Постанова

від 05.09.2018 по справі 921/67/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2018 р. Справа № 921/67/18

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П.

Мирутенко О.Л.

при секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Агрос-2 Українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю Агрос б/н від 31.05.2018 року

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.05.2018 року (повне судове рішення складено 14.05.2018 року, суддя Андрусик Н.О.)

у справі № 921/67/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач , м. Київ

до відповідача: Дочірнього підприємства Агрос-2 Українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю Агрос , с. Круголець Гусятинського району Тернопільської області

про повернення майна за договорами відповідального зберігання.

за участю представників:

від позивача: Древніцька С.Б. - ордер серії № АА № 000858 від 23.01.2018 року

від відповідача: Джус Р.О. - керівник

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ Гусятинський агропостач звернувся до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Дочірнього підприємства Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю Агрос про повернення майна з відповідального зберігання, а саме: дизельного палива в кількості 3060л., вартістю 67320 грн та мінеральних добрив (сульфату амонію гранульованого в кількості 8,0т на суму 52800грн; карбаміду в кількості 1,8т. на суму 18180грн; аміачної селітри в кількості 1,5т на суму 12000 грн.), переданих відповідачу згідно договорів відповідального зберігання №1 та № 2 від 01.02.2017 р.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.05.2018 року у справі № 921/67/18 (суддя Андрусик Н.О.) позов ТзОВ Гусятинський агропостач задоволено. Суд виніс рішення, яким зобов'язав Дочірнє підприємство Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю Агрос повернути ТзОВ Гусятинський агропостач майно, а саме: дизельне паливо в кількості 3 060 літрів на суму 67 320 грн.; сульфат амонію гранульований в кількості 8,0 тонн на суму 52 800 грн.; карбамід в кількості 1,8 тонн на суму 18 180,00 грн.; аміачну селітру в кількості 1,5 тонн на суму 12 000 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням Дочірнє підприємство Агрос-2 Українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю Агрос подало апеляційну скаргу б/н від 31.05.2018 року, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.05.2018 року скасувати та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було порушено норми процесуального права, а саме, на думку апелянта судом було порушено правила об'єднання позовних вимог. А також, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, які підтверджують факт злочинної змови між директором ТзОВ Гусятинський агропостач ОСОБА_4 та директором ТзОВ ДП Агрос-2 УН ТОВ Агрос ОСОБА_5, в результаті чого, на думку апелянта, були укладені фіктивні договори відповідального зберігання, на підставі яких позивач просить повернути майно.

Позивачем було подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н і дати (вх.№ 0104/3919/18 від 02.07.2018 року, в якому просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.05.2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне .

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2017 р. між ТзОВ Гусятинський агропостач (поклажодавець) та Дочірнім підприємством Агрос-2 (зберігач) було укладено договір №1 відповідального зберігання (дизельного палива) (далі договір №1). Відповідно до умов договору № 1 зберігач зобов'язався зберігати дизельне пальне, яке передане йому другою стороною поклажодавцем і повернути його у схоронності.

В п. 1.2. договору № 1 сторони зазначили адресу зберігання майна, а саме: с.Крогулець Гусятинського району, вул. Лепкого,3.

Водночас, умовами договору відповідального зберігання визначено, що приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору. Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим договором, його кількість, вартість та комплексність визначаються сторонами у актах приймання - передачі (п. 1.3, 1.4 договору №1).

Згідно п. 2.1.4 договору № 1 зберігач зобов'язався повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Відповідно до п. 4.1 договору № 1 сторони погодили, що плата за зберігання майна становить 10 грн. на місяць та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

Даний договір укладено на строк до 15.10.2017 року або до виконання умов договору в повному обсязі, тобто до моменту повернення майна (п. 7.2. договору).

В матеріалах справи містить Акт № 1 приймання-передачі від 01.02.2017 року, який підписаний представниками сторін та містить печатки сторін, з якого вбачається, що позивачем було передано відповідачу на відповідальне дизельне паливо в кількості 3060 л. вартістю 67320,00 грн.

Крім цього, 01.02.2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач (поклажодавець) та Дочірнім підприємством Агрос-2 (зберігач) було укладено договір №2 відповідального зберігання (далі договір №2). Згідно умов договору № 2 зберігач зобов'язався зберігати мінеральні добрива, а саме: сульфат амонію гранульованого в кількості 8,000т.; карбамід в кількості 1,800 т.; аміачну селітру в кількості 1,500т, яке передане йому другою стороною поклажодавцем і повернути його у схоронності.

В п. 1.2. договору № 2 сторони зазначили адресу зберігання майна, а саме: с.Крогулець Гусятинського району, вул. Лепкого,3.

Умовами договору №2 відповідального зберігання визначено, що приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору. Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим договором, його кількість, вартість та комплексність визначаються сторонами у актах приймання - передачі (п. 1.3, 1.4 договору № 2).

Згідно п. 2.1.4 договору № 2 зберігач зобов'язався повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Відповідно до п. 4.1 договору № 2 сторони погодили, що плата за зберігання майна становить 10 грн. на місяць та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

Даний договір укладено на строк до 15.10.2017 року або до виконання умов договору в повному обсязі, тобто до моменту повернення майна (п. 7.2. договору № 2).

В матеріалах справи містить Акт № 1 приймання-передачі від 01.02.2017 року, який підписаний представниками сторін та містить печатки сторін, з якого вбачається, що позивачем було передано відповідачу на відповідальне сульфату амонію гранульованого в кількості 8 т на суму 52 800 грн; карбаміду в кількості 1,8 т на суму 18 180 грн; аміачної селітри в кількості 1,5 т на суму 12 000 грн.

Позивачем направлялися на адресу відповідача листи № 369 та № 370 від 12.10.2017 р. про повернення майна із зберігання, з посиланням на п.п.2.1.4 умов договорів № 1 та №2 та закінчення терміну дії договорів 15.10.2017. (Листи надіслано поштою рекомендованою кореспонденцією № 4820101741542). Проте дані листи залишені без відповіді належного реагування.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного .

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується сторонами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Згідно з приписами статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 Цивільного кодексу України).

Так, судом встановлено, що 01.02.2017 р. між сторонами у справі було укладено два договори відповідального зберігання майна.

Також, судом встановлено, що поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар, що належить поклажодавцеві, а саме - дизельне паливо в кількості 3 060 л на суму 67 320 грн; сульфат амонію гранульований в кількості 8 т на суму 52 800 грн; карбамід в кількості 1,8 т на суму 18 180 грн; аміачну селітру в кількості 1,5 т на суму 12 000грн, на загальну суму 150300 грн (товар). Зазначений факт підтверджується товарно-транспортними накладними серії ААК № 1 від 01.02.2017 року, серії ААК № 2 від 01.02.2017 року та актами приймання-передачі майна на зберігання №№ 1 від 01.02.2017 року.

В п.п. 2.1.4 договорів № 1, 2 сторони погодили, що зберігач зобов'язується повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Враховуючи те, що вимога позивача щодо повернення зазначеного майна відповідачем не була виконана, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу майно переданого відповідно до договорів зберігання №№ 1,2 від 01.02.2017 року.

Необґрунтованими є твердження апелянта про те, що договори зберігання №№ 1,2 від 01.02.2017 року, є фіктивними. Адже, відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України в цивільному законодавстві діє презумпція правомірності правочину, тож правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Право колишнього директора Дочірнього підприємства Агрос-2 ОСОБА_5 на укладення зазначених договорів узгоджується із Статутом ДП Агрос-2 (затвердженим Гусятинською районною державною адміністрацією 28.11.1997 року (із змінами від 12.09.2008 та 20.06.2012).

П. 7.2. Статуту ДП Агрос-2 визначено, що директор підприємства вирішує всі питання його діяльності, за винятком тих, що належать до виключної компетенції засновника підприємства.

Так, п.2.6. Статуту ДП Агрос-2 визначено, що стосунки підприємства з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, юридичними та фізичними особами будуються на підставі укладених між ними договорів та угод, сума кожного (ої) з яких не може перевищувати 1000 (тисячі) мінімальних заробітних плат, визначених чинним законодавством України. В окремих випадках з письмового дозволу Дирекції Засновника Підприємство має право укласти договір (угоду) чи здійснювати іншу господарську операцію на більшу суму.

Станом на день укладення договорів відповідального зберігання мінімальний розмір заробітної плати був визначений в розмірі 3 200 грн. Отже директор ДП Агрос-2 мав право від імені відповідача на укладення договорів на суму до 3 200 000 грн, що узгоджується в даному випадку із сумою договорів відповідального зберігання № № 1, 2 від 01.02.2017 року.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази того, що на договорах зберігання містяться відбитки неоригінальної печатки ДП Агрос - 2 .

Відповідачем було подано до суду заяву директора ДП Агрос - 2 від 04.08.2017 р., яка була адресована Чортківській місцевій прокуратурі та витяг з кримінального провадження № 12017210070000211, відкритого Гусятинським відділенням поліції Підволочиського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області 07.08.2017 р. за ч. 1 статті 358КК України, а саме стосовно використання колишнім керівником підприємства фіктивної печатки при укладенні правочину - договору № 01/10 контрактації сільськогосподарської продукції з ТОВ Агрофірма Постолівська .

На даний час триває досудове розслідування.

Крім цього, відповідачем було подано до суду апеляційної інстанції заяву директора ДП Агрос - 2 б/н від 19.03.2018 року, яка була адресована начальнику Гусятинського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо злочинних дій ОСОБА_5 при укладенні договорів відповідального зберігання № № 1, 2 від 01.02.2017 року.

Зазначені документи не є належними доказами на підтвердження доводів відповідача щодо злочинної змови між директором ТзОВ Гусятинський агропостач ОСОБА_4 та директором ТзОВ ДП Агрос-2 УН ТОВ Агрос ОСОБА_5 при укладені договорів відповідального зберігання №№ 1,2 від 01.02.2017 року. Кримінальне розслідування відкрито по іншому договору, з іншою юридичною особою і таке розслідування не завершено, рішення в кримінальній справі по суті обвинувачення не прийнято.

Твердження апелянта про те, що судом було порушено правила об'єднання позовних вимог у даній справі, судом оцінюються критично.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному судовому рішенні.

З огляду на вищевказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. В задоволенні апеляційної скарги Дочірнього підприємства Агрос-2 Українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю Агрос б/н від 31.05.2018 року відмовити.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.05.2018 року залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.09.2018 року.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Мирутенко О.Л.