Ухвала

від 14.12.2018 по справі 921/67/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

46001, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

14 грудня 2018 року м.ТернопільСправа №921/67/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Панчук М.В.

розглянув заяву товариства з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач , м.Київ, без номеру та дати (вх.№22094 від 03.12.2018)

про зміну способу та порядку виконання рішення

у справі

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач , м.Київ

до відповідача: дочірнього підприємства Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю АГРОС , с.Крогулець Гусятинського району Тернопільської області

про повернення майна за договорами відповідального зберігання,

за участю представників:

стягувача: Древніцька С.Б., довіреність №8 від 01.07.2018;

відповідача: не з'явився;

органу ДВС: не з'явився.

В порядку ст.ст.8, 222 Господарського процесуального кодексу України судом здійснювалося повне фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу Документообіг господарського суду . Для оригіналу звукозапису надано CD-R диск за серійним № LH3117 VC07012713D1.

Заявник - товариство з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач , м.Київ, звернувся 03.12.2018 (згідно відтиску штампу вхідної кореспонденції суду за вх.№22094) до Господарського суду Тернопільської області із заявою без номеру та дати про зміну способу та порядку виконання судового рішення від 10.05.2018 у справі №921/67/18, згідно якого постановлено зобов'язати дочірнє підприємство Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю АГРОС , с.Крогулець Гусятинського району Тернопільської області повернути товариству з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач , м.Київ майно, а саме: дизельне паливо в кількості 3060 літрів на суму 67320грн; сульфат амонію гранульований в кількості 8,0 тонн на суму 52800грн; карбамід в кількості 1,8тонн на суму 18180грн; аміачну селітру в кількості 1,5 тонн на суму 12000грн (всього на суму 150300грн). Дане судове рішення набрало законної сили 05.09.2018, а тому 13.09.2018 на його примусове виконання видано наказ.

Як зазначено у заяві, виконавче провадження №57315067 по виконанню наказу суду від 13.09.2018 органом державної виконавчої служби закінчено на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження , про що 29.10.2018 винесено постанову, оскільки у боржника відсутнє майно, що підлягає поверненню за рішенням суду Заявник просить змінити спосіб та порядок виконання рішення від 05.09.2018 шляхом стягнення з боржника грошових коштів в розмірі вартості відсутнього майна на суму 150300грн.

Ухвалою від 04.12.2018 згідно ч.2 ст.331 ГПК України розгляд заяви ТОВ Гусятинський агропостач без номеру та дати (вх.№22094 від 03.12.2018) про зміну способу та порядку виконання рішення від 10.05.2018 призначено в судовому засіданні з повідомленням інших учасників справи та органу ДВС.

Представник стягувача в судовому засіданні підтримав подану заяву в повному обсязі, просив її задовольнити.

Уповноважені представники боржника та органу ДВС в судове засідання не з'явилися та будь-яких клопотань, в порядку господарського процесуального законодавства, не заявили. Про дату, час та місце розгляду заяви були повідомлені в порядку ст.242 ГПК України шляхом направлення на їхні адреси, вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ухвали суду від 04.12.2018.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України неявка учасника справи чи його представника без повідомлення причин, не є перешкодою у розгляді справи за умови, що такий учасник належним чином повідомлений про засідання.

Розглянувши подану заяву про зміну способу та порядку виконання рішення, суд вважає, що остання підлягає до задоволення, виходячи з такого.

В лютому 2018 року ТОВ Гусятинський агропостач звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Дочірнього підприємства Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю Агрос про повернення майна з відповідального зберігання на підставі договорів відповідального зберігання №1 та № 2 від 01.02.2017 на загальну суму 150300грн.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.05.2018 у справі №921/67/18, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2018, позов задоволено. Зобов'язано Дочірнє підприємство Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю АГРОС повернути товариству з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач майно, а саме: дизельне паливо в кількості 3060 літрів на суму 67320грн; сульфат амонію гранульований в кількості 8,0 тонн на суму 52800грн; карбамід в кількості 1,8 тонн на суму 18180грн; аміачну селітру в кількості 1,5 тонн на суму 12000грн.

На виконання рішення 13.09.2018 судом в порядку ст.327 ГПК України видано наказ про його примусове виконання.

Згідно з ст.129 1 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів , ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців (ч.1 ст.5 Закону України Про виконавче провадження ).

Приписами п.1 ч.1 ст.3 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Статтею 18 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Отже, Закон України Про виконавче провадження зобов'язує державного виконавця вчиняти виконавчі дії у певній послідовності для задоволення вимог стягувача та, одночасно, дотримання прав боржника.

Судом встановлено, що наказ господарського суду від 13.09.2018 був пред'явлений стягувачем для примусового виконання та постановою головного державного виконавця Гусятинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 28.09.2018 було відкрито виконавче провадження №57315067. Водночас, встановлено боржнику десятиденний строк для добровільного виконання рішення від 10.05.2018.

Актом від 10.10.2018, складеним державним виконавцем Зварич І.М. за участю понятих в присутності керівника боржника в межах ВП №57315067 встановлено факт невиконання боржником рішення суду в добровільному порядку без поважних причин, винесено постанову про стягнення штрафу у розмірі 5100грн.

Актом від 25.10.2018, складеним державним виконавцем Зварич І.М. за участю понятих та в присутності представника стягувача підтверджено відсутність майна, визначеного у виконавчому документі суду та притягнуто керівника до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 10200грн (постанова від 25.10.2018).

Також, в порядку ст.ст.63, 76 Закону України Про виконавче провадження 25.10.2018 в правоохоронні органи направлено подання (повідомлення) про вчинення боржником кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ст.382 Кримінального кодексу України, а 29.10.2018, зважаючи на вчинення всіх необхідних дій щодо виконання наказу господарського суду №921/67/18 від 13.09.2018, згідно п.11 частини першої ст.39 та ст.40 Закону України Про виконавче провадження головним державним виконавцем Гусятинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Зварич Інною Михайлівною винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження №57315067; виконавчий документ (оригінал), згідно супровідного листа №16758/13-30/5 від 29.10.2018 (а.с.148-150, том-2), повернуто суду.

Таким чином, рішення суду від 10.05.2018, що набрало законної сили 05.09.2018 залишається невиконаним.

Згідно ч.3 ст.33 Закону України Про виконавче провадження за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Враховуючи факт відсутності у боржника майна, яке підлягає поверненню товариству згідно рішення суду, останнім подано заяву про зміну способу та порядку виконання рішення від 05.09.2018 шляхом стягнення з боржника вартості відсутнього майна в розмірі 150300грн.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зобов'язання відповідача вчинити певні дії як спосіб захисту цивільних прав, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов'язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.

За змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, а також Рішення від 26 червня 2013 року, №5-рп/2013.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція ) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст.9 Конституції України, такі є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Згідно із ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , частиною 4 статті 11 ГПК України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Тобто присуджене до повернення позивачеві рішенням у даній справі майно (мінеральні добрива та дизпаливо), є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту винесення наведеного рішення гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

В рішеннях у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002 та Ясіуньєне проти Латвії від 06.03.2003 Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване першим реченням частини першої статті 1 Протоколу №1.

У даному випадку невиконання судового рішення призводить до порушення забезпечення права стягувача на мирне володіння відповідним майном, гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі Продан проти Молдови суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

В даному випадку державним виконавцем встановлено факт відсутності майна, яке підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом від 13.09.2018.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що виконавцем вжиті всі визначені законом заходи щодо реального виконання рішення суду, проте, за наслідками виконавчих дій державний виконавець дійшов висновку про неможливість виконання рішення щодо зобов'язання боржника повернути присуджене стягувачеві майно, оскільки боржник від добровільного виконання рішення суду ухиляється, а за місцезнаходженням підприємства майно, яке підлягає поверненню стягувачу, відсутнє.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із прав, що надає стягувачу можливість реалізувати конституційний принцип обов'язковості виконання судових рішень, є передбачене ч.3 ст.33 Закону України Про виконавче провадження право на звернення до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Суд відзначає, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

При цьому, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, в основу судового акту про зміну способу і порядку виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

В абзаці 11 пп.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 №2-рп/2011, з посиланням на позицію Європейського суду з прав людини, зазначено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Зміни одного способу та порядку виконання судового рішення на інший пов'язані з обов'язковим його виконанням незалежно від того, яким чином це відбувається - добровільно чи примусово .

Із змісту поданої заяви та долучених документів виконавчого провадження ВП №57315067 підтверджуються доводи стягувача щодо неможливості виконання рішення суду від 10.05.2018 у даній справі у встановлений судом спосіб, тобто шляхом передачі визначеного майна, у зв'язку з його відсутністю у підприємства-боржника. Наведене підтверджується актом державного виконавця від 25.10.2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами чинного процесуального законодавства, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Беручи до уваги наведені обставини справи з приводу підстав невиконання рішення суду від 10.05.2018, враховуючи наведені заявником (стягувачем за рішенням суду) доводи в обґрунтування поданої заяви про зміну способу та порядку виконання рішення від 10.05.2018, зважаючи, що виконати рішення шляхом примусового повернення стягувачеві майна є неможливим, що підтверджено органом ДВС, суд доходить висновку про наявність та доведеність належними та допустимими доказами факту існування обставин, що реально ускладнюють (унеможливлюють) виконання рішення суду у даній справі в порядку та спосіб раніше встановленими судом, а тому заява товариства з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач про зміну способу та порядку виконання рішення від 10.05.2018 підлягає до задоволення.

При цьому суд враховує, що в даному випадку зміна способу та порядку виконання рішення не змінює рішення по суті з огляду на визначення у ньому родових ознак відсутнього майна, його переліку, кількості та вартості майна, яке слід було повернути стягувачеві згідно з наказом від 13.09.2018.

Разом з тим, зважаючи на зміну способу виконання рішення від 10.05.2018, неприпустимість подвійного стягнення за судовим рішенням, суд, керуючись положеннями ч.2 ст.328 ГПК України, вважає за необхідне визнати таким, що втратив чинність наказ від 13.09.2018 №921/67/18 про зобов'язання дочірнє підприємство Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю АГРОС повернути товариству з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач майно, а саме: дизельне паливо в кількості 3060 літрів на суму 67320грн; сульфат амонію гранульований в кількості 8,0 тонн на суму 52800грн; карбамід в кількості 1,8 тонн на суму 18180грн; аміачну селітру в кількості 1,5 тонн на суму 12000грн.

В судовому засіданні 14.12.2018, відповідно до ст.240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Керуючись ст.ст.8, 11, 202, 222, 233, 234, 235, 240, ч.2 ст.328, ст.331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач , м.Київ, без номеру та дати (вх.№22094 від 03.12.2018) про зміну способу та порядку виконання рішення від 10.05.2018 у справі №921/67/18, - задовольнити.

2. Змінити спосіб та порядок виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.05.2018 у справі №921/67/18 в частині зобов'язання дочірнє підприємство Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю АГРОС повернути товариству з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач майно, а саме: дизельне паливо в кількості 3060 літрів на суму 67320грн; сульфат амонію гранульований в кількості 8,0 тонн на суму 52800грн; карбамід в кількості 1,8 тонн на суму 18180грн; аміачну селітру в кількості 1,5 тонн на суму 12000грн .

3. Стягнути з Дочірнього підприємства Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю АГРОС (вул.Б. Лепкого, 3, с.Крогулець Гусятинського району Тернопільської області, ідентифікаційний код 24638598) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач (вул.Авіаконструктора Антонова, буд.15-а, м.Київ, , ідентифікаційний код 00907214) - грошові кошти в розмірі 150300 (сто п'ятдесят тисяч триста)грн.

Видати наказ.

3. Визнати наказ від 13.09.2018 про зобов'язання дочірнього підприємства Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю АГРОС (вул.Б. Лепкого, 3, с.Крогулець Гусятинського району Тернопільської області, ідентифікаційний код 24638598) повернути товариству з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач (вул.Авіаконструктора Антонова, буд.15-а, м.Київ, ідентифікаційний код 00907214; поштова адреса - вул. Привокзальна, 8, смт.Гусятин Тернопільської області) майно, а саме: дизельне паливо в кількості 3060 літрів на суму 67320грн; сульфат амонію гранульований в кількості 8,0 тонн на суму 52800грн; карбамід в кількості 1,8 тонн на суму 18180грн; аміачну селітру в кількості 1,5 тонн на суму 12000грн, таким, що втратив чинність.

4. Копію ухвали направити рекомендованим листом з повідомленням про вручення: товариству з обмеженою відповідальністю Гусятинський агропостач , вул.Авіаконструктора Антонова, буд. 15а, м.Київ, 03186 та вул.Привокзальна, 8, смт.Гусятин Тернопільської області, 48201 (разом з оригіналом наказу); дочірньому підприємству Агрос-2 Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю АГРОС , вул.Богдана Лепкого, 3, с.Крогулець Гусятинського району Тернопільської області, 48256; ОСОБА_3, с.Тихий Хутір Жашківського району Черкаської області, 19211 (згідно заяви без номеру від 17.04.2018 (вх.№9601 від 17.04.2018)); Гусятинському районному відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, вул.Суходільська, 7, смт.Гусятин Тернопільської області, 48201 (для відома).

Ухвала складена та підписана 17.12.2018, набирає законної сили відповідно до приписів ст.235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду (ч.7 ст.331, п.24 ч.1 ст.255, підпункт 17.5 п.17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України) шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Н.О. Андрусик