Ухвала

від 25.04.2018 по справі 810/4529/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про закриття провадження у справі

25 квітня 2018 року м.Київ 810/4529/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державної служби геології та надр України до товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій -Профілакторій "Діброва" про анулювання спеціального дозволу на користування надрами,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з вимогами про припинення права користування надрами ТОВ "Санаторій- Профілакторій "Діброва" шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами №5196 від 11.10.2010 р. В обґрунтування своїх вимог вказав, що він, як суб'єкт владних повноважень, наділений правом державного нагляду та контролю за геологічним вивченням надр та їх раціональним та ефективним використанням. На виконання покладених на нього завдань провів плановий захід контролю - перевірку відносно відповідача, наслідком чого стало виявлення порушень норм ст.ст.49,51 93,Ю 30-31, 34-36 КУ та НПАОП, НРБУ-97, ЗУ №2026, ПКМУ тощо. З посиланням на положення п.5 ст.26 Кодексу України про надра, просить суд припинити право користування надрами ТОВ "Діброва".

Дослідивши доводи позовної заяви, вивчивши надані суду документи, встановивши фактичні обставини справи, з наданням їм відповідної правової оцінки, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, у зв'язку з наступним:

статтею 19 КАСУ визначені справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Право на звернення до суду суб'єкта владних повноважень передбачено у випадках: спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, - п.3 ч.1. ст.19 КАСУ; спору, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, - п. 4 ч.1 ст.19 КАСУ та за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом, - п. 5 ч.1 ст.19 КАСУ .

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закріплення на конституційному рівні спеціально-дозвільного принципу має важливе значення як для побудови в Україні демократичної, правової держави, так і становлення розвитку інститутів громадянського суспільства для забезпечення стабільності та непорушності існуючого конституційного ладу. Дотримання та практична реалізація цього принципу полягає в тому, що він, суттєво обмежуючи поведінку суб'єктів владних повноважень, фактично встановлює правові межі державно-владної діяльності в цілому, чим охороняє людину, інститути громадянського суспільства та й усе суспільство від необґрунтованого втручання у сферу їхньої свободи з боку держави та її органів. При цьому слід зазначити, що спеціально-дозвільний принцип часто називають принципом законності, позаяк поняття законність у строго юридичному сенсі виражає загальнообов'язковість права та безумовне дотримання органами публічної влади та їх посадовцями вимог Конституції і чинного законодавства, забезпечуючи встановлення в державі правового порядку. Адже, як відомо, однією з основних сентенцій права є Legalitas regnorum fundamentum: Законність - основа держави .

Будь-яке правове регулювання влади означає її впорядкування, що передбачає з одного боку, організаційне і змістовне укріплення владних інститутів через їх установи і наділення гарантованою компетенцією, а з другого - обмеження влади певними правилами, встановленням її обов'язків. Поза межами повноважень влади існує сфера саморегуляції громадянського суспільства і сфера життєдіяльності людини, вільна від державно-владного втручання.

Таким чином, право на звернення до суду суб'єкта владних повноважень, згідно із змістом спеціально-дозвільного принципу, є обмеженим та чітко регламентованим.

Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої виклади" передбачено право міністерств чи інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних підрозділів звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.

Законами та нормативними актами, які регулюють діяльність позивача та межі його компетенції як центрального органу виконавчої влади є Кодекс України про надра, Закон України " Про основні засади державного нагляду та контролю у сфері господарської діяльності" №877-V, Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2015 р. №1174, Порядок здійснення державного геологічного контролю, затвердженого постановою КМУ від 14.12.2011 р. №1294 та інше.

Відповідно до п. Положення №1174 Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. При цьому повноваження позивача та його територіальних органів чітко окреслені нормами п.5 Положення.

Приписами абзацу 12 Положення позивач здійснює функцію державного контролю за геологічним вивченням та користуванням надрами.

Як підтверджено матеріалами адміністративної справи, і це встановлено судом, позивач, в межах наданих йому повноважень, здійснив планову перевірку ТОВ санаторію "Діброва" на предмет дотримання вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин (води, грязі) за наслідком чого було складено акт №07-09/22/2016-04/п (204) від 07.10.2016 р., яким виявлені порушення щодо умов користування надрами, проекту розробки родовищ корисних копалин, документів, що посвідчують право на землю тощо.

На підставі п.22 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою КМУ №615 від 30.05.2011 р., дія дозволу відповідача на користування надрами була зупинена наказом Держгеонадр №505 від 30.12.2016 р.

Посилаючись на ст. 26 Кодексу України про надра, позивач перебрав на себе і повноваження звернення до суду з позовом про припинення права користування надрами господарюючими суб'єктами, з чим суд категорично не погоджується та зауважує, що чинним Положенням про Держгеонадра чітко окреслені правові можливості заявника як органу, який має здійснювати контрольні функції. Ці функції обмежуються лише проведенням відповідних заходів (перевірок), а згідно із Законом № 877-V, винесення приписів, розпоряджень, подань.

Вказаним положенням заявник, як центральний орган виконавчої влади, не наділений правом звернення до суду в порядку зупинення дії спеціальних дозволів користування надрами.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю є Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року № 877-V.

На підставі ч.7 ст.7 Закону № 877-V за результатом акта, складеного після здійснення перевірки, в ході якої виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.

У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Таким чином, за результатом виявлення порушень у контрольованій сфері відповідний орган державної чи виконавчої влади має право звернення до суду лише з вимогами про зупинення виробництва, реалізації продукції та виконання робіт, в іншому випадку він повинен застосовувати заходи, передбачені ч.7 ст. 7 вищезгаданого Закону.

Отже, згідно чинного законодавства, позивач не має права, як суб'єкт владних повноважень на звернення до суду із заявленими вимогами, таке звернення виходить за межі його можливостей та не утворює публічно-правого спору.

Аналогічної позиції дотримується Велика палата Верховного Суду у своєму рішенні від 15.03.2018 р. по справі №800/414/17, де зазначено, що "...Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Отже, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.

"При цьому, основні засади організації діяльності, перелік завдань та повноважень Мін'юсту регламентовано в положенні. У п.1 положення передбачено, що Мін'юст є органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої законом №1682-VII", - вказує Верховний Суд. "Згідно з пп.531 п.4 положення Мін'юст забезпечує відповідно до закону №1682-VII: проведення перевірки, передбаченої зазначеним законом; формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення закону №1682-VII, надання інформації із зазначеного реєстру та оприлюднення на власному веб-сайті відомостей з нього. Мін'юст звертається до Вищої ради юстиції та/або Вищої кваліфікаційної комісії суддів з поданням про звільнення суддів у випадках, визначених законом №1682-VII (пп.532 п.4 положення). Інших повноважень Мін'юсту на виконання завдань щодо забезпечення проведення перевірки, передбаченої законом №1682-VII, ані положенням, ані іншими нормативно-правовими актами не передбачено.

З огляду на викладене Мін'юст не наділений повноваженнями щодо звернення з позовами до суду під час забезпечення проведення перевірки, передбаченої законом №1682-VII, а отже, і оскаржувані ухвали ВРП щодо залишення без розгляду заяв позивача та зобов'язання прийняти до розгляду такі заяви не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду за зверненням Мін'юсту".

Щодо обґрунтування позивачем свого права на звернення до суду із посиланням на положення ст.26 Кодексу України про надра, суд звертає увагу на таке:

стаття 26 Кодексу про надра містить загальне правило щодо порядку вирішення питання припинення користування надрами, без встановлення суб'єкту права звернення. Між тим, побудова системи державних органів проведена таким чином, щоб уникнути будь-яких прогалин у вирішенні проблеми захисту державних інтересів.

Відповідно до ч.3-4 ст. 53 КАСУ, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовом в інтересах держави. У позовній заяві обґрунтовується в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції контролю у спірних правовідносинах.

Отже, якщо заявником, як уповноваженим центральним органом виконавчої влади надано право контролю у відповідній сфері, за відсутності права на звернення до суду в порядку реалізації такої функції, він не позбавлений права звернутися до прокуратури з вимогою подання позову до ТОВ "Санаторій -Профілакторій "Діброва" в порядку позбавлення їх права надрокористування за допущені порушення розробки та видобування корисних копалин.

Відтак, суд вважає, що дана справа не є справою адміністративної юрисдикції за відсутністю публічно-правового спору та узаконеного права позивача на звернення до суду у конкретному випадку.

Суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.238 КАСУ.

Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Провадження в адміністративній справі за позовом Державної служби геології та надр України (код 37536031, м. Київ, вул. Ежена Потьє,16) до товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій-Профілакторій "Діброва" (код 36484852, м. Біла Церква, вул. Лісова, 2-б) про припинення права користування надрами, - закрити. .

2. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя Брагіна О.Є.