Рішення

від 29.08.2018 по справі 161/8873/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/8873/18

Провадження № 2/161/2677/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

29 серпня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі: головуючого-судді Пушкарчук В.П., з участю секретаря судового засідання - Загоровської І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 груп" про захист прав споживачів, визнання недійсним договору, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 груп" про захист прав споживачів, визнання недійсним договору, стягнення коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 23.12.2017 року з відповідачем уклав Договір про надання послуг №23122017/140 (далі по тексту - Договір) з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Вказує, що згідно даного Договору відповідач приймає на себе всю роботу з організації отримання працевлаштування в державі Норвегія за контрактом 12 місяців. Позивач зазначає, що згідно умов Договору, відповідач мав приступити до виконання прийнятих на себе зобов'язань у день підписання та оплати договору. Згідно умов Договору відповідач мав приступити до виконання прийнятих на себе зобов'язань в день підписання та оплати договору та надати повний об'єм послуг у строки, що не перевищують 10 робочих неділь. У разі несвоєчасного надання послуг повернути усі сплачені кошти у повному обсязі, що були отримані за спалу послуг виконавцеві. Позивач вказує, що 26.12.2017 року, відповідно до Рахунку-фактури на оплату першого реєстраційного платежу, ним було перераховано 16 665 грн. Однак, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, оскільки ним не було надано передбачених договором послуг. 13.04.2018 року позивач звернувся з вимогою про повернення перерахованих коштів в сумі 16 665 грн у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором, однак на дане звернення відповідач не відреагував. Таким чином, були порушенні його права, як споживача. Також позивач зазначає, що відповідач здійснював діяльність з посередництва при працевлаштуванні за кордоном без наявності належної ліцензії, що відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів є підставою для визнання недійсним договору. На підставі наведеного просив суд визнати недійсним Договір про надання послуг №23122017/140 від 23.12.2017 року, та стягнути з ТОВ ОСОБА_2 груп в його користь грошові кошти в сумі 16 665 грн. Представник позивача ОСОБА_3 до початку судового засідання подав заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з'явився хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. За погодженням представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України. Розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Судом встановлено, що між ТзОВ ОСОБА_2 груп та ОСОБА_1 укладено договір №23122017/140 від 23.12.2017 року про надання послуг (а.с. 5-7) Відповідно до умов даного договору здобувач доручає, а виконавець приймає на себе всю роботу з організації отримання працевлаштування здобувача в державі Норвегія, за контрактом 12 місяців. Здобувач зобов'язується оплатити послуги виконавця в міру виконання робіт. Відповідно до п. 2.2. даного договору, виконавець бере на себе зобов'язання на підставі поданих здобувачем документів провести попередні переговори із зарубіжними роботодавцями або їх представниками щодо кандидатури здобувача. Підготувати документи для подачі у посольство Норвегії. Відповідно до п. 2.13 вказано договору вбачається, що виконавець зобов'язаний надати повний об'єм послуг здобувачу у строки, що не перевищують 10 робочих неділь. У разі несвоєчасного надання послуг повернути усі сплачені кошти у повному обсязі, що були отримані за сплату послуг виконавцеві. Згідно п. 3.2. здобувач зобов'язується оплатити роботу виконавця в розмірах і терміни, передбачені в п. 4 Відповідно до п. 4.2. оспорюваного договору вбачається, що перший реєстраційний платіж у розмірі 500 євро, згідно з міжбанківським курсом продажу валюти ПАТ КБ ПриватБанк на дату сплати, що сплачується здобувачем на банківський рахунок виконавця в момент підписання цього договору. Із копії квитанції від 26.12.2017 року (а.с. 9) вбачається, що ОСОБА_1 на виконання умов договору, сплатив перший реєстраційний платіж у сумі 16 665 грн, відповідно до рахунку-фактури №ЄЮ-0000433 від 23.12.2017 року. Як вбачається зі змісту позовних вимог, до теперішнього часу зобов'язання відповідача за спірним договором не виконані й отримані від позивача грошові кошти не повернуті. Позивач вказує, що укладений договір порушує його права як споживача, а умови цього договору не відповідають Закону України Про захист прав споживачів , оскільки відповідач укладаючи із позивачем оспорюваний договір застосовував нечесну підприємницьку практику шляхом здійснення діяльності з посередництва при працевлаштуванні за кордоном без належної ліцензії та на протязі обіцяного часу не вчинив жодних дій які б свідчили про намагання виконати умови договору. Відповідно до Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном підлягає обов'язковому ліцензуванню. Згідно переліку суб'єктів господарської діяльності, які отримали ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном, який розміщений на офіційному сайті Міністерства соціальної політики України вбачається, що ТзОВ ОСОБА_2 груп може надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу лише в ОСОБА_4 та лише водіїв. Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Постановою КМУ від 16.12.2015 року № 1060 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном (далі Ліцензійні умови). Згідно п.п. 11-13 Ліцензійних умов невід'ємним додатком до договору про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном є завірена ліцензіатом копія погодженого проекту трудового договору з іноземним роботодавцем. Ліцензіат зобов'язаний надавати клієнту достовірну інформацію відповідно до вимог законодавства. Виконання умов договору між ліцензіатом і клієнтом про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном оформляється актом наданих послуг, який підписується обома сторонами. Ліцензіат не має права отримувати від клієнтів плату за послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном до дня отримання останнім підписаного іноземним роботодавцем примірника трудового договору (контракту наймання) та підписання акта наданих послуг. Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 7 ч. 1 ст. 15 ЗУ Про захист прав споживачів передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Статтею 18 Закону України Про захист прав споживачів , зокрема передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Статтею 19 названого Закону, зокрема, передбачено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни, потреби у послугах. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відповідно до ст. 21 ЗУ Про захист прав споживачів права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Відсутність належної ліцензії на здійснення діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та відсутність додатку до договору, а саме копії погодженого проекту трудового договору з іноземним роботодавцем є обмеженням визначених пунктами 3, 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та ведення чесної підприємницької практики. Вказані умови, ураховуючи зазначені вище положення, є несправедливими в розумінні ст. 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів . Згідно правових висновків, викладених у постанові ВСУ від 14.11.2011 р. у справі № 6-40цс11, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати. У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. З доданої до позову квитанції вбачається, що на виконання умов Договору позивачем 26.12.2017 року було сплачено на рахунок ТОВ ОСОБА_2 груп 16 655 грн. (а.с. 9). Відповідно до статей 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону. Боржник зобов'язаний виконувати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Беручи до уваги те, що відповідачем не надано доказів як на виконання умов договору, так і на повернення коштів, набутих за цим договором, позовні вимоги слід задовольнити і стягнути з відповідача на користь позивача сплачені ним за договором кошти в сумі 16 655 грн. Згідно ст. 141 ч. 1 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, слід стягнути із відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі ставки судового збору, встановленого ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", у сумі по 704,8 грн. за кожну вимогу, а всього 1409,60 грн.

На підставі ст. ст. 16, 203,215,216 ЦК України, Закону України Про захист прав споживачів , ст.ст. 4,10,12,27,77,81,141, 259, 263-265, 280ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати договір про надання послуг №23122017/140 від 23.12.2017 року, який був укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 груп - недійсним. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 груп , код ЄДРПОУ 40376484, що знаходиться за адресою 01021, м. Київ, вул. Звіринецька, буд 63 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, грошові кошти в розмірі 16 665 (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят п'ять) гривень. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 груп в користь держави судовий збір в розмірі 1409, 60 (одна тисяча чотириста дев'ять гривень шістдесят копійок) грн. Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області В.П. Пушкарчук