Рішення

від 03.08.2018 по справі 334/9418/15-ц

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 03.08.2018

Справа № 334/9418/15-ц

Провадження № 2/334/88/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року Ленінський районний суду м. Запоріжжя

у складі : головуючого - судді Ісакова Д.О.,

при секретарі Кузьменко К.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області про стягнення недоплаченого остаточного розрахунку при звільненні у вигляді заборгованості по видаткам на відрядження, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) до Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області про стягнення недоплаченого остаточного розрахунку при звільненні у вигляді заборгованості по видаткам на відрядження, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

В позові позивач вказав, що він працював у Територіальній державній інспекції з питань праці у Запорізькій області на посаді начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Запорізькій області - державним інспектором праці.

02.06.2015 року наказом № 3-к його було звільнено із займаної посади згідно із п.3 ст. 38 КЗпП України - у зв`язку із не відшкодуванням власником або уповноваженим ним органом витрат на службові відрядження за 2013-2015 роки, невиконанням власником або уповноваженим ним органом умов трудового договору.

Згідно довідки № 02-04/0401 від 18.08.2015 року, виданої Територіальною державною інспекцією з питань праці у Запорізькій області, станом на 18.08.2015 року підприємство має перед ним заборгованість зі сплати коштів за період перебування у відрядженнях з вересня 2013 року по травень 2015 року у загальній сумі 6182,14 грн.

У відповідності до довідки № 02-04/0400 від 18.08.2015 року, виданої Територіальною державною інспекцією з питань праці у Запорізькій області, за останні два календарних місяці, що передують звільненню, його заробітна плата становила: квітень 2015 року - 2497,35 грн., травень 2015 року - 4702,06 грн.

Отже, середній заробіток становить 184,6 грн. (4702,06 + 2497,35/39 (кількість робочих днів у квітні та травні 2015 року).

Середньомісячне число робочих днів, що передували звільненню, становить 20 днів (39/2 = 19,5).

Число робочих днів у періоді затримки остаточного розрахунку становить 794 робочих дні.

Станом на 03.08.2018 року розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні становить 146572,40 грн. (184,6 грн. х 794 робочих днів).

Крім того, позивач посилається на те, що втратив частину доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 3309,02 грн.

Просив стягнути з Головного управління держпраці у Запорізькій області, як правонаступника Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області на його користь недоплачений остаточний розрахунок при звільненні у вигляді заборгованості по видаткам на відрядження у розмірі 6182,14 грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 146572,40 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 3309,02 грн.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення, з урахуванням уточненої позовної заяви. Вказує, що з 02.04.2012 року працював у Територіальній державній інспекції з питань праці у Запорізькій області на посаді начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Запорізькій області - державного інспектора праці територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області.

02.06.2015 року наказом № 3-к його було звільнено із займаної посади згідно із п.3 ст. 38 КЗпП України.

Зазначає, що відповідно до довідки № 02-04/0401 від 18.08.2015 року станом на 18.08.2015 року перед ним обліковувалась заборгованість по видаткам на відрядження у сумі 6182,14 грн., проте станом на теперішній час заборгованість не виплачена. Посилається на пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України та вважає, що Головне управління державної служби з питань праці у Запорізькій області є правонаступником усіх прав та обов`язків Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області. Таким чином, вважає, що на сьогодні з ним фактично не проведено повний розрахунок при звільненні, а тому просить також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 156063,56 грн. за кожен день затримки та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 3309,02 грн.

Під час розгляду справи представник ГУ Держпраці у Запорізькій області проти позову заперечував, так як згідно інформації про юридичну особу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманої з офіційного сайту Міністерства юстиції України, юридичну особу - Територіальна державна інспекція з питань праці в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 38025299 припинено з 10.02.2016 року. Пояснив, що в межах кошторису передбачений певний розмір витрат по різними КВЕК, при цьому за КВЕК 2250 (на відрядження) у відповідача не обліковувалось коштів. Заборгованість повинна обліковуватись як кредиторська у фінансовому звіті підприємства та у органі казначейства, проте така відсутня. Просив в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, пояснення представника відповідача, покази свідка, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 13 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що наказом № 30-к від 30.03.2012 року Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області ОСОБА_1 було призначено з 02.04.2012 року на посаду начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Запорізькій області - державного інспектора праці територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області.

Наказом № 3-к від 02.06.2015 року позивач був звільнений з займаної посади, на підставі п.3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади постановлено утворити Державну службу України з питань праці реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з питань праці та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці. Установлено, що територіальні органи, які утворюються є правонаступниками територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань праці.

Здійснення заходів, пов`язаних з утворенням та реорганізацією центральних органів виконавчої влади, регулюється Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074. Відповідно до пункту 15 Порядку, у разі припинення органу виконавчої влади. Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється.

Відповідно до пунктів 7, 23 постанови № 1074 майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта. Передавальний акт чи розподільчий ліквідаційний баланс складається комісією після закінчення строку пред'явлення вимог кредиторами та задоволення або відхилення таких вимог, підписується членом комісії бухгалтером та затверджується головою комісії. Розподільчий баланс або передавальний акт повинен містити положення про правонаступництво щодо всіх фінансових зобов'язань органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється, всіх його кредиторів та боржників, у тому числі зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Відповідно до інформації про юридичну особу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманої з офіційного сайту Міністерства юстиції України, юридичну особу - Територіальна державна інспекція з питань праці в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 38025299 припинено з 10.02.2016 року (а.с.30-35).

Правонаступником прав та обов`язків Територіальної державної інспекції з питань праці в Запорізькій області є Головне управління Держпраці у Запорізькій області.

Гарантії і компенсації при службових відрядженнях визначені статтею 121 Кодексу законів про працю України.

Пунктом 15 Наказу № 59 Наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. №59 Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон встановлено, що підтверджуючими документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат є розрахункові документи відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та Податковим кодексом України.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснив, що він працював на посаді заступника начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області - начальником відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м.Запоріжжі. Інспектори праці виїжджали на семінари, наради або у відрядження в межах місця постійної роботи. Начальник відділу контролював інспекторів. Інспекцією не було дотримано вимоги щодо оплати коштів на відрядження. Заборгованість витрат не відрядження дійсно була. Восени 2015 року заборгованість на відрядження була погашена. Відповідно до ліквідаційного балансу по установі Територіальна державна інспекція з питань праці у Запорізькій області дебіторська та кредиторська заборгованість відсутня. Витрати на відрядження не відносяться до оплати праці, але держава гарантує компенсацію працівнику витрат на відрядження. Для компенсації витрат на відрядження працівник повинен подати авансовий звіт. Довідку про заборгованість витрат на відрядження на ім`я ОСОБА_1 було підписано ним. На час підписання довідки він був заступником голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області. Вважає, що мав повноваження на підписанні довідки.

Судом також встановлено, що 18.08.2015 року заступником голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області ОСОБА_2 видано ОСОБА_1 довідку № 02-04/0401, згідно якої станом на 18.08.2015 року перед ним рахується заборгованість по видаткам на відрядження в сумі 6182,14 грн.

Разом з тим, 14.07.2015 року наказом Державної інспекції України з питань праці № 52 у зв`язку з відмовою голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області від запропонованої посади у Головному управлінні Держпраці у Запорізькій області, ОСОБА_2 звільнено від виконання обов`язків голови комісії. Призначено головою комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області ОСОБА_3 - в.о. начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області.

Відповідно до табеля обліку використання робочого часу Головного управління Держпрці у Запорізькій області за серпень 2015 року та листа Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 07.08.2015 року № 07/06-2/119, голова комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області знаходився на лікарняному з 07.08.2015 року по 14.08.2015 року, а 18.08.2015 року перебував на роботі.

Відповідно до п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074 "Про затвердження порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади", право підписувати документи щодо припинення органу виконавчої влади або територіального органу надається голові комісії з моменту його затвердження до дня внесення запису про державну реєстрацію припинення органу виконавчої влади або територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Доказів того, що голова комісії з реорганізації ОСОБА_3 надав таке право щодо здійснення від його імені повноважень або з інших причин виконувати його обов`язки суду не надано.

Згідно довідки ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 20.04.2015 року № 287/08-28-22-01/38025299 про результати документальної позапланової виїзної перевірки територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 08.04.2015 року мається кредиторська заборгованість по КЕКВ 1140 (2250) витрати на відрядження станом на 31.12.2012 року - 720,84 грн., станом на 31.12.2014 року 3033,40 грн. (а.с.61-67).

Згідно акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 18.08.2015 року № 870/08-28-22-01/38025299 про результати документальної позапланової виїзної перевірки територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.04.2015 року по 14.08.2015 року станом на 14.08.2015 року мається кредиторська заборгованість по КЕКВ 2250 витрати на відрядження - 2236,84 грн. (а.с.68-73).

Згідно довідки ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 28.01.2016 року № 153/08-28-22-01/38025299 про результати документальної позапланової виїзної перевірки територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.08.2015 року по 21.01.2016 року кредиторська заборгованість на відрядження відсутня (а.с.74-79).

Відповідно до передавального акту від 04.02.2016 року дебіторська (кредиторська) заборгованості становить - 0 (а.с.80).

Згідно акту та довідки до акту інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами (додаток № 8 від 04.02.2016 року до передавального акту) сума балансу за дебіторською та кредиторською заборгованістю відсутня (а.с.84-85).

Враховуючи викладене суд вважає, позов в частині стягнення витрат на відрядження у розмірі 6182,14 грн. не підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з Головного управління державної служби з питань праці у Запорізькій області середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 146572,40 грн. за кожен день затримки, починаючи з дня звільнення та по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З системного аналізу вищевикладених правових норм вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає виплаті на користь працівника у разі відсутності спору про його розмір, проте у даному випадку у межах справи, що розглядається, судом встановлено, що відповідачем взагалі не визнано факт наявності вказаної заборгованості із виплат на відрядження позивачу, вказана заборгованість не обліковується як кредиторська у фінансовому звіті установи та у органах казначейської служби.

До того ж, пунктами 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 108/95-ВР основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 34 Закону № 108/95-ВР визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Системний аналіз положень статей 1, 2, 34 Закону № 108/95-ВР, статті 2 Закону № 2050-ІІІ та частини другої статті 121 Кодексу законів про працю України зумовлює висновок, що компенсація витрат працівника на службові відрядження не є складовою заробітної плати (як основної, так і додаткової); за своєю правовою природою така компенсація полягає у відшкодуванні витрат працівника, здійснених ним у зв'язку з перебуванням у відрядженні, тобто не є доходом в розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягають задоволенню.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 3309,02 грн. позивачем не доведено.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як встановлено частинами першою, другою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем при подачі позову не сплачувався судовий збір на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 81 ЦПК України, ст.ст. 116, 177 КЗпП України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області про стягнення недоплаченого остаточного розрахунку при звільненні у вигляді заборгованості по видаткам на відрядження у розмірі 6182,14 грн., середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 146572,40 грн., компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 3309,02 грн. - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.О.Ісаков