Рішення

від 04.09.2018 по справі 914/1133/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2018 Справа №914/1133/18

Господарський суд Львівської області в складі:

судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Приватного підприємства «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» ,

с.Тудорковичі, Сокальський район, Львівська область,

до відповідача: Приватного підприємства «Барокко» , м. Новояворівськ, Львівська область,

про стягнення 85 800,00грн.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

від відповідача: не з'явився;

Суть спору : Приватне підприємство «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» звернулолся до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Барокко» про стягнення 85 800,00грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач згідно накладної №264 від 21.02.1998р., через свого директора ОСОБА_5 шляхом самовивозу отримало у ПП «Агрофірма ім. Б.Хмельницького» 22 тони пшениці, яку зберігало у себе та мало намір в майбутньому використати у своїй діяльності по виготовленні хлібобулочних виробів. В подальшому між сторонами мав бути укладений договір щодо передачі цієї пшениці та визначення її ціни. Однак жодного договору між сторонами укладено не було, а пшеницю відповідач використав у власних цілях, не розрахувавшись за неї.

Позивач вважає, що відповідач набув цю пшеницю без достатньої правової підстави, і оскільки він її використав у власній діяльності, він повинен повернути її вартість на момент прийняття рішення у даній справі.

Обставини справи: ухвалою від 22 червня 2018 року суд залишив без руху позовну заяву Приватного підприємства «Агрофірма ім. Б. Хмельницького»до Приватного підприємства «Барокко» про стягнення 85 800,00грн, та надав позивачу час для усунення недоліків.

Оскільки позивачем було усунено недоліки позовної заяви, ухвалою від 03 липня 2018 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив розгляд справи в судовому засіданні на 25 липня 2018 року.

В судовому засіданні 25 липня 2018року, розгляд справи відкладався на 28 серпня 2018року у зв'язку із неявкою представника відповідача. Позивачем долучено до справи копію відповіді Червоноградської місцевої прокуратури від 17.07.2018р. з якої вбачається, що на даний час СВ Сокальського ВП Червоноградського ВП ГУ НП у Львівській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 191 КК України.

27.08.2018р. на електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи оскільки уповноважений представник з 28.08.2018р. перебуватиме у відрядженні в ОСОБА_6. До клопотання відповідачем долучено копію наказу про відрядження та посадочного документа.

В судове засідання 28.08.2018р. з'явилися представники позивача, подали клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Подане клопотання позивач мотивує зокрема тим, що обраний спосіб захисту та характер доказів які підлягають дослідженню свідчать про складність справи, відповідач в засідання не з'являється та не подає відзиву на позов, а дана справа має важливе значення для позивача.

Дане клопотання було розглянуто судом в судовому засіданні та відхилено оскільки дана справа в силу положень ст. 12 ГПК України є малозначною справою, а ст. 247 ГПК України встановлює імперативну норму, за якою у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

В судовому засіданні 28.08.2018р. розгляд справи було відкладено на 04.09.2018р.

В судове засідання 04.09.2018р. з'явилися представники позивача, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задоволити.

Відповідач в черговий раз не забезпечив явки уповноваженого представника в судове засідання, причин неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 03.07.2018р. суд надав відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Дана ухвала була отримана відповідачем 09.07.2018р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Враховуючи, що відповідач не забезпечив явки представника в жодне із судових засідань, відзиву на позов не подав, беручи до уваги закінчення передбачених законодавством строків розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників позивача, з'ясувавши обставини на які позивач посилаються як на підставу своїх вимог, повно, всебічно і об'єктивно оцінивши докази, встановив наступне:

Як стверджує позивач, ПП Барокко згідно накладної №264 від 21.02.1998р., через свого директора ОСОБА_5 шляхом самовивозу отримало у ПП «Агрофірма ім. Б.Хмельницького» 22 тони пшениці, яку зберігало у себе та мало намір в майбутньому використати у своїй діяльності по виготовленні хлібобулочних виробів. В подальшому між сторонами мав бути укладений договір щодо передачі цієї пшениці та визначення її ціни. Однак жодного договору між сторонами укладено не було, а пшеницю відповідач використав у власних цілях, не розрахувавшись за неї.

22.01.2016 року позивач направив відповідачу заяву №3 про повернення пшениці або відшкодування її вартості за ринковими цінами, однак дана заява була залишена відповідачем без відповіді і задоволення.

Позивач вважає, що відповідач набув пшеницю без достатньої правової підстави, а тому повинен повернути її в натурі. Однак, оскільки відповідач використав відповідну пшеницю у власній виробничій діяльності, позивач просить стягнути з відповідача вартість пшениця, яка на момент розгляду справи судом становить 85 800,00грн.

Розраховуючи вартість пшениці, позивач посилається на довідки відділу агропромислового комплексу Сокальської РДА від 06.10.2017 № 01-08/809, згідно якої станом на жовтень 2017 року ПАТ «Аграрний фонд» закуповує хлібні сорти пшениці 2 класу по ціні 3 900 грн за одну тону, а пшениці 3 класу по ціні 3 700 грн за одну тону.

Зі змісту позовної заяви та встановлених обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини стосовно повернення вартості безпідставно набутого майна. Дані правовідносини врегульовано нормами Глави 83 ЦК України.

Суд звертає увагу на те, що накладна на яку позивач посилається як на доказ передачі відповідачу 22 тонн пшениці, датована лютим 1998 року.

На цей час, цивільні правовідносини були врегульовані зокрема нормами Цивільного кодексу Української РСР (1963року).

Відповідно до положень ст. 469 ЦК Української РСР (в редакції яка діяла на момент передачі пшениці), особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.

В разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання.

Особа, яка безпідставно одержала майно, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. З свого боку ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно з того часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Ці правила поширюються на випадок збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав, встановлених законом або договором.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України.

Відповідно до п.4 розділу Прикінцеві та перехідні положення , Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спірні відносини виникли до набрання чинності ЦК України, але продовжують існувати після набрання ним чинності, до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК України 2004 року.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, згідно з частиною 1 ст.1212 Цивільного кодексу України виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення передбачає одночасне настання таких умов:

- набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим;

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

Конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

У ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Позивач, обґрунтовуючи факт передачі відповідачу пшениці, посилається на накладну №264 від 21.02.1998р. та стверджує, що за домовленістю з відповідачем в подальшому між сторонами мав бути укладений договір щодо передачі цієї пшениці та визначення її ціни. Однак такого договору укладено не було.

Позивачем долучено до справи протоколи допиту в якості свідків керівника ПП Барокко ОСОБА_5 та директора агрофірми Опілля (в період з 1992 по 2010рік) ОСОБА_7, в межах кримінального провадження №12016140310000831.

Як вбачається з протоколу допиту, згідно наданих пояснень ОСОБА_5О визнав, що згідно накладної №264 від 21.02.1998р. ПП Барокко було отримано 22 тони пшениці яка була використана у виробничих потребах підприємства. Також ОСОБА_5О пояснив, що жодного договору між сторонами укладено не було, а в рахунок оплати отриманої пшениці, він мав передати ОСОБА_4 (директору приватної агрофірми Ім. Б.Хмельницького ) доїльний апарат на 5-ть корів, який знаходився на території фермерського господарства Опілля . Однак, незважаючи на усну домовленість з директором ФГ Опідлля ОСОБА_7, останній не передав доїльний апарат директору приватної агрофірми Ім. Б.Хмельницького .

ОСОБА_7 у наданих поясненнях зазначив, що дійсно у 1998 році ОСОБА_8 передав йому доїльну установку, однак куди вона поділась йому невідомо, жодного договору на зберігання між сторонами не укладалось.

Суд звертає увагу на те, що жодною із сторін не надано суду доказів існування спору щодо факту отримання відповідачем від позивача пшениці в кількості 22 тони згідно накладної №264 від 21.02.1998р.

Слід зазначити, що відповідно до положень ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В той же час, суд звертає увагу на те, що долучена до матеріалів справи ксерокопія накладної №264 від 21.02.1998 року не містить ні ціни ( вартості) пшениці, ні умови та строків її оплати. А відтак, зазначена накладна не містить істотних умов, необхідних для договору купівлі-продажу чи поставки, а лише свідчить про факт передачі пшениці «в рахунок розрахунків» .

Таким чином дана накладна не може вважатись правовою підставою для отримання відповідачем від позивача пшениці в кількості 22 тони.

Будь -якого договору чи іншого документа, на підставі якого моглаб бути передана дана пшениця, сторонни суду не наддали.

Слід також зазначити, що у накладній №264 від 21.02.1998 року вказано, що пшениця передана в рахунок розрахунків. Однак жодною із сторін не надано первинних документів на підставі яких позивач міг провести розрахунки із відповідачем шляхом передання пшениці. Більше того, із пояснень позивача та пояснень директора відповідача, викладених у протоколі допиту, вбачається, що відповідач повинен був оплатити отриману пшеницю.

Таким чином відповідач набув від позивача пшеницю в кількості 22 тони без відповідної правової підстави, та в силу положень ст.. 1212 ЦК України, повинен її повернути.

В той же час, як стверджує позивач та підтверджує директор відповідача у поясненнях зазначених в протоколі допиту, дана була використана відповідачем для виробничих потреб, тому її повернення є неможливим.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Як вбачається з долученої позивачем до справи довідки відділу агропромислового розвитку Сокальської районної державної адміністрації, станом на 30.08.2018р. вартість 1 тони пшениці 2 класу становить 5100,00грн., а вартість 1 тони пшениці 3 класу становить 4800,00грн.

Оскільки з накладної №264 від 21.02.1998 року не вбачається, який саме сорт пшениці отримав відповідач, а позивачем не доведено документально, що в період 1998 року ним вирощувалась тільки пшениця 2 класу, суд вважає, що для розрахунку слід брати вартість однієї тони пшениці 3 класу тобто 4800,00грн.

За таких умов відповідач повинен відшкодувати вартість отриманої та використаної пшениці, яка станом на момент розгляду справи становить 105600,00=22*4800

В той же час, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість безпідставно набутої пшениці в сумі 85 800,00грн.

Відповідно до ст.. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином суд не може вийти за межі позовних вимог заявлених позивачем.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають до задоволення в повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн слід стягнути з відповідача.

Керуючись статтями 10,12,20,73,74,75,76,79,123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Барокко» ( 81000,Львівська область, м. Новояворівськ, вул. Котляревського,3, ідентифікаційний код 06949455) на користь Приватного підприємства «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» (80010, Львівська область, Сокальський район, с.Тудорковичі, ідентифікаційний код 23961972) кошти в сумі 85 800,00грн та 1762,00 грн судового збору.

3. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

4. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 06.09.2018р.

Суддя Запотічняк О.Д.