Постанова

від 05.09.2018 по справі 906/761/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року Справа № 906/761/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги приватного підприємства "Поліська страхова компанія" на рішення господарського суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року в справі № 906/761/17 (суддя Машевська О.П.)

час та місце ухвалення: 17 квітня 2018 року; м. Житомир, майдан Путятинський 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 15:53 год; повний текст рішення складено 26 квітня 2018 року

за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївни (правонаступник - приватне підприємство "Поліська страхова компанія")

до товариства з обмеженою відповідальністю "Старт"

про стягнення 295 064 грн 47 коп.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Зубченко Л.О. (директор); Мамедов А.В.;

третьої особи (правонаступника) - Сероветник О.А..

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївни звернувся в господарський суд Житомирської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Старт" про стягнення 295 064 грн 47 коп..

В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на статті 3, 11, 15, 16, 525, 526, 527, 530, 612, 623, 625-632, 1048, 1050, 1054 ЦК України, статті 20, 173-174, 179, 193, 198-203, 230- 232 ГК України та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також на рішення господарського суду Житомирської області від 16 лютого 2011 року в справі №16/1563.

В ході розгляду даної справи, Позивачем було подано заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої Позивач просив суд стягнути з Відповідача: 275 131 грн 74 коп., з яких: 104 656 грн 64 коп. заборгованості за процентами; 12 327 грн 20 коп. заборгованості за кредитом; 8 719 грн 62 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту; 14 435 грн 87 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту; 7 703 грн 47 коп. річних за користування кредитом; 7 551 грн 50 коп. річних за користування процентами по кредиту; 52 927 грн 29 коп. інфляційних за несвоєчасне погашення кредиту; 46 810 грн 15 коп. інфляційних за несвоєчасне погашення кредиту; 20 000 грн штрафу. Дана заява була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Разом з тим, при розгляді даної справи, судом першої інстанції ухвалою суду від 19 березня 2018 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача приватного підприємства "Поліська страхова компанія" (надалі - Третя особа).

Водночас, ухвалою місцевого господарського суду від 17 квітня 2018 року було відмовлено Третій особі у задоволенні заяви про заміну Позивача правонаступником.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки сторони не виконали пункту 9 укладеної 18 березня 2011 року мирової угоди, затвердженої ухвалою суду від 18 березня 2011 року в справі №16/1563, судом не встановлено їх дійсна воля на продовження відносин за кредитним договором №22 від 30 липня 2007 року в іншій його частині, зокрема, в частині нарахування пені та штрафу за несвоєчасне повернення кредиту. При цьому, місцевий господарський суд прийняв до уваги також підстави позову у справі №906/1369/14 (спонукання до виконання мирової угоди від 18 березня 2011року, укладеної в межах справи №16/1563). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладенням 18 березня 2011 року мирової угоди, сторони досягли домовленості замінити первісне зобов'язання новим зобов'язанням.

Відтак, з урахуванням вищевказаного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що визначені Позивачем підстави цього позову (кредитний договір №22 від 30 липня 2007 року та додаткові угоди № 1 та №2, укладені після 18 березня 2011 року) відпали, а відтак не можуть бути покладені в основу стягнення заборгованості на загальну суму 275 131 грн 74 коп..

Водночас, Третя особа звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2; а.с. 3-6) на ухвалу господарського суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року про відмову Третій особі у задоволенні заяви про заміну Позивача правонаступником.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Третя особа звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Третя особа звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що у зв'язку з невиконанням мирової угоди Відповідачем, Позивач подав позов про спонукання до виконання мирової угоди, а рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/1369/14, зокрема стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість, яку розстрочено строком на 12 місяців до 31 грудня 2015 року.

Водночас, як вказує скаржник, оскільки Відповідачем у строк до 31 грудня 2015 року не сплатив заборгованість, а останній платіж по мировій угоді було сплачено лише 05 січня 2018 року в розмірі 77 427 грн 61 коп., тоді як постанова про закінчення виконавчого провадження №46301958 від 16 січня 2018 року згідно наказу №906/1369/14 надійшла на адресу Позивача 30 січня 2018 року, тому, відповідно до умов кредитного договору, триває нарахування процентів на суму боргу та штрафних санкцій за невиконання договору, а відтак, Позивач звернувся з позовом до суду за стягненням різниці заборгованості, з урахуванням рішення господарського суду Житомирської області від 16 лютого 2011 року в справі №16/1563. Водночас, правонаступником за даним позовом, за твердженням Третьої особи - приватне підприємство "Поліська страхова компанія".

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/761/17 у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою суду від 24 травня 2018 року (том 2; а.с. 22) було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Третьої особи.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 24 травня 2018 року, Відповідач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 58-65), в якому Відповідач вказав, що уклавши мирову угоду, сторони у такий спосіб домовились про припинення кредитного договору №22 від 30 липня 2007 року та заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням. Однак, як зазначає Відповідач, в ході вирішення даної справи в суді першої інстанції, Позивач не довів та не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони виконали пункт 9 мирової угоди від 18 березня 2011 року, яка затверджена ухвалою суду від 18 березня 2011 року у справі №16/1563 та уклали додаткову угоду №3 до кредитного договору №22 від 30 липня 2007 року.

Разом з тим, Відповідач у даному відзиві звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Відповідач повідомив суд першої інстанції про відсутність власного примірника додаткової угоди №3 до кредитного договору №22 від 30 липня 2007 року, однак, а ні Позивач, а ні Третя особа не надіслали на адресу суду у строк до 12 квітня 2018 року належним чином засвідчену копію вищевказаної угоди від 31 березня 2011 року, а також не повідомили суду причини неможливості подання витребуваного доказу.

Крім того, як вказує Відповідач, у зв'язку із не виконанням мирової угоди, Відповідач подав позов про спонукання до виконання мирової угоди, а рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/1369/14, зокрема, було стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість, яку розстрочено строком на 12 місяців до 31 грудня 2015 року: 82 497 грн 15 коп. заборгованість по кредиту та 1 849 грн 94 коп. судового збору.

Водночас, Відповідач також вказав і те, що судом першої інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, Позивач пред'явив до примусового виконання наказ в справі №906/1369/14 від 14 січня 2015 року на суму 82 497 грн 15 коп. до Корольовського ВДВС м. Житомира ГТУЮ у Житомирській області та постановою від 16 січня 2018 року ВП за №46301958 було закінчено примусове виконання вищевказаного наказу, у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду.

Разом з тим, в даному відзиві, Відповідач просив суд витребувати у Третьої особи для огляду додаткову угоду №3 до кредитного договору №22 від 30 липня 2007 року, оскільки, на переконання Відповідача, є достатні сумніви у добросовісному здійсненні Позивачем та Третьою особою їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків щодо подачі доказів.

Суд констатує, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 червня 2018 року, з підстав, наведених в ній, було задоволено апеляційну скаргу Третьої особи на ухвалу господарського суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року с праві та було замінено по даній справі Позивача (публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївни на його правонаступника в зобов'язанні - Третю особу, а саме приватне підприємство "Поліська страхова компанія" (надалі - Правонаступник).

Ухвалою суду від 13 червня 2018 року (том 2; а.с. 71), з підстав, висвітлених в ній, розгляд даної справи було призначено на 02 липня 2018 року на 16:00 год. та витребувано у Позивача і Третьої особи детальні пояснення і розрахунки, сум нарахованих Відповідачем, а також було зобов'язано Позивача та Третю особу надати для огляду оригінал додаткової угоди №3 до кредитного договору №22 від 30 липня 2007 року.

Суд констатує, що на виконання вимог апеляційного суду, викладених в ухвалі від 13 червня 2018 року, від господарського суду Житомирської області надійшли матеріали справи №906/1369/14 та копії документів з матеріалів справи №16/1563.

В свою чергу, ухвалою суду від 27 червня 2018 року (том 2; а.с. 96), з підстав, висвітлених в ній, клопотання Позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було задоволено, розгляд справи було призначено на 02 липня 2018 року на 16:30 год. в режимі відеоконференції, та було доручено забезпечити її проведення Дніпровському районному суду м. Києва.

27 червня 2018 року на поштову адресу суду від Правонаступника надійшло клопотання (том 2; а.с. 98-99) про витребування у Позивача рішення за №288 від 31 січня 2018 року комітету Позивача. Дане клопотання Правонаступник аргументує тим, що він звертався до Позивача з листом за №04/18 від 25 квітня 2018 року, в якому просив надати дане рішення. В свою чергу, як зазначає Правонаступник, Позивачем було направлено відповідь за №28-11626/18 від 01 червня 2018 року, в якій, в якості додатку, було зазначено вищевказане рішення, однак в отриманій Правноступником відповіді Позивача, дане рішення в якості додатку було відсутнє.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 13 червня 2018 року, Правонаступник надіслав на адресу суду розрахунок заборгованості за кредитом (том 2; а.с. 108-125), який судом долучено до матеріалів справи.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 02 липня 2018 року у справі № 906/761/17, у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді (члена колегії) Бучинської Г.Б., та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторну автоматичну заміну складу колегії суддів.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів, автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до її складу та визначено новий, а саме: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя суддя Філіпова Т.Л., суддя Мельник О.В..

Ухвалою суду від 02 липня 2018 року (том 2; а.с. 129) апеляційну скаргу Правонаступника було прийнято до провадження у новому складі суду.

Суд констатує, що 02 липня 2018 року судове засідання в режимі відеоконференції у даній справі не відбулося, оскільки до початку судового засідання були виявлені технічні несправності, а саме - відсутність мережі Інтернет, які призвели до неможливості проведення відеоконференції з Дніпровським судом м. Києва, що підтверджено актом щодо відсутності мережі Інтернет (том 2; а.с. 130).

В свою чергу, ухвалою суду від 03 липня 2018 року (том 2; а.с. 135), враховуючи, що відпали обставини, які унеможливили проведення судового засідання, призначеного на 02 липня 2018 року, розгляд даної справи було призначено на 15 серпня 2018 року на 09:00 год. в режимі відеоконференції, з дорученням провести її проведення Дніпровському суду м. Києва та господарському суду Житомирської області.

10 серпня 2018 року на поштову адресу суду від Правонаступника надійшло клопотання (том 24 а.с. 146-159) про приєднання до матеріалів справи: розрахунку заборгованості; копії рішення Позивача за №288 від 31 січня 2018 року; копії додаткової угоди №3 від 31 березня 2011 року. Дані докази були долучені до матеріалів справи.

Суд констатує, що 13 серпня 2018 року на електронну адресу суду від Відповідача надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 160-163), в яких Відповідач зазначив, що предметом розгляду у справі №16/1563 було стягнення з Відповідача заборгованості за кредитом, а предметом розгляду у справі №906/1369/14 було спонукання до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Житомирської області у справі №16/1563 від 18 березня 2011 року щодо тієж суми заборгованості за кредитом.

Разом з тим, як вказує Відповідач, відповідно до рішення у справі №906/1369/14, графік погашення суми боргу, порівняно з мировою угодою було змінено та застосоване нове розстрочення сплати суми боргу, а в подальшому борг було сплачено Відповідачем у повному обсязі. З огляду на вказане вище, Позивач вже отримав судовий захист свого порушеного права щодо стягнення на його користь з Відповідача заборгованості.

Що ж до позовних вимог Позивача в частині стягнення пені, річних та інфляційних, то на переконання Відповідача таке стягнення є безпідставним, оскільки 18 березня 2011 року за взаємною згодою сторін була здійснена новація кредитного договору №22 від 30 липня 2007 року в інше договірне зобов'язання, шляхом укладання між сторонами мирової угоди, з подальшим її затвердженням господарським судом Житомирської області. Відтак, як вважає Відповідач, сторони здійснили новацію первісного зобов'язання (за кредитним договором) у інше, припинивши дію першого.

Крім того, Відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції і на той факт, що як слідує зі змісту апеляційної скарги апелянта, 31 березня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору №22 від 30 липня 2007 року, якою, на думку апелянта, підтверджується що правовідносини Позивача та Відповідача за кредитним договором не припинились. Проте, як вказував Відповідач у цих поясненнях (том 2; а.с. 160-163), вищевказана додаткова угода №3 судом першої інстанції не досліджувалась та їй не надавалася правова оцінка.

Суд констатує, що 13 серпня 2018 року від Відповідача (в особі директора Зубченко Л.О.) надійшли пояснення (том 2; а.с. 166-167), які судом долучені до матеріалів справи.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2018 року в справі №906/761/17 у зв'язку із перебуванням у щорічній основній відпустці судді (члена колегії) Мельника О.В. та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторну автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана В.В., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою суду від 13 серпня 2018 року (том 2; а.с. 199) апеляційну скаргу Правонаступника було прийнято до провадження у новому складі суду.

Суд констатує, що ухвалою суду від 15 серпня 2018 року (том 2; а.с. 210), з підстав, викладених в ній, розгляд даної справи було відкладено на 05 вересня 2018 року на 11:00 год. в режимі відеоконференції.

В судових засіданнях від 15 серпня 2018 року та від 05 вересня 2018 року в режимі відеоконференції представник Правонаступника підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, з підстав, вказаних в ній просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги частково, відповідно до розрахунку суми заборгованості, долученого Правонаступником до матеріалів справи.

В судових засіданнях від 15 серпня 2018 року та від 05 вересня 2018 року в режимі відеоконференції представники Відповідача заперечили щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві, вважають її безпідставною та необгрунтованою, а тому просять відмовити в її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду просять залишити без змін.

В судові засідання від 15 серпня 2018 року та від 05 вересня 2018 року в режимі відеоконференції представник Позивача не прибув, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку. Разом з тим, Позивач заявляв клопотання про проведення судового засідання в режимі відеконференції, з дорученням забезпечити її проведення Дніпровському районному суду м.Києва (про що описано вище в даній судові постанові).

Крім того, як вбачається з наявного в матеріалах справи акту від 06 вересня 2018 року (том 2; а.с. 222), 05 вересня 2018 року розгляд даної справи в режимі відеоконференції з Дніпровським районним судом м. Києва не відбувся, у зв'язку із тим, що даний суд не виходив на зв'язок.

Окрім того, суд констатує, що в судовому засіданні від 05 вересня 2018 року в режимі відеоконференції, за участю представників Правонаступника та Відповідача, та за присутності відповідального працівника господарського суду Житомирської області, було проведено огляд оригіналу Додаткової угоди №3 від 30 липня 2007 року, та сторонами підтверджено відповідність даного оригіналу, поданій з апеляційною скаргою копії. Після огляду даного доказу, представник Відповідача вказав, що більше не наполягає на позиції щодо не існування (недоведеності існування) даної Додаткової угоди. Водночас, представник Відповідача підтримав свої інші доводи (описані вище у даній постанові) щодо не прийняття даного доказу апеляційним господарським судом.

Водночас, частиною 1 статті 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалами суду від 13 червня 2018 року та від 03 липня 2018 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України). З огляду на усе викладене вище, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі уповноваженого представника Позивача, за наявними в матеріалах справи матеріалами.

Заслухавши представників Правонаступника та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 30 липня 2007 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Кредитний договір №22 (надалі - Кредитний договір), згідно якого Позивач зобов'язався надати Відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим Кредитним договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину Кредитного договору.

Відповідно до пункту 1.1.1 Кредитного договору, кредит надається в сумі 200 000 грн.

За умовами пункту 1.1.3 Кредитного договору, терміном остаточного повернення кредиту було 30 липня 2014 року.

Порядок надання і повернення кредиту та сплата процентів сторони погодили у розділі 2 Кредитного договору.

Згідно пункту 3.3.3 Кредитного договору, Відповідач зобов'язався повернути кредит відповідно до умов пунктів 1.1.2 та 2.3 Кредитного договору, зі сплатою процентів за фактичний строк користування та сплатою штрафних санкцій при порушенні умов Кредитного договору.

Суд констатує, що в пункті 4.5 Кредитного договору, Позивач та Відповідач погодили, що: Позивач має право у разі невиконання Відповідачем будь-якого із зобов'язань, визначених Кредитним договором, вимагати крім сплати кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісій та штрафних санкцій, а Відповідач зобов'язався виконати цю вимогу за реквізитами та у день, вказаній Позивачем у письмовій вимозі; після повного погашення заборгованості Відповідача за Кредитним договором, дія Кредитного договору припиняється.

Водночас, у даному Кредитному договорі Позивач та Відповідач погодили, що у разі настання обставин, визначених пунктами 2.10.3, 3.2.4, 4.5 та 5.2 Кредитного договору, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, і, відповідно, Відповідач зобов'язаний повернути кредит, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом, комісії, штрафні санкції у розмірах та на умовах, що визначені Кредитним договором (том 1; а.с. 14-18).

Додатковою угодою №1 до Кредитного договору Позивач та Відповідач погодили, що на виконання умов Кредитного договору, Позивач надає Відповідачу транш кредиту в сумі 50 000 грн на термін до 30 липня 2014 року (том 1; а.с. 19).

Додатковою угодою №2 до Кредитного договору від 07 серпня 2007 року, сторони погодили, що на виконання умов Кредитного договору Позивач надає Відповідачу транш кредиту в сумі 50 000 грн на термін до 30 липня 2014 року (том 1; а.с. 20).

Додатковою угодою №1 до Кредитного договору від 26 травня 2008 року сторони погодили пункт 1.1.3 в наступній редакції: "процентна ставка за користування кредитом 20,5 (двадцять цілих п'ять десятих) процентів річних" (том 1; а.с. 21).

До завершення строку остаточного повернення кредиту за Кредитним договором (30 липня 2014 року), Позивач, маючи не погашену суму заборгованості по процентах за користування кредитом та заборгованість за кредитом, звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення даних сум, а також нарахованих на дані суми інфляційні та пеню.

Суд констатує, що рішенням господарського суду Житомирської області у справі №16/1563 від 16 лютого 2011 року було встановлено, що 10 листопада 2008 року Позивачем було направлено Відповідачу лист від 07 листопада 2008 року за № 581, разом з додатковими угодами до Кредитного договору про встановлення процентної ставки у розмірі 27% річних. Оскільки Відповідач не повернув підписаний примірник додаткової угоди до Кредитного договору про зміну процентної ставки до 27% річних та не сплатив існуючу заборгованість за кредитом, нарахованими процентами, комісією, можливі штрафні санкції в повному обсязі та інші платежі за договором, Відповідач тим самим, відповідно до пункту 2.10 Кредитного договору, погодив новий розмір процентної ставки в розмірі 27% річних за користування кредитом.

Також даним судовим рішенням встановлено, що згідно умов Кредитного договору, Позивачем станом на 07 серпня 2007 року перераховано на рахунок Відповідача транші кредиту на загальну суму 100 000 грн, що підтверджується додатковою угодою №1 від 30 липня 2007 року та додатковою угодою №2 від 07 серпня 2007 року до Кредитного договору (том 1; а.с.85).

В свою чергу, рішенням господарського суду Житомирської області у справі №16/1563 від 16 лютого 2011 року було стягнуто з Відповідача на користь Позивача 96 682 грн 61 коп. заборгованості за кредитом, 36 440 грн 17 коп. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 2 742 грн 33 коп. пені, 3 468 грн 51 коп. інфляційних збитків.

Суд констатує, що 18 березня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено мирову угоду (надалі-Мирова угода; том 1; а.с. 22-23), яка була затверджена ухвалою місцевого господарського суду від 18 березня 2011 року в справі №16/1563.

Зі змісту Мирової угоди вбачається, що сторони домовились, що загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором (із змінами і доповненнями до нього), станом на 26 листопада 2010 року становить 139 333 грн 62 коп. в тому числі: 96 682 грн 61 коп. заборгованість по кредиту; 36 440 грн 17 коп. заборгованість за відсотками; 3 468 грн 51 коп. інфляційні збитки за несвоєчасну оплату процентів; 2 742 грн 33 коп. пеня за несвоєчасне повернення процентів.

Крім того, в даній Мировій угоді Позивач та Відповідач погодили, що Відповідач зобов'язується здійснювати погашення заборгованості по кредиту кожного місяця відповідно до графіку, зазначеного в пункті 4 даної Мирової угоди, а також здійснювати погашення заборгованості по процентам кожного місяця, відповідно до графіку, зазначеного в пункті 5 Мирової угоди.

Як вбачається з Мирової угоди, Позивач та Відповідач погодили графік погашення заборгованості по кредиту у період з 31 березня 2011 року до 30 липня 2014 року, а в подальшому погодили графік погашення заборгованості по процентам у період з 31 березня 2011 року до 30 липня 2014 року.

Разом з тим, сторони домовились, що Відповідач зобов'язаний до 01 березня 2012 року погасити пеню за несвоєчасне повернення процентів, яка станом на 26 листопада 2010 року складала 2 742 грн 33 коп..

Також в даній Мировій угоді сторони дійшли згоди і щодо припинення зобов'язання Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором, в частині сплати інфляційних збитків, нарахованих станом на 26 листопада 2010 року.

Крім того, сторони домовились протягом 10 календарних днів після затвердження господарським судом Житомирської області мирової угоди укласти додаткові угоди до Кредитного договору та іпотечного договору.

Також Позивач та Відповідач дійшли згоди, що у разі невиконання Відповідачем умов зазначених в пунктах 4, 5, 6, 8 та 9 Мирової угоди, більше ніж 15 банківських днів, Позивач має право в примусовому порядку стягнути всю суму заборгованості, зазначену в пункті 2 Мирової угоди, з Відповідача, незалежно від графіка викладеного в пункті 4 та пункті 5 Мирової угоди.

При укладенні вищевказаної Мирової угоди, Позивач та Відповідач домовились звернутись до господарського суду Житомирської області із заявою про затвердження цієї Мирової угоди та винесення господарським судом Житомирської області відповідної ухвали та припинити провадження у справі.

Разом з тим, Позивач та Відповідач погодили, що Мирова угода діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за нею.

Суд констатує, що Відповідач не виконав умов вказаної Мирової угоди та допустив прострочення з 01 жовтня 2011 року в розмірі 3 028 грн 20 коп. (до того, з 01 квітня 2011 року не допускаючи прострочення; докази оплат за вказаний період в оглянутій судом справі №906/1369/14 на а.с. 53-62).

З 01 листопада 2011 року сума прострочення збільшилась до 6 275 грн 09 коп.. Вищевказане вказує на те, що з урахуванням вищеописаного 15-денного строку, визначеного Мировою угодою, у Позивача виникло право, в примусовому порядку, стягнути всю суму заборгованості, зазначену в пункті 2 Мирової угоди (що залишалася несплачено) з 24 жовтня 2011 року (з урахуванням вихідних днів).

Як вбачається з матеріалів справи №906/1369/14, з огляду на те, що ухвала суду в справі №16/1563 не відповідала вимогам виконавчого документа, Позивач звернувся до суду з новим позовом.

Кошти, присуджені до стягнення за судовим рішенням в справі №906/1369/14 залишалися несплаченими в повному обсязі і станом на момент подачі позову в справі №906/761/17.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 23 грудня 2014 року в справі №906/1369/14 за позовом Позивача до Відповідача про спонукання до виконання Мирової угоди, було стягнуто з Відповідача на користь Позивача: 82 497 грн 15 коп. заборгованості за кредитом; 1 849 грн 94 коп. судового збору; припинено провадження у справі в частині стягнення 7 257 грн 67 коп. заборгованості по кредиту та 2 742 грн 33 коп. заборгованості по пені.

Водночас, даним судовим рішенням розстрочено виконання даного рішення на загальну суму 82 497 грн 15 коп. строком на 12 місяців зі сплатою рівними платежами кожного календарного місяця (том 1; а.с. 11-13), в такому порядку:

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 31 січня 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 28 лютого 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 31 березня 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 30 квітня 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 31 травня 2015 року включно ;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 30 червня 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 31 липня 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 31 серпня 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 30 вересня 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 31 жовтня 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 30 листопада 2015 року включно;

* платіж в сумі 6 874 грн 76 коп. до 31 грудня 2015 року включно.

Суд констатує, що 28 березня 2016 року Позивач надіслав Відповідачу вимогу за №11/2-15635 про усунення порушень, згідно якої вимагав погасити заборгованість в сумі 120 242 грн 33 коп. (том 1; а.с. 10).

Як вбачається зі змісту позовної заяви по справі №906/761/17, Позивач посилався на наявність несплаченої заборгованості за рішенням суду у справі №16/1563, та вважав, що відповідно до умов Кредитного договору, триває нарахування процентів по кредиту та штрафних санкцій.

Відповідно Позивач (правонаступником котрого є Правонаступник), просив стягнути несплачені: заборгованість по кредиту; нараховані на заборгованість по кредиту проценти за весь час існування даної заборгованості (за мінусом присуджених до стягнення); пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів по кредиту; штраф; нараховані за новий період інфляційні та річні.

Отже, спір виник, на думку Позивача (та Правонаступника), у зв'язку з наявністю заборгованості за Кредитним договором, з урахуванням рішення господарського суду Житомирської області від 16 лютого 2011 року в справі №16/1563 (відповідно до апеляційної скарги, також з врахуванням Додаткової угоди №3 до Кредитного договору) і ним, окрім сум, котрі визначав, виходячи з умов Кредитного договору та додаткових угод до нього, нараховані на вказані суми річні та інфляційні, за приписами статті 625 ЦК України.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Приписами частини 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зокрема, частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України: якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 15 ЦК України: кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частин 1 та 2 статті 215 ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Суд констатує, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Разом з тим, правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 Цивільного кодексу України, за умовами якої у разі недійсності правочину кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вже вказувалось вище в даній судовій постанові, судом було встановлено, що Позивач, у зв'язку з настанням обставин, визначених пунктами 2.10.3, 3.2.4, 4.5 та 5.2 Кредитного договору, звернувся з позовом до Відповідача про повернення всієї суми кредиту, сплати процентів за фактичний час користування кредитом, комісії, штрафних санкцій (том 1; а.с. 14-18), при цьому ним було подано даний позов до закінчення терміну остаточного повернення кредиту за Кредитним договором (30 липня 2014 року).

З огляду на дострокове звернення Позивача з позовом, колегія апеляційного суду приходить до висновку, що Кредитний договір припинив свою дію , а Позивач втратив можливість нарахування та стягнення з Відповідача процентів, комісії та штрафних санкцій за Кредитним договором.

Відповідна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі №564/2199/15-ц.

В силу дії частини 1 статті 11 ГПК України: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно частини 3 статті 11 ГПК України, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Відтак, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що внаслідок звернення Позивача з позовом по справі №16/1563 - Кредитний договір припинив свою дію.

Разом з тим, як встановлено судом, після сплати заборгованості, за наказом по справі №906/1369/14, у Відповідача відсутня заборгованість по кредиту.

В той же час, встановлений вище факт припинення Кредитного договору (внаслідок подачі позову в справі №16/1563 до закінчення строку (терміну) остаточного повернення кредиту) вказує на безпідставність висновків місцевого господарського суду (та обгрунтувань Відповідача) щодо того, що лише з моменту укладення Мирової угоди припинився Кредитний договір і нібито з'явилося нове (інше) договірне зобов'язання. При цьому, на переконання колегії суду, суд першої інстанції не звернув свою увагу і на факт того, що укладення Мирової угоди, по своїй суті, є процесуальною дією, а процесуальні дії, за загальним правилом, не породжують нових (інших) договірних зобов'язань.

В той же час, суд не бере до уваги твердження Правонаступника щодо того, що Кредитний договір продовжував діяти з огляду на укладення Додаткової угоди №3 до Кредитного договору. При цьому, апеляційний суд оцінює дану угоду, як нікчемну, адже на переконання суду, неможливо майже через пів року після припинення Кредитного договору (висновки про що наведено вище), внести зміни до не існуючого договору.

З огляду на вищеописане у даному судовому рішенні, апеляційний господарський суд констатує неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин (в частині, що задоволено судом), що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує оспорюване судове рішення.

При цьому, з огляду на те, що до винесення оспорюваного судового рішення Відповідачем сплачено заборгованість по Кредитному договору, що стягнута за вищеописаними судовими рішеннями (по справах №16/1563 та №906/1369/14), та факт того, що у Відповідача не існувало іншої заборгованості по кредиту, окрім стягнутої в даних рішеннях, апеляційний господарський суд відмовляє Правонаступнику (правонаступнику Позивача) в задоволенні даної позовної вимоги.

Також, з огляду на встановлений вище факт припинення Кредитного договору (внаслідок подачі позову в справі №16/1563 до закінчення терміну остаточного повернення кредиту), не підлягають до стягнення і дораховані по цьому договору суми заборгованості за процентами, пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту та штрафу.

З огляду на все вищевказане, апеляційний господарський суд відмовляє Правонаступнику і в задоволенні цих частин позову (знову ж таки, з інших підстав, а ні ж місцевий господарський суд).

Окрім суми основного боргу по кредиту та процентам, пені та штрафу, Позивач просив стягнути з Відповідача 7 703 грн 47 коп. річних за користування кредитом; 7 551 грн 50 грн річних за користування процентами по кредиту, 52 927 грн 29 коп. інфляційних за несвоєчасне погашення кредиту та 46 810 грн 15 коп. інфляційних за несвоєчасну сплату процентів.

В силу дії статті 625 ЦК України: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши дані позовні вимоги та існувавшу суму заборгованості по кредиту та процентам за кредитом в період не охоплений попередніми судовими рішеннями (з 26 листопада 2010 року - пункт 2 резолютивної частини ухвали від 18 березня 2011 року по справі №16/1563) на момент повної сплати сум заборгованостей за Кредитним договором (за судовими рішеннями в справах №16/1563 та №906/1369/14) при примусовому виконання наказу по справі №906/1369/14 від 14 січня 2015 року, апеляційний суд прийшов до висновку, що дані вимоги підлягають до часткового задоволення.

При цьому, суд, враховуючи докази, наявні в матеріалах справ №16/1563 та №906/1369/14 (які були витребувані та отримані судом) та №906/761/17 встановив, що в зазначений період між Позивачем (правонаступником якого є Правонаступник) та Відповідачем існували наступні суми заборгованості.

Визначаючи дійсну суму річних та інфляційних, що підлягають до стягнення, апеляційним судом встановлено дійсну суму даної заборгованості за період, за котрий суми інфляційних та річних нараховувалися, проте не стягненні за попередніми судовими рішеннями (з урахуванням сум, що стягненні в попередніх судових справах), з урахуванням призначень платежів, що вказані у платіжних документах.

Як вже встановлено вище в даній постанові, рішенням господарського суду Житомирської області у справі №16/1563 від 16 лютого 2011 року було стягнуто з Відповідача на користь Позивача 96 682 грн 61 коп. заборгованості за кредитом, 36 440 грн 17 коп. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 2 742 грн 33 коп. пені та 3 468 грн 51 коп. інфляційних збитків (дані суми нараховані Позивачем до 26 листопада 2010 року).

Суд апеляційної інстанції констатує, що станом на 26 листопада 2010 року борг Відповідача перед Позивачем становив: 96 682 грн 61 коп. заборгованості за кредитом, 36 440 грн 17 коп. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 2 742 грн 33 коп. пені, 3 468 грн 51 коп. інфляційних збитків (дані суми підтверджено і судовим рішенням по справі №16/1563).

На стадії виконання судового рішення у справі №16/1563, сторони спору уклали 18 березня 2011 року Мирову угоду, у якій додатково визнали, що загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, станом на 26 листопада 2010 року становить 139 333 грн 62 коп..

Ухвалою від 18 березня 2011 року в справі №16/1563 господарським судом було затверджено Мирову угоду від 18 березня 2011 року.

Суд апеляційної інстанції констатує, що з урахування Мирової угоди, було припинено зобов'язання Позивача щодо стягнення 3 468 грн 51 коп. інфляційних збитків та відстрочено сплату пені до 01 березня 2012 року. Крім того, даним судовим рішенням було розстрочено заборгованість по кредиту та по сплаті процентів, відповідно до графіку, що вказано в Мировій угоді (том 1; а.с. 22-23).

Відтак, з моменту затвердження даної Мирової угоди, у Відповідача не існувало обов'язку щодо сплати даних сум, а тому нарахування інфляційних та річних на стягнення суми заборгованості по кредиту і процентах з 18 березня 2011 року є помилковим.

01 квітня 2011 року, 01 травня 2011 року, 01 червня 2011 року, 01 липня 2011 року, 01 серпня 2011 року та 01 вересня 2011 року - не настало прострочення, адже Відповідачем повністю та вчасно було сплачено платежі за умовами Мирової угоди (докази сплати в справі №906/1369/14 на а.с. 53-54, 56-62; докази оплати судового збору на а.с. 55). При цьому, Відповідач переплатив у цей період 218 грн 69 коп..

З 01 жовтня 2011 року настало прострочення, адже окрім вищевказаної переплати, Відповідачем не здійснено інших оплат, внаслідок чого утворилася заборгованість по кредиту в розмірі 3 028 грн 20 коп..

Як встановлено вище в даній судовій постанові, в пункті 10 Мирової угоди, сторони погодили, що у разі не виконання Відповідачем умов, зазначених в пунктах 4, 5, 6, 8 та 9 даної Мирової угоди більше ніж 15 банківських днів, Позивач має право в примусовому порядку стягнути всю суму заборгованості, зазначену в пункті 2 даної Мирової угоди з Відповідача, незалежно від графіка, викладеного в пунктах 4 та 5 цієї Мирової угоди.

Судом встановлено, що 15-денний термін сплив 21 жовтня 2011 року, і в даний строк Відповідачем дані кошти так і не були сплачені. Відтак, Позивач отримав право вимагати сплати всієї суми заборгованості з 24 жовтня 2011 року (з урахуванням вихідних днів).

Відтак, з урахуванням даного (а також подальших оплат), суд констатує, що:

* з 24 жовтня 2011 року у Відповідача був наявний борг по кредиту в розмірі 96 682 грн 61 коп.; борг про сплаті процентів в розмірі 16 740 грн 14 коп. (з урахуванням сплати 19 700 грн 03 коп. заборгованості по кредиту та про процентам, згідно платіжних доручень в справі №906/1369/14; а.с. 53-54; 56-62);

* з 25 листопада 2011 року у Відповідача був наявний борг по кредиту в розмірі 94 324 грн 50 коп.; борг про сплаті процентів в розмірі 14 281 грн 46 коп. (згідно платіжного доручення справі №906/1369/14; а.с. 63);

* з 23 грудня 2011 року у Відповідача був наявний борг по кредиту в розмірі 91 966 грн 39 коп.; борг про сплаті процентів в розмірі 11 901 грн 86 коп. (згідно платіжного доручення справі №906/1369/14; а.с. 64);

* з 01 березня 2012 року у Відповідача був наявний борг по кредиту в розмірі 91 966 грн 39 коп.; борг про сплаті процентів в розмірі 11 901 грн 86 коп.; 2 742 грн 33 коп. пені (з урахуванням відстрочки пені до 01 березня 2012 року);

* з 22 травня 2012 року у Відповідача був наявний борг по кредиту в розмірі 89 608 грн 28 коп.; борг про сплаті процентів в розмірі 9 522 грн 15 коп.; 2 742 грн 33 коп. пені (згідно платіжного доручення справі №906/1369/14; а.с. 65);

* з 31 липня 2012 року у Відповідача був наявний борг по кредиту в розмірі 87 250 грн 17 коп.; борг про сплаті процентів в розмірі 7 142 грн 44 коп.; 2 742 грн 33 коп. пені (згідно платіжного доручення справі №906/1369/14; а.с. 66);

* з 06 листопада 2012 року у Відповідача був наявний борг по кредиту в розмірі 84 892 грн 06 коп.; борг про сплаті процентів в розмірі 4 762 грн 83 коп.; 2 742 грн 33 коп. пені (згідно платіжного доручення справі №906/1369/14; а.с. 67);

* з 31 жовтня 2014 року у Відповідача був наявний борг по кредиту в розмірі 84 892 грн 06 коп.; борг про сплаті процентів в розмірі 505 грн 16 коп. (згідно платіжного доручення справі №906/1369/14; а.с. 68);

* з 04 листопада 2014 року у Відповідача був наявний борг по кредиту в розмірі 82 397 грн 22 коп. (згідно платіжного доручення справі №906/1369/14; а.с. 69).

Крім того, як вже зазначалося вище в даній судовій постанові, рішенням господарського суду Житомирської області від 23 грудня 2014 року в справі №906/1369/14 було стягнуто з Відповідача на користь Позивача 82 497 грн 15 коп. заборгованості за кредитом та одночасно розстрочено виконання даного рішення, на загальну суму 82 497 грн 15 коп., строком на 12 місяців, зі сплатою рівними платежами кожного календарного місяця в порядку, визначеною частиною 4 резолютивної частини рішення суду.

З урахуванням набрання законної сили рішенням від 23 грудня 2014 року по справі №906/1369/14, яким було стягнуто 82 497 грн 15 коп., та одночасно розстрочено виконання даного рішення, на загальну суму 82 497 грн 15 коп., строком на 12 місяців, зі сплатою рівними платежами кожного календарного місяця в порядку, визначеною частиною 4 резолютивної частини рішення суду, колегія апеляційного суду констатує, що станом на 06 січня 2015 року (дата набрання рішенням законної сили) у Відповідача перед Позивачем не існувало заборгованості по Кредитному договору. Разом з тим, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що сума, яка була стягнута рішенням по справі №906/1369/14 є більшою, а ні ж сума боргу, яку розрахував суд апеляційної інстанції в даній справі, вказавши про це вище в даній судовій постанові.

Однак, з огляду на норми частини 4 статті 75 ГПК України щодо того, що обставини, встановленні рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративні справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, Рівненський апеляційний господарський суд не має права переоцінювати у даній справі чинне судове рішення в справі №906/1369/14.

З урахуванням вищезазначеного, суд апеляційної інстанції, констатує, що розмір заборгованості по кредиту Відповідача перед Позивачем становить:

* з 01 лютого 2015 року - 6 874 грн 76 коп.;

* з 01 березня 2015 року - 13 749 грн 52 коп.;

* з 01 квітня 2015 року - 20 624 грн 88 коп.;

* з 01 травня 2015 року - 27 499 грн 04 коп.;

* з 01 червня 2015 року - 34 373 грн 80 коп.;

* з 01 липня 2015 року - 41 248 грн 56 коп.;

* з 01 серпня 2015 року - 48 123 грн 32 коп.;

* з 01 вересня 2015 року - 54 998 грн 08 коп.;

* з 01 жовтня 2015 року - 61 872 грн 84 коп.;

* з 01 листопада 2015 року - 68 747 грн 60 коп.;

* з 01 грудня 2015 року - 75 622 грн 36 коп.;

* з 01 січня 2015 року - 82 497 грн 15 коп. (з огляду на те, що на 12 місяців було розтрочено саме цю суму, а не суму, що в сукупності складають 12 платежів, зазначених судом, і що є на 03 коп. менше від зазначеної).

* з 19 травня 2016 року - 82 133 грн 51 коп. (том 1; а.с. 63);

* з 13 червня 2016 року - 80 806 грн 16 коп. (том 1; а.с. 64);

* з 24 червня 2016 року - 80 351 грн 61 коп. (том 1; а.с. 65);

* з 09 серпня 2016 року - 78 533 грн 42 коп. (том 1; а.с. 66);

* з 20 жовтня 2016 року - 78 336 грн 72 коп. (том 1; а.с. 67);

* з 29 листопада 2016 року - 77 427 грн 62 коп. (том 1; а.с. 68);

* з 28 грудня 2017 року - 77 427 грн 62 коп. (том 1; а.с. 69).

Відтак, у вказаний період Правонаступник (правонаступник Позивача) мав право нараховувати суми інфляційних та річних за статтею 625 ЦК України, на вищевказані суми заборгованості, що стягненні в попередніх судових рішеннях за Кредитним договором.

Зробивши власний перерахунок річних та інфляційних, з урахуванням наведеного вище розрахунку суми заборгованості Відповідача (том 2; а.с.223-250), колегія апеляційної інстанції прийшла до висновку, що до задоволення підлягають: інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості в розмірі 48 747 грн 33 коп., інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 2 485 грн 19 коп., три відсотки річних за користування кредитом в розмірі 7 703 грн 47 коп., три відсотки річних за користування процентами по кредиту в розмірі 955 грн 22 коп..

В решті стягнення інфляційних та річних, суд відмовляє з огляду на безпідставність їх нарахування, відповідно, частково задовольняючи апеляційну скаргу.

Підсумовуючи все вищевказане, суд констатує, що приписами статті 73 ГПК України визначено, що: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В силу дії статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно статті 76 ГПК України: належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В силу дії статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та часткове задоволення позовних вимог Правонаступника (правонаступника Позивача), а також щодо часткового задоволення апеляційної скарги Правонаступника.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд покладає на Правонаступника та Відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269-280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Поліська страхова компанія" на рішення господарського суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року в справі №906/761/17 - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року в справі №906/761/17 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Старт" (10002, м. Житомир, вул. Жуйка, 3; код 30240114) на користь приватного підприємства "Поліська страхова компанія" (10014, м. Житомир, вул. Мала Бердичівська, 9; код 35954585) інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості в розмірі 48 747 грн 33 коп., інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 2 485 грн 19 коп., три відсотки річних за користування кредитом в розмірі 7 703 грн 47 коп., три відсотки річних за користування процентами по кредиту в розмірі 955 грн 22 коп..

5. В задоволенні решти позову - відмовити.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Старт" (10002, м. Житомир, вул. Жуйка, 3; код 30240114) на користь приватного підприємства "Поліська страхова компанія" (10014, м. Житомир, вул. Мала Бердичівська, 9; код 35954585) витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 1 445 грн 18 коп..

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Старт" (10002, м. Житомир, вул. Жуйка, 3; код 30240114) в доход Державного бюджету України судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 963 грн 46 коп..

8. Стягнути з приватного підприємства "Поліська страхова компанія" (10014, м. Житомир, вул. Мала Бердичівська, 9; код 35954585 в доход Державного бюджету України судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 3 462 грн 51 коп..

9. Доручити господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

11 . Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

12. Справу №906/761/17 повернути до господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 10 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Розізнана І.В.