Постанова

від 05.09.2018 по справі 371/426/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 371/426/17 Головуючий у І інстанції Капшук Л. О. Провадження № 22-ц/780/3029/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 22 05.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Голуб С.А.

суддів Іванової І.В., Приходька К.П.

за участю секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (фермерського) господарства ОСОБА_5, Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про визнання дій незаконними, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки ,

в с т а н о в и л а :

У березні 2017 року позивач ОСОБА_3 пред'явила в суді названий позов посилаючись на те, що 30 червня 2015 року із відповіді Миронівського районного відділу Київської обласної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру їй стало відомо, що відповідач 11 вересня 2009 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, право постійного користування землею та договорів оренди землі за № 040994900101 та № 040994900102 зареєстрував два договори оренди земельних ділянок, які були укладені нею та СФГ ОСОБА_5І. , предметом яких стали земельні ділянки, розташовані на території Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області.

Разом із тим, при реєстрації зазначених вище договорів оренди земельної ділянки, відділ Держземагенства у Миронівському районі Київської області вчинив протиправні дії, оскільки укладені договори не містили всіх істотних умов договору оренди, які були передбачені ст.. 15 Закону України Про оренду землі , а тому не підлягали реєстрації відповідно до вимог п. 8 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі.

Позивач вважала, що договір оренди земельної ділянки було укладено з порушенням форми та змісту та було протиправно проведено його державну реєстрацію. На думку позивача, захист порушенного права має бути здійснено, в тому числі, шляхом визнання незаконними дій органу, який здійснив державну реєстрацію договору оренди.

Просила визнати незаконними дії Миронівського районного відділу Київської обласної філії Центру державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах щодо державної реєстрації договору оренди №152 від 09 квітня 2009 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 вересня 2009 року за №040994900102, скасувати державну реєстрацію вказаного договору, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №152 від 09 квітня 2009 року, укладений ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 (фермерським) господарством ОСОБА_5, застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачу належну їй земельну ділянку загальною площею 4,2703 га у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була передана в оренду.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 26 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, представник позивача адвокат ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що при укладенні та реєстрації спірного договору не встановлено факту порушення суб'єктивного права позивача, у зв'язку із чим у задоволенні позову слід відмовити. Проте із аналізу рішення суду вбачається, що судом надавалась оцінка лише причинно-наслідковому зв'язку між укладанням договору оренди земельної ділянки № 152 від 09.04.2009 року за відсутності невід'ємних частин договору оренди, без узгодження всіх істотних умов, передбачених законодавством для таких договорів, його дії в часі та наявності/відсутності через те порушення прав, свобод чи інтересів позивача.

Поряд із цим, в позовній заяві питання визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 152 від 09.04.2009 р. є похідним від позовної вимоги про визнання незаконними дії Миронівського районного відділу Київської обласної філії Центру державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах щодо державної реєстрації даного договору оренди. Однак судом дане питання не було досліджено.

Суд не взяв до уваги, що через незаконну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, порушується право позивача, оскільки користування орендарем земельною ділянкою здійснюється без належних правових підстав.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідачі, у строк встановлений ухвалою суду, свій відзив на апеляційну скаргу відповідача не подали.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 (фермерського) господарства ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю позивачу належить земельна ділянка площею 4,2703 га, розташована на території Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області.

09 квітня 2009 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки № 152, згідно з яким позивач передав відповідачу в користування на умовах оренди вказану земельну ділянку.

Земельна ділянка згідно пункту 20 договору передана у користування на умовах оренди згідно акта приймання-передачі земельної ділянки від 09 квітня 2009 року (а.с. 91).

У пунктах 2, 5 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 4,2703 га, яка належить позивачу на підставі державного акта на право власності, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, і це збігається з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки, зазначеним у державному акті, нормативно грошова оцінка якої становить 56892 грн.

За умовами пунктів 9 - 13 укладеного сторонами договору орендна плата виплачується орендарем у грошовій, натуральній та відробітковій формі на суму 1707 грн., що становить не менше 3% від вартості орендованої земельної ділянки (згідно додатку). Орендар сплачує орендну плату не пізніше 30 листопада кожного року. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Укладений сторонами договір оренди був зареєстрований в Миронівському районному відділі Київської обласної філії Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах 11 вересня 2009 року , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040994900102 (а.с., а.с. 79-90).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єктивні права позивача при укладенні і реєстрації договору оренди не були порушені. Сторони протягом дев'яти років виконували умови договору, орендар збільшував розмір орендної плати щорічно і претензій сторони один до одного з приводу виконання договору оренди не мали. При цьому суд також послався на правову позицію Верховного Суду України, відповідно до якої обов'язковою умовою для визнання договору оренди землі недійсним є не тільки відсутність певних істотних умов в договорі, а і встановлене судом порушення прав позивача такою відсутністю (Постанова ВСУ у справі № 6-233цс14).

Судова колегія погоджується із таким висновком суду виходячи з такого.

Відповідно до ст.367 ЦПК України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додаткового поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як було вказано вище, доводи апеляційної скарги зводились лише до того, що суд першої інстанції у своєму рішенні не обґрунтував підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій органу державної влади щодо державної реєстрації договору оренди. Разом із тим, висновки суду щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди у зв'язку із тим, що він не відповідає вимогам ст. 15 Закону України Про оренду землі , оскільки цим не порушені суб'єктивні права позивача, представником позивача не оспорюються.

Отже колегія суддів, в межах доводів апеляційної скарги перевіряє рішення суду лише в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними дій органу державної реєстрації і скасування реєстрації договору оренди.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів .

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Так у частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позивач звернулась до суду із позовом про захист свого порушеного права власності на земельну ділянку. І способом захисту обрала визнання протиправними дії щодо реєстрації договору оренди, скасування реєстрації. визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, державної реєстрації цього і її скасування і витребування земельної ділянки у відповідача на свою користь.

І хоча в доводах позовної заяви і апеляційної скарги представник позивача зазначає першочерговою дією, якою було порушене право власності позивача, саме державну реєстрацію договору оренди, разом із тим, виходячи із змісту позовної заяви, вона обґрунтована тим, що саме зміст договору оренди не відповідає вимогам законодавства, і на це не звернув уваги при реєстрації цього договору орган державної реєстрації.

Згідно з вимогами частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотні умови договору оренди землі визначені у частині 1 статті 15 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) на час реєстрації спірного договору до істотних умов договору оренди землі були віднесені: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Як встановив суд першої інстанції, в договорі оренди, який був укладений між сторонами зазначені не всі істотні умови, однак проаналізувавши вимоги закону, а також умови договору і обставини виконання його сторонами, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність порушень прав позивача, які підлягають судовому захисту.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно із частиною п'ятою статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції на момент вчинення реєстрації договору оренди) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх

обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і

підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення

речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується

внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме

майно та їх обмежень;

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Таким чином, суд першої інстанції при ухваленні рішення правильно визначився із тим, що визнання договору оренди недійсним не є в причино-наслідковому зв'язку із визнанням незаконною його державної реєстрації, а є самостійним способом захисту прав позивача, оскільки саме на підставі нього у сторін виникли права і обов'язки. А державна реєстрація є лише визнанням державою правовідносин оренди між сторонами.

Дії державного реєстратора щодо реєстрації договору оренди земельної ділянки можуть бути визнані судом незаконними у випадку, якщо буде встановлено незаконність його укладення, оскільки оцінка дій державного реєстратора напряму залежить від рішення суду щодо дійсності договору оренди, а отже ці правовідносини є похідними.

Саме тому, суд першої інстанції зосередився на встановленні того, які права позивача були порушені при укладенні договору оренди земельної ділянки внаслідок відсутності в ньому істотних умов, що передбачені ст.. 15 Закону України Про оренду землі . Проаналізувавши умови договору оренди, вимоги законодавства, а також правову позицію Верховного Суду України викладені в постанові № 6-233цс14, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що суб'єктивні права позивача при укладенні договору оренди не були порушені, отже він не може бути визнаним недійсним.

Таким чином, визнання незаконною державної реєстрації договору оренди земельної ділянки в цивільному процесі не є окремим способом захисту прав позивача, а застосовується лише як наслідок визнання договору недійсним.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 квітня 2018 року в даній справі залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді: