Ухвала

від 06.09.2018 по справі 810/3774/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

06 вересня 2018 року № 810/3774/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Масловської К.І.,

представника позивача: Махнівського М.О.,

представника відповідача: Черкас А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомКиївського обласного державного ветеринарно-санітарного підприємства доІрпінської міської ради Київської області провизнання протиправним та скасування рішення, встановлення відсутності компетенції, ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне державне ветеринарно-санітарне підприємство з позовом до Ірпінської міської ради Київської області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради від 20.06.2018 Про надання дозволу Комунальному підприємству Управління житлово-комунального господарства Ірпінь Ірпінської міської ради на передачу нежитлових приміщень ;

- встановити відсутність права (компетенції) у Ірпінської міської ради на управління та розпорядження нерухомим майном, що є державною власністю та знаходиться в м. Ірпені по вул. Пушкінська, 53;

- у порядку судового контролю зобов'язати Ірпінську міську раду подати у місячний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 відкрите спрощене позовне провадження у справі та призначене судове засідання.

Під час розгляду справи представником відповідача було заявлене клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. Клопотання мотивоване тим, що між сторонами у справі існує спір про право цивільне (право власності), компетентним судом на вирішення якого є господарський суд.

Представник позивача з доводами відповідача про приватно-правовий характер спору не погодився. Звертав увагу суду, що Ірпінська міська рада є суб'єктом владних повноважень, а предметом позову є оскарження її рішення, що свідчить про те, що компетентним судом для вирішення цього спору є адміністративний суд.

Вирішуючи питання, чи має спір між позивачем та відповідачем ознаки публічно-правового спору, і чи має він розглядатись за правилами адміністративного судочинства, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним публічно - владних функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів, серед іншого, належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

У постанові Верховного Суду від 12.07.2018 у справі №296/7213/14-а зазначено, що не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, хоч у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Верховний Суд у низці постанов висловив правову позицію, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії суб'єктів владних повноважень.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії (постанови від 30 травня 2018 року у справі № 523/16876/14-а, від 31 липня 2018 року справа №495/8001/16-а, від 12 липня 2018 року у справі №296/7213/14-а та багато інших)

З'ясовуючи правову природу спору, що виник між позивачем та відповідачем, суд зазначає наступне.

У рамках цієї адміністративної справи позивачем оскаржується рішення Ірпінської міської ради від 20.06.2018 №3796-52-VII, яким Ірпінська міська рада надала КП УЖКГ Ірпінь дозвіл на передачу безоплатно з балансу КП УЖКГ Ірпінь на баланс КП Муніципальна варта нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 53 (а.с. 78).

У якості підстави позову позивач зазначає, що на рішенням Ірпінської міської ради від 17 червня 2004 року №782-23-14 Київському обласному державному ветеринарно-санітарному підприємству для постійного користування виділено земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:077:0020, що розташована за адресо: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 53 (а.с. 17-18).

Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 07.03.2006 №47/7 за Київським обласним державним санітарно-ветеринарним підприємством визнано право власності на самочинно побудовані споруди, розташовані за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 53, та надано Ірпінському БТІ дозвіл оформити Київському державному ветеринарно-санітарному підприємству правову документацію на вказане майно (а.с. 20).

Наведені обставини позивач вважає такими, що доводять наявність у нього права власності на об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 53.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що Ірпінська міська рада, прийнявши оспорюване рішення, розпорядилася майном, яке не належить до комунальної власності громади міста Ірпеня.

У свою чергу відповідач вважає, що на законних підставах розпорядився об'єктами нерухомості, що розташовані за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 53, оскільки зазначене майно є комунальною власністю, що перебуває на балансі КП УЖКГ Ірпінь . Такі доводи відповідача ґрунтуються на наступному.

Відповідач зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 21.02.2002 №10 з балансу Ірпінської центральної міської лікарні на баланс Ірпінської житлово-експлуатаційної контори були передані будівлі і споруди колишньої дитячої лікарні в м. Ірпені, що знаходилась по вул. Пушкінська 53.

Рішенням Ірпінської міської ради від 29.01.2015 №4715-66-6 з балансу Ірпінської житлово-експлуатаційної контори на баланс КП УЖКГ Ірпінь було передано майно, у тому числі спірні об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 53.

Посилаючись на зазначені рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради та Ірпінської міської ради відповідач вважає, що майно, яке розташоване за адресою м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 53, є об'єктом комунальної власності, що знаходяться на балансі Комунального підприємства УЖКГ Ірпінь , а відтак відповідач вважає, що мав передбачені законом повноваження та компетенцію розпоряджатись цими об'єктами нерухомості.

Таким чином, обидві сторони у справі вважають, що саме їм належать об'єкти нерухомості за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 53, і що інша сторона не має будь-яких речових прав на нього, а відтак і правомочностей володіти, користуватись і розпоряджатись ними.

Отже, позовними вимогами у цій справі є, зокрема, визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень. Однак підстави, з яких позивач просить визнати протиправним та скасувати оспорюване рішення обумовлені не порушенням суб'єктом владних повноважень - Ірпінською міською радою вимог закону при реалізації нею публічно-владних управлінських функцій у правовідносинах з позивачем, а порушенням нібито права власності позивача.

Таким чином, спір між позивачем та відповідачем у цій справі має очевидну приватно-правову природу, розв'язання якого неможливе без надання правової оцінки тому, хто з двох сторін є власником майна, що розташоване за адресою м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 53.

Однак адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей встановлювати (визнавати) належність права власності на будь-яке майно тій чи іншій особі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?у;…&?і; фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання судом, встановленим законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).

Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права , крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, даний спір, з огляду на його суб'єктний склад, відноситься до юрисдикції господарського суду і має бути вирішений на підставі норм цивільного і господарського законодавства за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Висновок про те, що спір, який має приватно-правову природу, не може бути розглянутий адміністративним судом, навіть за умови участі у ньому суб'єкта владних повноважень, відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.03.2018 у справі № 461/14599/13-а.

Вимоги позивача у частині встановлення відсутності права (компетенції) у Ірпінської міської ради на управління та розпорядження нерухомим майном, що є державною власністю та знаходиться в м. Ірпені по вул. Пушкінська, 53, також не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки їх вирішення так само є наслідком розв'язання приватно-правового спору між сторонами.

Фактично позивач ставить питання не у наявності або у відсутності компетенції в Ірпінської міської ради на вчинення окремих повноважень чи прийняття певних рішень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, а ставить перед судом питання, чи мала Ірпінська міська рада право розпоряджатись майном, яке позивач вважає своїм. Тобто ця вимога, як і вимога про визнання протиправним та скасування рішення, ґрунтується на тих самих підставах та направлена на захист порушеного права власності.

Обрання позивачем способу захисту, який характерний для адміністративного процесу (визнання відсутності компетенції), не трансформує приватно-правовий спір у публічно-правовий та не може бути підставою для вирішення його за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі за позовом Київського обласного державного ветеринарно-санітарного підприємства до Ірпінської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, встановлення відсутності компетенції.

Роз'яснити учасникам справи що даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту ухвали - 10.09.2018

Суддя Леонтович А.М.