Постанова

від 16.01.2019 по справі 334/9418/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.01.2019 Справа № 334/9418/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/9418/15-ц Головуючий у 1 інстанції Ісаков Д.О.

Провадження № 22-ц/807/404/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Воробйової І.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області про стягнення недоплаченого остаточного розрахунку при звільнені у вигляді заборгованості по видаткам на відрядження, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,-

В С Т А Н О В И ЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, Головного управління Держпраці у Запорізькій області про стягнення недоплаченого остаточного розрахунку при звільнені у вигляді заборгованості по видаткам на відрядження, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

В обґрунтування позову зазначив, що він працював у Територіальній державній інспекції з питань праці у Запорізькій області на посаді начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Запорізькій області - державним інспектором праці.

02.06.2015 року наказом № 3-к його було звільнено із займаної посади згідно із п.3 ст. 38 КЗпП України - у зв`язку із не відшкодуванням власником або уповноваженим ним органом витрат на службові відрядження за 2013-2015 роки, невиконанням власником або уповноваженим ним органом умов трудового договору.

Згідно довідки № 02-04/0401 від 18.08.2015 року, виданої Територіальною державною інспекцією з питань праці у Запорізькій області, станом на 18.08.2015 року підприємство має перед ним заборгованість зі сплати коштів за період перебування у відрядженнях з вересня 2013 року по травень 2015 року у загальній сумі 6182,14 грн.

У відповідності до довідки № 02-04/0400 від 18.08.2015 року, виданої Територіальною державною інспекцією з питань праці у Запорізькій області, за останні два календарних місяці, що передують звільненню, його заробітна плата становила: квітень 2015 року - 2497,35 грн., травень 2015 року - 4702,06 грн.

Отже, середній заробіток становить 184,6 грн. (4702,06 + 2497,35/39 (кількість робочих днів у квітні та травні 2015 року).

Середньомісячне число робочих днів, що передували звільненню, становить 20 днів (39/2 = 19,5).

Число робочих днів у періоді затримки остаточного розрахунку становить 794 робочих дні.

Станом на 03.08.2018 року розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні становить 146572,40 грн. (184,6 грн. х 794 робочих днів).

Крім того, позивач посилається на те, що втратив частину доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 3309,02 грн.

Просив стягнути, з урахуванням уточнень, з Головного управління держпраці у Запорізькій області, як правонаступника Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області, на його користь недоплачений остаточний розрахунок при звільненні у вигляді заборгованості по видаткам на відрядження у розмірі 6182,14 грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 146572,40 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 3309,02 грн.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 20 листопада 2018 року, справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи.

Головне управління Держпраці у Запорізькій області надало до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_3 надав до апеляційного суду відповідь на відзив Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в якій зазначає, що відповідачем не спростовані доводи апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.

Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог.

Судом встановлено, що наказом № 30-к від 30.03.2012 року Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області ОСОБА_3 було призначено з 02.04.2012 року на посаду начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Запорізькій області - державного інспектора праці територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області.

Наказом № 3-к від 02.06.2015 року позивач був звільнений з займаної посади, на підставі п.3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади постановлено утворити Державну службу України з питань праці реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з питань праці та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці. Установлено, що територіальні органи, які утворюються є правонаступниками територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань праці.

Здійснення заходів, пов`язаних з утворенням та реорганізацією центральних органів виконавчої влади, регулюється Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074. Відповідно до пункту 15 Порядку, у разі припинення органу виконавчої влади. Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється.

Відповідно до пунктів 7, 23 постанови № 1074 майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта. Передавальний акт чи розподільчий ліквідаційний баланс складається комісією після закінчення строку пред'явлення вимог кредиторами та задоволення або відхилення таких вимог, підписується членом комісії бухгалтером та затверджується головою комісії. Розподільчий баланс або передавальний акт повинен містити положення про правонаступництво щодо всіх фінансових зобов'язань органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється, всіх його кредиторів та боржників, у тому числі зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що юридичну особу - Територіальна державна інспекція з питань праці в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 38025299 припинено з 10.02.2016 року.

Правонаступником прав та обов`язків Територіальної державної інспекції з питань праці в Запорізькій області є Головне управління Держпраці у Запорізькій області.

Пунктом 15 Наказу № 59 Наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. №59 Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон встановлено, що підтверджуючими документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат є розрахункові документи відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та Податковим кодексом України.

18 серпня 2015 року заступником голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області ОСОБА_6 видано ОСОБА_3 довідку № 02-04/0401, згідно якої станом на 18.08.2015 року перед ним рахується заборгованість по видаткам на відрядження в сумі 6182,14 грн.

14 липня 2015 року наказом Державної інспекції України з питань праці № 52 у зв`язку з відмовою голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області від запропонованої посади у Головному управлінні Держпраці у Запорізькій області, ОСОБА_6 звільнено від виконання обов`язків голови комісії. Призначено головою комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області ОСОБА_5 - в.о. начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області.

Відповідно до табеля обліку використання робочого часу Головного управління Держпрці у Запорізькій області за серпень 2015 року та листа Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 07.08.2015 року № 07/06-2/119, голова комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області знаходився на лікарняному з 07.08.2015 року по 14.08.2015 року, а 18.08.2015 року перебував на роботі.

Відповідно до п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року № 1074 "Про затвердження порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади", право підписувати документи щодо припинення органу виконавчої влади або територіального органу надається голові комісії з моменту його затвердження до дня внесення запису про державну реєстрацію припинення органу виконавчої влади або територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано доказів суду того, що голова комісії з реорганізації ОСОБА_5 надав таке право щодо здійснення від його імені повноважень або з інших причин виконувати його обов`язки. Такі докази не були надані і апеляційному суду.

Згідно довідки ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 20.04.2015 року № 287/08-28-22-01/38025299 про результати документальної позапланової виїзної перевірки територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 08.04.2015 року мається кредиторська заборгованість по КЕКВ 1140 (2250) витрати на відрядження станом на 31.12.2012 року - 720,84 грн., станом на 31.12.2014 року 3033,40 грн.

Відповідно до акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 18.08.2015 року № 870/08-28-22-01/38025299 про результати документальної позапланової виїзної перевірки територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.04.2015 року по 14.08.2015 року станом на 14.08.2015 року мається кредиторська заборгованість по КЕКВ 2250 витрати на відрядження - 2236,84 грн.

Згідно довідки ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 28.01.2016 року № 153/08-28-22-01/38025299 про результати документальної позапланової виїзної перевірки територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.08.2015 року по 21.01.2016 року кредиторська заборгованість на відрядження відсутня.

Відповідно до передавального акту від 04.02.2016 року дебіторська (кредиторська) заборгованості становить - 0.

Згідно акту та довідки до акту інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами (додаток № 8 від 04.02.2016 року до передавального акту) сума балансу за дебіторською та кредиторською заборгованістю відсутня.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення витрат на відрядження у розмірі 6182,14 грн. не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з Головного управління державної служби з питань праці у Запорізькій області середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 146572,40 грн. за кожен день затримки, починаючи з дня звільнення та по день фактичного розрахунку суд першої інтонації обґрунтовано виходив з положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, з системного аналізу яких вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає виплаті на користь працівника у разі відсутності спору про його розмір, проте судом вірно встановлено, що відповідачем взагалі не визнано факт наявності вказаної заборгованості із виплат на відрядження позивачу, вказана заборгованість не обліковується як кредиторська у фінансовому звіті установи та у органах казначейської служби.

Пунктами 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, аналізуючи положення статей 1, 2, 34 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, статті 2 Закону № 2050-ІІІ та частини другої статті 121 Кодексу законів про працю України про те, що компенсація витрат працівника на службові відрядження не є складовою заробітної плати (як основної, так і додаткової); за своєю правовою природою така компенсація полягає у відшкодуванні витрат працівника, здійснених ним у зв'язку з перебуванням у відрядженні, тобто не є доходом в розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який узгоджується з вимогами закону, про те, що компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 3309,02 грн. позивачем не доведено.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного,судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 серпня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 січня 2019 року.

Головуючий

Судді: