Постанова

від 06.09.2018 по справі 461/1521/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/6452/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Гуляка В.В., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2018 року, ухвалене суддею Лялюк Є.Д. у м.Львові о 17:29, у справі № 461/1521/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача - Львівської митниці ДФС, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову в справі про порушення митних правил №3013/20900/17 від 17.07.2017.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем порушено вимоги щодо порядку притягнення до адміністративної відповідальності при винесенні оскаржуваної постанови та здійснення адміністративного провадження.

Зокрема зазначає, що оскаржувана постанова відповідачем винесена без участі позивача, про її винесення позивачу стало відомо лише 26 лютого 2018 року, коли з явився на виклик до Франківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Зауважує, що зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що про порушення митних правил позивачем відповідачу стало відомо після отримання відповідного листа Державної фіскальної служби України від 08.02.2016, що в силу вимог ч.1 ст.467 МК України, на думку позивача, є визначальним при притягненні порушника до відповідальності. Проте оскаржувана постанова винесена 17.07.2017, тобто зважаючи строки накладення адміністративних стягнень, встановлені ст.467 МК України, відповідач зобов язаний був винести постанову про закриття провадження у справі у зв'язку з закінченням строків притягнення порушника до відповідальності.

Також, покликаючись на відсутність складу адміністративного правопорушення, вказує про наявність інших підстав відповідно до п.1 ст.247 КУпАП для закриття провадження в справі про порушення митних правил.

Оскільки обов'язок по одержанню відповідного сертифікату про походження форми СТ-1 покладався на продавця (білоруського контрагента), позивач зазначає, що не міг знати про те, що виданий сертифікат про походження товару виданий з порушеням встановленого порядку. Про відсутність у його діях вини та умислу свідчить також факт анулювання сертифікату білоруськими компетентними органами через порушення, допущені ними, а не позивачем чи його білоруським контрагентом.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову у справі про порушення митних правил №3013/20900/17 від 17 липня 2017 року.

Рішення мотивоване тим, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, оскільки в судовому засіданні за допомогою належних та допустимих доказів, встановлено відсутність у діях ОСОБА_1 ознак порушення митних правил, передбачених ст.485 МК України, необ єктивність та неповноту провадження у справі або необ єктивність її розгляду, а також невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи та порушення права ОСОБА_1 на участь у розгляд протоколу про порушення митних правил та на захист.

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що твердження позивача про порушення відповідачем строку на притягнення до адміністративної відповідальності не відповідають дійсності та суперечать ст.467 МК України. Частиною першою цієї статті чітко визначено перелік статей Митного кодексу України, які визначають триваючі правопорушення, до яких відноситься в тому числі ст.485 МК України. На думку скаржника, судом не враховано, що якщо справи про порушення митних правил відповідно до ст.522 МК України розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за прорушення митних прави може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі рогляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних прави, у тому числі передбачені ст.485 Митного кодексу України, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень. При цьому триваючі правопорушення слід розглядати як формально закінчені з моменту їх суб'єктивного офіційного виявлення, тобто з часу виявлення і фіксації в протоколі про адміністративне правопорушення, приписі, акті перевірки тощо.

Так, порушення, вчинене позивачем, виявлене за результатами проведення Головним управлінням ДФС у Львівській області документальної невиїзної перевірки ТзОВ Сапфір Авто (код ЄДРПОУ 38907905) щодо дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи по митній декларації від 02.12.2014 № 209140000/2014/042581; висновки цієї перевірки зафіксовані в акті від 23.03.2017 № 311/14-11/38907905.

При цьому, п.1 ч.1 ст.491 МК України передбачено, що підставами про порушення справи про порушення митних правил є, зокрема, безпосереднє виявлення посадовими особами органу доходів і зборів порушення митних прави. Відповідно до ч.1 ст. 494 МК України про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа органу доходів і зборів, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та митну політику.

Також згідно з ст.251 КУпАП протоколом про адміністративні правопорушення встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З врахуванням наведеного, скаржник вважає, що лише протоколом про порушення митних правил може бути виявлено адміністративне правопорушення, а не будь-якою іншою інформацією.

Також зазначає, що саме ОСОБА_1 є суб'єктом вчиненого правопорушення, оскільки відповідно до граф 8, 9 митної декларації ІМ 40ДЕ від 02.12.2014 №209140000/2014/042581 одержувачем та особою, відповідальною за фінансове врегулювання, є ТзОВ Сапфір Авто , керівником якої намомент декларування був гр.ОСОБА_1, а згідно ч.2 ст.459 МК україни при визначенні порушень митних правил підприємствами суб'єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил є посадові особи цих підприємств.

ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності саме за надання документів (що містять неправдиві відомості) органу доходів і зборів з метою звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру. Отже, ОСОБА_1 вчинено правопорушення, передбачене ст.485 МК України, що мало наслідком несплату митних платежів на суму 24149,25 грн.

Крім того зазначає, що суб'єктивна сторона правопорушення, що кваліфікується за ст.485 МК України, характеризується умисною чи необережною формою вини. Ставлення винного до наслідків у вигляді недоборів податків і зборів, за відсутності ознак злочину, може характеризуватись непрямим умислом або необережністю. Тобто позивач міг і повинен був передбачати настання таких наслідків при заявленні відомостей та наданні документів, що стосуються країни походження задекларованих товарів.

Також покликається на створення належних умов для реалізації ОСОБА_1 права на особисту участь під час розгляду справи про порушення митних правил шляхом скерування на його адресу листа із примірником протоколу про порушення митних правил та зазначає, що відповідно до п.8 ст.494 МК України такий протокол вважається врученим навідь у разі, якщо особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не перебувала за повідомленою нею адресою або місце проживання чи фактичного перебування, назване нею, є недостовірним.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 17 липня 2017 року заступником начальника Львівської митниці ДФС - начальником управління протидії митним правопорушенням Скоромним Я.І. винесено постанову в справі про порушення митних правил №3013/20900/17, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст.485 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300% несплаченої суми митних платежів на суму 72447,75 грн.

Зі змісту постанови слідує, що відповідно до ч.4 ст.45 Митного кодексу України Львівською митницею ДФС було скеровано запит до уповноважених органів Республіки Білорусь з метою перевірки достовірності поданого сертифіката про походження товару (лист Львівської митниці ДФС від 27 травня 2015 №6210/8/13-70-25/35-ЕП на адресу Департаменту адміністрування митних платежів та тарифного врегулювання ДФС україни). У відповідь отримано лист Державної фіскальної служби України від 15 жовтня 2015 року № 38104/7/99-99-25-02-03-17 та в доповнення до нього лист від 08 лютого 2016 року № 4147/7/99-99-25-02-03-17 щодо перевірки відповідного сертифіката про походження товару форми СТ-1 №ВYUA4105208102 3666854 від 25.11.2014, виданого уповноваженим органом Республіки Білорусь.

Згідно з отриманою інформацією (листи Державного митного комітету Республіки Білорусь від 28 серпня 2015 року №08/10840 та від 11 січня 2016 року № 08/287) сертифікат форми СТ-1 №ВYUA4105208102 3666854 від 25.11.2014 був анульований компетентним органом Республіки Білорусь.

Враховуючи отримання негативної відповіді стосовно походження товару килимки автомобільні , відповідач дійшов висновку, що відомості, внесені до графи 34 (країна походження) мтної декларації від 02.12.2014 №209140000/2014/042581 вважаються непідтвердженими, і як наслідок, країна походження для даного товару визнається невідомою.

ОСОБА_1, вважаючи постанову в справі про порушення митних правил №3013/20900/17 від 17.07.2017 протиправною, звернувся до суду вимогою про її скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 522 Митного кодексу України передбачено, що справи про порушення митних правил, передбачені статтями 468 - 470, 474, 475, 477 - 481, 485 цього Кодексу, розглядаються органами доходів і зборів.

В розумінні ч. 1 ст. 458 Митного кодексу України (МК України) порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Так, відповідно до ст. 529 МК України, перевірка законності та обґрунтованості постанови у справі про порушення митних правил судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб'єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою ст. 495 МК України встановлено, що доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, серед іншого: протоколом про порушення митних правил, іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією.

Відповідно до ч. 1 ст.467 МК України, якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.

Колегією суддів зі змісту постанови встановлено, що про порушення позивачем митних правил відповідачу стало відомо після отримання відповідного листа Державної фіскальної служби України від 08 лютого 2016 року. Враховуючи наведене, суд обґрунтованими покликання позивача на те, що в силу положень ст.467 МК України, за умови наявності усіх елементів складу правопорушення, передбаченого ст.485 МК України, у даному випадку порушника можна було б притягнути до відповідальності не пізніше 08 серпня 2016 року.

Згідно з ст. 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у тому числі у разі закінчення строків передбачених ст.38 КУпАП.

Таким чином, зважаючи на порушення ст.467 МК України відповідач зобов язаний був винести постанову про закриття провадження у справі у зв язку із закінченням строків притягнення порушника до відповідальності.

Водночас відповідно до п.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

В оскаржуваній постановв про порушення митних правил містяться покликання на те, що позивач як керівник особи, відповідальної за фінансове врегулювання - ТзОВ Сапфіп Авто згідно графи 9 МД ІМ 40 ДЕ №209140000/2014/042581, повинен нести відповідальність за порушення митних правил.

Відповідно до ст. 485 МК України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Відповідно до ст.527 МК України, у справі про порушення митних правил орган доходів і зборів або суд (суддя), що розглядає справу, виносить одну з таких постанов: про проведення додаткової перевірки; про накладення адміністративного стягнення; про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Заявлення таких відомостей здійснюється за встановленою законом формою в ході процедури декларування, повноваженнями щодо якого відповідно до положень ст. 265 МК України наділений декларант.

З аналізу наведених норм слідує, що особа може брати участь у митних відносинах як декларант у двох випадках: коли вона особисто здійснює декларування товарів або як його власник, або як уповноважений власником.

Декларант може здійснювати декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення самостійно або уповноважувати інших осіб на здійснення декларування від свого імені.

У разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант.

Особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов'язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант.

Таким чином, представник власника товару підлягає відповідальності лише у тому випадку, коли він здійснював декларування товару або з метою приховування від митного контролю особисто вчиняв будь-які дії, що складають об'єктивну сторону такого порушення. При цьому таке діяння за суб'єктивною стороною характеризується прямим умислом на вчинення дій для ухилення від сплати податків у повному обсязі.

За відсутності зазначених умов факт обіймання особою керівної посади на підприємстві - власника товару не утворює в її діях складу правопорушення, передбаченого ст. 485 МУ України.

Так, судом встановлено, що згідно умов договору № 2У/22102014 від 23 жовтня 2014 року, укладеного між ТзОВ Торгова компанія Абсолют (Постачальник) та ТзОВ Сапфір Авто (Покупець) пунктом 3.2 визначено обов'я зок постачальника товару (автоаксесуари, авто хімія, автокосметика та ін.) надавати покупцю в момент відвантаження оригінали рахунок-фактур, протоколи про узгодження договірної ціни, СМR і інших відвантажувальних документів, оформлених у відповідності до законодавства Республіки Білорусь.

Крім того, у даному випадку обов'язки декларанта при здійсненні митного оформлення товару його власником було покладено на уповноважену особу декларанта ТзОВ МД-Компані , ОСОБА_2, зазначених у графах 14 та 54 МД №209140000/2014/042581, а представником власника товару - керівником дії щодо декларування товару не здійснювались.

З огляду на наведене, висновок митного органу, що позивачем вчинено протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, є необґрунтованим.

Слід зазначити, що за змістом ч.1 ст.9 та ст.10 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Правопорушення, яке кваліфікується ст. 485 МК України, повинно бути вчинено з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, тобто, що це правопорушення може бути вчинено лише умисно, що не знайшло свого підтвердження матеріалами справи.

Таким чином, ОСОБА_1 не може нести адміністративну відповідальність за порушення митних правил за ознаками ст. 485 МК України.

Як наслідок, апеляційний суд вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 17 липня 2017 року відповідачем не було надано належну оцінку обставинам справи та вимогам ст.527 МК України стосовно наявності підстав для закриття провадження у справі.

При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

В силу частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій та бездіяльності суб єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею ст. 286 КАС України.

Відповідно до ч. 3 цієї статті за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Реалізуючи передбаченестаттею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб єктів владних повноважень.

Так, ОСОБА_1 при зверненні до суду заявлено позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил №3013/20900/17 від 17.07.2017.

Однак, позовні вимога про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним задоволенню не підлягає, оскільки в даному випадку охоплюються вимогами щодо її скасування.

Відтак ефективним способом захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача є задоволення заявленої вимоги щодо скасування оскаржуваної постанови, що відповідає положенням ч. 3 ст. 286 КАС України.

Слід зазначити, що судом при ухваленні судового рішення про скасування оскаржуваної позивачем постанови не було надано належну оцінку обставинам справи та вимогам п.3 ч.3 ст.286 КАС України стосовно наявності підстав для закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку що вірним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови Львівської митниці ДФС від 17 липня 2017 року в справі про порушення митних правил №3013/20900/17 та закриття провадження у справі про порушення митних правил.

Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Дана норма КУпАП з урахуванням положень ст.487 та ч.1 ст.529 МК України підлягає судом застосуванню в разі оскарження постанови митниці у справі про порушення митних правил до суду.

У справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, статей 2, 3, 4 Закону України Про судовий збір № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КУпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 13 грудня 2016 року (справа № 21-1410а16) та підтримана Верховним Судом у постановах від 22 травня 2018 року (справа № 461/833/17), від 20 червня 2018 року (справа №522/839/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про стягнення з бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС на користь Державної судової адміністрації 704,80 грн судового збору є помилковим.

Крім того, судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано передбачених ст. 271 та ч.4 ст.286 КАС України особливостей проголошення, вручення та порядку оскарження судового рішення в окремих категоріях адміністративних справ.

Наведені обставини в своїй сукупності під час прийняття рішення залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком його скасування.

В контексті наведених правових норм, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас згідно з ч.2 цієї статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити частково, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 травня 2018 року - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову в.о. заступника начальника Львівської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням Скоромного Я.І. в справі про порушення митних правил №3013/20900/17 від 17.07.2017 про визнання гр. ОСОБА_1 винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст.485 Митного кодексу України, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів скасувати, а провадження у справі про порушення митних правил - закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. В. Гуляк В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 06.09.2018.