Постанова

від 28.08.2018 по справі 383/459/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2018 року м. Кропивницький

справа № 383/459/17

провадження № 22-ц/781/1467/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,

за участі секретаря - Діманової Н.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4

відповідач - ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року у складі судді Замша О. В. і

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_6, який представляє інтереси ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та просив визнати недійсним договір оренди землі від 13.11.2012, укладений між ОСОБА_4 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 зареєстрованого відділом Держкомзему у Бобринецькому районі 18.12.2012 року за № 352088604002828 площею 10,08 га, яка розташована на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, та належить ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 виданого 30.03.2001 Павлогірківською сільською радою Бобринецького району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки, яку за усною домовленістю передав у користування відповідачу, домовившись, що в будь-який час зможе її повернути.

В кінці 2015 року позивач звернувся до відповідача за поверненням земельної ділянки, на що той повідомив, що на вказану земельну ділянку укладено договір оренди строк якого не минув.

Звернувшись до відділу Держгеокадастру у Бобринецькому районі Кіровоградської області, позивач отримав копію оскаржуваного договору.

Вказаний договір позивач не підписував, що є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 13.11.2012, укладений між ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, зареєстрований відділом Держкомзему у Бобринецькому районі 18.12.2012 року за № 352088604002828, площею 10,08 га., яка розташована на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач спірний договір оренди землі від 13.11.2012 не підписував та повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач знав про правовідносини, які виникли на підставі договору оренди землі, та звернувшись із позовом до суду пропустив трьохрічний строк позовної давності.

Крім того, ОСОБА_7 як громадянин не є належним відповідачем оскільки правовідносини виникли між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_8

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача адвокат ОСОБА_9 підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою.

Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки позивач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вирішив розглянути справу без його участі, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 10,08 га, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, що підтверджується копією державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданого 30 березня 2001 року Бобринецькою районною Радою народних депутатів (Т.1 а.с.6).

18 грудня 2012 року у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі за №352088604002828 зареєстрований договір оренди землі від 13 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_4 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, терміном на сорок дев'ять років, за яким об'єктом оренди є земельна ділянка площею 10,08 га, розташована на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, належна позивачу на підставі державного акту серії НОМЕР_1 (Т.1 а.с.7, 71).

Згідно з висновком спеціаліста № 8 від 22.02.2017, підпис від імені ОСОБА_4, розташований в графі ПІДПИС ОРЕНДОДАВЦЯ в договорі оренди землі від 13.11.2012, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 Яковичем, щодо оренди земельної ділянки загальною площею 10,08 га, розташованої на території Павлогірківської сільської ради, зареєстрованому 18.12.2012 року у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі за №352088604002828, виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою (Т.1 а.с.18-29).

Згідно висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи №1708/1709/17-27, 933/18-27 від 06.03.2018 підпис від імені ОСОБА_4 в примірниках договорів оренди землі, укладеному 13.11.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрованому відділом Держкомзему у Бобринецькому районі 18.12.2012 року за №352088604002828, виконаний не самим ОСОБА_4, а іншою особою (Т.1 а.с.237-244).

Однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

За приписами ст. ст. 13, 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Письмова форма договору є виявом волі сторін на укладення договору та підтвердженням досягнутої домовленості щодо його умов.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На укладений договір поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно приписами ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, визначених законом, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 не підписував договір оренди землі з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 від 13 листопада 2012 року.

Встановивши такий факт, суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу ст. 203, 215 ЦК України, цей правочин є недійсним, оскільки були відсутніми воля та волевиявлення ОСОБА_4 на укладення такого договору, а його укладення від імені позивача невстановленою особою суперечить закону.

Отже суд першої інстанції вважав позов доведеним.

Вказані висновки суду першої інстанції відповідачем не оспорюються, а апеляційний суд не знайшов підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, які зводяться до неправильного вирішення судом заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

За приписами ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності позивається від дня коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Представник відповідача в суді першої інстанції просив застосувати наслідки спливу позовної давності (т.1 а.с.83-86,107-108) посилаючись на те, що позивач в позовній заяві у справі №383/708/16-ц сам стверджує, що між ним та відповідачем був укладений договір оренди землі від 13.11.2012.

Таким чином позивач достовірно знав на протязі всього періоду про дані цивільно-правові відносини, які виникли з 13.11.2012, а з позовом до суду звернувся лише в 2017 році.

В апеляційні скарзі ОСОБА_5 зазначає, що позивач починаючи з 2012 року по 2017 рік отримував щорічно орендну плату, що підтверджується відомостями нарахування та видачі орендної плати.

В матеріалах справи є світлокопія рішення Бобринецького районного суду від 26 жовтня 2016 року у справі №383/708/16-ц, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати, на яке в апеляційній скарзі посилається відповідач, як на доказ, що позивач знав про наявність спірного договору оренди землі (т.1 а.с.8-11).

В зазначеному рішенні суду зазначено, що: позивач, допитаний в судовому засіданні у відповідності до ст.62 ЦПК України як свідок, суду показав, що між ним та відповідачем у 2012 році укладено договір оренди землі, але в порушення умов вказаного договору відповідач заборгував йому орендну плату в сумі 18510,63 грн., тому він звернувся до суду з питанням розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості. Вказав, що в 2011 році отримав від відповідача гроші в сумі 50000 грн., але не вважає це орендною платою, а в вересні 2016 року, під час розгляду даної справи в суді, отримав від відповідача поштовим переказом орендну плату в сумі 18511 грн. .

Разом з тим, в цьому ж рішенні суду зазначено, що: ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_5 про розірвання договору ….. Вказує, що зазначена земельна ділянка була надана за усною домовленістю у користування відповідачу та в кінці 2015 року відповідач відмовив йому у її поверненні вказуючи, що існує договір оренди землі, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі 18.12.2012, строк якого не сплинув .

Суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги, що позивач знав про наявність спірного договору оренди землі раніше кінця 2015 року є припущенням відповідача.

Зазначення в рішенні суду від 26 жовтня 2016 року, що позивач ОСОБА_4 показав суду, що між ним та відповідачем у 2012 році укладено догові оренди землі не є належним доказом, що позивач в дійсності знав про наявність такого договору та отримав його примірник.

За таких обставин суд вважає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів, що перебіг позовної давності почався з 13 листопада 2012 року, тобто з дати зазначеній у спірному договорі.

Таким чином за обставин, на які посилається відповідач, позивач не міг дізнатися про наявність оспорюваного договору оренди землі та порушення свого права.

Докази того, що відповідач щорічно здійснював виплати позивачу орендної плати за оспорюваним договором від 13 листопада 2012 року в матеріалах справи відсутні.

Позивач правомірно розраховував на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем та не мав підстав сумніватися у правовому стані своєї земельної ділянки і перевіряти правомірність реєстрації права відповідача, а отже він не знав і не могла дізнатися про порушення свого права до моменту отримання ним оригіналу спірного договору оренди землі.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що позивач отримав примірник договору після його реєстрації у грудні 2012 року.

Крім того, суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_5, як громадянин, не є належним відповідачем.

В оспорюваному договорі оренди землі від 13 листопада 2012 року сторонами договору зазначено ОСОБА_4, як орендодавець, та ФОП ОСОБА_5, як орендар.

У позовній заяві позивач зазначив відповідачем ОСОБА_5.

Встановлено, що оспорюваний договір оренди землі від 13 листопада 2012 року позивач ОСОБА_4 з ФОП ОСОБА_5 не укладав, а тому помилковими є доводи апеляційної скарги, що правовідносини виникли безпосередньо між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_8

Суд вважає, що пред'явлення позову до ОСОБА_5, а не до ФОП ОСОБА_5 не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому відповідно до ст.375 ЦПК України, вимоги апеляційної скарги належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 31.08.2018.

Головуючий суддя С.І.Мурашко

Судді С.М. Єгорова

О.Л.Карпенко