукцію (круги), зазначену в п. 1.1 договору в строк до 01.11.2017.

Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки (п.10.1. договору).

У п.1.1. договору сторони погодили строк поставки, найменування, кількість, ціну та номенклатуру продукції.

Загальна сума договору складає 1079000,00 грн., в т.ч. ПДВ 179833,33 грн. (п.3.1. Договору).

Відповідно до п.4.1. договору оплата поставленої відповідно до заявки покупця продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, протягом двох місяців після отримання покупцем партії продукції, але не раніше завершення приймання продукції за якістю (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).

У п.5.1. договору сторони визначили, що поставка продукції за цим договором здійснюється до 01.11.2017 партіями відповідно до заявок покупця, в яких зазначається номенклатура, кількість продукції, що постачається, та строки її поставки.

Також, у п.5.5. договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції, вказаної в п.1.1 цього договору, в строки, номенклатурі та кількості, зазначеній в заявці покупця.

Відповідно до п.5.2. договору заявка може бути направлена постачальнику наступними способами (усіма разом або декількома із зазначених, або одним з них - за вибором покупця):

- поштою рекомендованим листом або листом з повідомленням про вручення за зазначеною у договорі адресою;

- електронною поштою за вказаною в договорі адресою;

- факсом за вказаним в договорі номером.

Згідно з п.5.3. договору за пропозицією постачальника строк поставки, визначений відповідно до пункту 5.1 договору, може бути змінений за згодою покупця шляхом направлення постачальнику заявки з новим строком поставки способами (способом), зазначеним в п. 5.2 договору.

Відповідно до п.5.4. договору покупець має право в односторонньому порядку змінити строк постачання в бік його подовження (до настання строку постачання, визначеного відповідно до пунктів 5.1, 5.3 договору) шляхом направлення постачальнику заявки з новим строком поставки способами (способом), зазначеним в п. 5.2 договору.

При цьому, у п.5.6. договору сторони погодили, що у разі ненадання заявок покупцем продукція, зазначена в п.1.1 цього договору, в будь-якому разі повинна бути поставлена постачальником не пізніше 01.11.2017.

Отже, сторони дійшли згоди, що відповідач в будь - якому разі мав поставити позивачу продукцію, визначену у пункті 1.1. договору не пізніше 01.11.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зобов'язання щодо постачання продукції у строк встановлений договором виконано не було, чим порушено умови договору.

Також, факт непостачання відповідачем товару підтверджується довідкою позивача за вих. №1554/15 від 03.04.2018 та визнається відповідачем.

В зв'язку із порушенням відповідачем умов договору, позивачем було направлено претензію за вих. № 5166/15 від 13.11.2017 з вимогою протягом 10 днів після отримання претензії здійснити постачання продукції, яка необхідна позивачу для виконання виробничої програми із виробництва продукції для атомних електростанцій, та сплатити штрафні санкції за прострочення постачання.

Вказана претензія була отримана відповідачем 22.11.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (арк. 33), але постачання продукції здійснено не було.

Листом за № 5477/15 від 29.11.2017 позивач попередив відповідача, що у разі нездійснення постачання продукції вважатиметься, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання вказаного договору, вказаний лист був отриманий відповідачем 06.12.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (арк. 24).

11.12.2017 до позивача від відповідача надійшла відповідь на претензію від 13.11.2017, в якій відповідач в обґрунтування твердження про безпідставність пред'явленої позивачем претензії посилався на невиконання позивачем обов'язку щодо надання постачальнику заявок відповідно до пункту 5.1 договору та запропонував позивачу підписати угоду про розірвання договору.

Так, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що причини не здійснення відповідачем поставки продукції, визначеної у п.1.1. договору, які наведені у відповіді на претензію не є поважними, що також свідчить про односторонню відмову від виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним вище договором, оскільки у п.5.6. договору сторони погодили, що у разі ненадання заявок покупцем продукція в будь-якому разі повинна бути поставлена постачальником не пізніше 01.11.2017, при цьому номенклатура, кількість продукції, що постачається, та строки її поставки також вказані у п.1.1. договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з поставки продукції на суму 1079000,00 грн. за вказаним договором з 02.11.2017.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору та сплата неустойки.

Колегією суддів встановлено і зазначено вище, що відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо поставки товару на суму 1079000,00 грн. та за період з 02.11.2017 по 13.03.2018, тому позивачем правомірно нараховано пеню у розмірі визначеному в п.7.2. договору, яка становить 142428,00 грн. Приймаючи до уваги те, що прострочення з поставки товару на 1079000,00 грн. тривало більш 30 днів, позивачем додатково заявлено до стягнення штраф у розмірі 7% від вказаної суми, що становить 75530,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що стягнення пені та штрафу за обставин, встановлених у даному спорі, не суперечить законодавству.

Так, згідно ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230, ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Таким чином, можливість за визначених обставин стягнення пені та штрафу прямо передбачено ст. 231 ГК України.

Аналогічні положення містить і договір сторін.

Так, відповідно до п.7.2. договору за порушення вказаних в даному договорі строків поставки та/або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої та/або недопоставленої продукції за кожен день прострочення, а у випадку, якщо прострочення поставки складає більше 30 днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Якщо в результаті допущеного прострочення та/або недопоставки поставка продукції втратить інтерес для покупця, він мас право відмовитися від прийняття продукції та вимагати відшкодування завданих збитків.

Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення пені і штрафу за подібних обставин викладена у Постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 у справі № 910/23600/13/3-204гс14.

Приймаючи до уваги те, що відповідач прострочив поставку товару понад 30 днів на суму 1079000,00 грн., позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 відсотків від вартості недопоставленого товару, що становить - 75530,00 грн. є обґрунтованими.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

У п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, колегією суддів встановлено, що заявлений до стягнення розмір пені в сумі 142428,00 грн. відповідає вимогам чинного законодавства та є обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене позов підлягає задоволенню повністю.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів на спростування заявлених до стягнення сум.

Щодо тверджень відповідача про те, що невиконання ним обов'язку щодо постачання продукції є наслідком відсутності заявок покупця, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі твердження відповідача позбавлені належної переконливості, оскільки ст.ст. 526, 530 ЦК України та ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства; якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.6 договору поставка продукції здійснюється до 01.11.2017 партіями відповідно до заявок покупця, в яких зазначається номенклатура, кількість продукції, що постачається, та строки її поставки; у разі ненадання заявок покупцем продукція, зазначена в п.1.1 договору, в будь-якому разі повинна бути поставлена постачальником не пізніше 01.11.2017, про що зазначено в графі Строк поставки таблиці в п. 1.1 договору.

З вищенаведеного вбачається, що відсутність заявок не звільняє постачальника від обов'язку здійснити постачання продукції в строк та не перешкоджає постачальнику у виконанні вказаного обов'язку. Таким чином, за відсутності заявок покупця, ТОВ УФСК повинно було здійснити постачання продукції за договором № 20/05/80 в строк до 01.11.2017.

Щодо тверджень відповідача про те, що положення п. 4.1. договору надає можливість позивачу порушувати розрахунки із відповідачем, у тому числі зовсім не розраховуватися за самовільну (без заявки) поставку продукції постачальником колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що такі твердження відповідача є необґрунтованими, оскільки точний зміст п. 4.1. не відповідає такому тлумаченню.

Також є безпідставними посилання відповідача на те, що оскільки строк дії договору встановлений 2 роки, то це означає, що такий строк договору встановлений тому що відповідно до пунктів 5.3, 5.4 цього Договору строк постачання продукції може бути змінений в бік його подовження шляхом направлення постачальнику заявки з новим строком поставки способами, зазначеними в п. 5.2 договору .

Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на п.п. 5.3, 5.4 договору як такі, що дозволяють змінювати встановлений договором граничний строк постачання в бік його подовження, не відповідають змісту вказаних пунктів договору та положенням чинного законодавства.

Так, згідно з п. 5.3 договору поставки № 20/05/80 за пропозицією постачальника строк поставки, визначений відповідно до пункту 5.1 договору, може бути змінений за згодою покупця шляхом направлення постачальнику заявки з новим строком поставки способами (способом), зазначеним в п. 5.2 договору. Відповідно до п. 5.4. покупець має право в односторонньому порядку змінити строк постачання в бік його подовження (до настання строку постачання, визначеного відповідно до пунктів 5.1, 5.3 договору) шляхом направлення постачальнику заявки з новим строком поставки способами (способом), зазначеним в п. 5.2 договору.

Отже, за змістом даних пунктів передбачено можливість подовження не граничного строку постачання, встановленого пунктом 1.1 договору, а строку постачання, зазначеного в заявці покупця (тобто визначеного в порядку, встановленому пунктами 5.1, 5.3 договору, а саме - шляхом направлення постачальнику заявки).

Це також підтверджується положеннями ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі , відповідно о якої істотні умови договору про закупівлю (до яких відноситься строк поставки) не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (у тому числі, непоборної сили, затримки фінансування витрат замовника).

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду та приходить до висновку, що підстав для скасування рішення не має. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "УФСК" на рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2018 у справі № 922/927/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2018 у справі № 922/927/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 31.08.2018.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Ільїн О.В.