Рішення

від 04.09.2018 по справі 185/4365/18

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/4365/18

Провадження № 2/185/2749/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04 вересня 2018 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Головіна В.О., з участю секретаря Чернишової К.Д., представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання необґрунтованої відмови у прийомі на роботу, стягнення коштів за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В

25 червня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання не обґрунтованої відмови у прийомі на роботу, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, який був уточненийта просив суд:

-Визнати дії Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги щодо ненадання письмової відмови в прийнятті на роботу головним спеціалістом.

-Визнати відмову Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в прийнятті на роботу головним спеціалістом необґрунтованою.

-Зобов'язати Павлоградський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги укласти трудовий договір шляхом видання наказу про прийняття мене на посаду головного спеціаліста Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 26 березня 2018 року з внесення відповідного запису до трудової книжки.

-Стягнути з Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 17013 грн. 81 коп., починаючи з 26 березня 2018 р. по день постановлення судового рішення у справі.

-Стягнути з Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на мою користь упущену вигоду у розмірі 42 450 грн. 20 коп., починаючи з 26 березня 2018 р. по день постановлення судового рішення у справі.

У судове засідання Позивач не з'явилась. Надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити.

У позові вказала, що у березні 2018 року вона дізналась про те, що Павлоградський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги надав заявку до Павлоградського центру зайнятості про наявність вакансії головного спеціаліста. Підготувала резюме, подала відповідачу та з 26 березня 2018 р. по 30 березня 2018 року проходила кожного дня з 08.00 години до 17.00 години стажування у відповідача. Вважає, що їй було відмовлено в прийомі на роботу через те, що вона має малолітню дитину і є одинокою матір'ю.

Представник відповідача з'явився у судове засідання, просив у позові відмовити посилаючись на підстави викладені у письмовому відзиві на уточнену позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так , відповідно до положень ст. 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує не тільки згоди працівника, а й власника або уповноваженого ним органу, тобто передбачає обов'язкове волевиявлення двох сторін.

Крім того, за загальним правилом, передбаченим статтею 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі і при його укладенні громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 17 серпня 1993 р. (далі- Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п. 1.3. Інструкції при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку

Аналізуючи чинне трудове законодавство, суд приходить до висновку, що укладання трудового договору з конкретною особою є правом, а не обов'язком роботодавця (за виключенням випадків передбачених законодавством) й не містить норм, що зобов'язують роботодавця заповнювати вакантні посади негайно в міру їхнього виникнення.

Як встановлено судом, Позивачем було надано до центру лише резюме на заміщення вакантної посади у юридичному відділі. Інші документи які передбачені ст. 24 КЗпП України, а саме паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, документ про освіту, про стан здоров'я Позивачем надано не було. Доказів надання зазначених документів в т.ч. заяви Позивача про допущення до стажування, заяви про прийняття на роботу Позивачем не надано.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз положень ст.22 КЗпП України дає підстави прийти до висновку, що необґрунтованою є лише така відмова у прийнятті на роботу, яка мотивована посиланнями на обставини, які не відносяться до ділових якостей працівника (походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, тощо).

За змістом ст. 22 КЗпП України, згадана норма матеріального права передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: 1) необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і 2) відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених у ч.2 ст. 22КЗпП, так і в інших нормах трудового права.

Крім того, припущення Позивача щодо відмови в прийнятті на роботу з причини наявності малолітніх дітей та одинокої матері також є непідтвердженими, оскільки у резюме наданим Позивачем, не міститься інформація, яка б свідчила про дані обставини, не надано копій документів (свідоцтва про народження дітей, ОСОБА_3 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження), які підтверджують дану інформацію. Такі документи надані лише до суду.

З підстав котрі вищевикладені повністю відсутній склад правопорушень трудового законодавства як при необґрунтованій відмові у прийнятті на роботу так і у відмові у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, передбачених у ч.2 ст. 22 КЗпП.

А, тому суд вважає, що дії відповідача щодо відмови у прийнятті на роботу позивача жодним чином не порушують його прав, оскільки обставини на які посилався представник відповідача знайшли підтвердження в суді, позивач не виконав умови ст. 24 КЗпП України.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилась за розпорядженням чи з відома власника або повноваженого ним органу.

Як встановлено матеріалами справи та поясненнями Відповідача, Позивач допущена до роботи не була, наказ про прийняття на роботу Відповідачем не видавався.

Крім того, за даними резюме та копією трудової книжки, Позивач працевлаштована та перебуває у трудових відносинах з 02.07.2012 року та по теперішний час з Павлоградським центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд з огляду на матеріали справи та надані докази, які містяться в матеріалах справи приходить до висновку, що Позивач не довів порушення його оспорюваних прав Відповідачем.

Відповідно до ст.140 ЦПК України витрати на судовий збір в сумі 704.80 гривень, слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 263, 264, 265 ЦПК України суд -

У Х В А Л И В

В задоволенні позову ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса проживання:51400, АДРЕСА_1) до Павлоградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (ЄДРПОУ 39780353, місце знаходження: 51400, Дніпропетровська обл., вул. Полтавська 129, офіс 310) про визнання необґрунтованої відмови у прийомі на роботу, стягнення коштів за час вимушеного прогулу - відмовити.

Витрати на судовий збір в сумі 704.80 гривень компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Дніпропетровської області.

Повний текст рішення суду складено 07 вересня 2018 року.

Суддя: ОСОБА_3