Постанова

від 05.09.2018 по справі 821/313/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/313/18

Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Дмитрієва О.О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кравця О.О. судді -Домусчі С. Д. судді - Коваля М.П. за участі секретаря - Сторчака О.О.

розглянувши в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 р.. по справі № 821/313/18 прийнятим о 10.45 год . у складі судді Дмитрієвої О.О. за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА:

16.02.2018 року представник ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та просив суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, оформлену листом від 20.09.2017 року №Д-11207/0-3649/6-17, у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства загальною площею 27.2796 га із земель, які перебувають у користуванні фермерського господарства "Капітан Скорик", розташованих на території Родгоспненської сільської ради Скадовського району Херсонської області, відносно ділянки 9.3142 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та наданні її у власність для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області прийняти рішення про затвердження такого проекту землеустрою та надання її у власність;

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, оформлену листом від 20.09.2017 року №Д-11207/0-3649/6-17, у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства загальною площею 27.2796 га із земель, які перебувають у користуванні фермерського господарства "Капітан Скорик", розташованих на території Родгоспненської сільської ради Скадовського району Херсонської області, відносно ділянки 9.3142 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та наданні її у власність для ведення фермерського господарства ОСОБА_5 та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області прийняти рішення про затвердження такого проекту землеустрою та надання її у власність;

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, оформлену листом від 20.09.2017 року №Д-11207/0-3649/6-17, у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства загальною площею 27.2796 га із земель, які перебувають у користуванні фермерського господарства "Капітан Скорик", розташованих на території Родгоспненської сільської ради Скадовського району Херсонської області, відносно ділянки 9.3142 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та наданні її у власність для ведення фермерського господарства ОСОБА_6 та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області прийняти рішення про затвердження такого проекту землеустрою та надання її у власність.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року адміністративний позов був задоволений.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, начальник Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що фактично саме позивачами по справі були не виконані вимоги пункту 2 розділу І прикінцевих та перехідних положень Закону № 497-VIII, щодо затвердження землевпорядної документації органом, який надав дозвіл на виготовлення відповідної документації в частині не своєчасного розроблення та не надання розробленого проекту землеустрою на затвердження до компетентного органу, протягом дії двох років, з моменту набрання чинності вищезазначеним Законом.

13.06.2018 року представник Позивача подав Відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційна скаргу Відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року справа призначена до розгляду в режимі відеоконференції.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав .

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що у 2009 році позивачі звернулися до Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області із заявами про відведення їм земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність в розмірі земельних часток (паїв) для ведення фермерського господарства із земель, що перебувають у користуванні фермерського господарства "Капітан Скорик" та розташовані в адміністративних межах Радгоспненьської сільської ради.

Розпорядженням голови Скадовської районної державної адміністрації №339 від 05.06.2009 "Про дозвіл на виготовлення технічної документації та проекту землеустрою" надано дозвіл позивачам на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель колишнього фермерського господарства "Капітан Скорик" на території Радгоспненської сільської ради.

Розпорядженням Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області №438 від 26.07.2012 внесено зміни до розпорядження №339 від 05.06.2009 року " Про дозвіл на виготовлення технічної документації та проекту землеустрою ", а саме у п.4 цього розпорядження, яким надано дозвіл позивачам на виготовлення проекту із землеустрою, слова "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" змінено на слова " для ведення фермерського господарства ".

16.03.2011 року, голова фермерського господарства "Капітан Скорик" звернувся до приватного підприємця ОСОБА_7 із заявою про розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачів і погодив завдання на виконання робіт.

07.06.2014 року відділ Держземагенства у Скадовському районі Херсонської області своїм висновком № 01-03/429 погодив проект землеустрою.

15.08.2014 року відділ Держземагенства у Скадовському районі Херсонської області присвоїв земельним ділянкам позивачів кадастрові номери, а саме: ОСОБА_4 НОМЕР_1; ОСОБА_5 НОМЕР_2; ОСОБА_6 НОМЕР_3. Вказані земельні ділянки були зареєстровані у Державному земельному кадастрі (копії витягів з ДЗК від 15.08.2014 року №№ 6501964872016, 6501964882016, 6501964912016 відповідно).

12.09.2017 позивачі звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення кожному із них у власність земельних ділянок площею 9.3142 га ОСОБА_4, 9.3142 га - ОСОБА_5 та 8.6512 га ОСОБА_6 на території Радгоспненської сільської ради Скадовського району Херсонської для ведення фермерського господарства.

За результатами розгляду даної заяви, листом від 20.09.2017 №Д--11207/0-3649/6-17, позивачам було відмовлено у затвердженні зазначеного проекту землеустрою, мотивуючи тим, що відповідно до норм чинного законодавства та інших нормативно - правових актів України на даний час Головне управління має право затверджувати документації із землеустрою лише по дозволах наданих територіальними органами Держгеокадастру.

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Правовідносини між сторонами регулюються положеннями Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про особисте селянське господарство", Законом України "Про землеустрій", Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.

Зокрема, ст. 14 Конституції України передбачає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (п. а) ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України).

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порущена (абзац четвертий пункту 5.2 мотивувальної частини Рішення).

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Приписами статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Статтею 116 ЗК України, зокрема, частиною 1 передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (ст. 121 ЗК України).

Відповідно до положень частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, статтею 118 ЗК України встановлено вимоги до заяви, яку подають громадяни з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та виключний перелік документів, які додаються до такої заяви.

Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).

Закон України від 22.05.2003 № 858-ІV "Про землеустрій" (далі - Закон № 858) визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до ст. 4 Закону № 858-IV встановлено, що суб'єктами землеустрою є: органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі.

Стаття 5 Закону № 858-IV передбачає, що об'єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно - територіальних одиниць або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Згідно зі ст. 8 Закону № 858-IV регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у межах повноважень, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону № 858-IV проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом;

Згідно ст.49 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій розробляються на підставі рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Згідно ст.49-1 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляються з метою формування земельних ділянок сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв).

Згідно ст.50 Закону № 858-IV проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно ст.51 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб розробляються в межах кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту та за межами населеного пункту з метою формування земельних ділянок, на яких передбачається будівництво чи реконструкція об'єктів нерухомого майна.

Згідно п.2. Прикінцевих та перехідних положень Закону України, від 02.06.2015, № 497-VIII"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою",який набув чинності 27.06.2015 року, прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186 1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Законом України, від 02.06.2015 № 497-VIIIст. 186 ЗК України була викладена у новій редакції та змінена процедура погодження і затвердження документації із землеустрою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі-Стратегія).

Метою Стратегії є створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави.

Основними завданнями Стратегії є: впровадження засад стратегічного менеджменту в систему управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності; забезпечення оптимального використання земель, зокрема з урахуванням регіональних програм і планів розвитку територій, генеральних планів населених пунктів; підвищення рівня прозорості та публічності під час формування та реалізації державної земельної політики; підвищення рівня обізнаності населення, землевласників і землекористувачів щодо проблем деградації земель та сталого землекористування; запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву, підвищення рівня родючості ґрунтів; проведення рекультивації порушених земель.

Згідно Механізму реалізації Стратегії Держгеокадастр реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до закону, державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; проводить моніторинг та оцінку результативності реалізації Стратегії.

Згідно ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Статтями 22, 30 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії. Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245-VIII від 06.09.2012, 01 січня 2013 року були внесені зміни до Земельного Кодексу України , у тому числі ,до ч.4 ст.122 ЗК України , згідно з якою повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності покладено на центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру,затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими втратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 4 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витратна правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункт 32)).

"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п. 50; "Anheuser-Busch Inc. проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Цей принцип"належного урядування", зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskalv. Poland № 10373/05).

При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду (див. Серед багатьох джерел вищезазначене Рішення у справі W. проти Сполученого Королівства. Серія A, т. 121, с. 27, п. 60 "b" і "d").

Однак, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі HasanandChaushv. Bulgaria № 30985/96).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції , воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства (Gillan and Quinton v. The United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями)(див.п.67 рішення у справі Котій проти України (Заява № 28718/09) від5 березня 2015).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torijav. Spain" від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Апеляційний суд , із врахуванням принципу верховенства права та практики ЄСПЛ, як джерела права , доходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову та вважає помилковим зворотній висновок суду 1-ої інстанції , так як після набуття чинності 27.06.2015 року Законом України, від 02.06.2015, № 497-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою" була встановлена нова процедура погодження і затвердження документації із землеустрою ,визначена новою редакцією ст. 186 ЗК України , а п.2 Перехідних положень вказаного Закону був встановлений додатковий дворічний строк з дня набрання чинності цим Законом чинності рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, для реалізації на їх підставі проектів землеустрою.

Апеляційний суд вважає,що поняття проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань є таким ,що охоплює усі види проектів відводів ,зазначених у ст. 49-51 Закону № 858-IV, а тому твердження представника позивачів ,що п.2 Перехідних положень вказаного Закону не стосується проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства - не приймається судом апеляційної інстанції .

Надання позивачами на затвердження проектів відводів ,виконаних на підставі дозволів ,наданих розпорядженнями голови Скадовської районної державної адміністрації №339 від 05.06.2009 та №438 від 26.07.2012 після 27.06.2017 року неможна виправдати колізією правових норм , а відмову відповідача у їх затвердженні не можна вважати порушенням вимог ст.19 Конституції України та свавільним втручанням у право на мирне володіння майном, гарантованого ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як Держава володіє повною свободою розсуду при встановлені власних процедур , а Верховна Рада Україна, як законодавчий орган Держави , впроваджуючи нову процедуру надала можливість ще два роки подавати на затвердження проекти землеустрою ,розроблені за старою процедурою, що не можна вважати таким випадком ,коли національне законодавство не відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як наданого терміну було цілком достатньо для реалізації раніше наданих дозолив , чим не скористались позивачі .

Мотивуючи рішення суд 1-ої інстанції безпідставно посилається на те, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, оформлену листом від 20.09.2017 року №Д-11207/0-3649/6-17, у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства загальною площею 27.2796 га із земель, які перебувають у користуванні фермерського господарства "Капітан Скорик", розташованих на території Родгоспненської сільської ради Скадовського району Херсонської області, відносно ділянки 9.3142 га (кадастровий номер НОМЕР_1), відносно ділянки 9.3142 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та відносно ділянки 9.3142 га (кадастровий номер НОМЕР_1) є протиправною тільки у зв'язку із зазначенням, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області не надавало дозволу на його виконання, так як апеляційний суд вважає , що після 27.06.2017 року за вимогами п.2 Перехідних положень Закону України, від 02.06.2015, № 497-VIIIнеможливе подання інших проектів відводів на вказані земельні ділянки ,виконані на підставі дозволів інших суб'єктів, а колізія у діючому законодавстві з цього приводу відсутня.

Суд апеляційної інстанції також доходить до висновку , що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що знайшло своє відображення у неправильному тлумаченню закону, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи ,- є підставами для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову.

В порядку ч.6 ст.139 КАС України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області понесло витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 6343,20 грн.,але відшкодування вказаних витрат не передбачено нормами КАС України.

Судові витрати позивачів не підлягають відшкодуванню , у зв'язку із відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст.8,22 Конституції України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,6,7,242,308,309,310,п.2 ч.1 ст.315, 317,321,322,325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області- задовольнити , рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19.03.2018 р. - скасувати .

Ухвалити по справі нове судове рішення

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене та підписане 06.09.2018 р.

Суддя-доповідач Кравець О.О. Судді Домусчі С.Д. Коваль М.П.