Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 699/813/16-ц
провадження № 61-12591св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
скаржник -ОСОБА_1,
заінтересована особа - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2017 року у складі судді Подороги Л. В. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Ювшина В. І., Пономаренка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області) від 09 листопада 2016 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 49788212.
Скарга мотивована тим, що рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 02 листопада 2015 року відповідно до вимог частини першої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування зобов'язано Корсунь-Шевченківську міську раду, розглянути заяву ОСОБА_1 про надання нового свідоцтва на його ім'я про право власності на майновий пай загальною часткою 5,3 % ТОВ Корсунь-Шевченківська ШМПМК на підставі договору купівлі-продажу майнового паю від 12 березня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 та договору купівлі-продажу майнового паю від 06 липня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1
На підставі даного рішення було видано виконавчий лист від 18 листопада 2015 року, який направлено до управління ДВС Черкаської області рекомендованим листом 25 листопада 2015 року. Управління ДВС повернуло йому відправлення, зазначивши, що необхідно вказати який відділ ДВС.
ОСОБА_1 повторно 03 грудня 2015 року рекомендованим листом відправив виконавчий лист від 18 грудня 2015 року на ГУЮ у Черкаській області.
15 січня 2016 року поштовим відправленням ОСОБА_1 отримав постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 12 січня 2016 року ВП № 49788212 за підписом старшого державного виконавця Недоступа Д. М. з посиланням на відсутність коду ЄДРПОУ боржника у виконавчому документі. Вказані дії державного виконавця свідчать про зловживання службових осіб та неналежне виконання обов'язків по виконанню рішення суду.
12 липня 2016 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, яка скасована рішенням суду. 11 серпня 2016 року винесена постанова про відновлення виконавчого провадження. 09 листопада 2016 року старший державний виконавець Яжук С. С. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. А тому скаржник вважає, що старший державний виконавець Яжук С. С. порушив його право, яке було захищене судовим рішенням.
ОСОБА_1 просив скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 09 листопада 2016 року міста Черкаси ВП № 49788212 відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області. Зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області відкрити виконавче провадження за виконавчим листом Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 18 листопада 2015 року щодо зобов'язання Корсунь-Шевченківську міську раду Черкаської області відповідно до вимог частини першої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування розглянути заяву ОСОБА_1 про надання нового свідоцтва на його ім'я про право власності на майновий пай загальною часткою 5,3 % ТОВ Корсунь-Шевченківська ШМПМК на підставі договору купівлі-продажу майнового паю від 12 березня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та договору купівлі-продажу майнового паю від 06 липня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 травня 2017 року ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2017 року залишено без змін.
Погоджуючись з висновками районного суду, апеляційний суд виходив із того, що винесена постанова від 09 листопада 2016 року відповідає нормам Закону України Про виконавче провадження .
У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 травня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на порушення норм процесуального законодавства та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом не з'ясовано чи виконані постанови про накладення штрафу, чи оголошена підозра. Винесення державним виконавцем постанови про закриття виконавчого провадження було передчасним та порушувало права стягувача, які були захищені судовим рішенням. Крім того, суду не були відомі обставини про те, що 30 грудня 2016 року державним виконавцем винесена постанова про відновлення виконавчого провадження.
У вересні 2017 року відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області подав до суду заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу за скаргою
ОСОБА_1 на постанову про закінчення виконавчого провадження від
09 листопада 2016 року відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області призначено до судового розгляду.
Підпунктом 4пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Встановлено, що на підставі рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 18 листопада 2015 року видано виконавчий лист № 699/395/15-ц від 18 листопада 2015 року.
Відділ примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області тричі звертався з вимогою до Корсунь-Шевченківської міської ради про виконання рішення суду.
В зв'язку з невиконанням Корсунь-Шевченківською міською радою виконавчого листа від 18 листопада 2015 року № 699/395/15-ц, виданого на підставі рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 18 листопада 2015 року, заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_4 26 серпня 2016 року винесено постанову ВП № 49788212 про накладення штрафу на Корсунь-Шевченківську міську раду у розмірі 680, 00 грн.
09 вересня 2016 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_4 повторно винесено постанову ВП № 49788212 про накладення штрафу у розмірі 1 360,00 грн, за невиконання рішення суду.
09 вересня 2016 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_4 направлено подання до Корсунь-Шевченківського відділу поліції ГУНП у Черкаській області за вихідним номером 2.1-30/5024 щодо вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Корсунь-Шевченківської міської ради.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Яжук С.С. від 09 листопада 2016 року, закінчено виконавче провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження , а саме, оскільки рішення суду не може бути виконано без участі боржника.
Стаття 383 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій), передбачає, що учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до статті 6 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час звернення до виконавчої служби з виконавчим листом) державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом заходи примусового виконання рішень неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, що передбачено частиною першою статті 11 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час звернення до виконавчої служби з виконавчим листом) . Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Яжук С. С. діяв в межах передбачених Законом України Про виконавче провадження підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки рішення суду не може бути виконане без участі боржника, а останній двічі притягувався до відповідальності за невиконання судового рішення.
Проте, такий висновок судів є передчасним.
Згідно з частинами першою та третьою статті 12 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.
Статтею 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 8 частини четвертої статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільський, селищний, міський голова скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради.
Частиною першою статті 59 Закону України Про місцева самоврядування в Україні визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Системний аналіз вказаних норм права, дає підстави дійти висновку про те, що саме сільський голова є відповідальною особою, на яку законодавчо покладено обов?язок щодо належного виконання судових рішень у справах, за якими зобов?язано органи місцевого самоврядування здійснити певні дії, пов?язані з їх компетенцією щодо відновлення порушеного права фізичних чи юридичних осіб.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом статті 63 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка; рішення у справі Ромашов проти України (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі Дубенко проти України (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі Козачек проти України (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 07 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі Шмалько проти України (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, пункт 44, від 20 липня
2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine),
N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., рішення у справі Войтенко проти України (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пункти
51-54, від 29 червня 2004 року).
Суди попередніх інстанцій вищенаведеного не врахували, не встановили фактичних обставин справи, зокрема хто має нести відповідальність за невиконання рішення суду, чи виконано подання державного виконавця щодо накладення штрафів на Корсунь-Шевченківську міську раду, чи притягнуто голову Корсунь-Шевченківської міської ради до відповідальності за невиконання остаточного судового рішення, що є порушення статей 6 § 1 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта статті 1 протоколу № 1 до Конвенції. Тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви є передчасним та таким, що порушує гарантії, встановлені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.
Ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 травня
2017 рокускасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 05.09.2018 |
Оприлюднено | 11.09.2018 |
Номер документу | 76350488 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Курило Валентина Панасівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні