Постанова

від 23.08.2018 по справі 617/1322/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року

м. Харків

Справа № 617/1322/15

Провадження № 22ц/790/98/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого - Бровченко І.О.,

суддів - Кіся П.В., Кружиліної О.А.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 26 січня 2017 року у складі судді Уханьової І.С. по цивільній справі за позовом прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Вовчанське лісове господарство до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області та ОСОБА_1, про визнання недійсним розпоряджень, -

в с т а н о в и в:

Прокурор Вовчанського району Харківської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Вовчанське лісове господарство до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області та ОСОБА_1, про визнання недійсним розпоряджень.

Позовна заява мотивована тим, що в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на землях ДП Вовчанське лісове господарство на території Вовчанського району прокуратурою області встановлено, що розпорядженнями голови Вовчанської районної державної адміністрації від 19.05.2008 за № 460 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі її у власність для будівництва індивідуального дачного будинку на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га (ділянка НОМЕР_1) із земель запасу рекреаційного призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району для індивідуального дачного будівництва з подальшою видачею державного акту на право власності на земельну ділянку. Розпорядженням голови Вовчанської районної державної адміністрації від 15.06.2012 року № 316 Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для будівництва індивідуального дачного будинку ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 по АДРЕСА_2, ОСОБА_4 по АДРЕСА_3, ОСОБА_5 по АДРЕСА_4, ОСОБА_6 по АДРЕСА_5, ОСОБА_7 по АДРЕСА_6, ОСОБА_1 по АДРЕСА_7, ОСОБА_8 по АДРЕСА_8, ОСОБА_9 по АДРЕСА_9, за межами населених пунктів на території Старосалтівського селищної ради Вовчанського району передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,10 га, із земель запасу рекреаційного призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району, для індивідуального дачного будівництва.

Тобто, вказані розпорядження голови Вовчанської райдержадміністрації прийняті в порушення вимог ст. ст. 20, 116, 149 Земельного кодексу України, ст. 5 Лісового кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10.04.2008, і тому вони звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 19.05.2008 № 457 Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва індивідуального дачного будинку на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області ;визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 15.06.2012 № 316 Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для будівництва індивідуального дачного будинку ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 по АДРЕСА_2, ОСОБА_4 по АДРЕСА_3, ОСОБА_10 по АДРЕСА_4, ОСОБА_6 по АДРЕСА_5, ОСОБА_7 по АДРЕСА_6, ОСОБА_1 по АДРЕСА_7, ОСОБА_8 по АДРЕСА_8, ОСОБА_9 по АДРЕСА_9, за межами населених пунктів на території Старосалтівського селищної ради Вовчанського району в частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2), загальною площею 0,10 га, для індивідуального дачного будівництва та судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 26 січня 2017 року позовну заяву прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства , Державне підприємство Вовчанське лісове господарство до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області та ОСОБА_1 , про визнання недійсним розпоряджень задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 19.05.2008 № 457 Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва індивідуального дачного будинку на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 15.06.2012 № 316 Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для будівництва індивідуального дачного будинку ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 по АДРЕСА_2, ОСОБА_4 по АДРЕСА_3, ОСОБА_10 по АДРЕСА_4, ОСОБА_6 по АДРЕСА_5, ОСОБА_7 по АДРЕСА_6, ОСОБА_1 по АДРЕСА_7, ОСОБА_8 по АДРЕСА_8, ОСОБА_9 по АДРЕСА_9, за межами населених пунктів на території Старосалтівського селищної ради Вовчанського району в частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2), загальною площею 0,10 га, для індивідуального дачного будівництва .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розгляд справи відбувся за відсутності представника відповідача та за наявності підстав для відкладення розгляду справи в порушення ст. ст. 169, 212, 213, 214 ЦПК України, відповідача не було повідомлено про розгляд справи належним чином, розглянувши справи за його відсутності суд порушив його конституційні права на участь у судовому засіданні, зазначає, що наведені підстави були поважними та достатніми для відкладення розгляду справи на іншу дату.

Апелянт зазначає, що в рішенні відсутні посилання на докази позивача, що підтверджують позовні вимоги, та суд позбавив права подачі доказів з боку відповідача в порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України, Постанови ППВСУ від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі .

На думку апелянта були відсутні підстави для звернення до суду з метою представництва інтересів держави в суді прокурором, позовна заява подана за відсутності повноважень на її подання.

Апелянт, посилаючись на Постанову Пленуму Верховного суду України № 7 від 16 квітня 2004 року, постанову Верховного Суду України від 19 січня 2016 року вважає, що має місце реалізація контрольних функцій у сфері управління діяльністю, що підлягає під юрисдикцію адміністративного суду, дана справа повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, не застосовано закон, який підлягав застосуванню, вказує на те, що строк, протягом якого прокурор міг звернутися до суду з позовом про визнання недійсними рішень є присікальним та почав спливати з моменту їх прийняття та сплинув після закінчення трирічного терміну з дня їх прийняття, в порушення вимог ст. ст. 256-257 ЦК України позовну заяву подано до суду 22 липня 2015 року з пропущенням строку позовної давності.

Крім того, під час апеляційного розгляду справи представник ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки участі у справі не приймав.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2017 року відкрито апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 26 січня 2017 року по цивільній справі за позовом прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Вовчанське лісове господарство до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області та ОСОБА_1, про визнання недійсним розпоряджень.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2017 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи за позовом прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Вовчанське лісове господарство до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області та ОСОБА_1 , про визнання недійсним розпоряджень.

Призначено справу до розгляду апеляційним судом в судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Харківської області на 09-00 год. 28 березня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що розпорядженням голови Вовчанської районної державної адміністрації від 19 травня 2008 року № 457 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для індивідуального дачного будівництва надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га (ділянка НОМЕР_1) із земель запасу рекреаційного призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області для індивідуального дачного будівництва з подальшою видачею Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації від 15 червня 2012 року за № 316 року було затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для будівництва індивідуального дачного будинку ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 по АДРЕСА_2, ОСОБА_4 по АДРЕСА_3, ОСОБА_10 по АДРЕСА_4, ОСОБА_6 по АДРЕСА_5, ОСОБА_7 по АДРЕСА_6, ОСОБА_1 по АДРЕСА_7, ОСОБА_8 по АДРЕСА_8, ОСОБА_9 по АДРЕСА_9, за межами населених пунктів на території Старосалтівського селищної ради Вовчанського району, та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2).

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви прокурора Вовчанського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Вовчанське лісове господарство .

З таким висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується, вважає його законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цих кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Судом було встановлено, що спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення ДП Вовчанське лісове господарство .

Згідно зі ст. 55 ч 1 Земельного Кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до вимог ст. 210 ЗК України, угоди, укладені з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Статтею 203 ч. 1 Цивільного Кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного Кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 21 Земельного Кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

- визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу земельних ділянок громадянам та юридичним особам :- визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

- відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; - притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до ст. 378 Цивільного Кодексу України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України, тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Як було встановлено та підтверджується матеріалами справи спірна земельна ділянка належить до категорії земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні ДП Вовчанське лісове господарство .

Спірна земельна ділянка розташована в межах 149 кварталу Рубіжанського лісництва і знаходиться в постійному користуванні Вовчанського лісового господарства. Тому суд дійшов правильного висновку, що земельна ділянка, яка була передана в постійне користування ОСОБА_1 з виготовленням державного акту, є землями лісогосподарського призначення; тому розпорядження Вовчанською РДА є незаконними та підлягають скасуванню.

Аналогічний правовий висновок міститься в Постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14; від 24 червня 2015 року у справі № 6-502цс15.

Посилання апелянта на неповідомлення належним чином про розгляд справи спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідно до вимог ст. 74 ЦПК України, в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу.

Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України, в редакції на день ухвалення рішення, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Ст. 27 ЦПК України в редакції на час розгляду справи визначено права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, які мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно вимог ч. 2 ст. 169 ЦПК України неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.

Статтею 38 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.

Як вбачається з матеріалів справи, сторона відповідача була повідомлена належним чином про дату, час і місце судового засідання, яке призначене на 26 січня 2017 року 11-30 годину, що, зокрема, підтверджується наданим 25 січня 2017 року представником ОСОБА_1 - адвокатом ОСОБА_11 до суду клопотанням про відкладення розгляду справи (а.с. 148, том 1), в якому він посилається на те, що 25 січня 2017 року в Ленінському районному суді м. Харкова розглядається кримінальна справа, в якій ОСОБА_11 є захисником, судове засідання по цій справі було перенесено на 26 січня 2017 року, його явка є обов'язковою.

До клопотання про перенесення розгляду справи на підтвердження викладених в ній доводів адвокатом ОСОБА_11 додано лист, з якого вбачається, що в кримінальна справа в Ленінському районному суді м. Харкова призначена на 25 січня 2017 року, 14-00 годину (а.с.150, том 1), разом із тим, будь-яких доказів з відомостями про те, що судове засідання було перенесено на 26 січня 2017 року на підтвердження того, що він не може з'явитися до Вовчанського районного суду Харківської області суду не надано.

Крім того, ОСОБА_1 як відповідач не позбавлений права та міг особисто з'явитися та взяти участь у судовому засіданні для надання заперечень та спростування позовних вимог.

Стосовно доводів про застосування строку позовної давності до позовних вимог судова колегія зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України Про прокуратуру та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі він набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені ст. 46 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Тому, доводи апеляційної скарги про те, що перебіг строку позовної давності з часу прийняття та сплинув після закінчення трирічного терміну з дня прийняття розпоряджень, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення є помилковими.

Крім того, сторона відповідача належним чином була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, однак, клопотання про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції заявлено не було.

Також необхідно зазначити, що звернення прокурора з таким позовом відповідає належному способу захисту, здійснення якого матиме наслідком реальне відновлення порушеного права власності держави України на землі лісогосподарського призначення.

Аналогічні правові висновки також містяться в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня у справі № 469/1203/15-ц; від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства судова колегія зазначає наступне.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином, виник спір про цивільне право фізичної особи, тому спір про визнання недійсними розпоряджень про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Аналогічний правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 184/2470/13 .

З урахуванням вищевикладеного, норм процесуального права, зокрема, щодо юрисдикції даної справи судом першої інстанції порушено не було.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції та постановлення рішення, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року.

Згідно з пунктом 11 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанції розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 8 1 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 жовтня 2017 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11 про призначення земельно-технічної експертизи задоволено, по справі призначено експертизу.

Однак, 25 січня 2018 року від Харківського НДІСЕ ім. засл проф. М.С. Бокаріуса до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експертизи № 22879, оскільки клопотання про надання додаткових матеріалів не було задоволено, оплата за виконання експертизи не проведена (а.с.99, том 2).

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_11 клопотання про повторне направлення матеріалів справи на експертизу не підтримав, зазначивши, що у сторони відповідача відсутні документи, що необхідні для проведення експертизи, на які посилається експерт в клопотанні про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовано обставини справи, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України надана правильна правова оцінка доказам по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і доводами скарги не спростовується, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 26 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2018 року.

Головуючий:

Судді -