Рішення

від 22.08.2018 по справі 907/334/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.08.2018 м. Ужгород Справа № 907/334/18

Господарський суд Закарпатської області у складі

головуючого судді Васьковського О.В. ,

розглянувши матеріали справи

за позовом Релігійної громади Греко-католицької церкви міста Берегово, м.Берегово

до відповідача Берегівської міської ради Закарпатської області, м.Берегово

про скасування запису від 18.07.17 №21506514 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності Берегівської міської ради на нежитлові вбудовані приміщення та визнання права власності на вказане майно, у відповідності до ст.ст.321,391,392 Цивільного кодексу України

За участі секретаря судового засідання Дергачової Ю.А.

Представники:

від позивача - Пуканич Е.В., адвокат (ордер серія ЗР № 15140 від 02.03.18)

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: скасування запису від 18.07.17 №21506514 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності Берегівської міської ради на нежитлові вбудовані приміщення та визнання права власності на вказане майно, у відповідності до ст.ст.321,391,392 Цивільного кодексу України

Звернувшись до суду з позовом, Релігійна громада Греко-католицької церкви міста Берегово просить скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 18.07.17 №21506514 про державну реєстрацію права власності Берегівської міської ради на нежитлові вбудовані приміщення № 1 по вул. Шевченка в м Берегово та визнати за нею право власності на вказане майно. Позов мотивований тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради народних депутатів Закарпатської області від 21 грудня 1994 року №119 (з наступними змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради народних депутатів Закарпатської області від 28 серпня 1998 року №204) будівлю №28 по вул. Шевченка в м. Берегово колишнього вчителя співів греко-католицької парафії було повернуто в особисту власність греко-католицької парафії згідно з архівними матеріалами. Так, відповідно до архівної довідки №1-ВхТ від 01.06.1990, виданої Державним архівом Закарпатської області, в поземельній книжці №1716 м. Берегсас на парцелі 2129 по вул. Аттіли, №30 значиться будинок з двором і господарськими прибудовами загальною площею 181,3 кв.м , який перебував користуванні греко-католицького священника і належав Берегівській греко-католицькій церковній громаді на праві власності до 1944 року. Саме тому, вважає своє право як власника майна порушеним та просить скасувати вчинений державним реєстратором запис про державну реєстрацію права власності Берегівської міської ради на спірне приміщення від 18 липня 2017 року за №21506514 у Державному реєстрі речових прав на нерухому майно та визнати за громадою право власності на вказані приміщення.

Відповідач у письмовому відзиві визнав заявлений позов та не заперечив проти його задоволення. Заявою від 03.07.2018 просить суд розглянути спір без участі уповноваженого представника ради за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення в справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та з врахуванням визнання відповідачем позову.

У судовому засіданні 22.08.2018 року відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши, вивчивши та оцінивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд встановив:

На підставі документів, які містяться в Державному архіві Закарпатської області, 01.06.1990 року було складено та видано довідку про те, що в м. Берегсас (теперішнє місто Берегово) у 1825 році збудовано греко-католицьку церкву з каменю та цегли. В поземельній книжці №1716 м. Берегсас значиться, зокрема, на парцелі №2127 - церква з прилеглою до неї територією загальною площею 6 арів і 82 кв. м; на парцелі 2129 - будинок з двором і господарськими прибудовами загальною площею 181,3 кв.м по вул. Аттіла, №30, який перебував користуванні греко-католицького священника; на парцелі 2124 - будинок по вул. Аттіла, 26 з двором і господарськими прибудовами загальною площею 5 арів і 73 кв. м, який перебував в користуванні греко-католицького співака-вчителя. Вказане майно було власністю Берегівської греко-католицької церковної громади до 1944 року.

Рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради народних депутатів Закарпатської області від 21 грудня 1994 року №119 повернуто в особисту власність греко-католицької парафії будівлі, розташовані по вулиці Шевченка №26 (частково) та № 32 згідно з архівними даними.

Згодом, на підставі внесених рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради від 28 серпня 1998 року №204 до рішення №119 від 21.12.1994 змін, останнє викладено в новій редакції. Так, виконавчий комітет вирішив повернути в особисту власність греко-католицької парафії будинок №28 по вул. Шевченка в м. Берегово колишнього вчителя співів греко-католицької парафії згідно з архівними матеріалами; прибудові, в якій розташовано дитячий садок №2, присвоїти номер 28 А.

В подальшому, виконавчий комітет Берегівської міської ради своїм рішенням №137 від 30.05.2017 погодив намір розподілу нежитлової будівлі греко-католицької парафії та дитячого садка за адресою: м. Берегове, вул. Шевченка, 28 на окремі об'єкти нерухомого майна з присвоєнням окремих поштових адрес:

- м. Берегове, вул. Шевченка, №28 прим. 1: частина об'єкта нежитлової нерухомості, що становить будівлю літ. А (греко-католицька парафія) загальною площею 146,8 м 2

- м. Берегове, вул. Шевченка, № 28 прим. 2: частина об'єкта нежитлової нерухомості, що становить будівлю літ. А' (громадська будівля-дитячий садок) загальною площею 197,8 м 2

На підставі вказаного рішення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 18.07.2017 внесено запис за №21506514 про право власності Берегівської міської ради на нежитлові вбудовані приміщення громадської будівлі - приміщення греко-католицької парафії загальною площею 146,8 м 2 за адресою: м. Берегове, вул. Шевченка, 28, приміщення 1.

Покликаючись на порушення свого права як власника приміщення по вул. Шевченка, №28 прим. 1 загальною площею 146,8 м 2, позивач звернувся до суду та просить скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 18.07.17 №21506514 про державну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт нерухомості за Берегівською міською радою та визнати право власності на вказане майно за Релігійною громадою Греко-католицької церкви міста Берегово.

В ході судового розгляду справи Берегівська міська рада визнала позовні вимоги та проти задоволення позову не заперечила.

Надавши правову оцінку заяві відповідача про визнання позову на предмет законності та обґрунтованості, суд визнав за можливе прийняти її до уваги та застосувати в цій ситуації правила п.4 ст.191 ГПК України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, беручи до уваги повне визнання відповідачем позову, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту цивільного права в силу ст. 16 ЦК України є визнання права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 згаданого Закону).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації (ч. 3 ст. 3 вказаного Закону).

До 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності на нерухоме майно регулювалася підзаконними нормативними актами, за змістом яких виникнення права власності на нерухоме майно не залежало від державної реєстрації такого права.

Судом встановлено, що відповідно до архівної довідки Державного архіву Закарпатської області віл 01.06.1990 в тому числі і спірне приміщення було збудовано та перебувало у власності Берегівської греко-католицької церковної громади до 1944 року.

В подальшому факт належності вказаної будівлі позивачу підтверджено рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради народних депутатів Закарпатської області від 21 грудня 1994 року №119 (з наступними змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради народних депутатів Закарпатської області від 28 серпня 1998 року №204). відповідно до якого будівля №28 по вул. Шевченка була повернута в особисту власність греко-католицької парафії.

Однак, внаслідок розподілу нежитлової будівлі №28 на приміщення греко-католицької парафії та дитячого садка на окремі об'єкти нерухомого майна з присвоєнням окремих поштових адрес, який проведено на підставі рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради №137 від 30.05.2017, належна греко-католицькій парафії частина нежитлової будівлі була зареєстрована за Берегівською міською радою на праві комунальної власності. Так, до державного реєстру речових прав на нерухому майно було внесено запис від 18.07.17 №21506514 про державну реєстрацію права власності Берегівської міської ради на нежитлові вбудовані приміщення № 1 буд. 28 по вул. Шевченка в м. Берегово загальною площею 146,8 м 2. , тобто має місце факт невизнання існуючого у позивача права на володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За таких обстави, зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, факт належності позивачу спірного майна на праві власності є встановлений належними та допустимими доказами, порушення такого права внаслідок внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухому майно про державну реєстрацію права власності Берегівської міської ради на спірне приміщення відповідачем визнано в повному обсязі, і таке визнання не суперечить закону і не порушує права чи інтереси інших осіб, відтак заявлені вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Отже, позов належить задовольнити повністю.

Судові витрати у розмірі 11541,62 грн. судового збору належить покласти на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 50, 73, 74, 76-79, 80, 86, 129, 191, 216, 222, 233, 236-238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити повністю.

Скасувати запис від 18 липня 2017 року №21506514 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності Берегівської міської ради Закарпатської області на нежитлові вбудовані приміщення громадської будівлі, загальною площею 146,8 кв.м, що знаходяться за адресою: Закарпатська область, м. Берегове, вул. Шевченка, буд.28, приміщення 1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:1307021421102).

Визнати за релігійною громадою Греко-католицької церкви міста Берегово (90202, Закарпатська обл., вул. Шевченка, 30 код 13595354) право власності нежитлові вбудовані приміщення громадської будівлі, загальною площею 146,8 кв.м, що знаходяться за адресою: Закарпатська область, м. Берегове, вул. Шевченка, буд.28, приміщення 1.

Стягнути з Берегівської міської ради Закарпатської області (90202, Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Б.Хмельницького, 7, код 4053683) на користь Релігійної громади Греко-католицької церкви міста Берегово(90202, Закарпатська обл., вул. Шевченка, 30 код 13595354) суму 11541,62 грн. - у відшкодування витрат на сплату судового збору.

Видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.09.18

Суддя О. В. Васьковський